Аналітичний звіт: Впровадження цифрового мовлення в Європі: Регулювання

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ

 ВПРОВАДЖЕННЯ
ЦИФРОВОГО МОВЛЕННЯ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ: РЕГУЛЮВАННЯ




 Цей звіт підготовлено в
рамках проекту “У-Медіа”, що фінансується представництвом міжнародної організації “Інтерньюз-Нетворк” в Україні.

 

Вступ

Впровадження
цифрового мовлення в Україні – процес довготривалий і млявий. Така
ситуація спричинена малопоінформованістю громадськості про незворотність
переходу на цифрове мовлення, слабка активність ринку, який не має жодних
заохочень до переходу на цифру, та відверта бездіяльність державних органів,
які не спромоглися навіть розпочати діяльність міжвідомчої координаційної групи
з упровадження цифрового мовлення. Фактично з моменту ухвалення міжнародної
угоди з упровадження цифрового мовлення в Регіоні 1 «Женева-2006» активність виявляють
дві інституції – Національна рада України з питань телебачення і
радіомовлення, за рішеннями якої було запущено тестове мовлення в цифрі в Києві,
та Концерн РРТ, який збудував кілька цифрових зон. Утім, легітимність такої
діяльності під питанням, адже до 2010 року не було прийнято жодного конкретного
нормативного акту з упровадження цифри, вимог до мовлення і захисту прав
населення, а також конкретного поетапного плану впровадження цифрового і
вимкнення аналогового мовлення. Ухвалений Кабінетом міністрів план упровадження
не витримує жодної критики і де-факто мало чим відрізняється від раніше
прийнятої концепції.

Країни Європи,
на відміну від України, в питанні впровадження цифрового мовлення посунулися значно
далі, і незважаючи на те, що Європейський парламент і Рада встановили дедлайном
із переходу на цифру 2012 рік, значна частина країн перейде на цифру
раніше. І лише
наша сусідка Польща запланувала закінчення переходу на 2013 рік.

Ситуація, що склалася, має кілька причин,
частина з яких базується на історичному розвиткові телебачення в Європі,
частина – на географії європейських країн і, безперечно, на ментальності
кожного народу. Якщо для певної частини країн ці фактори лише позитивно зіграли
на процесі впровадження цифри (значний технологічний розвиток, невелика площа
країни, свідомість населення, підконтрольність урядів, здатність платити за
ТБ), то в Україні зазначені фактори лише ускладнили ситуацію.

В умовах
кризи, що склалася в царині впровадження цифрового мовлення, Україні слід
звернутися до наявного досвіду європейських країн хоча б для того, щоб не
доводилося вигадувати велосипед там, де це вочевидь є зайвим (наприклад, досвід
проведення інформаційних компаній), особливо зважаючи на те, що до завершення впровадження
цифри в Україні залишилося 5 років.

Зважаючи на те,
що в Європі не було вироблено єдиної концепції впровадження цифрового мовлення
(це навряд чи було можливо), в другій частині цього звіті буде розглянуто кілька
європейських країн, які перебувають на різних стадіях упровадження цифрового
мовлення та з використанням різних стандартів (MPEG-2 та MPEG-4).

Звіт структурно
складається з двох частин – історія впровадження цифри в Європі та практичні
дії європейських країн щодо переходу на цифрове ТБ.


Історія переходу Європи на
цифрове мовлення

 

Інформаційно-комунікаційна
революція середини ХХ століття забезпечила стрімкий розвиток усім сферам
суспільного життя, адже з упровадженням комп’ютерів людство отримало змогу не
лише обробляти масу інформації, але й перенести у віртуальну площину
зображення, звук та відео. Для сфери теле- і радіомовлення такий прорив
дозволив зробити телебачення більш динамічним і оперативним, адже час на
обробку інформації зменшився, а «картинка» стала більш живою. Втім, можливості
обробки контенту і можливість представити якісний продукт часто нівелюються,
адже те, що отримує споживач на екрані, може значно відрізнятися від того, що
виходить із телевізійної студії.

Ще
у 80-х рр. ХХ століття стало зрозуміло, що зі зростанням технічних можливостей
роботи з контентом потрібно покращувати якість транспортування сигналу.
Частковим виходом із цієї ситуації стало кабельне і супутникове мовлення. Утім,
зважаючи на високу вартість супутника й обмеженість можливості прокладення
кабелю значна частина населення європейських, та й не тільки, країн залишалися
зі звичним нам ефірним ТБ.

Ще однією
проблемою, яка постала на той час, стала неможливість передачі звичайними
засобами трансляції телебачення високої чіткості (HDTV)[i], розробка якого тривала
кілька десятиліть.

Третього
листопада 1986 року Рада Європейського економічного співтовариства ухвалила
Директиву 86/529/EEC,
якою було затверджено[ii]сім’ю аналогово-цифрових стандартів передачі телевізійного сигналу (MAC), які мали замінити
застарілі стандарти NTSC,
PAL, SECAM, перш за все у супутниковому та
кабельному мовленні, й надати можливість трансляції телевізійного сигналу у
форматі HDTV. Ухвалення
директиви відбулося з огляду на наближення часу масового використання супутникової
платформи в європейських країнах для телебачення, спрямованого на кінцевого
споживача, а також на можливість ретрансляції в кабельних мережах. Крім того,
Директива спрямовувалася на створення можливості поширення загальноєвропейських
багатомовних програм, уніфікації стандартів задля створення загального ринку та
подолання технічних бар’єрів.

Влітку 1986 року стартував
проект Eureka 95[iii] щодо розробки і
впровадження системи вироблення, передачі, запису і відображення телебачення
високої чіткості, а вже у вересні 1988 року прототип системи було представлено
на міжнародній конференції мовників у Брайтоні (Великобританія). Вже за півроку
після презентації Рада ЄЕС розпочала ухвалення низки документів, що стосуються
телевізійного мовлення і HDTV телебачення зокрема.

Першим стало рішення Ради
89/337/EEC[iv] від 27 квітня 1989 року.
Рішення спиралося на потребу в єдиному стандарті HDTV, з одного боку, і на
успіх проекту Eureka 95, що зміг представити конкретну технологію і діючий
прототип. Рішенням було ухвалено розпочати впровадження ТБ високої чіткості щойно
це буде можливо, з огляду на готовність виробників обладнання й теле- й кіноіндустрії
з орієнтуванням на 1992 рік. Також пропонувалося встановити за єдиний стандарт
зображення з параметрами прогресивної розгортки 1250 ліній та 50 кадрів на
секунду.

Окрім того цим документом
вказувалося на необхідність підготовки плану дій, що мав би бути підготовлений
на рівні Спільноти із залученням її членів, а також на національному рівні за
консультацій із ефірними та супутниковими мовниками, дистриб’юторами,
кабельними операторами, представниками кіно- й телеіндустрії, представниками
глядацьких спілок та науково-дослідних інституцій.

П’ятого травня 1989 року
Рада Європи ухвалює Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, яка,
успадковуючи попередні напрацювання, починаючи від «Женеви-1977»[v], встановила вимоги щодо
поширення програм різних мовників та вимоги до контенту – щодо реклами,
спонсорства, телепродажів тощо.

Менш
ніж за півроку Рада Європейської спільноти ухвалює Директиву 89/552/EEC[vi]щодо координації певних
положень, встановлених законодавчо, регулювально або адміністративно
країнами-учасниками (Європейської конвенції про транскордонне мовлення) в
галузі здійснення телевізійного мовлення. Цей документ є попередником нинішньої
Європейської аудіовізуальної директиви й ухвалювався на виконання низки завдань
і цілей. Так, у преамбулі директиви вказувалося, що право на мовлення та
дистрибуцію телевізійних сервісів базується на загальному принципі – праві
свободи висловлювання, передбаченого ст. 10(1) Європейської конвенції про захист
прав людини та основоположних свобод. Окрім того, впровадження директиви
спрямоване на убезпечення від монополізації ринку, що призводило б до порушення
принципів плюралізму; утворення більш тісних зв’язків усередині Європейської
спільноти, зростання економічного і соціального прогресу, на розвиток
різноманітних технологій у галузі телемовлення, кращу координацію дій та
узгодження законодавства, що регулює діяльність мовників, з установленням
мінімуму вимог щодо діяльності мовників, а також усталення вимог щодо захисту
прав меншин, вимог до реклами та спонсорства та ін. Цим документом, зокрема,
було визначено поняття «європейських творів» (ст. 6 Директиви).
Прикінцевими положеннями було встановлено, що члени ЄЕС не пізніше 3.10.1991
року мали узгодити своє законодавство з зазначеною Директивою, а Комісія,
створена відповідно до цієї директиви, щодва роки мала звітувати про виконання
Директиви з метою зібрання пропозицій щодо її удосконалення.

В
грудні того року Рада Європейської спільноти ухвалює нову директиву 89/630/EEC[vii]про спільні заходи
країн-учасниць щодо ухвалення єдиного всесвітнього стандарту телебачення
високої чіткості, який буде ухвалено на Парламентській Асамблеї Міжнародного
радіо консультаційного комітету (CCIR) в 1990 році. Документ,
спираючись на раніше ухвалені директиви, а також на важливість стандарту для
кіно- й телеіндустрії та його загальну економічну значущість, вказує на
важливість координації дій країн-учасниць для ухвалення єдиного стандарту HDTV, що базується на розробках проекту «Евріка 95».

Директива
92/38/EEC окреслила наступний крок
у реформі мовлення – використання другого покоління стандарту D-MAC[viii] – D2-MAC[ix], який, зокрема, більш
ефективно використовував радіочастотний ресурс і який став основою для формату MAC для ТБ різної чіткості HD-MAC з пропорціями екрану 16:9. Крім того, директивою зверталася увага на
необхідність уникнення одночасного використання різних стандартів супутникового
мовлення. Новелою директиви стала згадка про повне цифрове мовлення. Так,
стаття 2 Директиви каже: якщо система не є повністю цифровою, слід
використовувати виключно HD-MAC стандарт, натомість у разі впровадження повністю цифрового ТБ він має
бути сертифікований Європейським інститутом телекомунікаційних стандартів (ETSI).

Для
звичайного супутникового мовлення, у т. ч. такого, що планується для
ретрансляції в кабельних мережах, з 1992 року мав впроваджуватися, а з 1 січня
1995 року використовуватися виключноD2-MAC стандарт (стаття 3). Всі
телеприймачі починаючи з 1994 року мали сприймати цей стандарт.

Відповідно до цієї
директиви – держави-члени ЄЕС мали впровадити у шестимісячний строк зміни
до національного законодавства задля забезпечення виконання цієї директиви.

Останнім документом, який
орієнтувався виключно на аналогово-цифровий формат, було Рішення Ради 93/424/EEC[x], яка затверджувала план
дій щодо впровадження додаткових телевізійних сервісів. План дій спирався на
те, що впровадження ТБ високої чіткості є невід’ємною частиною аудіовізуальної
політики європейської спільноти. План мав забезпечити повне покриття спільноти
розширеними аудіовізуальними послугами, сприяти прискоренню розвитку індустрії
й ринку додаткових послуг, сприяти пропагуванню формату 16:9[xi] для всіх видів мовлення
(супутникове, ефірне, кабельне), полегшувати впровадження нових технологій, у
т. ч. повністю цифрових. План передбачав фінансову підтримку на таке
прискорення і мав забезпечити критичну масу таких послуг до 30 червня 1997
року.

1995 року Європейський
парламент і Рада ухвалюють Директиву 95/47/EC[xii]. На відміну від своїх попередниць, Директива хоч і вказує на необхідність
впровадження ТБ високої чіткості, але вперше звертає увагу на необхідність
впровадження загальних стандартів цифрової передачі телевізійного сигналу як у
супутниковому й кабельному, так і в ефірному мовленні. Також Директива
наголошує на важливості умовного доступу до цифрових платних телесервісів і
необхідності запровадження антипіратського законодавства, адже на той час піратство
сильно зростало, завдаючи збитків провайдерам програмної послуги та операторам.

Директива звертає увагу на
те, що держави – члени ЄС мають всіляко сприяти розробці додаткових
телевізійних послуг, у т. ч. широкоформатних телевізійних сервісів, ТБ
високої чіткості та повністю цифрових сервісів. Крім того, вони мають зважати на
те, що перехід широкоформатного ТБ на цифрову платформу робить простішим захист
інтересів операторів і телеглядачів.

Директива 95/47/EC встановила низку вимог до обладнання, зокрема щодо наявності на ТБ
високих діагоналей хоча б одного стандартизованого гнізда для легкого
підключення декодерів і цифрових приймачів. Крім того, було встановлено вимоги
щодо надання послуг умовного доступу, як-от технічна доступність для кабельних
операторів, надання послуг у межах закону, обов’язкове оприлюднення тарифів тощо.
Директива мала бути інтегрована в національне законодавство не пізніше ніж за 9
місяців після ухвалення.

1997 року на Європейській
конференції поштових і телекомунікаційних адміністрацій (CEPT)[xiii]було ухвалено угоду «Честер-97»[xiv](Багатостороння координаційна угода щодо технічних критеріїв, принципів
координації та процедур провадження цифрового ефірного мовлення (DVB-T), яка
дозволила впровадження цифрового ефірного мовлення в рамках угоди
«Стокгольм-61»[xv], умови такого
впровадження, координацію між Адміністраціями та різноманітні процедури,
пов’язані з процесом впровадження цифрового мовлення).

1 жовтня 1998 року було
внесено низку змін у Європейську конвенцію про транскордонне мовлення[xvi], а за місяць виходить
нова Директива – 98/84/EC, від 20 листопада 1998
року, яка була покликана для встановлення юридичного захисту сервісів, що
базуються на умовному доступі. Директива зауважила, що забезпечення
транскордонного мовлення та сервісів інформаційного суспільства мають виконати
умови Угоди Європейської спільноти та призвести до ефективності свободи
вираження поглядів, забезпеченою статтею 10 Конвенції з прав людини. Також
документом зазначено, що цифрові технології надають можливість та потенціал для
зростання вибору для споживача та культурного плюралізму. Додаткові сервіси,
покликані безпосередньо забезпечувати функцію плюралізму, мають постійно
розвиватися, утім їхній розвиток залежить від можливостей використання умовного
доступу. Тому існує необхідність захисту таких технологій від несанкціонованого
доступу і використання незаконних пристроїв.

Відтак Директива вказує на
необхідність ефективного та скрупульозного впровадження права Європейської
спільноти в цьому питанні на національному рівні, в т.ч. з установленням
адекватних санкцій.

Директива визначила, що
країни-учасниці мають ужити всіх заходів щодо заборони виробництва обігу та
використання незаконного обладнання та пропагування його використання (ст. 4).
Санкції за такі дії, закріплені в національному законодавстві країн-учасниць,
мають бути ефективними, охолоджуючими та пропорційними щодо потенційної загрози
незаконної діяльності. Директива мала впровадитися країнами-учасницями до
28 березня 2000 року.

2002 року Європейський
парламент і Рада ухвалюють чотири важливі для галузі документи – Директива
2002/19/EC (Директива про доступ), Директива 2002/20/EC (Рамкова директива про
дозвіл), Директива 2002/21/EC (Рамкова директива) та Директива 2002/22/EC (директива універсальних
послуг).

Директива 2002/19/EC про доступ зауважила, що відсутність у директиві 95/47/EC вимог щодо певного цифрового стандарту, в свою чергу, дозволило
учасникам ринку через  групу цифрового
відеомовлення (DVBgroup)[xvii]проводити розробку низки
систем телебачення у всьому світі. Такі системи були стандартизовані
Європейським інститутом телекомунікаційних стандартів (ETSI) та лягли в основу
рекомендацій Міжнародного союзу електрозв’язку. Також Директива констатувала,
що застосування широкоформатного телебачення 16:9 стало еталонним і впроваджене
внаслідок рішення 93/424/EEC. Утім, зауважується, на
ринку не має бути перешкод між підприємствами, які висловлюють готовність до
переговорів, зокрема з питань комунікації та транскордонного співпраці. На
ринку, де підприємства суттєво залежать від інфраструктури, забезпеченої іншими
для постачання послуг, доцільно забезпечити ефективне функціонування ринку,
зокрема Національні регуляторні органи мають бути наділені повноваженнями, за
відсутності можливості проведення незалежних переговорів адекватного доступу до
з’єднань та можливості взаємодії послуг в інтересах користувачів. Директивою
також вказується на те, що конкурентних правил недостатньо для забезпечення
плюралізму і культурної різноманітності у сфері цифрового телебачення. Хоч
директива 95/47/EC встановила первинну
систему регулювання впровадження цифрового ТБ, зокрема в площині надання
недискримінаційного умовного доступу, та з розвитком технологій, а відтак ринку
послуг є обґрунтованими зміни зобов’язань щодо інтерфейсів прикладних програм
та електронних програм керування, для забезпечення доступності кінцевому
споживачеві. Натомість директива говорить про необхідність дотримання
обов’язків, установлених директивою 95/47/EC, якщо мережа є повністю цифровою, відкритою до загалу і якщо через неї
передаються цифрові послуги й програми широкоформатного телебачення, така
мережа має забезпечувати надходження до кінцевого споживача програм такої ж
якості, як і у вихідному сигналі.

Втім, у царині
справедливої конкуренції держави – члени Спільноти можуть дозволити своєму
регулюючому органу переглянути обов’язки щодо доступу до послуг цифрового ТБ за
допомогою аналізу ринку, зокрема змінити чи скасувати певні умови для малих
операторів (таких що не мають істотної участі на ринку), але за умови якщо такі
заходи не вплинуть негативно на кінцевого споживача.

Тим не менш, перегляд
будь-яких правил щодо діяльності учасників ринку в царині цифрового мовлення
має відбуватися з використанням економічного аналізу ринку, який базується на
методології конкурентного права з подальшим зменшенням кількості правил у
секторі в міру розвитку ринку.

Директива вказує, що для
доступності послуг цифрового ТБ для кінцевих користувачів національні
регуляторні органи мають сприяти, а в певних випадках покладати на операторів
зв’язку надання доступу до іншого оснащення, на справедливих і
недискримінаційних умовах з покладанням на постачальника та бенефіціарія такого
доступу певних технічних та експлуатаційних вимог.

Для систем умовного
доступу директива 2002/19/EC встановила вимоги до систем умовного доступу (conditional access systems), які
функціонують на ринку в межах Спільноти. Зокрема, такі системи повинні мати
необхідні технічні характеристики для рентабельного транскордонного контролю,
які надають можливість операторам мережі здійснювати повний контроль на
місцевому або регіональному рівні за послугами, які використовують такі системи
умовного доступу. Для операторів послуг умовного доступу встановлено обов’язок
пропонувати на недискримінаційній основі, сумісній із конкурентним правом
Спільноти, технічні послуги, що надають можливість для отримання послуг
організацій мовлення з цифрової передачі глядачами або слухачами, дозволених за
допомогою декодерів, якими управляють оператори послуг та які відповідають
конкурентному праву Спільноти, та вести окремі фінансові рахунки стосовно своєї діяльності
постачальників умовного доступу.

Щодо ліцензування виробництва
кінцевого обладнання директива визначила, що воно має відбуватися на прозорих
умовах без монополізму та з можливістю інтеграції пристроїв з іншими системами.

Рамкова директива
2002/20/EC (Дозвільна) встановила[xviii] вимоги щодо регулювання
дозвільної системи комунікаційних мереж та послуг, зокрема щодо користування
радіочастотним ресурсом для потреб телерадіомовлення.

Мета цієї Директиви полягала у
створенні правових рамок
для забезпечення свободи надання електронних комунікаційних мереж та послуг, вона мала застосовуватися у
випадках надання прав на використання радіочастот, якщо таке використання
включало надання комунікаційних мереж та послуг, звичайно за оплату. Директива
в цілому зосередилася на загальних засадах надання дозволів на використання.
Так, серед головних вимог, які ставляться до держав-членів, є те, що процедура призначення
радіочастот має в
будь-якому разі бути об’єктивною, прозорою, недискримінаційною й пропорційною,
а національні обмеження прав мають бути об’єктивно обґрунтованими.

Директива вказує: якщо попит на
радіочастоти в особливій сфері перевищує їхню наявність, має проводитися
доступна та прозора процедура для виділення таких частот для того, щоб уникнути
будь-якої дискримінації та оптимізувати використання таких дефіцитних ресурсів.
При цьому національні регуляторні органи мають дотримуватися позиції ненакладення
додаткових умов, критеріїв, процедур задля обмеження загальних засад
розподілення радіочастотного ресурсу. Також на держави-члени покладено
обов’язок суворого дотримання угод, якими встановлено на Європейському рівні
гармонізоване виділення радіочастот особливим підприємствам під час надання
прав на використання радіочастот національним планом використання частоти.

Щодо санкцій
Директива каже про дотримання принципу розмірності, за яким санкції мають бути
співставні з порушенням і навіть за виняткових обставин не мають призводити до
припинення або скасуванню права надання електронних комунікаційних послуг або
права використовувати радіочастоти чи номери, якщо підприємство не виконувало
одну або більше умов згідно з загальним дозволом. Така умова має
застосовуватися без шкоди терміновим заходам, які можуть вживати регуляторні
органи держав-членів у разі серйозних загроз державній безпеці або здоров’ю
людей або економічним та оперативним інтересам інших підприємств.

Директива
встановлює обов’язок для держав-членів на безперешкодне надання
електронно-комунікаційних мереж та послуг, а підприємствам, що отримали дозвіл
надавати такі послуги, використовувати право проходу[xix] відповідно до директиви 2002/21/EC. Плата за використання
радіочастот або за право встановлювати оснащення на над або під
державною чи приватною власністю для забезпечення використання цих ресурсів має
бути об’єктивно виправданою, прозорою, недискримінаційною та пропорційною щодо
мети її призначення.

Директивою
також висувається низка умов, які можуть висуватися під час отримання дозволів,
як-от функціональна сумісність, екологічні вимоги і вимоги щодо опромінення,
захист особистих даних і таємниці приватного життя, обмеження передачі
незаконного змісту. Щодо права на використання радіочастот можуть, зокрема,
висуватися умови щодо їх ефективного використання, технічні й експлуатаційні
умови щодо уникнення неприпустимих перешкод[xx].

Ще одна
директива з групи т.зв. спеціальних директив – Директива 2002/21/EC[xxi](Рамкова) – каже про
необхідність доступу громадян до дешевих комунікаційних інфраструктур світового
класу. Зважаючи на зближення телекомунікаційного, медіа- тасектору інформаційних технологій вони мають бути охоплені
єдиними правовими рамками, визначеними в спеціальних директивах та Директиві
Європейського Парламенту та Ради 97/66/ЄС від 15 грудня 1997 року про обробку
особистих даних та захист приватної інформації в телекомунікаційному секторі.
Директивою наголошується, що за таких умов потрібно відокремлювати регулювання
передачі від регулювання змісту, однак рамки, визначені цими директивами, не
охоплюють змісту послуг, як-от зміст мовлення, послуги інформаційного
суспільства, фінансові послуги. Натомість змістовна частина регулюється раніше
згаданою директивою 89/552/EEC зі здійснення телемовлення. Таке розмежування між регулюванням
передачі та регулюванням змісту не завдає шкоди, зважаючи на зв’язок між ними,
зокрема для того, щоб гарантувати медіаплюралізм, культурну різноманітність та
захист прав споживачів.

Директива звертає увагу на
принцип технологічної нейтральності, за яким національні регуляторні органи не
мають ані нав’язувати, ані дискримінувати на користь певної технології і разом
з тим не перешкоджати певним пропорційним крокам для сприяння певним особливим
послугам, якщо це виправдано, як-от цифрове телебачення як засіб ефективного
використання радіочастотного ресурсу. Однак для забезпечення сумісності на
єдиному ринку (пан-Європейському – прим.) може бути вжито заходів щодо
виконання особливих стандартів. Так, незважаючи на відсутність у Директиві
95/47/ЕС
конкретних вимог щодо систем цифрового ТБ, європейські гравці на ринку
розробили за допомогою DVBProject сім’ю стандартів DVB, яку стандартизував Європейський
інститут телекомунікаційних стандартів. Тим не менш Директива 2002/21/EC закликала до широких
громадських обговорень рішень, спрямованих на імплементацію таких стандартів, у
т. ч. з можливою консультацією регуляторних органів інших країн-учасниць,
якщо запровадження таких стандартів може вплинути на весь ринок.

Щодо використання
радіочастот Директива зауважує, що радіочастоти є суттєвою передумовою для радіофункціональних
електронних комунікаційних послуг, а отже вони мають розподілятися та
призначатися національними органами відповідно до гармонізованих цілей та
принципів, що регулюють їхню діяльність, а також відповідно до принципів
об’єктивності, прозорості та недискримінації, беручи до уваги основні принципи,
пов’язані з використанням радіочастотного ресурсу – соціальні,
лінгвістичні, культурні, демократичні, а також керуючись досягненням
найбільшого економічного ефекту. 

Політику гармонізації
радіочастотного ресурсу запроваджено Рішенням Європейського Парламенту і Ради
676/2002/EC[xxii] (Рішення про радіоспектр)[xxiii], вона безпосередньо
пов’язана з цією Директивою та спирається на базові права вираження поглядів,
включаючи свободу отримання та поширення інформації та ідей, долаючи кордони та
на свободу і плюралізм медіа. Такий плюралізм досягається зокрема і завдяки
сумісності цифрових технологій та розширеного цифрового телевізійного
обладнання[xxiv]. Споживач повинен мати
можливість отримання передач усіх інтерактивних телевізійних послуг, з огляду
на технологічний нейтралітет, технологічний прогрес та потребу впровадження
цифрового ТБ.

Операторам таких послуг
рекомендується докладати зусиль для впровадження відкритого прикладного
програмного інтерфейсу (API), який має сприяти
взаємодії мереж. Держави мають сприяти вільному потоку інформації, медіаплюралізму та
культурній різноманітності, зокрема сприяти постачальникам цифрових
інтерактивних телевізійних послуг для розповсюдження серед громадськості в
Європейській спільноті на цифрові інтерактивні телевізійні платформи
використання відкритого API[xxv]незалежно від режиму передачі.

Держави також мають
стимулювати власників
API, надаючи їм доступ до справедливих, розумних та недискримінаційних умов, та
за належну винагороду – всю інформацію, яка є необхідною для надання
постачальникам цифрових інтерактивних телевізійних послуг, для надання всіх
послуг за підтримки API у повній функціональній формі.

В галузі інфраструктури
Директива вказує на доцільність спільного використання обладнання (про що вже
говорилося в інших спеціальних директивах) зважаючи на специфіку будівництва
міст, охорони здоров’я чи довкілля. Зокрема, у випадку відсутності альтернатив
підприємствам має надаватися право на спільне використання обладнання, як то
спільне використання кабельних колодязів, споруд, стовпів, антенних систем
тощо.

Ще одна спеціальна
директива -Директива 2002/22/EC[xxvi](Директива про
універсальні послуги) стосувалася підведення електронних комунікаційних мереж
до кінцевого споживача. Мета директиви – встановити на території спільноти
якісні доступні публічні послуги на основі свободи конкуренції і свободи
вибору, а також вирішення питань, коли ринок не задовольняє потреб кінцевих
споживачів. Директива переважно стосується розвитку телефонних і супутніх мереж
та обов’язків, що покладаються на всі сторони в процесі їх експлуатації, утім
вона зачепила і цифрове ТБ, зокрема в частині універсальної послуги. Директива
вказує на важливість забезпечення надання універсальної послуги (мінімального набору
послуг) навіть за цінами, відмінними (читай – нижчими) від ринкових, за
умови прозорої і виправданої компенсації з боку країн-учасниць, за умов
дотримання правил конкуренції. Відшкодування таких витрат (різниця між ринковою
і фактичною вартістю – прим.) може відбуватися через суспільний фонд

Щодо цифрового
телебачення Директива визначила кілька обов’язків. Так, для кінцевих
користувачів мають існувати гарантії щодо взаємодії всього обладнання,
проданого у Спільноті для отримання цифрового ТБ. Це може забезпечуватися
впровадженням мінімально гармонізованих стандартів щодо цього обладнання. Окрім
того Директива зазначає, що для клієнтів має створюватися найповніший зв’язок (за
допомогою цифрової телевізійної установки), адже можливість взаємодії є еволюційною
концепцією на цифровому ринку й органи стандартизації мають ужити всіх можливих
заходів, щоб цифрові технології розвивалися відповідно до цих стандартів.

Для кінцевого
телевізійного обладнання абонента висуваються вимоги щодо наявності необхідних елементів
цифрового сигналу, включаючи аудіо- й відеострумені, інформацію умовного
доступу, інформацію про послугу, інформацію взаємодії програмних додатків (API)
та інформацію захисту від копій. Крім того встановлено, що таке обладнання повинно
мати здатність декодувати цифрові телевізійні сигнали відповідно до спільного
європейського кодуючого алгоритму, визначеного ETSI. Також ставиться вимога до
телеприймачів із діагоналлю понад 42 см, що є в продажу або ренті, – вони
мають дозволяти просте з’єднання зовнішніх пристроїв, особливо декодерів та
цифрових приймачів, наприклад DVB спільний інтерфейс-з’єднувач, що дозволяє просте з’єднання із
зовнішніми пристроями і мати можливість проводити всі елементи цифрового
сигналу, в т. ч. елементи умовного доступу та інтерактивних послуг.

Регуляторні органи держав-членів повинні,
за Директивою, мати повноваження встановлювати обґрунтовані і періодично
ревізовані зобов’язання для мереж, у яких відбувається трансляція теле- й
радіосигналу. Такі зобов’язання можуть стосуватися, зокрема, вимог щодо
доступності телевізійних технологій особам із обмеженими можливостями.

Після ухвалення зазначених
спеціальних директив, термін імплементації яких має завершитися не пізніше 2003 року,
з’являється низка документів, спрямованих на впровадження цифри та вимог до
такого мовлення.

Так, 22 липня 2002 року
виходить робочий документ Європейської комісії щодо політики і правового
регулювання в галузі комунікаційних сервісів з приводу обов’язків mustcarry[xxvii]. Документ базується на вищезгаданій
Директиві 2002/22/EC, він був покликаний
надати детальне представлення статті 31 зазначеної директиви, яка визначила
«обов’язкові» зобов’язання, що можуть бути встановлені державами-членами для підприємств (які перебувають
під їхньою юрисдикцією), що надають електронні комунікаційні мережі, для
розповсюдження радіо- і телевізійної трансляції суспільству та для передачі визначених радіо- і телевізійних
трансляційних каналів і послуг, де значна кількість кінцевих користувачів таких
мереж користуються ними, як основним засобом отримання радіо- і телевізійних
трансляцій.

В робочому документі вказується,
що принцип mustcarry застосовувався
тривалий час у різних країнах світу, але це стосувалося переважно кабельних
мереж, у яких мав поширюватися сигнал ліцензованих ефірних мовників. Утім, із
часом деякі країни-учасниці поширили це правило й на інші мережі і сервіси,
зокрема Франція – на супутникове мовлення, Ірландія – на цифрове наземне.
Фактично, деякі країни встановили принцип mustcarry для ефірних мовників як додаток
або замість того, щоб надати їм частоту для мовлення. Утім, робочим документом
вказувалося на те, що стаття 31 є специфічною щодо кабельних операторів, адже не
накладала чітко визначеного зобов’язання mustcarry. Зокрема, ця стаття не покриває
вміст сервісів, які мають надаватися, як-от навігація, яскравість тощо. Тому
цим робочим документом наголошується: має бути ухвалено зобов’язання щодо
передачі радіо і телевізійних каналів та сервісів, у т. ч. телетексту й
інших сервісів, спрямованих, зокрема, на осіб із обмеженими можливостями.
Запровадження таких правил має вирівняти ринок, на якому частина користувачів
не матиме доступу до новітніх технологій і сервісів, доступних через інші
технологічні платформи.

В документі також зазначається,
що встановлення зобов’язань mustcarry має
відбуватися за умов прозорості, обмеженості (лімітованості), адекватності та за
умов періодичних ревізій таких зобов’язань.

28 травня 2002 року Комісія
Європейських спільнот рішенням COM (2002) 263 final ухвалює план дій «eEurope-2005[xxviii]: Інформаційне суспільство для всіх». План призначався для створення
сприятливого середовища для приватних інвестицій щодо створення нових робочих
місць (…), модернізації публічних сервісів, а також щоби дати кожному відчути
себе членом глобального інформаційного суспільства. План e-Europe-2005 став наступником плану e-Europe-2002, який зміг залучити до
всесвітньої мережі значну кількість громадян (кількість зросла вдвічі) європейських
спільнот та бізнесу, а також почав залучення освіти й урядування.

План-2005 мав зосередитися на
мультиплатформеному доступі, конвергенції та широкосмугових мережах. Утім,
глобальна мета таких планів полягала у тому, що будь-яка особа зможе мати
доступ до інформації, перебуваючи в будь-якому місці і використовуючи будь-яку
технологію, як-от цифрове телебачення чи 3G-телефонія, що в свою чергу підвищить
продуктивність і зайнятість населення.

Одним із основних положень Плану
є таке: для пришвидшення переходу на цифрове телебачення держави – члени
Європейської спільноти мають прояснити ситуацію з намірами переходу на цифру і
до кінця 2003 року оприлюднити орієнтовні дати цього переходу. В такому
повідомленні також повинна міститися інформація про дорожню мапу, аналіз ринку й
дата припинення аналогового мовлення. Національні плани переходу мають також
демонструвати технологічну нейтральність до цифрового ТБ, зокрема беручи до
уваги змагання різних механізмів (ефірного, кабельного та супутникового
мовлення).

В листопаді 2003 року комісія
Європейських співтовариств ухвалює звернення комісії до Ради Європи,
Європейського парламенту, Європейського економічно-соціального комітету та
Комітету регіонів COM
(2003) 541 final[xxix] з приводу переходу від
аналогового до цифрового мовлення, що являє собою огляд стану цифрового ТБ в
Європі.

Перш за все зауважується, що
процес переходу ефірного телебачення на цифру має не лише економічне значення,
але й соціальне, і політичне, і, звісно, технологічне. За тодішніми оцінками із
переходом на цифру мала покращитися якість зображення та аудіо та мала
з’явитися можливість надання послуг умовного доступу тощо, а також мав звільнитися
діапазон частот близько 300 МГц, який міг бути використаний як для нових
гравців ринку, так і для інших технологій, як-от телебачення через мобільний
зв’язок, інтернет тощо. Користь від такого переходу часто буде зрозуміла лише
згодом, адже процес переходу триває певний час, а сам перехід потребує значних
витрат на модернізацію інфраструктури, розвиток привабливих послуг,
інформування населення і подолання скепсису.

Аналізуючи ситуацію на той час,
Комісія вказує на неоднорідність Європейського телевізійного ринку, який мав
різні історичні й економічні фактори розвитку, а отже й домінування певних
способів передачі телевізійного сигналу (супутникового чи кабельного). Зокрема,
на ринку супутникового телебачення домінував платний доступ (бл. 80% на
2003 рік), при тому що розвиток ринку уповільнився через небажання значної
кількості людей платити за ТБ понад загальні збори, встановлені в країнах ЄС.

Особливою проблемою в переході на
цифру є перехід відокремленого радіо[xxx],
адже, як і телебачення, воно потребує заміни інфраструктури, однак не
звільнятиме особливого діапазону частот. Крім того, у споживачів немає потреби
отримувати такі послуги.

Документ зауважує, що перехід на
цифру зачіпає інтереси всіх сторін ринку: виробників, операторів, провайдерів,
мовників, глядачів та держави в цілому. Завдання держави – забезпечити
безперервне надання всіх телевізійних послуг на рівних підставах та на основі
рівних можливостей для всіх верств населення.

В ситуації, коли кожен захищатиме
власні інтереси й намагатиметься впливати на процес переходу на цифру, держава
має втручатися в цей процес. Це виправдано й у випадку захисту інтересів
суспільства та провалу ринку, тобто його нездатності домовитися щодо загальних
підходів, правил та участі кожного гравця, а відтак забезпечити добробут
суспільства (що, власне, зараз і відбувається в Україні. – Прим.). Тим не
менш рішення уповноважених органів щодо необхідності втручання держави в процес
цифризації має базуватися на глибокому аналізі ринку.

Регуляторні заходи мають
випливати з чітко визначених цілей державної політики, бути мінімально
необхідними та сприяти покращенню правової визначеності. Також потрібно
дотримуватися принципу технологічної нейтральності та впливати на процес
переходу на цифру лише стосовно тих видів діяльності, що є предметом
регулювання. Ключовим значенням національної стратегії переходу на цифру є
вироблення регулятивних вимог, що тягне за собою визначення кількості
операторів мереж, вибір між конкуренцією мереж та їхньою взаємодоповненістю.
Особливо важливим є визначення термінів та географії поширення цифрового ТБ,
адже зашвидкий та затягнутий перехід на цифру може дати охолоджуючий ефект
процесові переходу і знівелювати всі зусилля й переваги. В руках держави є
широкий арсенал стримуючих та заохочувальних засобів, як-от інформаційні
кампанії та жорстка регламентація строків переходу.

У зверненні комісія звертає увагу
на ще один важливий чинник, який не можна не врахувати при переході на цифрове
мовлення. В 50-60 рр. XX ст., коли тривало становлення аналогового
мовлення і закріплення частотного плану (Угода Стокгольм-61), в аналогового
мовлення не було конкуренції, а сам ринок повністю регулювався державою. Під
час переходу на цифру є кілька видів мереж: супутник, кабель, мобільний
зв’язок, інтернет. За такої конкуренції перехід на цифру є складним для галузі
і має регулюватися ринковими механізмами, а втручання держави з метою
стимулювання та управління процесом допускається лише тоді, коли цього
вимагають інтереси суспільства.

Ще одним складним фактором переходу
на цифру є забезпечення населення цифровими приймачами, які можуть
пропонуватися на ринку як окремим пристроєм (сет-топ-бокс), так і у вигляді
інтегрованого в телеприймач декодера. Обидва варіанти на ринку є прийнятними,
однак обидва несуть певні ризики. В першому випадку не досягається вся повнота
цифрових переваг (якісніший сигнал зображення і звук), у другому є ризик
залежності від конкретної технології (напр., телеприймачі зі вбудованим MPEG-2
декодером «не розуміють» сигналу, закодованого в MPEG-4 форматі). Телеглядачів
має бути забезпечено (ринком самостійно або зі втручанням держави) декодерами,
які не будуть суттєво дорожчими за традиційні приймачі. За цих умов держава –
член Європейської спільноти не має накладати жодних обмежень на обіг цифрових
приймачів і встановлювати технічні вимоги без погодження з Європейською
комісією, адже такі вимоги мають встановлюватися не лише на ринку конкретного
члена ЄС, а в рамках усієї спільноти і європейських стандартів.

У документі йдеться про проблемність
механізму субсидій на придбання цифрового обладнання як окремими групами, так і
всім населенням. Таке субсидіювання також може дати охолоджуючий ефект для
ринку, адже це є порушенням конкурентного права ЄС, воно, зокрема, не
стимулюватиме населення до придбання приймачів. Крім того, можливі зловживання,
коли населення, що має право на субсидію, перепродаватиме такі приймачі тим,
хто на це права не має.

Уникнути або зменшити
необхідність у застосуванні механізмів субсидіювання можна було б за допомогою
поширення споживчої інформації. «Споживач має бути обізнаним, щоб планувати
власні дії, а не змушений до них, а отже позбавлений такого права», – зазначено
у зверненні. Він має бути добре поінформованим про строки й дати переходу, щоб
мати можливість вибору послуг та обладнання.

Щодо вимог до цифрового мовлення
з боку держави у зверненні вказується також на необхідність забезпечення людей із
певними вадами та людей похилого віку, адже поява цифрових технологій може
забезпечити більшість прав зазначених осіб на інформацію та доступу до неї.

В цілому, органам державної влади
під час переходу на цифрове мовлення належить бути арбітром, який, з одного
боку, стимулює цифрове мовлення, а з іншого – має забезпечити права
громадян на інформацію та послуги й надавати для забезпечення цих цілей
сприяння у сферах містобудування, захисту довкілля тощо. Загалом, юридичні
вимоги та зобов’язання щодо програм цифрового мовлення не повинні були б
ускладнювати або дублювати наявні правила для аналогового мовлення.

Особливим аспектом у переході на
цифру є розподіл та виділення частот. У зверненні з певним критицизмом ставляться
до (майбутніх на той час) конференцій 2004 та 2006 року, нині відомих як «Женева-2006»,
адже вони були присвячені переважно технічній стороні справи, без розгляду
політичних цілей. Ба більше, такі переговори є певною мірою незбалансованими і
безальтернативними, адже вони не враховують зокрема таких перспективних
гібридних технологій, як «дата-мовлення» (data-casting), що поєднує мобільний
зв’язок і телемовлення.

У 2004 – 2006 роках відбулася
Регіональна конференція з планування радіочастотного ресурсу в Регіоні 1 в III,
IV та V телевізійному діапазоні. Конференція визначила чітку дату переходу на
цифрове і, відповідно, вимкнення аналогового мовлення — 17 липня 2015 року.
Окрім того, угодою було визначено всі процедури координування і вирішення
конфліктів між адміністраціями зв’язку країн – учасниць цієї угоди. Утім,
Європа для себе визначила кінцевою датою переходу 2012 рік, і лише Польща, про
яку йтиметься згодом, переходитиме у 2013 році, що викликано пізнішим
долученням Польщі до Європейської спільноти.

Як зазначалося, Женева-2006 встановила
лише технічний бік переходу на цифру, натомість рівень послуг і вимоги до
наповнення встановлювалися переважно Європейськими директивами.

Так, ще 2004 року
Європейська комісія ухвалила Звернення до європейських інституцій COM (2004)
541 final[xxxi] щодо сумісності
цифрових телевізійних приймачів. Цим документом зазначається, що розвиток
цифрового ТБ, в тому числі телебачення високої чіткості, неможливий без
запровадження додаткових цифрових послуг, які виводять його на інший рівень.
Система послуг складається з додатків, які транслюються в пакеті з відео, й
обробки програмним інтерфейсом API[xxxii].
Утім, станом на 2004 рік більш ніж третина приймачів не мала можливості
сприймання інтерактивних послуг. Це викликано тим, що ринок цифрових послуг
розвивався без належного стандартування відповідними європейськими установами і
на момент виходу заяви в Європі існувало 5 різних типів нестандартизованих
програмних інтерфейсів. Таким чином, програмний продукт, розроблений під один
програмний інтерфейс, не міг сприйматися іншим. Ситуація ускладнилася й тим, що
жоден із регуляторних органів не поставив вимог на локальному рівні щодо таких
інтерфейсів.

У зверненні наголошується: ще
директивою 2002/21/EC визначено, що кожна країна-учасниця має підтримувати
впровадження телесервісів та обладнання з відкритим (не обтяжений авторськими
зборами. — Прим.) інтерфейсом, наприклад, таким як MHP[xxxiii].
Запровадження обладнання на відкритих стандартах також надає можливість
зменшити вартість самого обладнання і зробити його більш доступним для
населення, що також сприятиме руху інформації, а відтак плюралізму. Крім того,
запровадження відкритих стандартів дозволить користувачу використовувати
обладнання з єдиним API на всій території Європейської спільноти.

Слід зазначити, що процес запровадження
API в Європі має певні труднощі. По-перше, фірми, що репрезентують послуги
супутникового зв’язку та кабельного ТБ, мають власне обладнання з закритим API,
тим самим обмежуючи волю користувача у виборі. Окрім того, ефірні мовники перебувають
по інший бік барикад, ніж супутникові та кабельні, адже останні мають певну
підтримку з боку виробників обладнання. Це спричиняє конфлікт між комерційними
інтересами та інтересами суспільства в цілому. Культурна різноманітність та
медіа-плюралізм є центральними засадами європейської соціальної моделі. Відтак
використання закритих API має бути чітко врегульовано законом.

У зверненні наголошується, що
запровадження єдиного стандарту в рамках ЄС могло б покращити ситуацію, але
цьому опираються провайдери програмної послуги, до того ж немає готового
рішення стосовно того, що робити з 25 мільйонами приймачів, які були в
обігу на ринку ЄС. Зважаючи на непевність ситуації, запровадження такого
рішення потребувало більше часу для вивчення і висування пропозицій. Проміжним
варіантом для запровадження єдиного стандарту може стати кодування продукту,
розрахованого на різні API, а відтак доводити ринок до того рівня, коли
використання монопольних пристроїв буде невигідним.

Починаючи з 2004 року
працювала робоча група, метою якої був пошук діалогу і робота з публічним і
приватним сектором та з групою впровадження MHP. За наслідками такої роботи
було видано оновлене звернення COM (2006) 37 final, в якому йшлося про позитивні
зрушення, зокрема в Італії, де співпраця всіх сторін показала можливість
запровадження сумісності щодо API.

2005-го року виходить ще одне
звернення Європейської комісії COM (2005) 241 final щодо прискорення переходу з
аналогового до цифрового мовлення. Цей документ базувався на зверненні COM
(2003) 542 final і вчергове звертав увагу на позитиви переходу на цифрове
мовлення, як-от стимуляція інновацій, розвиток ринку, а в контексті самого ТБ –
збільшення якості зображення і звуку, кількості телеканалів, додаткових
сервісів тощо. Втім, цим документом зверталася увага й на те, що між країнами
майже відсутня координація термінів переходу на цифру, що може негативно
вплинути на його наслідки в рамках єдиного ринку. Серед країн-учасниць
утворилося два неформальні блоки, перші з яких поставили для себе дату переходу
2010 рік (Австрія, Іспанія, Фінляндія, Італія Німеччина, Швеція, Мальта), другі —
2012-й (Фландрія, Угорщина, Греція, Великобританія, Словаччина, Словенія),
решта не надали інформації. Зважаючи на економічні та соціальні наслідки
переходу, комісія рекомендувала як бажаний строк переходу 2010 рік, і пропонує
як кінцевий термін переходу початок 2012 року. По закінченню переходу
вивільнені частоти має бути віддано під новітні сервіси, частина з яких має
бути пан-європейськими.

Новітні сервіси, як вказується у
зверненні, сильно залежать від критичної маси користувачів на рівні Європи і
стають більш привабливими лише у випадку зростання встановленої інфраструктури.
Заохоченням бізнесу до розбудови таких сервісів може стати узгодження переходу
країн на цифру, щоб мінімізувати ризики, пов’язані з національними кордонами,
які можуть виникнути, зокрема, через відсутність частот, які планували звільнити.

Першого червня 2005 року вийшов
черговий документ Європейської комісії COM (2005) 229[xxxiv]– «i2010 — Європейське інформаційне суспільство[xxxv]— для економічного зростання і зайнятості». Проект став послідовником уже
згаданого проекту e-Europa-2005 і планувався як такий, що пропагує відкриту
цифрову економіку, яка базується на змагальних засадах і в основі якої лежать
інформаційно-комунікаційні технології, що є рушійною силою інтеграції та якості
життя.

Комісія запропонувала визначити
головними пріоритетами проекту завершення створення Єдиного європейського
інформаційного простору, який пропагує відкритий і змагальний внутрішній ринок
для інформаційного суспільства і медіа, зміцнення
інновацій та інвестицій у дослідження ІКТ з метою збільшення кількості робочих
місць у цій сфері, досягнення Всеосяжного
європейського інформаційного суспільства, яке сприяє зростанню робочих місць
таким чином, щоб це відповідало сталому розвитку і щоб пріоритетом були ще
кращі публічні сервіси та якість життя.

Створення
Єдиного європейського інформаційного простору має досягатися шляхом вирішення
чотирьох важливих питань, пов’язаних із цифровою конвергенцією: збільшення
швидкості передачі даних, достатньої для трансляції, зокрема, відео високої
якості, розробка сталих правових та економічних засад для розробки нових
онлайн-сервісів та онлайн-наповнення, удосконалення пристроїв та платформ для
можливості «спілкуватися одне з одним» та створення більш безпечного від
сторонніх втручань і технічних збоїв інтернету для збільшення довіри з боку
інвесторів та споживачів.

Цифрова
конвергенція вимагає чіткої структури правил для інформаційного суспільства та
медіа, тому вже до кінця 2005 року планувався перегляд Європейської
конвенції з транскордонного мовлення щодо вдосконалення правил щодо
аудіовізуальних медіа-сервісів[xxxvi].
Збільшення високошвидкісних безпровідних сервісів потребує наявності
радіочастотного ресурсу, тому Планом i2010 зауважено важливість закінчення
переходу на цифрове мовлення і вимкнення аналогового мовлення у 2012 році.

В лютому 2006
року ухвалюється вищезгадане звернення COM(2006) 37 final[xxxvii]щодо перегляду звернення COM(2004) 541 стосовно сумісності цифрових
телевізійних сервісів. У документі зауважувалося, що за два роки відбувся
значний прогрес у комунікації всіх зацікавлених у запровадженні відкритих
мультимедійних платформ сторін, тому Комісія вважає за необхідне зосередитися
на успішному цифровому переході, що є базисом для інтерактивних цифрових
послуг, а також на впровадженні відкритих цифрових стандартів для них. З часу
ухвалення попереднього звернення єдиним відкритим стандартом, визначеним
відповідними європейськими інституціями, став стандарт MДП (мультимедійна
домашня платформа). Для просування і впровадження цього стандарту було
запропоновано багато заходів, зазначається в документі, серед них планується
створення робочої групи (групи з упровадження МДП) з упровадження цього
стандарту та підтвердження того, що держави – члени
ЄС зможуть запропонувати споживчі субсидії на цифрове інтерактивне устаткування
для телеприймачів за умови дотримання правил надання державної допомоги та
контролю доступу до запатентованих технологій.

Групу з
провадження МДП було засновано за результатами попереднього звернення Комісії з
метою обміну інформації, аналізу звітів із найкращих практик і сприянь між
гравцями на ринку інтерактивних цифрових послуг. Це мало призвести до
нарощування критичної маси таких послуг, подолання фрагментації ринку, перед
якою постали мовники. Діяльність групи охопила не лише загальні питання,
пов’язані з інтерактивним цифровим ТБ, але й використання інших ніж МДП-стандартів.
За всю свою діяльність (листопад 2004 — вересень 2005) група показала,
наскільки важливим є створення подібних майданчиків між зацікавленими сторонами
в такому складному і комплексному питанні, як сумісність інтерактивних цифрових
послуг.

Утім, під час упровадження
МДП виявилася суттєва перешкода, вочевидь, викликана запізнілим стартом діалогу
щодо її впровадження. Як зазначається у зверненні, попит на інтерактивні
цифрові послуги виявився меншим, ніж прогнозувалося, і що його використання
станом на 2005 рік обмежилося вікторинами, спортивними, азартними іграми і
реаліті-шоу. Проблема використання таких технологій в інших сферах, зокрема в
комунікації держави з громадянами, залишалася нерозв’язаною. Однією з причин
такої ситуації був незавершений перехід на цифру. Так, станом на 2005 рік лише
Фінляндія мала найбільше покриття ефірним цифровим мовленням (516 тис. передплатників
проти 48 тис. супутнику та 129 тис. кабелю), та відсоток сукупного покриття
цифровим ТБ на той момент становив 28,6%. Найбільший відсоток покриття цифровим
ТБ мала Великобританія — 63,5 %, де перше місце посідало супутникове
мовлення (7,9 млн), друге — ефірне (5,1 млн), третє —
кабельне (2,6 млн). Решта країн мали покриття не більше 28% (див. Додаток
1), серед яких деякі не мали розвинутого ефірного цифрового ТБ (напр., в
Ірландії покриття 38% стосується лише кабельного та супутникового мовлення).

Найкращим
прикладом впровадження МДП наводиться Італія, в якій покриття цифровим ТБ
становить 26,9% (3,3 млн – супутникове мовлення, 2,5 — ефірне
цифрове). Досягти стрімкого успіху впровадження додаткових цифрових сервісів
допомогла система субсидіювання з боку державних органів на придбання сет-топ-боксів,
що можуть працювати з додатковими цифровими сервісами, суть якої полягала у відшкодуванні
різниці між дешевим обладнанням і обладнанням, здатним сприймати такі послуги.
Законом про фінанси було встановлено, що держава відшкодовуватиме 150 євро
тим користувачам, які придбають або візьмуть в оренду сет-топ-бокс чи декодер,
сумісний із прийманням не лише цифрового ТБ, але й додаткових цифрових послуг[xxxviii].

Наслідок такої
політики дався взнаки — більшу частину ринку заповнено обладнанням з МДП.
Станом на 2005 рік в Італії було понад 2 мільйони сет-топ-боксів, що в свою
чергу дало ефект критичної маси і в умовах сильної конкуренції сприяло зниженню
цін на таке обладнання, вартість якого становило менше 100 євро.

Незважаючи на
труднощі, які доводилося долати італійським державним органам, як-от посутнє
відставання пропозиції на ринку самих інтерактивних послуг та нестача
радіочастотного ресурсу в перехідний період (одночасна дія й аналогового, і
цифрового ТБ. — Прим.), Італія планує встановити інтерактивне телебачення
як основну платформу для публічних сервісів. Відсутність такої політики з боку
держави в інших країнах – членах ЄС не створила такої конкуренції, а
відтак споживачі зробили вибір не на користь сет-топ-боксів з МДП. Так, у
Фінляндії проект МДП, який пропонувався Фінською радіомовною корпорацією
(Yleisradio), зазнав поразки[xxxix]зокрема через те, що решта телекомпаній не були особливо зацікавлені в МДП і не
наважились би пропонувати придбати новий сет-топ-бокс із можливостями МДП і так
уже роздратованим переходом на цифру споживачам. 

Особливість
успіху застосування платформи МДП в Італії також полягала у згоді мовників на
використання цієї платформи. В Німеччині, де МДП було підтримано кабельними
операторами та суспільним мовником, решта компаній, зокрема платного ТБ, не
наважилися інвестувати гроші в такий проект через відсутність чіткої
бізнес-моделі та системи субсидій.

Окрім
домашньої мультимедійної платформи Європейська комісія опікується також одним із
першопричин переходу на цифрове ТБ — телебаченням високої чіткості. Так, комісія
провела 2005 року в Брюсселі нараду щодо сумісності ТБВЧ. На ній було
затверджено, що під торговою позначкою HDTV-ready (готовий сприймати
телебачення високої чіткості. — Прим.) може бути позначено приймачі,
здатні приймати зображення з 750 лініями і 1080 лініями та підтримкою MPEG-2 та
MPEG-4 формату. Угода щодо такого формату відкрита для всіх учасників ринку і
спрямована як на користувача, який може безперешкодно і без застережень
придбати необхідне великоформатне цифрове обладнання, так і на виробників, які
можуть сприяти сумісності ТБВЧ.

Чергове
звернення COM (2007)
700[xl]Європейської комісії з’явилося 13 листопада 2007 року
і стосувалося цифрового дивіденду. Як зазначається у зверненні, перехід від
аналогового до цифрового мовлення не лише призводить до того, що в межах того
самого частотного діапазону вміщуватиметься більша кількість телепрограм, але й
упорядковує використання «найкращого діапазону частот» між 200 МГц та
1 ГГц[xli], який надає можливість
не лише для провадження телемовлення, але й для використання його іншими
дата-сервісами. Утім, цифровий дивіденд – це не лише перерозподіл частот
із метою більш раціонального їх використання, на що зокрема націлювалася угода
«Женева-2006»; він має розглядатися в ширшому контексті – балансі між
використанням частот і попитом на них для інших цифрових послуг. До таких можна
віднести безпровідні широкосмугові комунікації, що особливо важливо для
важкодосяжних і малозаселених регіонів; додаткові цифрові сервіси, які сприяють
плюралізму в медіа, та мобільне мультимедіа. Крім того, це може бути
неліцензоване використання частот для медичної телеметрії та для інших
малопотужних пристроїв.

Так чи інакше,
для повного розкриття потенціалу цифрового дивіденду потрібна європейська
координація, адже частоти не знають фізичних кордонів. Використання однією
стороною частот для інших послуг може заважати іншій стороні. Це була одна з
основних причин підписання «Женеви-2006». Узгоджені дії країн – членів ЄС
можуть дати сильний поштовх у розвитку як мовлення, так і безпровідних послуг.
Однакзважаючи на закінчення переходу на цифру в 2012 році, членам ЄС слід
ужити негайних заходів для узгоджених дій щодо його використання, зазначається
у зверненні.

Через місяць
після виходу цього звернення Європейський парламент та Рада ухвалюють директиву
2007/65/EC, яка стала
новою редакцією директиви 1989 року 89/552/EEC щодо координації певних
положень, установлених законодавчо, регулювально або адміністративно
країнами-учасниками в галузі здійснення телевізійного мовлення. Нова редакція
директиви 89-го року наразі більш відома як Європейська аудіовізуальна
директива[xlii].

Нова редакція
Директиви стала серйозним кроком відходу від уявлень про традиційне лінійне ТБ
і переходу до ринку аудіо-відеопослуг (медіа-послуг). Директива покрила цим
визначенням як традиційне телебачення «за розкладом», так і всі телесервіси,
як-от VoD[xliii],
PayTV[xliv]тощо та комерційну аудіовізуальну рекламу.

Головною метою
директиви є забезпечення вільного одержання й ретрансляції аудіовідеопослуг з
інших країн – членів ЄС, за винятком обмежень, визначених директивою, з
метою захисту прав неповнолітніх, національної безпеки, попередження злочинів,
в т. ч. на національному та релігійному ґрунті, охорони здоров’я, захисту
прав споживачів та інвесторів, дотримання правил телереклами і телепродажу. Основні
зміни в директиві стосувалися телереклами та телепродажу, права на відповідь та
правил транскордонного прийому аудіовізуальних послуг. Зміни до Директиви є на
часі враховуючи перехід на цифру і інтеграції телебачення і супутніх послуг.

В жовтні 2009 року
виходить черговий документ Європейської комісії COM(2009) 586 final[xlv] з
питань цифрового дивіденду. В ньому наголошувалося на важливості розгляду
пропозицій щодо загального використання цифрового дивіденду і формування
переліку стратегічних і довготривалих питань, що мають вирішуватися спільно,
особливо за умов економічної кризи. Одним із таких питань є 100%-ве покриття
спільноти високошвидкісними мережами з 2010 до 2013 року[xlvi],
а відтак вирішення питань щодо покриття регіонів, у яких побудова
інфраструктури безпровідних мереж є непрактичною.

Відкриття
радіочастотного ресурсу в рамках цифрового дивіденду дозволить перш за все
відкрити для інтернет-провадерів можливість надання безпровідних послуг, а
також створити нові горизонти для інновацій.

Утім, для
уникнення фрагментації ресурсу в межах окремих держав-членів Комісія ще раз
наголошує на необхідності якнайшвидших дій з метою вироблення спільної
стратегії дій. Це необхідно зробити якомога швидше, адже деякі держави-члени
відкрили або готові відкрити верхній телевізійний діапазон (790-862 МГц) для
комунікаційних послуг, що підвищує ризик провалу координації дій.

Тому Комісія
наголошує на необхідності завершення переходу на цифру до 1 січня 2012 року, а
також планує звернутися до Європейського парламенту з пропозицією ухвалити
документ щодо використання зазначеного діапазону, в т. ч. технічних вимог
на європейському рівні[xlvii].

Під час
підготовки цього аналізу вийшли ще два документи Комісії – COM (2010) 245 finalвід
15 травня 2010 року та COM
(2010) 253 final від 25
травня 2010 року.

Зверненням
Європейської комісії COM
(2010) 245 final[xlviii]затверджено новий план дій у сфері цифрових технологій –
DigitalAgendaforEurope,
який став фактичним послідовником проекту i2010. Цей проект є одним із семи проектів Європейської стратегії
2020, яку було ініційовано в березні 2010 року з метою виходу з кризи і
підготовки ринку ЄС до змін наступного десятиліття. Проект більшою мірою
присвячено сфері розвитку Інтернету і супутніх послуг (електронний бізнес,
електронне урядування та ін.), утім він зачіпає і цифрову сферу. Зокрема, в
новому плані наголошується на необхідності розвитку безпровідного зв’язку, який
у свою чергу залежить від наявності радіочастотного ресурсу, що прямо вказує на
необхідність залучення для цих технологій цифрового дивіденду. 

Нова конвенція
ЮНЕСКО щодо культурної різноманітності відводить особливе місце новітнім медіа,
адже вони швидше і дешевше здатні забезпечити поширення культурного і творчого
продукту. В цьому аспекті розвиток Інтернету та цифрового ТБ є особливо
важливим. Так, із ухваленням нової Аудіовізуальної директиви стала можливою
координація дій законодавчих органів як щодо традиційного ТБ, так і сервісів на
замовлення. Це має сприяти поширенню європейських творів як на загальному
ринку, так і на ринку сервісів на замовлення. Планом передбачається перевірка
успішності імплементації Директиви до 2012 року.



 Підсумки

Передумови
переходу Європейського співтовариства до цифрового мовлення було закладено з
розвитком супутникового мовлення і потребою покращення якості зображення,
подолання розриву чи пак виробленням компромісного формату між телевізійним форматом
(4х3) та різноманітними кіноформатами, а також можливістю передачі зображення з
відтворенням на великих та надвеликих екранах.

Використання
перехідних аналогово-цифрових стандартів не могли тривалий час забезпечувати
потреби зростаючого телевізійного ринку і сприяли розробці повністю цифрових
форматів та переходу на виключно цифрове мовлення.

Перспективи
впровадження цифрового мовлення відкрили широку сферу додаткових цифрових
послуг, таких як відео на замовлення, розважальні сервіси, можливість
забезпечення прав людей із вадами тощо. Втім, це викликало чималі
проблеми – починаючи з побудови відповідної інфраструктури та роботою з
усіма зацікавленими сторонами щодо переходу на цифру. Це викликало потребу в
стандартизації обладнання та розробці відкритих інтерфейсів, а також
затвердження планів переходу населення на цифру з розробкою додаткових
стимулюючих заходів щодо придбання необхідного обладнання для сприймання
цифрового ТБ і додаткових цифрових послуг.

Особливо
важливим у переході на цифру є перерозподіл радіочастотного ресурсу, який, з
одного боку, дозволяє забезпечити місце для більшої кількості телемовників,
зокрема, шляхом залучення нових гравців ринку, із покращенням якості зображення
та аудіо, а з іншого – виявляє т.зв. цифровий дивіденд, який може бути
залучено як для додаткових цифрових послуг, послуг мобільного ТБ, так і для нетелевізійних
послуг, як-от широкосмуговий Інтернет.

Перехід на
цифру окрім вищезазначених переваг надає можливість кращого забезпечення прав
громадян країн – учасниць ЄС на свободу слова та вираження поглядів, адже,
по-перше, він збільшує обсяг інформації в межах телевізійної технології,
стимулює розвиток додаткових цифрових послуг, а також, зважаючи на принцип
технологічної нейтральності, стимулює розвиток широкосмугового безпровідного
доступу до Інтернету, тим самим диверсифікуючи способи доставки програмного
продукту до користувача.

В цілому,
розвиток цифрового телебачення в Європі має тривалу і послідовну історію, що
сприяє гармонійному розвитку цієї сфери. Ба-більше, сам перехід на цифру не є
самоціллю, а лише зміною технологічної платформи задля поширення нових послуг і
розвитку ринку.

В українських
умовах цей процес має відбуватися значно швидше, а відтак більш болюче, в першу
чергу для споживачів, які в досить короткий термін змушені будуть придбати сет-топ-бокси
чи інші декодери і пристосуватися до нових технологічних реалій. Втім, для
багатьох мовників перехід на цифру також буде проблемним, адже потребуватиме як
суттєвих витрат на апаратне переоснащення, так і співпраці між основними
гравцями ринку. Зволікання із затвердженням детальної, обґрунтованої Національної
програми переходу на цифрове мовлення в Україні лише ускладнює і без того
непросте завдання для нашої країни.

В другій
частині звіту буде розглянуто процес упровадження цифрового мовлення на
прикладі кількох європейських країн.

 





[i] Слід зауважити, що термін «телебачення високої
чіткості» не є сталим. Він застосовується лише відносно до прийнятого
телебачення стандартної чіткості. Сам термін з’явився 1936 року, ще за часів
механічного телебачення. Тодішнє ТБ високої чіткості становило 240 ліній проти
стандартних 30. Утім цей формат прожив рік і був змінений електронним ТБ.
Стандарт ТБ високої чіткості розроблявся, тестувався і використовувалось в
кількох країнах з кінця 1940-хх р.(США, Франція, Японія), зокрема в СРСР для
військових потреб розроблялося найновітніше на той час ТБ високої чіткості з
розширенням 1525 точок на 1250 ліній (стандартне аналогове ТБ – 720х576).
Та через високу вартість приймачів, а також через потребу в значному діапазоні
частот розвиток ТБ високої чіткості гальмувався аж до початку 2000-х років.

[ii] Council Directive 86/529/EEC of 3 November 1986 on the adoption of common
technical specifications of the MAC/packet family of standards for direct
satellite television broadcasting

http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31986L0529:EN:HTML

[iii]http://www.eurekanetwork.org/project/-/id/95

[iv]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31989D0337:EN:HTML

[v] Перша Угода Міжнародного союзу електрозв’язку щодо
використання радіочастотного ресурсу в діапазоні 11,7 – 12,5 ГГЦ в Регіоні
1, 3.

[vi]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31989L0552:EN:HTML

[vii]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31989D0630:EN:HTML

[viii] MultiplexedAnalogComponents –
аналогово-цифровий стандарт передачі телевізійного сигналу, який дозволяв
передавати один канал відео, 2-4 канали аудіо (залежно від типу стандарту) та
кодуючу інформацію, що забезпечувало умовний (платний) доступ до телеканалу.
Передбачався як перехідний стандарт від повністю аналогового до повністю
цифрового мовлення.

[ix] D-MAC стандарт передачі
телевізійного сигналу, розроблений для супутникового мовлення. Потребував
ширшого діапазону частот (т.зв. канал телевізійний) для мовлення (8,4 MHz), ніж це
було передбачено угодою «Стокгольм-61» (використання частотного діапазону для
аналогового мовлення), діапазон якого варіювався від 6 до 8MHz

D2-MAC – друге покоління D-MAC стандарту, який став удосконаленою
його версію і планувався до використання в якості передачі ТБ високої чіткості.

[x]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31993D0424:EN:HTML

[xi] Формат пропорції телевізійного зображення, що
розроблявся, перш за все, для ТБ високої чіткості.

[xii]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31995L0047:EN:HTML

[xiii] European
Conference of Postal and Telecommunications Administrations (CEPT)
заснована 1959 року як координаційний орган для європейських поштових і
телекомунікаційних державних органів. Є засновником Європейського інституту
телекомунікаційних стандартів. http://www.cept.org/

[xiv] The
Chester 1997 Multilateral Coordination Agreement relating to Technical
Criteria, Coordination Principles and Procedures for the introduction of
Terrestrial Digital Video Broadcasting (DVB-T) Chester, 25 July 1997

[xv] Угода щодо планування радіочастотного ресурсу для
аналогового мовлення в Регіоні 1 (пр. Європа, СРСР)

[xvi]http://conventions.coe.int/Treaty/en/treaties/html/171.htm

[xvii]  Консорціум 250 операторів, мовників, виробників,
розробників програмного забезпечення тощо. Заснований 1991 року як група European Launching Group (ELG), в 1993 році перейменований на
DVB Project (проект цифрового відеомовлення). http://www.dvb.org/ . У 1994 році було
затверджено формати супутникового та кабельного мовлення DVB-SDVB-C, а 1997-му – стандарт ефірного
цифрового мовлення DVB-T.

[xviii]http://www.nkrz.gov.ua/img/zstored/File/20_Ukr_Framework.pdf(Офіційний переклад Міністерства юстиції)

[xix] Подавати заяву до компетентного органу щодо права
встановлювати оснащення на над або під державною чи приватною власністю
підприємствам, що мають дозвіл на надання комунікаційні мережі, інші ніж
публічні.

[xx] Перешкода, яка наражає на небезпеку
функціонування радіонавігаційної служби або інших рятувальних служб, або яка
іншим чином серйозно руйнує, перешкоджає або постійно перериває діяльність
радіокомунікаційних служб відповідно до положень Спільноти або національних
положень, які застосовуються

[xxi]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32002L0021:EN:HTML

[xxii]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2002:108:0001:0001:EN:PDF

[xxiii]  Рішення про радіоспектр в діапазоні 9 КГц – 3 ТГц, встановлює політику і правові рамки з
метою гармонізованого й ефективного використання радіочастотного ресурсу з
метою створення спільного ринку. Рішенням створено Радіочастотний комітет.

[xxiv]  Під розширеним цифровим обладнанням директива розуміє
комп’ютерну приставку до телевізора, призначену для приєднання до телевізійних
апаратів чи тюнерів з метою прийому цифрових інтерактивних послуг.

[xxv] API –
програмний інтерфейс керування – інтерфейс програмного забезпечення, що є
в наявності у мовників або постачальників послуг, та ресурси розширеного
цифрового телевізійного обладнання для послуг 
телебачення та радіо.

[xxvi]http://www.nkrz.gov.ua/img/zstored/File/22_Ukr_Univ_service.pdf

[xxvii] «Маєш забезпечити»

[xxviii] Електронна Європа-2005. http://ec.europa.eu/information_society/eeurope/2002/news_library/documents/eeurope2005/eeurope2005_en.pdf

[xxix]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:52003DC0541:EN:HTML

[xxx] Радіо, що не включене в пакет цифрової платформи.

[xxxi] Communication from the Commission to the Council, The
European parlament, The European economic and social committee and the
committee of regions on interoperability of digital interactive television
services

[xxxii] Application Programming Interface

[xxxiii]  Multimedia Home Platform —
мультимедійна домашня платформа.

[xxxiv] Ommunication from the Comission to The Council, The
European parliament, The European parliament, The European economic and social
committee and The Committee of the regions “i2010 – A European Information
Society for growth and employment”

[xxxv] Закінчується у 2010 році. Його наступником є план ADigitalAgendaforEurope, про який піде мова
пізніше.

[xxxvi]  Розгляд Європейської конвенції планувався на кінець 2009
року, але наразі так і не відбувся через структурні зміни в Європейській
спільноті

[xxxvii] Communication
from the commission to The Council, The European parliament, The European
economic and social committee and The committee of the regions on reviewing the
interoperability of digital interactive television services pursuant to
Communication COM(2004) 541 of 30 July 2004

[xxxviii] Додатково див. Рішення Комісії
2007/374/EC http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2007:147:0001:01:EN:HTML

[xxxix]http://www.talouselama.fi/kolumni/article168212.ece

[xl]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:52007DC0700:EN:HTML

[xli] Чим вища частота, тим
меншу відстань вона покриває, тому зазначений діапазон вважається оптимальним
для побудови мереж і надання якісних послуг.

[xlii] Audiovisual Media
Services Directive

[xliii]Video-on-Demand – відео на замовлення.

[xliv] Платне телебачення

[xlv]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:52009DC0586:EN:HTML

[xlvi] Така вимога поставлена
Планом відновлення економіки Com (2008) 800

[xlvii] Зазначення конкретної
дати закінчення переходу та підтримки ухвалення спільного європейського рішення
щодо верхнього ТБ діапазону Комісія ухвалила в Рекомендації 2009/848/EC

[xlviii]http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:52010DC0245:EN:HTML

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: