Чи готова влада розповісти про фінансування державних ЗМІ?

У червні 2010 року Інститут Медіа Права звернувся до ряду органів державної влади із інформаційними запитами щодо ЗМІ, які вони видають. Власне, у листах були поставлені питання про назви цих засобів масової інформації та про те, скільки бюджетних коштів було витрачено на їх фінансування у 2009 році. Такі запити були надіслані до 59-ти державних установ. Передовсім дослідження було спрямоване на органи виконавчої влади, зокрема воно охопило всі міністерства та державні комітети України. Крім цього, ІМП звернувся до Верховної Ради України, вищих судових інстанцій та органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Однак далеко не всі адресати належним чином відповіли на інформаційні запити. Із 59-ти органів влади два відмовили у наданні інформації, а від чотирьох жодних даних не надійшло. Необґрунтована затримка із наданням відповіді спостерігалася іще в двох випадках.

Із інших відповідей спеціалісти Інституту Медіа Права дізналися, що 11 державних інституцій не є засновниками засобів масової інформації, а одна – Державний комітет України з державного матеріального резерву – припинила видання свого вісника у 2008 році. Відповідно, 39 органів влади вказали у відповідях назви своїх друкованих ЗМІ та надали коротку інформацію про них. Державний комітет телебачення і радіомовлення – єдиний із респондентів, до сфери управління якого входять телерадіокомпанії, а не друковані ЗМІ. Цей комітет надав дані про назви цих ТРК та обсяги їх фінансування.

Отримати відомості про видатки на державні ЗМІ виявилося дещо складніше, ніж дізнатися їх назви. 22 органи влади прямо вказали, що на їх видання не витрачаються кошти з бюджету. Зазвичай це пояснюється тим, що такі журнали та газети існують за рахунок передплати, розміщення реклами, надання поліграфічних послуг тощо. У тих випадках, коли видання були профінансовані за державний кошт, чіткі суми вказали далеко не всі їх засновники. Державні інституції нерідко посилалися на свої звіти, опубліковані раніше в цих же виданнях або на їх сайтах. Два органи влади відмовилися надавати фінансові дані, вказавши, що це не входить до їх компетенції: так відповіли Держаний комітет архівів України та Державна митна служба України. Національний банк України зауважив, що фінансування заснованих ним видань здійснюється за рахунок кошторису поточних доходів і витрат. На інформацію з цього документа поширюються обмеження, установлені для документів «Не для друку». А от вищий Адміністративний суд України проігнорував питання про суму коштів без жодних пояснень.

Врешті, лише десять державних органів зазначили конкретні показники фінансування (суми коштів або відсоток від державних призначень), які наведені у таблиці нижче.

Засновник

Назва засобу масової інформації

Сума коштів, витрачених на фінансування у 2009 році

Верховна Рада України

Газета «Голос України», журнал «Віче»

13 848 000 грн.

Верховний Суд України

Журнал «Вісник Верховного Суду України», збірник «Рішення Верховного Суду України»

35 210 грн.

Міністерство економіки України

Журнал «Економіка України»

38 900 грн.

Журнал «Вісник державних закупівель»

1 000 000 грн.

Міністерство закордонних справ України

Журнал «Політика і час»

60 000 грн.

Міністерство промислової політики України

Журнал «Хімічна промисловість України»

60 000 грн.

Журнал «Технология и конструирование в электронной аппаратуре»

99 800 грн.

Міністерство культури і туризму України

Газети «Кримська світлиця», «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Музика», «Пам’ятки України», «Театрально-концертний Київ»

3 896 700 грн.

Державний комітет України у справах національностей та релігій

Газети «Арагац», «Голос Крыма», «Дзеннік Кійовскі», «Еврейские вести», «Конкордія», «Роден Край»

1 127 052 грн.

Фонд державного майна України

«Державний інформаційний бюлетень про приватизацію»

325 634, 82 грн.

Головне управління державної служби України

Інформаційний бюлетень «Бюрократ»

14 782, 70 грн. 

Державний комітет телебачення та радіомовлення України

Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», державна телерадіокомпанія «Культура», державна телерадіомовна компанія «Крим», обласні державні телерадіокомпанії, Київська та Севастопольська регіональні державні телерадіокомпанії

526 490 364,90 грн. (фінансування телерадіопрограм, виготовлених для державних потреб)

Зауважимо, що дослідження Інституту Медіа Права охопило не всі державні ЗМІ, тому підрахувати загальні витрати з бюджету на них не є можливим. Однак наведені у таблиці приклади показують, якого обсягу можуть бути такі витрати. Слід також відзначити, що більшість цих видань фінансуються одночасно як державним коштом, так і з інших джерел. 

Постає питання: чи є доцільними і необхідними ті витрати, які нині здійснює держава на фінансування державних медіа? Як показало дослідження, частина державних органів зуміла організувати процес видавництва таким чином, що воно стало самоокупним. Чому ж інші установи потребують десятків і сотень тисяч гривень на свої ЗМІ? Можливо, їм варто брати приклад з «Офіційного вісника України» (видання Міністерства юстиції), на який не витрачаються кошти з державного бюджету. Позитивний досвід є і у Вищої ради юстиції, яка веде свій вісник лише в електронному вигляді на своєму сайті.

Однак парламентарі вважають інакше. У 2010 році заплановане значне збільшення видатків з бюджету на деякі державні ЗМІ. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» фінансову підтримку газети «Урядовий кур’єр» буде збільшено майже у три рази (у 2009 році передбачалося фінансування в сумі 3 567 800 грн., а у 2010 – вже 9 567 800 грн.) Велике збільшення видатків планувалося для видань Міністерства економіки: на журнал «Економіка України» заплановано виділити 1 116 900 грн., а на бюлетень «Вісник державних закупівель» та відповідний веб-портал – 2 662 400 грн. (для порівняння із фінансуванням у 2009 році див. таблицю вище). У сумі 400 000 грн. передбачена підтримка журналу «Право України», який минулого року взагалі не отримував дотацій із бюджету. Водночас, на 800 000 грн. зменшені видатки на газету «Голос України» та журнал «Віче». Однак фінансування цих парламентських видань все одно значне – понад 13 млн. грн. На інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України» протягом 2009 і 2010 років заплановано виділити одну й ту ж суму – 1 772 000 грн. Що стосується державних телерадіокомпаній, то на виробництво, розповсюдження і трансляцію у 2010 році призначено кошти у розмірі 545 106 000 грн., тобто порівняно із 2009 роком фінансування має зрости більш ніж на 18 млн. грн.

Невідомо, чи будуть виконані статті бюджету, що передбачають вищеназвані видатки. Однак навіть часткове фінансування державних ЗМІ із бюджету ставить їх у пріоритетне положення порівняно з приватними медіа. Нерівність у конкуренції за читача і рекламодавця, несправедливі умови щодо доставки тиражів по Україні – все це аргументи на користь того, що в Україні повинно бути здійснене роздержавлення друкованих ЗМІ. Тоді дійсно гідні і поважні видання пристосуються і до ринкових умов, а ті, що не потрібні громадськості, – зникнуть. А зекономлені бюджетні кошти, звісно, зайвими для країни не будуть.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: