Державна преса: аналіз стану реформування

Що кажуть цифри?

У 2016 році 43 центральні органи державної влади (Усі органи державної влади, крім місцевих державних адміністрацій) були засновниками друкованих ЗМІ. Усі їхні видання підпадають під дію Закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» (далі – Закон про реформування). Станом на сьогодні, зі 134 державних видань перереєстрацію здійснили лише 10, ще 9 видань ліквідовані. 43% видань ухвалили рішення про реформування, проте здебільшого вони не поспішають здійснювати наступні кроки для перетворення, мотивуючи це тим, що роздержавлення друкованих ЗМІ триватиме аж до кінця 2018 року і часу на перетворення – вдосталь. Очевидно, засновники та редакції не до кінця усвідомлюють, що, за оцінками медіа експертів, відносно безперешкодний процес реформування триває щонайменше 6 місяців, тому відтягування дій щодо перереєстрації видання може мати гіркі наслідки, адже 1 січня 2019 року усі свідоцтва про державну реєстрацію друкованих ЗМІ, які не завершили реформування, будуть скасовані. Прикра несподіванка також чекатиме і на ті видання, які ще навіть не ухвалили рішення про спосіб реформування, що є лише першим кроком серед низки процедур реформування. Таких серед державних ЗМІ – щонайменше третина.

На що сподіваються державні видання?

Читання відповідей державних органів на запити щодо реформування друкованих ЗМІ інколи дивує їхньою винахідливістю у бажанні уникнути роздержавлення. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, наприклад, перед тим, як написати про відсутність рішення про реформування, спочатку відповідає, що не є засновником жодного друкованого ЗМІ, а тоді згадує про унікальну цінність видання «Вугілля України»: «єдиний такого рівня щомісячний науково-технічний виробничий і економічний журнал… надійне джерело інформації…», засновником якого все-таки є міністерство. Адміністрація Державної прикордонної служби у свою чергу без надії сподівається на персональне виключення з-під дії реформи двох своїх видань. Виправдовує служба таке чекання прикладом двох видань Міністерства оборони: газети «Народна армія» та журналу «Військо України». Принагідно нагадаю, що виключення з-під реформування цих видань є тимчасовим, а його сила тримається на політичній волі, а не на юридичній силі, адже сам текст Закону, відповідно до якого воно здійснене, встановлює виняток лише для створених після набуття ним чинності видань.

Деякі органи, як-от Фонд державного майна, посилаючись на норму Закону про реформування про перетворення на офіційне друковане видання, ігнорують ту її частину, яка встановлює кількісне обмеження на них, а саме: один орган – одне офіційне друковане видання. Фонд же хоче мати одночасно два: журнал і газету, обидва стосуються приватизації. Такої ж позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, який до власних офіційних друкованих видань відніс і журнал «Вісник Вищого адміністративного суду України», і бюлетень-додаток до нього «Судова практика Вищого адміністративного суду України». Де-юре, це два окремі друковані ЗМІ, лише одне з яких може бути перетвореним в офіційне друковане видання. З тієї ж причини не збирається реформувати одне зі своїх видань і Міністерство юстиції, яке як засновник одночасно 30 видань є «найбагатшим» на пресу державним органом. Наразі, жодне з них ще не здійснило перереєстрацію.

Важливо зрозуміти, що формальна незмінність терміну «офіційне друковане видання» не означає незмінності вимог щодо наповнення цих видань. Перетворення в офіційне друковане видання є одним з чотирьох способів реформування і передбачає здійснення певних правових процедур, таких як подання трудовим колективом пропозиції про спосіб реформування та ухвалення рішення про реформування засновником. Саме це рішення є тим документом, на підставі якого друкований ЗМІ, незалежно від його виду станом на сьогодні, набуває статусу офіційного друкованого видання у значенні Закону про реформування. Якщо таке рішення не буде ухвалене, то з 1 січня 2019 року на таке псевдоофіційне видання чекає втрата статусу друкованого ЗМІ, а засновників – питання про нецільове витрачання коштів на друк матеріалів, обов’язковість яких не передбачена законом, та утримання редакцій, яких в офіційних друкованих видань не може бути як таких.

Єдиним органом, який виявив розуміння не лише формальних вимог Закону про реформування, але і його мети, виявилось Державне агентство водних ресурсів. Як зазначено у відповіді на запит до агентства, ухваливши рішення вийти зі складу засновників журналу «Водні ресурси України», воно зіткнулося з розумінням того, що цей формальний вихід не призведе до «обмеження впливу органів влади на редакції… маніпулювання суспільною свідомістю і особистою думкою громадян», адже редакція журналу є частиною підпорядкованого агентству Державного інституту управління та економіки водних ресурсів. Зараз агентство намагається виокремити редакцію зі складу інституту, щоб ефективно завершити роздержавлення.

На відміну від Державного агентства водних ресурсів Антимонопольний комітет України не завдавав собі зайвого клопоту з розумінням духу Закону про реформування. Він просто передав засновницькі права журналу «Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України» державному підприємству «Антком». Єдиним засновником цього підприємства є той же Антимонопольний комітет України. Таке реформування є нікчемним з юридичної точки зору, адже тепер на ДП «Антком» як редакцію друкованого ЗМІ, засновану державним органом, поширюється Закон про реформування (частина 1 статті 1), і комітет мав би або вийти зі складу засновників нової редакції, або передати цю функцію іншій юридичній особі.

Не гребує відтягуванням реформування свого журналу «Веселочка» і Держкомтелерадіо. Нагадаю, що це саме той орган, який уповноважений здійснювати моніторинг реформування усіх державних і комунальних видань. Комітет називає причиною відсутності дій у напрямку роздержавлення відсутність у журналу трудового колективу, який наділений пріоритетним правом на вибір способу реформування. Проте комітет не згадує про право засновника реформувати видання у будь-який спосіб на свій розсуд або навіть ліквідувати його, якщо трудовий колектив не подав пропозицію про спосіб реформування до 1 квітня 2016 року. З огляду на те, що сьогодні видання не випускається, другий варіант видається більш логічним.

Авгієві стайні редакцій

Якщо прослідкувати стан реформування державних видань ще якось вдається, то виявити, хто ж виконує функції їхніх редакцій, інколи неможливо навіть з допомогою посадових осіб, відповідальних за цю сферу у певному державному органі. Інколи вони намагаються виявити підпорядковані їм друковані ЗМІ та редакції за окремими запитами до Міністерства юстиції і це не завжди приносить результат.

Загалом редакції державних друкованих ЗМІ мають дуже різні організаційно-правові форми. Серед них є такі:

  • Структурний підрозділ чи посадові особи відповідного державного органу
  • Державна організація (ДО)
  • Державна установа (ДУ)
  • Державне підприємство (ДП)
  • Приватне акціонерне товариство (ПрАТ)
  • Приватне підприємство (ПП)
  • Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Наразі, редакціями більшості державних видань є підпорядковані державним органам структури (близько 62% редакцій – їхні структурні підрозділи, державні організації, установи та підприємства). 14% державних друкованих ЗМІ випускають приватні редакції (ПрАТ, ПП, ТОВ). Станом на сьогодні, нам не відомо про редакції, засновані державними органами, які вже завершили реформування. Кілька редакцій знаходяться у стані перетворення, як, наприклад, державне підприємство «Редакція журналу «Охорона праці», що має бути перетворене на товариство з обмеженою відповідальністю. Одна редакція була ліквідована – державне підприємство «Редакція інформаційно-аналітичного бюлетеня «Вісник державних закупівель». Як і у випадку з друкованими ЗМІ, засновники часто не поспішають доводити реформування редакцій до кінця. Наприклад, Генеральна прокуратура уклала договір про вихід зі складу співзасновників ДП «Редакція журналу «Право України» ще 27 червня 2017 року, але такі зміни досі не відображено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Нам не вдалося знайти інформацію про редакції 29 видань або надана у відповідях на запити інформація щодо них виявилась недостовірною після перевірки у відкритих реєстрах. Так трапляється, зокрема, через те, що нерідко самі державні органи не мають точної інформації про власні друковані ЗМІ та їхні редакції. Наприклад, Міністерство інфраструктури України у відповіді на запит зазначило, що воно не є засновником жодних друкованих ЗМІ та редакцій, але Державний реєстр друкованих ЗМІ та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності містить запис про «Вісник Міністерства інфраструктури України», єдиним засновником якого і є це міністерство.  

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у свою чергу стверджує, що функції редакції бюлетеня “Тенденції української економіки” виконує ТОВ «ЕЦМАУ», яке також є співзасновником цього друкованого ЗМІ поряд із міністерством. Проте відомостей про ТОВ «ЕЦМАУ» немає у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Журнал «Інтелектуальна власність» «загубився» у процесі ліквідації Державної служби інтелектуальної власності і передання її функцій до правонаступника – Департаменту інтелектуальної власності у структурі того ж Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Його працівники стверджують, що Департамент не має до журналу жодного стосунку. Водночас інформацію про два інші видання служби можна знайти на сайті Міністерства.

В цілому, редакції державних видань реформуються ще повільніше, ніж самі державні видання. І якщо вийти зі складу засновників видання досить просто, то реформування редакції часто зачіпає питання майна, а це займає багато часу, як, наприклад, у процесі перетворення державного підприємства у товариство з обмеженою відповідальністю. Проблеми виникають і коли йдеться про структурний підрозділ державного органу. У цьому разі реформування логічно було б здійснити через виділ редакції, проте такий спосіб реформування не передбачений Законом про реформування. Ухвалення законопроекту про внесення змін до Закону України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації” щодо удосконалення механізму роздержавлення №6560 надало б можливість реформувати редакції у такий спосіб.

Як би дивно це не звучало, але реформування преси – це гарна можливість для державних органів провести «інвентаризацію» друкованих ЗМІ та редакцій, які їм підпорядковані. Проте часу на роздуми і відтягування з процедурами перетворення немає, адже до кінця процесу реформування залишилось лише 11 місяців.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: