Десять підстав для президентського вето на Закон «Про телебачення і радіомовлення»

Закон містить багато проблем, які роблять закон кроком назад, а не кроком уперед.

12 січня Верховна Рада України ухвалила у новій редакції Закон України „Про телебачення і радіомовлення”. Цей закон містить деякі прогресивні новації, однак в ньому дуже багато проблем, які на думку Інституту медіа права роблять закон кроком назад, а не кроком уперед. Інститут медіа права наводить 10 аргументів на користь президентського вето і закликає Президента України Віктора Ющенка не підписувати цей закон.

1. Запровадження конкурсної гарантії, що не повертається, у розмірі 10% ліцензійного збору повністю підриває засади справедливості конкурсних процедур. Фактично, це означає, що Національна рада братиме плату у розмірі 10 % ліцензійного збору з кожного, хто подасть документи на конкурс. При цьому, гроші повертаються лише переможцю. Очевидно, депутати зробили аналогію з виборчим законодавством, але аналогія вкрай недоречна.

2. Спроба визначити у законі власника телерадіоорганізації невдала; вона не лише не допомагає, але й повністю заплутую. Відповідно до визначення „власник телерадіоорганізації – фізична або юридична особа, яка набула права власності на телерадіоорганізацію…”але за українським цивільним і господарським законодавством немає можливості набути права власності на телерадіоорганізацію, оскільки остання є юридичною особою. Ці слова є юридичним нонсенсом.  Можна бути засновником чи учасником юридичної особи, але це не є правом власності. Вживання терміну власник по тексту закону неоднозначне, в одній частині власники і засновники вказуються як синоніми, а в іншій подаються так, наче це різні особи.

3. У законі забули записати обмеження на максимальну частку іноземних інвестицій до статутного фонду телерадіоорганізації. Не віриться, що автори закону вирішили зняти обмеження на участь іноземців у телерадіомовленні, оскільки в законі таки є вказівки, що таких обмежень треба дотримуватися. Але цифри немає. Є дивне відсилання до Господарського кодексу, але останній не містить спеціальних норм щодо телерадіомовлення. Можливо хтось забув проставити цифру через неуважність. Нагадаємо, що зараз застосовується обмеження у розмірі 30 % і воно перестане діяти, якщо закон буде підписаний.

4. Закон встановлює квоту на європейську продукцію у розмірі 80 %, квота на українську продукцію залишається стара – 50 %. Однак новела не відповідає Європейській конвенції про транскордонне телебачення, яка жорстко закріплює квоту на європейську продукцію на рівні 50 %. Україна вже підписала Європейську конвенцію і прагне її ратифікувати, навіть посилається на конвенцію в цьому законі, тому вона не має приймати закони, які суперечать міжнародному документу.

5. Закон запроваджує принцип: одна ліцензія в одні руки, але закон нічого не говорить, що робити з тими руками, які вже мають по дві чи по три ліцензії (це легально за чинним законом). Нове обмеження на кількість ліцензій є сумнівним саме по собі. Але відсутність процедури застосування цього обмеження до організацій, які не відповідають закону в момент набрання ним чинності, це грандіозна проблема для багатьох телерадіоорганізацій та широке поле для зловживань.

6. Положення щодо порядку призначення керівників Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України не відповідають іншому закону з цього питання, прийнятого днем раніше. Разом з цим, Президента постійно ветує всі ініціативи Верховної Ради України, які передбачають призначення керівників НТКУ та НРКУ за участю Верховної Ради, оскільки такі повноваження Верховної Ради не прописані в Конституції. 

7. Нечіткі терміни – постійна проблема закону про телебачення і радіомовлення. У прийнятому законі ця проблема ще більша, ніж у чинному. Наприклад, відповідно до нового закону власним продуктом буде програма, яка профінансована телерадіоорганізацією на 1 гривню. У новому законі 55 визначень і майже всі суперечливі. Для порівняння у нещодавно прийнятому законі про телебачення і радіо Республіки Македонія, який є один з найкращих законів в Європі, всього 15 чітких і лаконічних визначень.

8. Закон про телебачення і радіомовлення містить невмотивовані зміни до закону про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. Одну з таких змін можна вважати хабарем Нацраді за підтримку сирого закону про телебачення – депутати вирішили збільшити строк повноважень членів Національної ради з чотирьох років до п’яти. Ця норма ніколи не обговорювалася публічно і ніяким чином не зв’язана з законом про телебачення і радіомовлення. 

9. Закон має дуже низьку юридичну техніку. Термінологія закону не узгоджена, а нові процедури не мають цілісності, що може призвести до неможливості виконання навіть позитивних положень. Правила про ретрансляцію повністю нівелюють положення щодо заборони суборенди. Закон містить непотрібне дублювання з іншими законами, нормами цивільного кодексу, кримінального кодексу, при цьому деякі норми відрізняються.

10. Остаточний текст закону не проходив жодної експертизи міжнародних організацій, таких як Рада Європи чи ОБСЕ, які завжди люб’язно пропонують свої послуги. Рекомендації міжнародної організації Артикль 19 подані до тексту, ухваленого у першому читанні, не враховані. Публічного обговорення остаточного тексту законопроекту в Україні не відбувалося взагалі. А депутати текст закону просто не читали, оскільки закон був розданий в останній момент перед голосуванням.


Претензії щодо якості тексту можна формулювати практично по кожному абзацу. А за таких обставин навіть косметичні правки не допоможуть зробити цей закон таким, що сприятиме розвитку телерадіоінформаційного простору. З цих причин ми закликаємо Президента України скористатися конституційним правом вето.


 Коментарі:

Як вже повідомляла «ТК», негативно щодо новоприйнятого Закону висловились вже  і представники кабельних операторів. Зокрема, кабельный оператор «Воля» теж висловив надію,
 що Президент ветує нову  редакцію закона «Про телебачення та радіомовлення».
 Цю ж позицію підтримав у коментарях «ТК» і Аніпченко Василь, Президент Асоціації „Укртелемережа”:

Аніпченко Василь, Президент Асоціації „Укртелемережа”:

 – В першу чергу, дивною є непрозорість процедури прийняття Верховною Радою України цього Закону. Прийнятий документ не має авторів, реєстраційного номеру та досі не викладений на офіційному сайті Верховної Ради України. Це унеможливлює ознайомлення громадськості та всіх зацікавлених осіб із Законом. Здається, що шановні народні обранці прийняли Закон без обговорення, маючи лише друковану версію законопроекту під час голосування, а зміст законопроекту був відомий лише його авторам. Порушення процедури прийняття Закону є небезпекою не лише для європейських прагнень нашої держави, але й для основ демократії в Україні.
Тому складно давати коментарі до того документу, який не відомий.
З тих примірників Закону, що ми отримали від окремих народних депутатів України, дізналися, що згідно з законом, до операторів телемереж  введена додаткова ліцензія на багатоканальне мовлення. Але ж відповідно до Закону «Про телекомунікації», оператори телемереж вже одержують ліцензію на технічне обслуговування і експлуатацію телемереж в Національній комісії з питань регулювання зв’язку України.
 Така нова редакція Закону не відповідає задекларованим державним принципам дерегулювання підприємницької діяльності, недопущення подвійного ліцензування одного виду діяльності.
Прийнята нова редакція визначає помилковий концептуальний підхід до законодавчого врегулювання діяльності телемереж, який не узгоджується з законодавчою базою України. Згідно з “Державним класифікатором України (Класифікація видів економічної діяльності ГК 009-96)”, який був розроблений на виконання Державної програми переходу до міжнародної системи обліку,  діяльність телерадіоорганізацій, які знаходяться у компетенції Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, відноситься до класу “92.2 Діяльність в сфері телебачення і радіомовлення”.Стосовно ж суб’єктів господарювання, які надають послуги лише з доведення до споживачів через кабельні телемережі програм телерадіоорганізацій, то згідно з вищевказаним класифікатором діяльність цих суб’єктів відноситься до класу “64.2 Зв’язок”.Виходячи з цього, регулювання діяльності цих суб’єктів відноситься до компетенції Національної комісії з питань регулювання зв’язку України, по відношенню до якої прийнятий Закон є дискримінаційним та обмежує її раніш надані законодавством повноваження .
Новий закон значно погіршив становище операторів телемереж як суб’єктів господарської діяльності на українському медіа-ринку, ускладнив розповсюдження закордонної програмної продукції в телемережах, що, в свою чергу, веде до обмежень свободи слова та інформації в Україні.
Крім цього, закон відкриває безліч можливостей для корупційних діянь з боку усіляких чиновників.
У цей час всі професійні об’єднання операторів телемереж готують спільне відкрите звернення до Президента України, як гаранта конституційних прав і свобод, про неприйнятність цього антиконституційного Закону.


В той же час, у коментарях «ТК» представники Національної ради з питань телебачення та радіомовлення (цей орган є співавтором нової редакції закону – «ТК») схвально оцінили його прийняття. Зміни коментують голова Нацради Віталій Шевченко та його заступник Ігор Курус.
 
Віталій Шевченко, голова Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

– Закон «Про телебачення та радіомовлення» був прийнятий ще у 1993 році.  З того часу багато реалій змінилося, і в законі не враховані сучасні виклики, пов’язані з нашим входженням у європейські структури. І, зрештою, досить драматично цей закон переглядався, дуже довго він йшов до моменту голосування в цілому, викликав багато пристрастей в сесійному залі і непорозумінь. Принаймні, цей склад Національної ради, повноваження якого добігають кінця, починав з перших місяців своєї діяльності працювати над цим законом, кілька разів намагався його проводити у ВР, але далі ухвалення в першому читанні справа не просувалася.

Мають рацію ті, хто каже, що Закон сируватий. Але я вітаю цей Закон тому, що він відбиває сучасні тенденції. Він більше адаптований до європейських тенденцій і реалій. Є орієнтація на європейські норми у зв’язку з нашим входженням в Європейські структури і майбутнім підписанням закону про транскордонне мовлення Щодо Національної ради, то закон розширює компетенцію Нацради, і  водночас підвищує відповідальність. Це дозволяє нам сподіватися, що ми, Національна рада, будемо посідати в майбутньому те місце, яке посідають регуляторні органи в нинішньому світі у країнах Європи. Зокрема, нам додаються функції,  пов’язані з процедурами майбутнього створення системи суспільного мовлення тощо. Ми сповідували  також наш принциповий підхід, що наша ліцензія, ліцензія Нацради, є головним і єдиним документом, який дає право на діяльність аудіовізуальним ЗМІ, інші не потрібні і цей підхід тут впровадився.  Чи, наприклад, постійний спір Нацради з органами зв’язку та операторами кабельного телебачення – чи потрібно ліцензувати їх? Ми стоїмо на тій позиції, що потрібно, оскільки вони несуть інформаційний масовий продукт і хтось повинен відповідати за те, що пропонується нашому глядачеві, за те, якої якості є цей продукт.

Також в законі йдеться і про перехід на цифрове мовлення. Перед його прийняттям виникали суперечки:  чи той ресурс, який  є на сьогодні, розподілиться між основними гравцями на інформаційному ринку, цілком їм дістанеться, і вони будуть розпоряджатися новими можливостями цифрового мовлення? Чи в цьому процесі має бути присутня Нацрада, яка буде проводити додаткове  ліцензування можливостей каналів мовлення, які відкриються у зв’язку з переходом на цифру. Друга тенденція перемогла, а це дуже позитивно, оскільки тут йдеться не про якесь свавільне втручання держави у мовлення, а йдеться про елементарне регламентування цих стосунків. Якби було інакше, то можна було б говорити про загрозу інформаційній безпеці України.

Тобто, можу сказати, що Національна рада дуже активно працювала над законом, і у будь-якому разі там враховано дуже багато поправок Нацради.


Ігор Курус, заступник голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

1. З одного боку,  законодавець записав зміни, які стосувались правовідносин Національної ради з кабельними операторами. І тепер оператори, які займаються кабельним телебаченням,  не будуть себе називати операторами зв’язку, а будуть підпадати під новоприйнятий закон. І Нацрада,  фактично,  зможе впливати на нерадивих операторів кабельного телебачення, які, з одного боку,  порушують авторські права і транслюють програми, на які не мають права, а з іншого боку – вони надають послуги не так, як мали б, і деякою мірою зловживають монопольними обмеженнями.


2. Національній раді надано можливість законодавчо займатися цифровим телебаченням. Якщо, скажімо, приймаючи рішення на оголошення цифрового конкурсу десь трошки ми підтягували це до себе, то зараз ми матимемо можливість повноцінно проводити конкурси на цифрове мовлення і повноцінно контролювати його проходження.

3. Прописано, що таке конкурсні умови. В старій редакції тільки називалось, що є конкурсні умови, і не було сказано що це таке є.  В новому законі ми маємо кілька пунктів статті 25, де виписують, що таке конкурсні умови, і хто їх визначає, як вони затверджуються, що в них є. тобто це є вагомим позитивом. Описано, що є програмною концепцією мовлення. Законодавець докладно описав, що  це  має бути, а не наші особисті думки і визначення з цього приводу.

4. Також прописано всю процедуру ліцензування: від проголошення конкурсу до видачі ліцензії, переоформлення ліцензії, її вилучення тощо. дуже чітко прописано, що таке державна реєстрація, і чітко вказано, що державна реєстрація здійснюється Нацрадою. Адже раніше були намагання Держкомлелерадіо проводити державну реєстрацію електронних медіа так,  як вони це робили з пресою.

Крім цих всіх речей по Національній раді, є ще досить позитивні речі для мовників. Зокрема, є така норма (вона мені дуже імпонує), яка вносить зміни до закону про кінематографію, де передбачається, щоб залучити спонсорські та благодійні кошти в суми, що спрямовані платниками податків щодо допомоги виробництва та демонстрування національного фільму, тобто не більше 10% від валового доходу, може включатися до валових витрат платників податків. Це є дуже корисна норма, вона дасть можливість піднятися українському кінематографу і це один з тих пунктів, де Нацрада брала зобов’язання перед телевізійними компаніями, де вона обіцяла обстоювати їх інтереси в кіновиробництві.

Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права

Телекритика

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: