Інформаційне суспільство затиснули в рамки закону

Шостого лютого набув чинності Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки». Документ констатує, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, поміж іншого і через те, що рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ресурсів – недостатньою. Не вирішуються у повному обсязі питання захисту авторських прав на комп’ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (центрів, технополісів і технопарків) із розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення

Серед основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні виділяється захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику «інформаційної нерівності», вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин.

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні визначили, зокрема, забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері та законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства.

Для підвищення ефективності розвитку інформаційного суспільства ставиться задача створити цілісну систему законодавства, гармонізовану з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства, та здійснити кодифікацію інформаційного законодавства шляхом прийняття Інформаційного кодексу України. До структури Інформаційного кодексу мають увійти розділи, що стосуються електронної торгівлі, правової охорони прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, а також розділи про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, комерційну таємницю,надання органами державної влади та місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг із використанням мережі Інтернет тощо

Закон запроваджує поняття інформаційної безпеки, яке до цього моменту залишалося невизначеним в інформаційному законодавстві. Під інформаційною безпекою розуміється «стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації».

Для вирішення «проблеми інформаційної безпеки» закон пропонує поліпшити координацію діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігати таким загрозам і ліквідувати наслідки.

Крім того, пропонується вдосконалити нормативно-правову базу щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп’ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері та розгортання й розвитку Національної системи конфіденційного зв’язку.

Хочемо наголосити, що законодавець вочевидь чітко не розуміє, або не розуміє свідомо, що таке інформаційна безпека. Запропоновані заходи можна охарактеризувати одним виразом – технічний захист інформації (ТЗІ). Дійсно, обіг інформації, зокрема про фізичних осіб, має охоронятися ретельно, однак, із визначення «інформаційної безпеки» можна зробити висновок, що Кабінет Міністрів України має розробити механізм, за яким будь-яка інформація може перевірятися, і, як наслідок, бути забороненою до поширення, через те, що вона невчасна, неповна чи невірогідна.

Ми вважаємо, що право оцінювати правдивість/неправдивість інформації належить виключно судам, а право визначати повноту чи своєчасність – власнику чи розпоряднику інформації. Ми вважаємо, що це положення закону має бути вилучено, оскільки воно, всупереч Конституції України, легалізує цензуру.

У цілому, закон можна охарактеризувати як такий, що містить багато декларативних положень. Це, з одного боку, виправдано тим, що він визначає саме основні засади, а не щось більше, але з іншого боку – браку інформаційних стратегій до цього часу не відчувалося, а от конкретних кроків для впровадження таких засад і стратегій в життя бракує, на жаль, і в цьому документі.


Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: