Реформування державних ЗМІ: закон один для всіх?

Лише 11 державних видань виявили намір реформуватися у 2016 році. Про це свідчить оприлюднений на сайті Держкомтелерадіо Проект переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі.

Законом України  «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» передбачено, що процес реформування преси відбуватиметься у два етапи:  під час першого етапу реформуватимуться лише ті видання, які виявили бажання та звернулись із відповідним клопотанням до Держкомтелерадіо. Для цих видань реформування має завершитись до кінця 2016 року. Однак, поки перелік не буде затверджено Кабміном, процедура перетворення для таких ЗМІ не розпочнеться. Наразі документ перебуває на погодженні у Міністерстві юстиції, і чим довше триває цей процес, тим меншими є шанси успішного завершення пілотного етапу реформування.

Всього у переліку 237 видань, а частка видань, заснованих органами державної влади, становить менше 5%. Разом з тим, органи державної влади виступають засновниками близько сотні друкованих видань. Чого варті лишень 30 видань, засновані Міністерством юстиції України –  тут і «Право Японії», і «Право Китаю». Чи планує виходити зі складу засновників цих видань Мін’юст наразі невідомо, хоча такий поважний орган, як ніхто інший мав би дотримуватися вимог закону. Прикро, що в переліку відсутні і парламентські ЗМІ – адже саме Верховна Рада України дала старт реформі преси. Реформування парламентських ЗМІ є одним із першочергових кроків, визначених у Плані дій з реалізації декларації відкритості парламенту – міжнародної ініціативи, до якої Україна приєдналась у лютому 2016 року.

Примітно, що на фінансування державних видань із державного бюджету щороку виділяються десятки мільйонів гривень. Так, лише на фінансування видань ВРУ – газети «Голос України» та журналу «Віче» із держбюджету у 2015 році було витрачено понад 14 млн гривень. Можна припустити, що ЗМІ, засновані органами державної влади, якнайдовше хочуть зберігати status quo, і поки не готові пожертвувати стабільним фінансуванням заради свободи.

Чим можна пояснити бездіяльність державних органів, та Мін’юсту зокрема, в питанні щодо реформування своїх ЗМІ? Банальним не(знанням)розумінням закону? Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, яке є засновником однойменного  інформаційного бюлетеня, у відповідь на запит Інституту Медіа Права зазначило, що бюлетень є офіційним друкованим виданням, а тому з огляду на ч. 2 ст. 1 не підпадає під дію Закону. Однак, офіційним друкованим виданням “Інформаційний бюлетень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України” може стати лише після реформування, адже перетворення в офіційні друковані видання є одним із способів реформування відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону. Разом з тим, ч. 2 ст. 1 Закону не виключає будь-які друковані видання з-під своєї дії, тим паче, що відповідно до Закону України «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні» бюлетень також є друкованим ЗМІ.

На думку Конституційного Суду України, журнал «Вісник КСУ» також не підпадає під дію закону про роздержавлення. Свою позицію КСУ обґрунтовує посиланням на ст. 37 Закону України “Про Конституційний Суд України”, відповідно до якої “Вісник Конституційного Суду України” є друкованим органом Конституційного Суду України. Однак, відповідно до Державного реєстру друкованих ЗМІ та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності журнал “Вісник Конституційного Суду України” є друкованим ЗМІ, заснованим Конституційним Судом України, а отже видання має бути реформоване на підставі Закону про реформування.

Тієї ж думки, що й Конституційний Суд України, дотримуються і інші судові інстанції. У відповіді на запит ІМП Вищий господарський суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищий адміністративний суд України заявили, що їхні видання є офіційними друкованими органами і не підлягають реформуванню.  Однак, усі три видання є журналами, які засновані державними органами, а тому закон діє для них так само, як і для інших друкованих видань державної чи комунальної власності.

Таким чином, саботаж реформування з боку окремих державних органів лише породжує скепсис щодо успішної реалізації першого етапу реформування преси. Здавалося б, для запуску реформи преси потрібен окремий закон, який визначить етапи та процедуру. Закон прийняли, але, чи то через брак політичної волі чи через відсутність санкцій, він не виконується.

Логіка реформування преси проста: держава чи місцева влада не можуть мати власних, “ручних” ЗМІ, адже тоді годі говорити про чесну і незаангажовану журналістику.  Незалежно від того, яку назву мають владні ЗМІ – бюлетень, друкованих орган  тощо – вони залишаються владними ЗМІ. Реформа преси не відбудеться, якщо закон працюватиме для одиниць, тоді як інші вважатимуть себе винятками.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: