Роздержавлення: якими мають стати офіційні друковані видання?

У країнах розвинутих демократій державні органи не мають власних друкованих ЗМІ, адже там преса, поряд з іншими медіа, виконує роль публічного сторожового пса, що наглядає за  їхньою діяльністю, і, відтак, має бути незалежною від адміністративного впливу та цензури з боку цих органів. Україна віднедавна також стала на шлях у напрямку до незалежності преси через реформування державних і комунальних видань. Його результатом має стати повна відсутність будь-яких друкованих ЗМІ, засновниками яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, станом на 1 січня 2019 року.

Наразі, засновники офіційних друкованих видань не поспішають реформуватись та намагаються забезпечити собі індивідуальний імунітет від роздержавлення, посилаючись на свою суспільну важливість, зокрема, у забезпеченні інформаційної безпеки під час війни та для офіційного оприлюднення нормативних актів. Оминаючи питання інформаційної безпеки, іноземна практика свідчить про те, що для офіційного оприлюднення не обов’язково потрібна державна преса. Далі розглянемо, де публікують офіційну інформацію державні органи інших країн, як реформуватимуться державні ЗМІ в Україні, а також, який статус матимуть офіційні друковані видання по закінченні цього процесу.

Показовим в контексті офіційного опублікування нормативно-правових актів є приклад Франції. Усі акти, незалежно від органу, який їх видав, публікуються в Офіційному журналі Французької Республіки (Journal official de la République française), який з 1 січня 2016 року існує лише в електронній формі. Кожен має вільний доступ до законодавства та судових рішень через пошукову базу за датою, видавцем, видом документу, тощо та їх перекладів декількома мовами. Ідентичний сервіс, що повноцінно запрацював у 2006 році, існує і у Великій Британії, а також у Польщі з кінця 90-х років.

Важливо, що у цих країнах опублікування в електронній формі достатньо для цілей офіційного оприлюднення, а паперові видання видаються радше для цілей національних архівів. Найближчим українським аналогом до цих систем є портал Верховної Ради України rada.dov.ua. Окрім цього, у деяких країнах офіційне оприлюднення здійснюється в офіційних бюлетенях, які містять лише нормативні акти, як от видання усіх актів Конгресу за сесіями у Сполучених Штатах чи німецьке видання Bundesgesetzblatt.

Щодо України, то офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснює низка дуже різних за своєю природою видань, що дублюють цю функцію. Відповідно до статті 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Попри цю норму, це питання врегульоване актом нижчого рівня, а саме указом Президента України №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Він має на меті (як вказує преамбула) впорядкувати офіційне оприлюднення нормативно-правових актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Президента України.

Іронія полягає в тому, що за цим указом, система офіційного оприлюднення виглядає так:

 

Тобто обов’язкові до оприлюднення акти Верховної Ради публікуються чотири рази, Кабміну – двічі, а Президента – тричі. Оминаючи питання можливої плутанини зі строками офіційного оприлюднення, що відбувається в різних виданнях, важливо підкреслити, що воно здійснюється за кошти державного бюджету.

При цьому, поряд із офіційною інформацією офіційні друковані видання, як газети «Голос України», «Пенсійний кур’єр», «Народна армія» та інші, публікують також і іншу інформацію на кшталт анекдотів, кросвордів, оголошень, привітань та навіть рецептів і порад із садівництва, тощо.

Зображення перших сторінок офіційних друкованих видань: українського «Голосу України» і німецького «Bundesgesetzblatt»

Сьогодні це можливо через широке поняття офіційних друкованих видань, адже за Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (далі – Закон про висвітлення):

«офіційні друковані видання органів державної влади та органів місцевого  самоврядування  –  видання,  які  спеціально  видаються органами державної  влади  та  органами  місцевого  самоврядування (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листки  тощо) для інформування про свою діяльність»

Хоча зазначені у дужках види друкованих ЗМІ і натякають на офіційний характер публікацій, практичне «інформування про власну діяльність» органів влади далеке від цих очікувань. Водночас, з набранням чинності перехідними положеннями Закону про реформування 1 січня 2019 року на офіційні друковані видання чекають дві великі зміни: по-перше, вони будуть позбавлені статусу ЗМІ, і, по-друге, вони повинні будуть зважати на вимоги до змісту, а саме: містити лише інформацію, обов’язковість опублікування якої передбачена законодавством, та не використовувати творчу працю журналістів. Прямо заборонене і використання реклами на сторінках таких видань.

Важливо підкреслити, що Закон про реформування не встановлює жодних винятків для будь-якої категорії преси, зокрема, і для офіційних друкованих видань. Відтак, засновники державних і комунальних ЗМІ не наділені правом вирішувати на власний розсуд, чи відбудеться реформування як таке, а лише можуть обрати етап і спосіб реформування.

Перший етап роздержавлення закінчився 31 грудня 2016 року, тому всі видання, які з будь-яких причин не обрали його чи не встигли закінчити пов’язані з реформуванням процедури, повинні реформуватися на другому етапі, тобто до 31 грудня 2018 року. Окрім загальних способів, якими можуть скористатися всі державні і комунальні ЗМІ (вихід органів державної влади зі складу засновників, перетворення у суб’єкт господарювання та приватизація), законотворці передбачили окремий спосіб реформування лише для видань міністерств та інших ЦОВВ. Він передбачає перетворення ЗМІ в офіційне друковане видання. Попри назву, що є ідентичною до тієї, яка вказана у Законі про висвітлення, зміст та статус офіційного друкованого видання кардинально зміняться, відповідно до вимог Закону про реформування.

Перш за все, важливо пам’ятати, що офіційне друковане видання не зможе використовувати творчу працю журналістів, тому установа, що здійснюватиме підготовку такого видання, не буде мати статусу редакції, а працівники – статус журналістів. З огляду на це, юридичній особі, що видавала друковані ЗМІ органів державної влади і органів місцевого самоврядування, потрібно буде щонайменше вносити зміни до статутних документів і скорочувати відповідні структурні підрозділи (якщо така юридична особа здійснювала інші види діяльності окрім випуску друкованих ЗМІ), або засновники можуть ліквідувати таку юридичну особу (якщо в неї не було інших функцій окрім редакції друкованого ЗМІ).

Окремо потрібно звернути увагу на те, що за Законом про реформування заплановане внесення відомостей про офіційні друковані видання як суб’єктів інформаційної діяльності до Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств. Проте логіка цих дій є незрозумілою, адже статусу ЗМІ офіційні друковані видання не матимуть. Водночас, доречним було б створення окремого реєстру для цих видань, для перевірки інформації про джерела офіційних версій нормативно-правових актів та іншої обов’язкової до оприлюднення інформації від органів державної влади.

Офіційні друковані видання в Україні мають суттєво змінитися до кінця 2018 року. По закінченні процесу роздержавлення вони втратять статус ЗМІ та отримають особливі обмеження щодо змісту. Як наслідок, офіційні видання українських державних органів мають стати схожими на свої іноземні аналоги, що містять 100% офіційної інформації без зайвих домішок.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: