Стан прозорості медіа власності в Україні

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (94) 13 „Про заходи щодо сприяння прозорості ЗМІ”, прозорість у сфері засобів масової інформації потрібна для того, щоб дати членам громади можливість формувати думку про те, яку цінність має інформація, ідеї та міркування, що їх поширюють засоби масової інформації. Прозорість є передумовою плюралізму і різноманітності ЗМІ, що необхідні для функціонування демократичного суспільства. Прозорість власності також є важливою складовою боротьби проти надмірної концентрації.

Формулювання проблеми щодо України

Про наявність проблеми з прозорістю власності в Україні останнім часом говорять багато на різних рівнях. Нижче подається лише декілька прикладів. Зокрема Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції №1466 (2005) „Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною” закликала органи влади України для покращення умов функціонування плюралістичної демократії в країні „…гарантувати прозорість власності на засоби масової інформації”.Важливість прозорості Президент України підкреслив у своєму Указі „Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи” від 20 січня 2006 року, де одним із завдань Міністерства юстиції України та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення визначено підготувати на подати в установленому порядку Кабінету Міністрів України для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України проект закону „про внесення змін до деяких законів України щодо гарантування прозорості відносин власності щодо засобів масової інформації.”У рамках виконання Розпорядження Президента України від 19 липня 2005 року „Про підготовку щорічного послання Президента України до Верховної Ради України” була підготовлена доповідь „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році”, яку Президент України презентував у Верховній Раді 9 лютого 2006 року. У доповіді Президента України також зазначається, що „стосунки власників і медіа все ще залишаються непрозорими, так само як і фінансово-господарська діяльність ЗМІ”.

Визначення власника у новому законі про телебачення і радіомовлення

З 1 березня 2006 року набрала чинності нова редакції Закону України „Про телебачення і радіомовлення”. Однією з новел закону стало визначення „власника”. У статті першій Закону вказано, що „власник телерадіоорганізації – фізична або юридична особа, яка набула права власності на телерадіоорганізацію або на частку її статутного фонду шляхом заснування чи в інший передбачений законодавством спосіб”. Однак, таке визначення насправді нічого не додає з точки зору прозорості, а лише заплутує, оскільки воно є неоднозначним. Якщо проаналізувати визначення власника, то можна прийти до висновку, що власник включає в себе традиційних засновників, а також, інших учасників, які отримали частку вже після заснування. Тобто, по суті, власники це лише перший рівень учасників телерадіоорганізації, а отже інформація про інших осіб, які реально контролюють телерадіоорганізацію визначенням не охоплюється. Подальше використання в законі термінів „власник” та „засновник” ще більше заплутує, оскільки в одних випадках ці терміни подаються як начебто різні, а в інших випадках – як однакові. Так, відомості про засновника (засновників) та власника (власників) телерадіоорганізації повинні міститися у заяві про видачу (продовження) ліцензії на мовлення (стаття 24 Закону), відомості про власників і засновників телерадіоорганізації вносяться до Державного реєстру телерадіоорганізацій України (стаття 38 Закону), хоча серед обов’язкових додатків до ліцензії на мовлення є відомості про власників (співвласників) організації-ліцензіата, але немає аналогічної вимоги до засновників (пункт 4 статті 27 Закону). Також термін „власник” вживається у контексті редакційних статутів, згідно зі статтею 57 Закону власник телерадіоорганізації або уповноважений ним орган затверджує редакційний статут; власник телерадіоорганізації не має права втручатися у творчу діяльність телерадіоорганізації в інший спосіб, ніж через внесення змін до редакційного статуту телерадіоорганізації; редакційний статут телерадіо­організації передбачає створення редакційної ради, половина складу якої призначається власником телерадіоорганізації або уповноваженим ним органом, а половина обирається творчим колективом телерадіоорганізації.

Прозорість за новим законом про телебачення і радіомовлення

Серед позитивних нововведень нової редакції Закону України „Про телебачення і радіомовлення” можна з упевненістю назвати наявність положень щодо відкритості інформації про телерадіоорганізації. Так, відомості про телерадіоорганізації, які отримали ліцензії на мовлення або зареєструвалися як суб’єкти інформаційної діяльності, вносяться до Державного реєстру телерадіоорганізацій України, який веде Національна рада. Закон визначає, що доступ до Державного реєстру телерадіоорганізацій України є вільним. Порядок користування зазначеним реєстром і розмір плати за надання письмової інформації щодо даних цього реєстру встановлюються Національною радою. Відповідно до Закону Національна рада розміщує відомості Державного реєстру телерадіоорганізацій України на веб-сайті та двічі на рік публікує їх в офіційному бюлетені Національної ради. Серед відомостей, що вносяться до Державного реєстру є відомості про засновника (засновників) та власника (власників) телерадіоорганізації (для юридичних осіб – назва, юридична адреса, банківські реквізити, а для фізичних осіб – прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса) і відомості про розподіл часток статутного фонду; для акціонерного товариства – повний список акціонерів, які володіють пакетами акцій більш як по 5 відсотків. Новелою Закону є вимога про включення відомостей про особовий склад керівних та наглядових органів телерадіоорганізації: керівник організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб – прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса).Тобто, за законом інформація про телерадіоорганізації стала доступнішою. Стара редакція Закону України „Про телебачення і радіомовлення” не містила конкретних вимог щодо відкритості інформації з Державного реєстру. На практиці Національна рада відмовляла охочим отримати будь-яку інформацію, мотивуючи тим, що інформація є власністю відповідної телекомпанії і не може поширюватися без згоди останньої.

Отримання інформації з єдиного державного реєстру

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення володіє лише інформацією щодо безпосередніх засновників та учасників телерадіоорганізації. Однак, у більшості випадків це будуть відомості про юридичних осіб з абстрактними назвами. Для того щоб отримати глибшу інформацію законодавство передбачає загальні правила доступу до інформації про юридичних осіб. Відповідно до статті 89 Цивільного кодексу України дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Інформаційний фонд реєстру містить такі дані: ідентифікаційний код та найменування суб`єкта, відомості про створення, місцезнаходження, прізвище керівника, відомості про засновників, розмір їхніх часток у статутному капіталі тощо. Розпорядником реєстру є Держкомстат, який надає інформацію з Реєстру на запити юридичних та фізичних осіб, також її надають територіальні органи державної статистики.

Згідно “Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України” дані, що містяться в Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком тих, що стосуються виробничих і фінансово-економічних показників діяльності суб`єктів. Користувачами даних реєстру є юридичні та фізичні особи. Надання інформації з Реєстру здійснюється на підставі письмового запиту і є платним. Така схема отримання інформації апробована Інститутом Медіа Права на практиці. Вона дає можливість зібрати інформацію про офіційних засновників та учасників будь-якої юридичної особи.

Чи захищені інтереси суспільства?

Отже можемо відзначити, що законодавство протягом останніх років змінювалося переважно в позитивно. Але чи достатньо було цих змін для того щоб зробити висновок, що в Україні проблема з непрозорими відносинами власності у сфері мас-медіа зникла? Для цього, на нашу думку, потрібно відповісти на одне просте питання: чи дізналися громадяни України про те, хто насправді володіє засобами масової інформації в Україні. Інститут Медіа Права вважає, що відповідь на це питання однозначно негативна. Українському суспільству досі не відомо, хто і в якій мірі контролює телевізійні канали та інші засоби масової інформації.

Безперечно, інформації про засновників ЗМІ побільшало; зокрема результати спеціальних досліджень у цій галузі представляли у 2006 році Інститут Медіа Права та Українська Гельсінська спілка з прав людини. Але циркулює ця інформація переважно серед експертів, а не на рівні глядачів, читачів та слухачів. Тобто ніякого суспільного ефекту від покращення доступу до офіційних реєстрів та появи деякої інформації про засновників немає. Але саме головне, що ні глядач, ні експерти досі не володіють точною і достовірною інформацією про кінцевих осіб, які контролюють засоби масової інформації. Інформація про таких осіб базується лише на чутках. Юридично не має можливості довести або спростувати, що саме Хорошковський контролює „Інтер”, а Пінчук контролює „ICTV”, „СТБ” та „Новий”.

Праве регулювання участі іноземців у телерадіоорганізаціях

Відкритість інформації про українських учасників телерадіоорганізацій не знімає основну проблему прозорості. Це пов’язано з тим, що у структурі власності телерадіо­організацій майже завжди фігурують іноземні компанії. При цьому найчастіше цими іноземними компаніями виступають організації, зареєстровані в офшорних зонах. Це означає, що юридичних механізмів дізнатися, хто заснував такі компанії не існує, адже закритість інформації про засновників офшорів є одним з принципів діяльності таких компаній.

Проблема з офшорами поглиблюється загальною проблемою недосконалості як нового, так і старого закону про телебачення і радіомовлення в частині регулювання участі іноземців у телерадіоорганізаціях. Закон не дає можливості однозначно стверджувати, яка участь іноземних юридичних та фізичних осіб у телерадіоорганізаціях є дозволеною, а яка ні. Так, чинний закон про телебачення і радіомовлення у статті 22 прямо вказує, що „в Україні забороняється заснування телерадіоорганізацій… іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства”. Тобто начебто участь іноземців прямо заборонена. Разом з цим, ніхто не може дати однозначну відповідь, на низку таких питань. Чи може іноземна особа виступати одним із співзасновників? Чи може іноземна особа придбати частку після заснування? Чи може іноземна юридична особа зареєструвати підприємство в Україні, яке у свою чергу виступить єдиним засновником телерадіоорганізації?

Відповідь на ці питання залежить від органу, який має здійснювати контроль за виконанням закону про телебачення, тобто від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Однак, нажаль, діяльність Національної ради є вкрай неефективною, оскільки реального контролю вона ніколи не здійснювала, так само як і не подавала пропозицій щодо вдосконалення неоднозначного законодавства. За відсутності контролю, учасники ринку відповідають на поставлені вище питання позитивно, і активно користуються схемами з широким залученням офшорів. При цьому, на другому рівні власності офшорам може належати повний контроль за головними учасниками телерадіоорганізації. У таких випадках прозорості власності телерадіоорганізації не існує. Наприклад, схему з офшорами використовує найбільша телекомпанія України – телеканал Інтер. Як наслідок не можна однозначно стверджувати, до кого саме перейшов контроль за Інтером після смерті колишнього власника пана Плужнікова.

Таким чином, головною перешкодою у прозорості відносин медіа власності є участь офшорних компаній. Коли телерадіоорганізація контролюється компанією, зареєстрованою у офшорній зоні, ніхто не дізнається, хто реально здійснює контроль за її діяльністю.

Висновки

Незважаючи на покращення законодавства та збільшення доступу до інформації про засоби масової інформації, українське суспільство досі залишається не поінформованим про реальних осіб, які контролюють засоби масової інформації в України. Така ситуація не дає можливості членам громади формувати вірні думку про те, яку цінність має інформація, ідеї та міркування, що їх поширюють засоби масової інформації.

Основною перешкодою на шляху до інформації про реальних власників телерадіоорганізацій є використання у їх структурі власності офшорних компаній. При цьому, офшорні компанії на практиці контролюють частку у розміні 60%, а то і 99%. Тобто мають контрольні пакети. Причиною такої ситуації є відсутність ефективного контролю з боку Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, яка не вживає кроків для покращення ситуації. Другою причиною є недосконале законодавство, а саме недосконалі норми Закону України „Про телебачення і радіомовлення”.

Таким чином, з метою забезпечення прозорості потрібно законодавчо заборонити або обмежити участь офшорних компаній у структурі власності телерадіоорганізацій. Норми мають формулюватися через заборону здійснювати контролю за часткою понад певний відсоток (це може бути наприклад від 10 до 30 %). Разом з цим, доцільно встановити чіткі та однозначні норми щодо участі іноземців у структурі власності взагалі. Адже теперішнє правило, яке забороняє іноземцям бути засновниками телерадіоорганізацій створює правову невизначеність, яка шкодить інвестиційному клімату.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: