Юридичний коментар Інституту Медіа Права

ЩО ВІДБУЛОСЬ

Народний депутат України Юрій Іванющенко (більш відомий як Юра Єнакієвський) звернувся з позовом проти журналіста Станіслава Речинського, редактора сайту «Остров» Сергія Гармаша та власника сайту «Скунс-інфо» Костянтина Долгова з вимогою визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують його честь і гідність, відомості, викладені й поширені Станіславом Речинським у статті «Киллеры и барыги», розміщеній 8.10.2007 на веб-сайті «Остров» (http://www.ostro.org/articles/article-1203/). Окрім того, Юрій Іванющенко просить суд задовольнити його вимогу щодо спростування інформації про те, нібито він пов’язаний зі злочинним угрупованням, яке вчинило низку замовних убивств. І насамкінець нардеп вимагає публікації спростування недостовірної інформації та вилучення статті зі сторінок названих сайтів.

Водночас Сергій Гармаш наголосив, що строк позовної давності у справах про спростування недостовірної інформації, опублікованої в ЗМІ, становить 1 рік, а отже він давно сплив. Тож, на його думку, відповідно до закону, таку справу проти журналістів виграти неможливо.

ЩО КАЖЕ ЗАКОН

Питання захисту честі, гідності та ділової репутації, в тому числі щодо спростування, визнання інформації такою, що не відповідає дійсності, та відшкодування моральної шкоди, регулюються Цивільним кодексом України. Стаття 285 Цивільного кодексу України (ЦК) справді встановлює скорочений строк позовної давності (обмеження в часі, коли можна звернутися з позовом до суду) для деяких категорій справ:

«Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог… про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації».

Цей термін обчислюється, відповідно до тієї ж статті 258, «від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості».

Кодекс містить ще одну важливу норму щодо строків позовної давності у статті 268, де йдеться про таке:

«Позовна давність не поширюється… на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом».


ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ

Оптимістична позиція Сергія Гармаша недостатньо обґрунтована. Він правильно цитує закон, однак є багато «але». Депутат, який судиться з журналістами, може окремо вимагати: визнання інформації недостовірною, спростування цієї інформації та відшкодування моральної шкоди. Цивільний кодекс написано таким чином, що навіть коли журналістам удасться переконати суд, що інтернет-видання є засобами масової інформації (це можна зробити, застосовуючи закон про інформацію), це означатиме, що спливли строки позовної давності щодо вимоги про спростування. Водночас на вимоги про відшкодування моральної шкоди або визнання інформації недостовірною (а такі вимоги є в позові пана Іванющенка) позовна давність не поширюється взагалі, відповідно до статті 268 Цивільного кодексу, адже право на честь та гідність є особистим немайновим правом.

Чому так написано закон? На нашу думку, це помилка законодавців, яку слід виправити. У Цивільному кодексі УРСР, що діяв до 1 січня 2004 року, передбачалося, що особа, яка вважає, що її право на честь і гідність порушено, спочатку мала вимагати в суді спростування і лише потім – компенсацію моральної шкоди. Старий кодекс також передбачав, що до «вимог про спростування відомостей та компенсацію моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в один рік». Натомість чинний з 2004 року Цивільний кодекс забороняє особі вимагати спростування, але дозволяє вимагати компенсацію моральної шкоди у зв’язку з поширенням недостовірної інформації. Щонайменше це нелогічно.

Отже, Цивільний кодекс написано таким чином, що будь-який журналіст протягом життя особи, про яку він підготував матеріал, опиняється під дамоклевим мечем – загрозою стати відповідачем у суді і, за певних обставин, компенсувати суму відшкодування моральної шкоди, навіть якщо минуло 20 чи 30 років з моменту публікації. Інститут медіа права вважає, що до Цивільного кодексу потрібно вносити зміни.

ЧИ ВІДПОВІДАЄ ЦЕ МІЖНАРОДНИМ СТАНДАРТАМ?

Міжнародні стандарти фіксують негативне ставлення до безстроковості захисту немайнових прав. Так, Міжнародна організація «Артикль 19» наголошує на тому, що в більшості правових систем передбачено термін, після якого дифамаційний позов (позов про захист честі та гідності) стає неможливим. Це пояснюється тим, що з плином часу зникають докази, події стираються з пам’яті їхніх свідків і кожен може жити своїм життям, не побоюючись судового позову за давноминулі справи.

«Артикль 19» зазначає, що термін у дифамаційних справах має бути коротким – не більше одного року. На думку міжнародної організації: «Триваліший термін може призвести до охолодженнясвободи слова, спричинити появу труднощів захисту в суді позиції відповідача, а також зумовити припинення дискусії щодо суспільно нагальних проблем через побоювання наслідків висловлених думок».

Інститут медіа права готовий сприяти розробці законопроекту щодо врегулювання ситуації з позовами за давніми публікаціями.


Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: