Засоби масової інформації та судова влада

Тема „ЗМІ та судова влада” є комплексною; вона містить низку питань, які пов’язані з журналістикою та судами, зокрема: доступ до судових засідань, презумпція невинуватості, висвітлення судових процесів, захист репутації суддів та авторитету правосуддя. За своєю юридичною природою питання доступу до судової інформації та авторитету правосуддя є досить різнорідними, однак всі ці відносини поєднані спільним колом суб’єктів: журналіст (ЗМІ) – суддя (суд). До цієї теми не належать випадки, коли журналіст чи засіб масової інформації виступають стороною в судовому процесі, тобто є позивачем, відповідачем, підсудним тощо.

Свобода слова не є абсолютною. Авторитет правосуддя та право особи на справедливий судовий розгляд є тими факторами, через які свобода слова може бути правомірно обмеженою. На це вказують як міжнародні акти, так і українське законодавство. Наприклад, Конституція України говорить: „Здійснення цих прав (права на свободу думки і слова – Т.Ш.) може бути обмежене законом … для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”. Наявність конфліктуючих прав означає необхідність пошуку справедливого балансу. Наприклад, балансу прав підсудного на справедливий судовий захист і прав журналістів на поширення інформації про хід судового процесу.

Доступ до судових засідань

Судові засідання в Україні проводяться відкрито та гласно, за винятком обмеженої кількості випадків, коли засідання можуть проходити у закритому режимі. Принцип гласності судового процесу закріплений на рівні Конституції у статті 129, де вказано, що гласність судового процесу є однією з основних засад судочинства. Закон України „Про судоустрій” встановлює, що „розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом”. Аналогічні положення містяться і у процесуальних законах. Журналісти мають право бути присутніми на судових засіданнях на рівних правах з іншими громадянами. Тобто, якщо і допоки громадяни мають доступ до зали судових засідань, то і водночас журналісти мають право бути присутніми. При цьому журналіст не зобов’язаний представлятися у якості журналіста.

Обмеження права доступу до судових засідань, як правило, пов’язані з двома питаннями: 1) доступ до інформації про судові засідання та 2) право на здійснення фіксації судових процесів технічними засобами. Окрім цього, також може виникнути проблема доступу на відкрите судове засідання, коли зал судового засідання не може розмістити всіх присутніх, однак це питання юридично не врегульоване.

 

Закриті судові засідання

Оголошення судового засідання закритим є винятком з правила. Якщо засідання закрите, у ньому беруть участь лише сторони, при цьому навіть вони не мають права розголошувати відомості стосовно ходу засідань. Оголошення рішення або вироку суду відбувається відкрито, навіть якщо слухання були закритими. Підстави для суду оголосити засідання закритим залежать від виду процесу і є такими:
кримінальний процес: коли відкрите слухання суперечить інтересам охорони державної чи іншої захищеної законом таємниці або у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, узятих під захист (ст. 20);
цивільний процес: у разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність (ст. 6 ЦПК);
господарський процес: коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті (ст. 44 ГПК);
адміністративний процес: з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи (ст.12 КАС).

Не передбачено можливості проведення закритого судового процесу у Кодексі про адміністративні правопорушення, а також у Законі України „Про Конституційний суд України”.

 

Право робити нотатки та фіксувати судові засідання технічними засобами

Закон про судоустрій встановлює загальні правила щодо обсягу прав осіб, присутніх на засіданні. Право робити письмові нотатки є повністю захищеним законом . Натомість чітке право на здійснення аудіозапису закріплене лише щодо цивільного процесу та адміністративного процесу. Інші правила стосовно фото- та відеозйомки не є чіткими.

Цивільний процесуальний кодекс (ст. 6) містить важливу норму, яка визначає обсяг прав осіб, присутніх на судовому засіданні (такими особами будуть, зокрема, і журналісти). Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. У кодексі також вказано, що проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, та звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Важливо відзначити, що в більшості демократичних країн відсутнє право журналістів чи інших осіб робити будь-яку фіксацію на фото-, аудіо- чи відеотехніку. Наприклад, така заборона діє у Великобританії та в більшості штатів США. Саме тому для телевізійного висвітлення судових процесів у цих країнах залучаються спеціальні судові художники, які роблять замальовки залу судових засідань.

Правила, встановлені Радою Європи, також вказують на те, що фіксація інформації у судовому процесі технічними засобами (за винятком тієї, що здійснює суд) має бути обмежена. Зокрема, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № (2003) 13 „Про надання інформації щодо кримінального судочинства через засоби масової інформації” вказано: „Прямі трансляції або записи засобами масової інформації в залах суду не повинні відбуватися, якщо і доки це не є навмисно дозволеним законом або відповідними судовими органами. Таке висвітлення може бути дозволене лише тоді, коли це не несе серйозного ризику недоречного впливу на жертв, свідків, сторін кримінального судового процесу, присяжних або суддів”. Тобто заборона на запис встановлюється, у першу чергу, для того, щоб не було шкідливого впливу на учасників судового процесу.

 

Неповага до суду

Суддя має достатньо широкі права вживати заходів для забезпечення порядку в судовому процесі, для усунення перешкод у розгляді справи, а також щодо притягнення до адміністративної відповідальності осіб за неповагу до суду. Важливі правила встановлені у пункті 5 статті 14 Закону України „Про судоустрій України”: „Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність.”

Журналісти можуть потрапити під вплив наведених вище обмежень, наприклад, у випадку, коли будуть порушувати порядок в залі судового засідання: говорити, ходити або палити. Неузгоджена фото- чи відеозйомка так само може стати підставою для правомірного виведення журналістів із зали судового засідання. У якості адміністративної відповідальності за неповагу до суду суддя може ухвалити рішення про притягнення порушника до адміністративної відповідальності на підставі статті 185-3 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка передбачає можливість застосування адміністративного арешту (аж до 15 діб) або штрафу (від 51 до 136 грн).

Судді не обмежені у застосуванні положень про неповагу до суду і щодо інших дій журналістів, наприклад, щодо опублікування матеріалів стосовно ходу судового процесу. В Україні така практика відсутня, натомість у багатьох Європейських країнах подібні процеси є типовими (наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах: Махілоахоє проти Молдови, „Санді Таймс” проти Великобританії, Гудвін проти Великобританії).

 

Розголошення імені учасників судового процесу

Стаття 296 Цивільного кодексу України встановлює спеціальні правила висвітлення судових процесів та слідчих дій, пов’язаних з використанням імені особи. Ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (оприлюднене) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Слід звернути увагу, що до моменту затримання особи, або оголошення її у розшук (тобто допоки особа не отримала офіційного статусу „підозрюваного”) не має обмежень на використання імені особи в контексті скоєння нею діянь, що можуть кваліфікуватися за Кримінальним кодексом. Таким чином, право журналістів використовувати ім‘я обмежуються лише в той момент, коли справа переходить у відання правоохоронних органів.

Слід зазначити, що правила Цивільного кодексу дуже часто порушуються, в тому числі, правоохоронними органами. Наприклад, дотримання закону означало би, що ім‘я Юрія Луценка взагалі не могло згадуватися в контексті справи щодо корупції, оскільки він її виграв в апеляції, тобто ще до того, як рішення набрало законної сили.

Цивільний кодекс також містить наступні три правила: 1) ім’я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою; 2) ім’я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою; 3) використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права на ім‘я.

 

Презумпція невинуватості

Питання про те, чи можуть журналісти в принципі порушити презумпцію невинуватості особи є дискусійним. Деякі автори вважають, що презумпція невинуватості може бути порушена лише представниками держави – суддею, прокурором, міністром тощо. Традиційно презумпція невинуватості означає, що до особи, вину якої не доведено в суді, не можна ставитися як до злочинця . Це стосується, перш за все, таких правових наслідків: 1) будь-які сумніви в суді тлумачаться на користь підсудного; 2) без обвинувального вироку суду особу не можна піддавати будь якому покаранню; 3) підсудний повинен залишатися на свободі, якщо тільки немає переконливих аргументів для того, щоб тримати його під арештом.

Разом з тим, презумпція невинуватості є частиною більш широкого права – права особи на справедливий судовий розгляд. Вважається, що поширення інформації у ЗМІ може підірвати право особи на справедливий суд, оскільки преса може підштовхувати суддів, а особливо суд присяжних чи присяжних засідателів до певного рішення. З іншого боку, преса може налаштувати суспільство на рішення про винуватість особи, і в такій ситуації виправдальний вирок суду може серйозно підірвати авторитет і довіру до правосуддя. Саме тому Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № (2003) 13 „Про надання інформації щодо кримінального судочинства через засоби масової інформації” містить окремий принцип № 2 „Презумпція невинуватості” такого змісту: „Повага до принципу презумпції невинуватості є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Згідно з цим, погляди та інформація стосовно судових процесів, що відбуваються, мають передаватися або розповсюджуватися через засоби масової інформації тоді, коли це не зашкоджує презумпції невинуватості підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.”

З точки зору сказаного можна зробити декілька висновків. Перше, оскільки презумпція невинуватості є частиною права на справедливий суд, то преса не може порушити презумпція невинуватості, якщо щодо особи не порушувалося кримінальної справи. У цьому випадку мова буде йти виключно про можливу дифамаційність твердження. Якщо проти особи вже порушена кримінальна справа, яка перебуває на стадії розслідування чи у суді, журналісти повинні більш обережно ставитися до поширення інформації. Найкраще у такій ситуації не публікувати стверджувальні висловлювання, а вкладати слова в уста інших осіб. Доцільно використовувати такі фрази: „як стверджує прокурор”, „слідство встановило що”, „свідок стверджує”.


Репутація судді

Українське законодавство, окрім загальної норми у Конституції України (стаття 34), не містить чітких вказівок на те, що честь і гідність судді мають особливий захист. Однак практика Європейського суду з прав людини у цьому питанні однозначна. Суд чітко підтверджує свою позицію, що репутація судді має вищий захист, ніж репутація пересічної особи, через необхідність підтримання авторитету правосуддя. На відміну від політиків, які у спірних випадках програють свої справи журналістам, більшість справ щодо дифамації на адресу суддів програються журналістами у Європейському суді. Прикладом справи з позитивним для журналістів фіналом у Страсбурзі є справа Де Хаес і Гійсельз проти Бельгії. Журналісти змогли її виграти, оскільки довели свою ретельність у перевірці інформації та підтвердили додержання всіх інших журналістських стандартів.

Таким чином, з огляду на європейські та міжнародні стандарти, журналістські матеріали про суддів повинні бути зваженими і обґрунтованими. Бездоказові звинувачення або звинувачення, що базуються на плітках, буде дуже складно захистити в суді у випадку позову про захист честі та гідності.


Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: