Дорота Каня проти Польщі (No. 2) (Dorota Kania v. Poland (No. 2))

Європейський суд з прав людини 4 жовтня 2016 року оприлюднив рішення у справі «DOROTA KANIA v. POLAND (No. 2)», в якому визнав відсутність порушення статті 10 Конвенції через недотримання заявницею вимог добросовісної журналістики щодо перевірки інформації.

У 2007 році журналістка тижневика «Wprost» Дорота Каня (заявниця), опублікувала статтю під назвою «Agents Wearing Ermine», в якій зазначила, що A.C., ректор Гданського університету, за радянських часів був інформатором комуністичних спецслужб. У відповідь ректор звернувся до видання з вимогою опублікувати вибачення зі спростуванням зазначених звинувачень, а також його відповідь, однак тижневик відмовив у цьому.

За місяць журнал опублікував ще одну статтю заявниці, яка стосувалася колишніх інформаторів, що виступали проти внесення поправок до польського законодавства, з огляду на страх бути викритими. Серед іншого, в цій статті також згадувався A.C, як колишній інформатор, та містилось його фото у якості ректора Гданського університету.

Рада з журналістської етики Польщі, орган покликаний спостерігати за дотриманням журналістами норм професійної етики, надіслала заявнику листа, де розкритикувала згадані статті, аргументуючи це тим, що твердження автора не були достатньо переконливими та обґрунтованими.

Після цього тижневик «Wprost» опублікував ще одну статтю, присвячену співпраці A.C. з комуністичними спецслужбами у якості інформатора.

A.C. подав позов про визнання інформації щодо нього, яка містилась у статтях заявниці, наклепом.

Здійснюючи судочинство у справі про наклеп, національний суд, серед іншого, базувався на результатах розгляду люстраційних справ (що на той час перебували у провадженні), відповідно до яких ректор Гданського університету був визнаний непричетним до співпраці з комуністичним режимом.

Після низки оскаржень, заявника та головного редактора тижневика «Wprost» визнали винними у розповсюдженні наклепу. На них було накладено штрафні санкції. Заявниця оскаржила це рішення до Європейського суду з прав людини на підставі статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглядаючи скаргу, Суд наголосив, що свобода вираження поглядів, захищена статтею 10 ЄКПЛ, не є абсолютною і поширюється на журналістів лише за умови, якщо вони діють відповідально та з дотриманням своїх професійних обов’язків: добросовісно виконують свою роботу, надають точну та достовірну інформацію згідно з вимогами журналістської етики (що також стосується поширення інформації з тем, до яких є значний публічний інтерес).

Розглядаючи справу, Суд підкреслює важливість відповідального підходу до здійснення журналістом своїх повноважень, що не обмежується вимогами до змісту розповсюдженої інформації, але також включає в себе правомірність поведінки журналіста та його взаємодію з органами державної влади при здійсненні своїх журналістських функцій.

Це є особливо важливим у випадку, коли результати журналістської діяльності безпосередньо впливають на репутацію або права інших осіб.

Суд зазначає, що ЗМІ мають обов’язок перевіряти інформацію, що є потенційно дифамаційною стосовно приватних індивідів, для звільнення від якого необхідна наявність особливих підстав. Наявність таких підстав залежить від природи та ступеню дифамації, а також того, наскільки ЗМІ може вважати джерела, на яких базуються спірні твердження, надійними. Це, в своє чергу, залежить від авторитетності джерела інформації та ступеню дослідження журналістом питання, а також збалансованості подання інформації та можливості осіб, яких стосується певне твердження, захистити себе.

В цьому контексті ЄСПЛ підкреслює, що ЗМІ повинні мати надійні джерела інформації на обґрунтування тверджень, які вони поширюють: чим серйознішою є заява, тим більш переконливого підтвердження вона потребує.

Суд погодився, що минуле ректора державного університету є питанням, що має значний публічним інтерес. Також, у низці попередніх справ Суд дійшов висновку, що встановлення фактів та висловлювання думок з приводу історичної причетності державних посадових осіб до діяльності інститутів комуністичного режиму, належить до сфер, щодо яких в демократичному суспільстві існує публічний діалог.

Звинувачення у співпраці зі спецслужбами комуністичного режиму викликає негативну оцінку такого поводження з боку оточення, чим шкодить репутації особи, якої стосується така інформація. Тож, розглядаючи цю справу національні суди мали балансувати свободу вираження поглядів та захист репутації особи, якої стосувалась така інформація.

На думку Суду, національні суди розглянули дану справу в межах стандартів статті 10 Конвенції. Зокрема, вони проаналізували, чи дослідження, здійснене заявницею перед публікацією, було добросовісним та узгоджувалось з вимогою отримання інформації з надійних джерел. Національні суди прийшли до висновку, що заявниця опублікувала першу статтю, не маючи достатнього підтвердження у якості фактичної основи для висловлених у статті тверджень.

На думку Суду, засудження заявниці національними судами було засноване на тому, що вона не виконала свій журналістський обов’язок діяти відповідально та добросовісно, та становило втручання в право заявниці на свободу слова, що було необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно, Суд визнав, що статті 10 Конвенції порушено не було.

Повний текст рішення доступний за посиланням (англ.):

http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-166939

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: