Сінькова проти України (Sinkova v. Ukraine)

У рішенні Четвертої Палати у справі Сінькова проти України (Sinkova v. Ukraine, №39496/11) від 27 лютого 2018 року Європейський суд з прав людини одноголосно визнав:

  • відсутність порушення 1 статті 5 (право на законний арешт або затримання особи) Конвенції в частині законності арешту заявниці;
  • порушення 1 статті 5 (право на законний арешт або затримання особи) в частині затримання заявниці з 29 травня до 17 червня 2011;
  • порушення 3, 5 статті 5 (гарантія особи постати перед судом в розумні строки щодо її арешту або звільнення під час провадження; право потерпілого від незаконного арешту на відшкодування)

А також, чотирма голосами проти трьох постановив:

  • відсутність порушення статті 10 (право на свободу вираження) Конвенції.

 

Справа стосувалася арешту заявниці та кримінального провадження за провокативний публічний перформанс над могилою Невідомого солдата. Суд, з перевагою в один голос, не визнав порушення статті 10, оскільки заявниця була покарана не за вираження своїх поглядів, а за дії, що містять загальну заборону наруги над місцем поховання.

ЄСПЛ не підтримав скаргу пані Сінькової щодо незаконності та відсутності практичної необхідності її арешту. Суд взяв до уваги підстави видачі ордеру про арешт, а також обмежену сферу його дії. Водночас,  ЄСПЛ визнав порушенням § 1 статті 5 Конвенції затримання Заявниці в період з 29 травня по 17 червня 2011 року, що було здійснене без жодного юридичного рішення лише на основі того, що справа щодо її обвинувачення була направлена в суд. Крім того, Суд визнав, що було порушено § 3 статті 5, оскільки впродовж досудового арешту особи (3 місяці) національними судами не розглядалась можливість застосування альтернативних заходів, а також відхилялись заяви про звільнення, ігноруючи особисті листи-гарантії посадових осіб щодо її звільнення, базуючись на недостатніх підставах. ЄСПЛ також постановив порушення § 5 статті 5, оскільки у заявниці не було можливості витребувати компенсації за її незаконне затримання.

Обставини справи: Заявниця, Юлія Сінькова, на період описаних нижче подій, належала до мистецької групи «Братство Святого Луки», відомою своїми провокативними публічними перформансами. 16 грудня 2010 заявниця разом з трьома іншими членами братства смажила яєчню над Вічним вогнем на могилі Невідомого солдата, при цьому, всі дії цього перформансу були зафіксовані на відео. Двоє офіцерів поліції зробили зауваження учасницям події про неприйнятність поведінки, при цьому подальших дій не вчиняли. В той же день заявниця завантажила відео в мережу Інтернет від імені Братства Святого Луки. Це супроводжувалось текстом, що висловлював схвильованість щодо недоцільності виділення коштів на підтримку Вічного вогню. Також, саундтреком до відео була використана радянська пісня «И вновь рождается бой», присвячена перемозі в революції 1917 та “оптимістичному майбутньму комуністичного режиму”. Згодом, декілька осіб поскаржились в поліцію, що дії на відео оскверняють могилу Невідомого солдата та вимагали відкриття кримінального провадження. Печерський районний суд Києва 4 жовтня 2012 року визнав Заявницю винною у вчиненні наруги над могилою. Суд дійшов висновку, що пані Сінькова переконала інших членів братства взяти участь у перформансі біля Меморіалу Вічної Слави з метою протестувати проти витрат природного газу на підтримку Вічного вогню, проте, мотиви заявниці не впливали на кваліфікацію злочину. При цьому, заявниця наполягала на тому, що не вчинила жодного злочину, бо не мала наміру оскверняти могилу Невідомого солдата. В апеляції пані Сінькова зверталась до дефініції «наруги над могилою» Закону України «Про поховання та похоронну справу» (ст. 2), де наруга розглядається як умисна дія, що має на меті зневажати пам’ять померлого, продемонструвати негативне ставлення та виявити зневагу до суспільних традицій. Виходячи з такого визначення, заявниця доводила відсутність наміру вчинення наруги, вказуючи, що кримінальне провадження проти неї порушує право на свободу вираження. При  цьому, апеляційний суд вказав, що право на свободу вираження поглядів не є абсолютним і дане обмеження відповідало закону та мало легітимну ціль, підтримавши рішення першої інстанції. Ті ж аргументи заявниця повторила в касації, проте скарга була відхилена Вищим спеціалізованим судом. Пані Сінькова звернулась до Європейського суду зі скаргою, що її арешт та подальше затримання порушували пункти 1, 3 та 5 статті 5 Конвенції, а саме – право на законний арешт,  гарантію розгляду справи в розумні строки і – право вимагати компенсацію у разі порушення статті 5. Крім того, на думку заявниці, кримінальна відповідальність за вчинене порушувала статтю 10 Конвенції (право на свободу вираження).

 

Рішення Суду щодо статті 10 Конвенції:

Європейський суд визнав, що мало місце втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів, водночас щодо правомірності такого втручання думки суддів розділилися. Аналізуючи критерії законності втручання, Суд наголосив на вимозі «передбачуваності», оскільки норма не може бути визнана правовою, доки не буде сформульована з достатньою точністю, що дозволяє особі регулювати свою поведінку. Проте, навіть у випадках застосування кримінальної відповідальності як форми втручання в свободу слова, Суд визнав неможливість досягнення абсолютної точності, зокрема, в тих сферах, де формування законів здійснюється в залежності від поглядів суспільства на ситуацію. У таких випадках, інтерпретація та застосування закону є питанням практики (§101). У цій справі, заявниця була звинувачена в нарузі над могилою Невідомого солдата (ст. 297 Кримінального кодексу України), проте аргументи пані Сінькової не переконали Суд, що закон сформульований настільки неточно, що неможливо було спрогнозувати наявність в її діях складу злочину. Дійсно, недоцільно та нереально передбачити, яка саме поведінка може розглядатись як наруга над могилою в різних обставинах, але при цьому Суд визнав, що втручання в право на свободу вираження заявниці відповідало закону (§ 102).

Щодо наявності легітимної мети, Суд погодився з позицією Уряду, що вжиті до заявниці заходи мали на меті захищати мораль та права інших.

Розглядаючи питання необхідності в демократичному суспільстві, суд зауважив, що пані Сінькова заявляла, що її перформанс (смаження яєчні над Вічним вогнем) був протестом проти марнотратного використання державою природного газу в умовах низького рівня життя ветеранів. Все це було зафільмовано та поширено в мережі Інтернет з позицією, викладеною вище. При цьому, заявниця звинувачувалась лише у смаженні яєчні над Вічним вогнем, а не у поширенні відео чи саркастичного та провокативного супровідного тексту (§ 107). Суд зазначив, що встановлення вічного вогню є усталеною традицією в багатьох культурах та релігіях і, як правило, націлене на вшанування особи або події національного значення, і є символом вічної пам’яті. На думку Суду, у заявниці було багато інших можливостей виразити свої погляди без порушення кримінального закону, осквернення пам’яті  полеглих солдатів та образи почуттів ветеранів (§110). Зважаючи на це, з перевагою в один голос, Суд не виявив порушення статті 10 Конвенції.

 

Окрема думка: Ганна Юдківська, суддя Європейського суду від України, судді Моток (Румунія) та Паццолай (Угорщина) висловили заперечення щодо рішення більшості про відсутність порушення статті 10 Конвенції у цій справі.

Судді відзначили, що, без сумніву, перформанс заявниці був вкрай провокативний, зважаючи на особливе призначення воєнних меморіалів. Проте ще у рішенні «Хендісайд проти Сполученого королівства» (1976),  Європейський суд відзначив, що свобода вираження застосовна не лише до прийнятних ідей та інформації, а й до таких, що можуть образити, шокувати чи схвилювати. Судді розуміють, що рішення, які стосуються випадів проти «довготривалої традиції в багатьох культурах та релігіях…спрямованих на вшанування осіб або подій, що мають національне значення» (§110), складні для всіх судів. Проте аргументи, наведені національними органами влади, що виправдовують обмеження свободи вираження заявниці, не можна вважати «суттєвими та важливими». Перш за все, національними судами  було недостатньо досліджено мету перформансу заявниці та його сатиричну природу. На думку більшості, пані Сінькова була засуджена лише за смаження яєчні над Вічним вогнем, а не за поширення відео про це з  супровідним текстом (§107). Проте Судді не розділяють цю позицію, оскільки двоє працівників поліції, котрі вказували на неприйнятність поведінки заявниці, не розглядали справу доти, доки не було розміщено відео, та не з’явились відповідні скарги.

Заявниця належала до мистецької групи «Братство Святого Луки», яке вже було відоме своїми провокативними публічними виступами. Метою згаданого перформансу, як пояснювала заявниця, було звернути увагу суспільства на несумісність між офіційним пафосом, коли мова стосується пам’яті про Другу світову війну, і неприйнятним відношенням до ветеранів війни. При цьому, відео з події супроводжувалось радянською піснею «И вновь рождается бой», що підкреслює його сатиричну природу. Судді наголосили, що використання сатири, якій за її суттю властиві перебільшення та спотворення дійсності з провокативною метою, є важливим інструментом мистецької свободи, яка також захищається Конвенцією. Не дивує те, що особа, яка хоче наголосити на конкретній причині чи озвучити ідею, здійснює це, використовуючи символічні акти та демонстрації, які привертають більше уваги, спричиняючи ширшу дискусію, аніж якби це було досягнуто традиційними та усталеними формами протесту. Проте більшість не взяла до уваги протест заявниці, вказавши, що «було багато інших підходящих можливостей для особи виразити свої погляди» (§110), ігноруючи наміри та призначення повідомлення.

Також, судді висловили позицію, що застосована кримінальна відповідальність за дії заявниці в цій справі могла мати «охолоджуючий ефект (chilling effect)» на сатиричні форми вираження актуальних питань, які грають важливу роль у відкритій дискусії, будучи незамінною рисою демократичного суспільства. Крім цього, у питанні «суворості» застосованої санкції, судді звертаються до справи «Дмитрієвський проти Росії», де більшість, у питанні покарання такого ж, як і в даній справі, дійшла висновку про охолоджуючий ефект на журналістську свободу. Тим самим, судді вказують на суперечливість позиції більшості щодо ідентичної санкції у цій справі, де не було завдано ні суспільно небезпечних наслідків, ні порушення порядку.

Це рішення піднімає питання меж криміналізації державою наруги у відповідністю з § 2 статті 10 Конвенції і створює загрозу позбавити людей права висловлювати свою думку та протестувати через мирні, хоча й суперечливі, засоби.

 

Повний текст рішення доступний англійською мовою за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-181210

 

Огляд рішення підготовлено Центром демократії та верховенства права

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: