Декларація про свободу комунікацій в Інтернет

June 13, 2005

Декларація про свободу комунікацій в Інтернет

Страсбург, 28.05.2003 (затверджена Комітетом Міністрів на 840-му засіданні заступників міністрів).

Країни-члени Ради Європи,

Наголошуючи на відданості країн-членів фундаментальному праву на свободу вираження поглядів і інформації, що гарантоване Статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;

Зважаючи на те, що свобода вираження і вільна циркуляція інформації в Інтернет потребують свого підкріплення;

Усвідомлюючи необхідність балансування свободи вираження і інформації з іншими легітимними правами й інтересами, як того вимагає параграф 2 Статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;

Згадуючи у зв’язку з цим Конвенції про кіберзлочинність і Рекомендацію Rec(2001)8 про саморегулювання відносно он-лайнового змісту (контенту);

Згадуючи також Резолюцію №1 ухвалену на 5-й Міністерській Конференції з питань масмедійної політики (Фесалоніки, 11-12 грудня 1997р.);

Стурбовані спробами обмежити загальний доступ до комунікацій в Інтернет з політичних мотивів чи інших мотивів, що протиріч ять демократичним принципам;

Впевнені у необхідності твердо заявити, що попередній контроль над комунікаціями в Інтернет, незалежно від кордонів, повинен залишатися винятком;

Зважаючи, більше того, що є нагальною потреба убрати бар’єри для індивідуального доступу до Інтернет, і тому доповнити засоби вжиті раніше для встановлення місць для публічного доступу у відповідності з Рекомендацією № R (99) 14 про універсальні суспільні послуги щодо нових комунікативних і інформаційних послуг;

Впевнені, що свобода надання послуг через Інтернет буде сприяти забезпеченню права користувачів на доступ до плюралістичного змісту (контенту) з низки місцевих і зарубіжних джерел;

Впевнені також, що необхідно обмежити відповідальність постачальників послуг, коли вони діють лише як передавачі, або якщо сумлінно надають доступ до, або розміщують зміст (контент) від третіх осіб;

Наголошуючи, у зв’язку з цим, на Директиві 2000/31/EC Європейського Парламенту і Ради від 8 червня 2000р. про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції, у внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію);

Зважаючи, що має бути встановлений баланс між поважним бажанням користувачів Інтернет не розкривати своєї особистості і потребами правоохоронних органів відслідковувати осіб відповідальних за кримінальні вчинки;

Схвалюючи зусилля постачальників послуг співпрацювати з правоохоронними органами в питаннях, що виникають у зв’язку з незаконним змістом (контентом) в Інтернет;

Відмічаючи важливість співробітництва між цими агенціями у боротьбі проти такого змісту (контенту);

Декларуючи, що вони намагатимуться дотримуватися наступних принципів у галузі комунікацій в Інтернет:

Принцип 1: Правила щодо змісту (контенту) для Інтернет

Країни члени не будуть застосовувати до змісту (контенту) в Інтернет обмеження, що перевищуватимуть аналогічні обмеження по відношенню до інших засобів постачання змісту (контенту).

Принцип 2: Саморегуляція або спільна регуляція

Країни члени повинні заохочувати саморегуляцію або спільну регуляцію стосовно змісту (контенту) поширюваного в Інтернет.

Принцип 3: Відсутність попереднього державного контролю.

Державні органи не повинні застосовувати загальне блокування чи засоби фільтрації для відмови у доступі громадськості до інформації та комунікацій в Інтернет, незважаючи на кордони. Це не перешкоджає інсталяцію фільтрів для захисту неповнолітніх, зокрема, у місцях доступних для них, таких як школи чи бібліотеки.

Забезпечуючи дотримання гарантій, передбачених в параграфі 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, можуть вживатися заходи для примусового вилучення явно ідентифікованого змісту (контенту) в Інтернет або, альтернативно, блокування доступу до нього, якщо компетентні національні органи приймуть попереднє або кінцеве рішення щодо його незаконності.

Принцип 4: Ліквідація бар’єрів для участі індивідів в інформаційному суспільстві.

Країни члени повинні сприяти і заохочувати доступ усіх до Інтернет комунікацій і інформаційних послуг на недискримінаційній основі за доступною ціною. Більше того, активна участь громадськості, для прикладу шляхом завантаження і підтримання індивідуальних веб-сторінок, не повинна обтяжуватись ліцензуванням чи іншими вимогами аналогічного ефекту.

Принцип 5: Свобода надання послуг через Інтернет.

Надання послуг через Інтернет не повинно обтяжуватись спеціальними дозвільними процедурами, застосування яких пов’язано виключно особливостями засобу передачі (Інтернет). Країни члени повинні вживати заходів для плюралістичного пропонування послуг через Інтернет, задовольняючи різноманітні потреби користувачів і соціальних груп. Постачальникам послуг повинно дозволятись діяти в регуляторному середовищі, що гарантуватиме їм недискримінаційний доступ дот національних і міжнародних телекомунікаційних мереж.

Принцип 6: Обмеження відповідальності постачальників послуг за зміст (контент) в Інтернет.

Країни члени не повинні покладати на постачальників послуг загальний обов’язок здійснення моніторингу змісту (контенту) в Інтернет, до якого вони надають доступ, який вони передають або зберігають, а також щодо активного пошуку фактів чи обставин, що викривають незаконну діяльність.

Країни члени повинні забезпечувати, щоб постачальники послуг не притягались до відповідальності за зміст (контент) в Інтернет, коли їх функціональність відповідно до закону обмежується передаванням інформації або наданням доступу до Інтернет.

У випадку, якщо функціонування постачальників послуг є ширшим і вони зберігають зміст (контент), наданий іншими особами, країни члени можуть визнавати їх спів-відповідальними, якщо вони не діють негайно для вилучення чи унеможливлення доступу до інформації чи послуг незаконного характеру як тільки їм стане про це відомо, як це передбачається національним законодавством, або, у випадку пред’явлення вимог про відшкодування, щодо фактів чи обставин, які викривають нелегальність діяльності чи інформації.

Треба діяти з належною обережністю щодо свободи вираження поглядів осіб, які першими зробили інформацію доступною, а також кореспондуючих прав користувачів щодо інформації, під час нормативного закріплення зобов’язань постачальників послуг, передбачених у попередньому параграфі.

У будь-якому випадку, вищезазначені обмеження відповідальності не повинні зменшувати можливості для примушення постачальників послуг, на підставі відповідних розпоряджень, припиняти чи унеможливлювати, наскільки це можливо, порушення закону.

Принцип 7: Анонімність.

З метою забезпечення захисту від он-лайнового стеження і сприяння вільному вираженню інформації та ідей, країни члени поважатимуть бажання користувачів Інтернет не розкривати свою особистість. Це не перешкоджатиме країнам членам вживати заходів і співпрацювати з метою відстеження осіб винних у кримінальних вчинках, відповідно до національного законодавства, Конвенції про захист прав людини й основних свобод та інших міжнародних домовленостей у галузі правосуддя і діяльності поліції.

Додаток

Стаття 10: Свобода вираження поглядів

  1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
  2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві.