Хлинсдотір (№3) проти Ісландії (Hlynsdottir (No.3) v. Iceland)

Журналіст не має визнаватися відповідальним за дефамацію за статтю про кримінальну справу

 

В сьогоднішньому рішенні Палата[1] у справі Хлинсдотір проти Ісландії (Hlynsdottir v. Iceland (№. 3) (заява № 54145/10) Європейського Суду з прав людини одноголосно постановила, що мало місце:

порушення статті 10 (свобода вираження) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалась дифамаційного процесу проти журналіста, розпочатого після публікації статті про кримінальну справу про серйозний злочин, в якому відповідач, врешті решт, був виправданий.

Суд визначив, зокрема, що зі статті було чітко зрозуміло, що процес тривав та не був завершений в той час. В спірному виразі використовувалось точне формулювання з обвинувачення і не було підстав для Ерли Хлинсдотір вважати, що обвинувачення не було джерелом, на яке вона могла б покластися.

Основні факти

Заявник, Ерла Хлинсдотір, ісландська громадянка, що народилась в 1978 році і живе в Рейк’явіку. Вона працює журналістом в газеті ДВ (DV).

В липні 2007 року газета ДВ опублікувала статтю Ерли Хлинсдотір про ряд триваючих засідань по кримінальній справі проти чоловіка, якого підозрювали в імпортуванні великої кількості кокаїну в Ісландію. На першій сторінці газети містився великий заголовок «Налякані контрабандисти кокаїну». На другій сторінці, стаття включала в себе один абзац, в якому розкривався опис частини фактів, що містилися в обвинуваченні, і зазначалось, що кокаїн був захований в машині.

Після свого виправдання обвинувачений подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації проти Ерли Хлинсдотір та видавника газети. Після того, як місцевий суд спочатку виніс рішення на користь Ерли Хлинсдотір, Вищий суд в березні 2010 року відмінив рішення та визнав нікчемними слова «контрабандисти кокаїну» та фразу «…вважаючи, що кокаїн ще був в машині». Він наказав їй та видавцю заплатити позивачу компенсацію.

Скарги, процедура та склад Суду

Пані Ерла Хлинсдотір скаржилась, що рішення Вищого суду Ісландії порушило її права, визначені статтею 10 (свобода вираження).

Тридцять першого серпня 2010 року була подана заява в Європейський Суд з прав людини.

Рішення було винесено Палатою у складі семи наступних суддів:

Андрас Сайо (Угорщина), Президент

Нейбоса Вучініч (Чорногорія),

Хелен Келлер (Швейцарія),

Пол Лемменс (Бельгія),

Егідюс Куріс (Литва),

Роберт Спано (Ісландія),

Йон Фридрик Кжолбро (Данія),

та Стенлі Найсміт, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 10

Суд визначив, що визнання Ерли Хлинсдотір відповідальною та зобов’язання її виплатити компенсацію за дві спірні фрази призвело до порушення її прав по статті 10. Він був задоволений, що втручання мало під собою правові підстави, визначені в законодавстві Ісландії, та, що воно переслідувало легітимну мету захистити «репутацію або права інших» в значенні статті 10.

Суд погодився з висновками Верховного Суду Ісландії щодо ефекту слів «контрабандисти кокаїну» в заголовку та фрази в спірній статті, яка містили ганебні натяки на те, що в судовому розгляді відповідач був визнаний винним в порушенні, в якому його звинувачували. Суд також погодився, що мотивація Вищого суду відповідала легітимній меті захисту прав та репутації чоловіка, якого підозрювали в порушенні, але, згодом, виправданого від звинувачення в імпортуванні наркотиків.

Стосовно питань чи підстави, на які посилалися, були достатніми для того, щоб показати, що втручання в права Ерли Хлинсдотір були необхідні в «демократичному суспільстві» для цілей статті 10, Суд взяв до уваги підґрунтя фраз в цілому. Він визначив, що спірна кримінальна справа була однією з найбільших кокаїнових справ в Ісландії і порушення, в якому звинувачувався відповідач було серйозним. Враховуючи зазначене, Суд погодився з Ерлою Хлинсдотір, що суспільство мало легітимний інтерес в тому, щоб бути поінформованим про цей кримінальний процес. На думку Суду, журналістська сумлінність має досягатись на основі знань та інформації, яка була йому або їй доступна на момент написання спірної статті. Таким чином, для цілей справи не було переконливим те, що відповідач в справі про наркотики згодом був звільнений від обвинувачень, які висувались проти нього.

Що стосується фрази «…вважаючи, що кокаїн ще був в машині», Суд визнав важливим, що стаття, в яку її було включено, написаною Ерлою Хлинсдотір, висвітлювала судовий розгляд. Зі змісту статті було ясно, що процес був триваючим і ще не завершився. Фраза точно повторювала формулювання з обвинувачення, і тому для Ерли Хлинсдотір не було жодних підстав не вірити, що обвинувачення не було джерелом, якому можна довіряти. Більш того, попередній абзац статті був присвячений саме обвинуваченню, повідомляючи про ув’язнення, якого вимагав прокурор. Спірна фраза могла обґрунтовано вважатися такою, що продовжує належати до тексту обвинувачення. На цьому фоні, Суд зазначив, що Ерлі Хлинсдотір не можна дорікати за те, що вона не вказала офіційне джерело.

Стосовно слів «контрабандисти кокаїну» в заголовку газети, Суд визначив, що вони не були достатньо пов’язані з абзацом, в якому йшлося про обвинувачення, щоб унеможливити читача зрозуміти те, що це ґрунтувалось на тексті. Втім, слова в заголовку приписувались не Ерлі Хлинсдотір, а видавцю, якого визнали винним в дифамації. Суд не міг погодитись з висновком Вищого Суду Ісландії, що дві спірні фрази були пов’язані до тої міри, що було прийнято рішення визнати Ерлу Хлинсдотір відповідальною і за виплату компенсації відповідачу в справі про наркотики.

Як висновок, підстави, на які посилався Верховний Суд Ісландії, не були достатніми, щоб показати, що втручання в права Ерли Хлинсдотір було «необхідним в демократичному суспільстві». Таким чином, мало місце порушення статті 10.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Ісландія має виплатити Ерлі Хлинсдотір 450 євро в якості компенсації за матеріальну шкоду та 4,000 євро – за моральну.

Рішення доступне лише англійською.

Для того, щоб ознайомитись з повним текстом рішення англійською мовою перейдіть, будь ласка, за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155005#{%22itemid%22:[%22001-155005%22]}

 

[1] Відповідно до статей 43 та 44 Конвенції, рішення Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення рішення Палатою, будь-яка Сторона може вимагати передання справи до Великої Палати Суду. Якщо заявляється така вимога, панель у складі п’яти суддів вирішує чи заслуговує справа на подальший розгляд. В цьому випадку, Велика Палата заслуховує справу та виносить остаточне рішення. Якщо ж відмовляється в запиті з такою вимогою, рішення Палати стає остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення постановлені Комітетом є остаточними.

Як тільки рішення стає остаточним, воно передається Комітету Міністрів Ради Європи для нагляду за його виконанням. Більше інформації про процес виконання Ви можете знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: