Інститут Економічних Реформ проти України (Instytut Ekonomichnykh Reform, TOV v. Ukraine)

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі «Інститут економічних реформ проти України», де вкотре розглянув питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи. Рішення є важливим з точки зору захисту права журналістів використовувати твердження, які відверто шокують чи провокують читача. Суд також розкритикував поверхневий аналіз політичного контексту та змісту статті, навколо якої розгорнулася справа, українськими судами, а також їхнє небажання повною мірою врахувати усталену практику у цій сфері.  

Справа стосується статті І. Ткаленка «Как я стал жертвой демагогов», яку 21 травня 2007 року опублікувала газета «Вечерние Вести». 18 липня 2007 року Анна Герман подала у відповідь позов про дифамацію, оскільки у цій статті начебто стверджувалося, що вона стала членом парламенту з метою отримати квартиру у Києві. Печерський районний суд м. Київ позовні вимоги щодо спростування інформації та відшкодування моральної шкоди задовольнив. Вичерпавши національні засоби судового захисту, 8 грудня 2008 року Інститут економічних реформ (далі – ІЕР), який є редакційним органом газети, подав позов проти України через порушення свободи вираження поглядів, адже, на думку позивача, зазначене твердження було лише особистою думкою автора, а не твердженням про факти.

По-перше, ЄСПЛ вирішив, що рішення національних судів були втручанням у право ІЕР на свободу вираження поглядів. По-друге, для того, аби визначити чи є це втручання порушенням Конвенції, суд проаналізував його за критеріями, які передбачені частиною 2 статті 10 Конвенції, а саме:

  1. Чи було це втручання «встановлене законом»?
  2. Чи воно переслідувало одну чи більше зазначених законних цілей?
  3. Чи було це втручання «необхідним в демократичному суспільстві»?

 

Щодо першого питання, то незважаючи на аргументи ІЕР, що вимога опублікувати резолютивну частину рішення суду, як спосіб спростування неправдивої інформації, суперечить ЗУ «Про інформацію», суд визнав її відповідною до законодавства та такою, що відповідає вимогам щодо передбачуваності. Щоправда суд вказав, що відсутність формулювання спеціальної вимоги щодо спростування як такого свідчить про те, що спростовувані твердження насправді є радше оціночними судженнями, аніж фактичними даними.

Захист репутації та прав осіб, а саме пані Герман, ЄСПЛ визнав законною метою для втручання у право позивача на вираження поглядів.

Найглибше суд проаналізував відповідність рішень національних судів критерію щодо необхідності у демократичному суспільстві. Перш за все, суд звернувся до усталеної практики (зокрема, рішення у справі Delfi AS v. Estonia), визначивши загальний принцип, за яким свобода вираження поглядів є частиною фундаменту демократичного суспільства, однією з основних умов його прогресу та самореалізації особистості. За умови дотримання вимог, передбачених у частині 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження поглядів стосується не лише інформації чи ідей, які сприймаються прихильно чи байдуже або не вважаються образливими, але і тих, які ображають, шокують чи тривожать. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів, без яких не існує демократичне суспільство як таке. Суд підкреслив важливу роль преси в демократичному суспільстві як «публічного сторожового пса» («public watchdog»), який має доносити до суспільства інформацію та ідеї про всі питання, до яких є суспільний інтерес. Саме тому журналісти можуть до певної міри використовувати перебільшення чи навіть провокації. Щодо політичного дискурсу, то межі прийнятної критики щодо політиків набагато ширші, ніж щодо приватних осіб, адже перші неминуче відкривають себе для ретельної перевірки їхніх слів і дій журналістами і суспільством загалом. На це варто зважати, оцінюючи захист їхньої репутації, коли вони виступають не як приватні особи.  

Окрім цього, суд нагадав про розмежування між твердженнями про факти та оціночними судженнями, яке необхідно здійснювати зважаючи на 1) обставини справи і 2) загальний тон висловлювання. При цьому варто пам’ятати, що твердження щодо питань, щодо яких є суспільний інтерес, є скоріше оціночними судженнями, ніж твердженнями про факти, зазначає суд. Цікавою є також і думка суду щодо сатиричних висловлювань. Сатира, на його думку, є формою мистецького висловлювання та соціального коментаря, тому вона, через свою внутрішню властивість перебільшувати і викривлювати реальність, за своєю природою має на меті провокувати і переконувати. З цього випливає, що в такому разі втручання у свободу вираження поглядів у формі сатири треба досліджувати з особливою увагою.

Щодо самої справи, то, проаналізувавши політичний контекст, в якому була опублікована стаття І. Ткаленка, суд дійшов висновку, що її зміст мав важливий суспільний інтерес. Витончено натякнувши на доволі неглибокий аналіз статті (а точніше – лише двох її речень) національними судами, ЄСПЛ вказав, що твердження автора не виходять за межі прийнятного рівня перебільшення та провокації. Цей висновок суд мотивував:

  • прямим зверненням автора до власних тверджень, як до жартівливих, іронічних та сатиричних, у тексті самої статті, в той час, як національні суди тлумачили їх ізольовано від контексту;
  • загальним аналізом контексту суспільного обговорення та його змісту, зокрема, тим, що ці коментарі мали значний суспільний інтерес та були висловлені в умовах напружених політичних дебатів;
  • використанням гіпотетичних граматичних форм та сатиричним тоном, які використовує автор.

Тому твердження І. Ткаленка, висловлені у аналізованій статті, є, на думку суду, оціночними судженнями, а втручання у свободу вираження поглядів позивача суд визнав таким, що не відповідає вимогам частини 2 статті 10 Конвенції.

Повний текст рішення можна знайти за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-163354#{“itemid”:[“001-163354”]}.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: