Рекомендація Rec(2000) 23 Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення


Рада Європи. Комітет міністрів

 

Рекомендація Rec(2000) 23
Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення
(Ухвалена Комітетом міністрів 20 грудня 2000 року на 735-му засіданні заступників міністрів)

Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи,

беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами задля збереження й втілення ідеалів і принципів, які є їхньою спільною спадщиною, а також для сприяння їхньому економічному й соціальному прогресу,

пам’ятаючи про статтю 10 Європейської конвенції з прав людини в інтерпретації Європейського суду з прав людини,

згадуючи про важливість для демократичного суспільства існування широкого кола незалежних і автономних засобів комунікації, що дає змогу відображати різнома-нітність ідей і думок, як про це зазначено в Декларації про свободу вираження поглядів та інформації від 29 квітня 1982 року,

надаючи великого значення ролі, що її відіграє телерадіомовлення в сучасних демократичних суспільствах,

підкреслюючи, що задля гарантії існування широкого кола незалежних і автономних ЗМІ в секторі мовлення важливо забезпечити відповідне й виважене регулювання цього сектора, щоб гарантувати свободу ЗМІ й водночас урівноважити цю свободу з іншими законними правами та інтересами,

беручи до уваги, що для досягнення цієї мети важливу роль у рамках закону мають відігравати спеціально призначені незалежні органи регулювання сектора мовлення, компетентні в цій сфері,

звертаючи увагу на те, що технічні й економічні досягнення, які обумовлюють розвиток і дальше ускладнення цього сектора, впливатимуть на роль цих органів і можуть викликати потребу в більшому регламентуванні на додаток до засобів саморегулювання, прийнятих самими мовниками,

визнаючи, що держави-члени формували регулювальні органи по-різному, відповідно до своїх законодавчих систем, а також демократичних і культурних традицій, внаслідок чого існує багато засобів та різний рівень незалежності, реальних повноважень і прозорості, яких було досягнуто,

вважаючи, з огляду на ці досягнення, що важливим є, щоб держави-члени гарантували регулювальним органам сектора мовлення справжню незалежність, зокрема через комплекс правових норм, які регламентуватимуть усі боки їхньої діяльності, і засоби, що дадуть їм можливість виконувати свої функції дієво й ефективно,

рекомендує урядам держав-членів:

а) утворити, якщо вони ще не зробили цього, незалежні регулювальні органи в секторі мовлення;

b) включити до національного законодавства положення, а в політику — заходи, які надавали б регулювальним органам сектора мовлення повноваження виконувати свої завдання (як це й передбачено національним законодавством) ефективно, незалежно й відкрито, відповідно до керівних принципів, викладених у Додатку до цієї Рекомендації;

с) довести ці керівні принципи до відома регулювальних органів сектора мовлення, відповідних органів державної влади й професійних груп, а також до широкої громадськості, забезпечуючи при цьому справжню повагу незалежності регулювальних органів у питаннях будь-якого втручання в їхню діяльність.

Додаток до Рекомендації Rес(2000) 23

Керівні принципи, що стосуються незалежності та функцій
регулювальних органів у секторі мовлення

І. Загальні законодавчі рамки

1. Держави-члени мають забезпечити створення й безперешкодне функціону-вання регулювальних органів у секторі мовлення, розробивши для цього відповідні законодавчі рамки. Правові норми й процедури, які визначають діяльність регулювальних органів або впливають на неї, повинні чітко підтверджувати й захищати їхню незалежність.

2. Законодавство має чітко визначати обов’язки й повноваження регулювальних органів у секторі мовлення, а також засоби забезпечення їхньої звітності, процедури призначення працівників і джерела фінансування.

ІІ. Призначення, склад і функціонування

3. Правові норми, що регламентують діяльність регулювальних органів у секторі мовлення, зокрема їхній склад, є визначальним елементом незалежності цих органів. Отже, вони повинні бути сформульовані таким чином, щоб захистити ці органи від будь-якого втручання, зокрема з боку політичних сил або економічних груп.

4. Для цього слід визначити конкретні правові норми, що стосуються заборони сумісництва, з метою уникнути того:

— щоб регулювальні органи перебували під впливом політичної влади;

— щоб члени регулювальних органів виконували якісь функції або мали частку в підприємствах або інших організаціях сектора ЗМІ чи суміжних секторах, що може призвести до зіткнення інтересів на підставі їх членства в регулювальному органі.

5. Крім того, правові норми мають гарантувати, щоб члени цих органів:

— призначалися за допомогою демократичної та прозорої процедури;

— не могли б отримувати жодного доручення або інструкцій від будь-якої особи чи органу;

— не робили б будь-яких заяв або не вживали б будь-яких дій, що можуть зашкодити незалежності їхніх функцій, чи не використовували б їх у власних цілях.

6. Нарешті, потрібно визначити чіткі правові норми щодо можливості звільнення з посади членів регулювальних органів таким чином, щоб це не було використано, як засіб політичного тиску.

7. Зокрема, звільнення можливе лише у випадку недотримання норми щодо заборони сумісництва, якої вони повинні дотримуватися, або належним чином засвідченої неспроможності здійснювати свої функції, не виключаючи можливості для відповідної особи оскаржити звільнення в суді. Крім того, звільнення на підставі правопорушення, пов’язаного чи не пов’язаного з виконанням своїх функцій, можливе тільки в серйозних випадках, встановлених законодавством, при цьому остаточне рішення може ухвалити лише суд.

8. Враховуючи специфічну сутність сектора мовлення й особливості його завдань, до складу регулювальних органів мають входити фахівці з тих питань, які належать до компетенції цих органів.

ІІІ. Фінансова незалежність

9. Умови фінансування регулювальних органів — інший ключовий елемент їхньої незалежності — мають бути встановлені законодавством за чітко розробленою схемою із зазначенням орієнтовних витрат на діяльність регулювальних органів таким чином, щоб дати їм можливість повністю й незалежно виконувати свої функції.

10. Органи державної влади, приймаючи фінансові рішення, не повинні використовувати свою владу з метою втручання в незалежність регулювальних органів. Крім того, звернення органів державної влади або третіх сторін по послуги чи експертизу не повинно порушувати незалежність регулювальних органів.

11. Фінансові угоди мають враховувати, де потрібно, механізми, які убезпечать від довільних рішень державних чи приватних органів.

IV. Повноваження і компетенція

Повноваження щодо регулювання

12. З огляду на чітко визначений законодавцем процес делегування повноважень, регулювальні органи повинні мати право ухвалювати норми й керівні принципи, що стосуються діяльності мовлення. Вони повинні також мати право ухвалювати внутрішні правила в рамках законодавства.

Видача ліцензій

13. Одним із основних завдань регулювальних органів у секторі мовлення є, звичайно, видача ліцензій на право мовлення. Основні умови й критерії видачі та продовження ліцензій на мовлення мають бути чітко встановлені законодавством.

14. Норми, що регламентують процедуру ліцензування каналів мовлення, повинні бути чіткими й точними. Застосовувати їх слід відкрито, прозоро й неупереджено. Рішення з цього питання, ухвалені регулювальними органами, мають відпо-відним чином висвітлюватися.

15. Регулювальні органи сектору мовлення слід залучати до процесу планування діапазону національних частот для потреб телерадіоорганізацій. Ці органи повинні мати право давати мовникам дозвіл на передачу програм на присвоєних мовленню частотах. Відповідно до законодавства про зв’язок, це не стосується виділення частот операторам трансляційної мережі.

16. Після складення таблиці частот регулювальні органи повинні відповідним чином зробити публічне оголошення про проведення конкурсного відбору. Оголошення про конкурс має містити перелік вимог, як, наприклад, тип організації, мінімальна тривалість передач, територія розповсюдження каналу мовлення, тип фінансування, ліцензійні платежі, а якщо це потрібно для конкурсів — то й технічні параметри, яким мають відповідати заявники. Враховуючі відповідні спільні інтереси, держави-члени можуть застосовувати різні процедури присвоєння частот телерадіоорганізаціям громадського мовлення.

17. В оголошеннях про конкурс слід обов’язково визначати зміст заявки на ліцензію, а також документи, які заявникам необхідно додати. Зокрема, заявники мають вказувати структуру своєї компанії, її власників і капітал, а також зміст і тривалість пропонованих передач.

Контроль за дотриманням мовниками їхніх обов’язків і зобов’язань

18. Здійснення контролю за дотриманням положень, викладених у законодавстві й ліцензіях, виданих мовникам, має бути ще однією невід’ємною функцією регулювальних органів. Зокрема, вони повинні забезпечити дотримання мовниками, які перебувають у межах їхньої юрисдикції, основних принципів, викладених в Європейській конвенції про транскордонне телебачення, у т. ч. в статті 7.

19. Регулювальні органи не повинні здійснювати апріорний контроль за програмуванням і, відповідно, контроль за передачами завжди повинен проводитися після їхнього виходу в ефір.

20. Регулювальним органам слід надати право запитувати й одержувати від мовників інформацію, тому що це потрібно їм для виконання їхніх завдань.

21. Регулювальні органи повинні мати право, звичайно, в межах своєї компетенції, розглядати скарги, що стосуються діяльності мовників, і регулярно публікувати рішення щодо них.

22. Якщо мовник не дотримується законодавства або умов, викладених у ліцензії, регулювальні органи, відповідно до законодавства, повинні мати право накладати санкції.

23. Діапазон встановлених законодавством санкцій, починаючи з попередження, має бути доступним. Покарання повинно бути пропорційним і не накладатися доти, доки зацікавленому мовникові не буде надано можливості бути вислуханим. Відповідно до національного законодавства, всі санкції можуть також бути переглянуті уповноваженими судовими органами.

Повноваження, що стосуються організацій громадського мовлення

24. Регулювальним органам може також бути доручено виконувати завдання, які нерідко покладаються на спеціальні контрольні органи організацій громадського мовлення, за умови поваги їхньої редакційної незалежності та інституційної автономності.

V. Звітність

25. Регулювальні органи повинні звітувати перед громадськістю про свою діяльність, наприклад, публікувати регулярні або спеціальні звіти про роботу або про виконання своїх завдань.

26. З метою захисту незалежності регулювальних органів і одночасно задля забезпечення їхньої звітності про роботу потрібно, щоб контролю підлягали тільки питання законності функціонування цих органів, а також правильності й прозорості їхньої фінансової діяльності. Щодо законності діяльності — контроль має здійсню-ватися тільки по закінченні звітного періоду. Положення про відповідальність регулю-вальних органів і контроль за ними повинні бути чітко визначені у відповідних законах.

27. Усі рішення й положення, які ухвалюють регулювальні органи, мають бути:

— належним чином аргументовані відповідно до національного законодавства;

— відкриті для перегляду компетентними органами відповідно до національного законодавства;

— доступні для громадськості.


Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: