Рада Європи. Комітет міністрів

Про доступ до офіційних документів*
(Ухвалена Комітетом міністрів 21 лютого 2002 року на 784-му засіданні заступників міністрів)

Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи,

беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її члена-ми задля збереження й втілення ідеалів і принципів, які є їхньою спільною спадщиною,

пам’ятаючи, зокрема, про статтю 19 Загальної декларації прав людини, про статті 6, 8 та 10 Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, конвенцію ООН “Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі випрацювання рішень та доступ до правосуддя в питаннях захисту довкілля” (ухвалена в Ааргусі (Данія) 25 червня 1998 року) й конвенцію “Про захист осіб з огляду на автоматизовану обробку персональних даних” від 28 січня 1981 року (ETS 108), Декларацію про свободу вираження поглядів та інформації, ухвалену 29 квітня 1982 року, а також рекомендацію № R (81) 19 “Про доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні органів державної влади”, рекомендацію № R (91) 10 “Про повідомлення третім сторонам персональних даних, які зберігаються в державних органах”, рекомендацію № R (97) 18 “Про захист персо-нальних даних, які збираються та записуються із статистичною метою”, а також рекомен-дацію № R (2000) 13 “Про європейську політику в питанні доступу до архівів”,

беручи до уваги важливість у плюралістичному й демократичному суспільстві відкритості органів державної влади та їхньої готовності надавати інформацію з питань, які становлять суспільний інтерес,

беручи до уваги, що широкий доступ до офіційних документів на основі рівно-правності та відповідно до чітких правил:

— дає громадянам можливість виробити адекватне бачення та сформувати критичні погляди щодо стану суспільства, в якому вони живуть, та щодо органів влади, які ними керують, заохочуючи тим самим громадян до поінформованої участі в питаннях, що є предметом загального інтересу;

— сприяє більшій дієвості та ефективності адміністративних органів і допомагає підтримувати їхню цілісність, усуваючи ризик корупції;

— є чинником, що підтверджує легітимність органів управління як державних служб і посилює довіру громадськості до органів державної влади,

беручи до уваги, відповідно, що держави-члени повинні докласти максимум зусиль, щоб забезпечити громадянам доступ до інформації, яка міститься в офіційних документах, за умови охорони інших прав та законних інтересів,

підкреслюючи, що викладені нижче принципи є мінімальним стандартом і їх слід сприймати неупереджено тим національним законодавствам і підзаконним актам, в яких уже зараз визнається більш широке право доступу до офіційних документів,

беручи до уваги, що оскільки центром уваги цього документа є індивідуальні запити щодо доступу до офіційних документів, органи державної влади мають взяти на себе зобов’язання проводити активну політику в питаннях спілкування з громадянами, з тим щоб надати в розпорядження громадян всю інформацію, яка може вважатись необхідною у відкритому демократичному суспільстві,

рекомендує урядам держав-членів керуватися в їхньому національному законодавстві та практичній діяльності принципами, що викладені в цій Рекомендації.

І. Визначення

Для цілей цієї Рекомендації:

“органи державної влади” означають:

і) уряд та адміністрацію на національному, регіональному або місцевому рівні;

іі) фізичну або юридичну особу, яка виконує функції урядовця або наділена адміністративними повноваженнями відповідно до національного законодавства;

“офіційні документи” означають будь-яку інформацію, що зафіксована в будь-якому вигляді, розроблена або отримана органами державної влади і пов’язана з будь-якою державною чи адміністративною функцією, за винятком документів, що перебу-вають на стадії підготовки.

ІІ. Сфера застосування

1. Ця Рекомендація застосовується лише до офіційних документів, які є в розпорядженні органів державної влади. Однак держави-члени мають розглянути в світлі національного законодавства та практики те, наскільки викладені в цій Рекомендації принципи можуть бути застосовані до інформації, що є в розпорядженні органів законодавчої та судової влади.

2. Ця Рекомендація не впливає на право доступу або обмеження у доступі, які передбачені в конвенції “Про захист осіб з огляду на автоматизовану обробку персональних даних”.

ІІІ. Загальні принципи доступу до офіційних документів

Держави-члени повинні гарантувати кожній особі після здійснення нею запиту право доступу до офіційних документів, які є в розпорядженні органів державної влади. Цей принцип має застосовуватися без жодної дискримінації, в т. ч. і за ознакою національного походження.

IV. Можливі обмеження доступу до офіційних документів

1. Держави-члени можуть обмежити право доступу до офіційних документів. Обмеження мають бути чітко визначені в законодавстві, бути необхідними в демократичному суспільстві й пропорційними з метою захисту:

і) національної безпеки, оборони та міжнародних зв’язків;

іі) охорони громадського порядку;

ііі) запобігання, розшуку та розслідування кримінальної діяльності;

іv) приватного життя та інших законних приватних інтересів;

v) комерційних та інших економічних інтересів, як приватних, так і державних;

vi) рівності сторін у судовому провадженні;

vii) природи;

viii) інспекцій, контролю й нагляду з боку органів державної влади;

ix) державної економічної, монетарної та обмінної політики;

x) конфіденційності обговорень усередині органу державної влади або ж між кількома органами державної влади під час внутрішнього процесу підготовки документа.

2. У доступі до документа може бути відмовлено, якщо оприлюднення вміщеної в офіційному документі інформації призводить або може призвести до порушення одного з інтересів, які викладені в пункті 1, незважаючи на переважаючий інтерес громадськості в такому оприлюдненні.

3. Держави-члени мають розглянути можливість встановлення часових строків, по закінченні яких припиняється застосування викладених у пункті 1 обмежень.

V. Запити про доступ до офіційних документів

1. Особа, яка звертається із запитом по офіційний документ, не повинна пояснювати причини, через які вона бажає отримати доступ до офіційного документа.

2. Формальності під час здійснення запиту мають бути зведені до мінімуму.

VI. Процедура розгляду заяв про доступ до офіційних документів

1. Запит про доступ до офіційного документа має бути розглянутий будь-яким органом державної влади, в розпорядженні якого перебуває цей документ.

2. Запити про доступ до офіційних документів мають розглядатися на основі рівноправності.

3. Кожен запит про доступ до офіційного документа має бути розглянутий у короткий термін. Рішення має бути ухвалено, повідомлено та виконано впродовж визначеного строку, який може бути встановлений заздалегідь.

4. Якщо орган державної влади не має в своєму розпорядженні запитуваного офіційного документа, він повинен, наскільки це видається можливим, вказати особі, що робить запит, на компетентний орган державної влади.

5. Орган державної влади повинен, наскільки це видається можливим, допомогти особі, що робить запит, визначити запитуваний документ, однак цей орган не зобов’язаний виконувати запит, якщо йдеться про документ, який не може бути визначений.

6. У запиті про доступ до офіційного документа може бути відмовлено, якщо такий запит є вочевидь безглуздим.

7. Орган державної влади, який відмовляє у доступі до офіційного документа в повному обсязі або до його частини, має навести причини відмови.

VIІ. Форми доступу до офіційних документів

1. У разі якщо надається доступ до офіційного документа, орган державної влади має дозволити ознайомитися з оригіналом документа або ж надати його копію, враховуючи, наскільки це можливо, побажання, висловлені особою, яка звертається із запитом.

2. Якщо до певної частини вміщеної в офіційному документі інформації засто-совується обмеження, то орган державної влади повинен, тим не менш, надати всю іншу інформацію, що міститься в документі. Кожен випадок невідкриття інформації має бути чітко визначений. Однак якщо версія документа з вилученими фрагментами тексту є хибною за змістом або взагалі позбавлена змісту, то в доступі до документа може бути відмовлено.

3. Орган державної влади може надати доступ до офіційного документа, спрямо-вуючи особу, яка звертається із запитом, до альтернативних джерел, з яких легко можна отримати інформацію.

VIІІ. Оплата за доступ до офіційних документів

1. Ознайомлення з офіційним документом на місці повинно бути, в принципі, безкоштовним.

2. Видача копії офіційного документа може бути платною для особи, яка звернулась із запитом, однак ціна має бути розумною і не перевищувати дійсних витрат з боку органів державної влади.

IX. Процедура перегляду

1. Заявник, якому було відмовлено в запиті про офіційний документ — в окремій його частині або щодо документа в цілому — або запит якого був відхилений чи залишився без відповіді впродовж терміну, про який ішлося в принципі VI.3, повинен мати доступ до процедури перегляду в суді або в іншій незалежній та неупередженій інстанції, що має бути встановлено законом.

2. Заявник завжди повинен мати доступ до швидкої та недорогої процедури перегляду (його заяви) з боку органу державної влади або до перегляду відповідно до викладеного вище пункту 1.

X. Додаткові заходи

1. Держави-члени мають вжити необхідних заходів з тим, щоб:

і) інформувати громадян про їхнє право на доступ до офіційних документів та про те, в який спосіб вони можуть ним скористатися;

іі) забезпечити проходження офіційними посадовими особами необхідної підготовки з питань їхніх зобов’язань і обов’язків з огляду на запровадження цього права;

ііі) забезпечити заявникам можливість користування цим правом.

2. З цією метою органи державної влади повинні, зокрема:

і) продуктивно вести документацію в такий спосіб, щоб доступ до документів був легким;

іі) застосовувати чіткі та визначені процедури для зберігання та знищення своїх документів;

ііі) наскільки це видається можливим, оприлюднювати інформацію щодо проблематики або діяльності, які належать до їхньої компетенції, наприклад, шляхом підготовки переліку або реєстру документів, що є в їхньому розпорядженні.

XI. Інформація, яка оприлюднюється з ініціативи органів державної влади

Органи державної влади мають за власною ініціативою й тоді, коли це є доречним, вживати необхідних засобів для оприлюднення інформації, яка є в їхньому розпорядженні, якщо оприлюднення такої інформації здійснюється в інтересах підтримки відкритості адміністративних органів та ефективності взаємодії між різними адмінорганами або ж заохочує широкі кола громадськості до участі в питаннях, що становлять суспільний інтерес.