Стомахін проти Росії (Stomakhin v. Russia)

У рішенні Третьої Палати у справі Стомахін проти Росії (Stomakhin v. Russia №52273/07) від 9 травня 2018 року Європейський суд з прав людини одноголосно визнав:

  • Порушення  статі 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини;

А також, чотирма голосами проти трьох постановив:

  • Зобов’язати Державу виплатити заявнику 12,500 євро моральної шкоди.

В цій справі заявника було засуджено за написання і розповсюдження статей, що закликали до екстремістської діяльності та схвалювали терористичні напади. Суд встановив, що втручання у право заявника на свободу вираження поглядів було виправданим в частині окремих тверджень, водночас, необхідність обмеження стосовно низки інших висловлювань не була підтримана.

Окрім цього, Суд наголосив на непропорційності накладеного на заявника покарання і безпідставності такого втручання у право на свободу вираження поглядів через порушення  критерію “необхідності у демократичному суспільстві”.

Обставини справи: Заявник, Борис Стомахін, журналіст у Литовському тижневому виданні, громадський активіст, член неформального ліберально-демократичного руху “Революційне контактне об’єднання”, а також в період з 2000 по 2004 засновник, власник, видавець та головний редактор щомісячного інформаційного бюлетеня “Радикальна Політика”. Пан Стомахін публікував свої статті та особисто займався створенням кожного випуску інформаційного бюлетеня в себе вдома, а потім безкоштовно розповсюджував їх у різних місцях Москви. Статті переважно стосувались подій у Чеченській Республіці. Окрім цього, у 2004 році заявник брав участь у мирних зібраннях, де розповсюджував статті “Радикальної Політики”, а також інформував про можливість підписки на видання та його фінансування.

20 листопада 2006 рішенням Бутирського районного суду м. Москва Стомахіна було визнано винним за статтями 280 (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності) та 282 Кримінального кодексу РФ (дії, спрямовані на розпалювання ненависті, а також на приниження гідності окремих осіб чи груп осіб за ознаками раси, походження, національності з використанням засобів масової інформації). Суд визнав статті “Радикальної Політики” екстремістськими і такими, що підбурюють до дій заборонених Законом “Про протидію екстремістській діяльності”. Зокрема, було зазначено, що у цих статтях заявник закликав до екстремістських дій: повалення конституційного ладу; порушення територіальної цілісності Росії; виправдовування терористичних актів; заклики до насильства проти росіян та приниження їхньої гідності; підбурювання до релігійного розбрату. Суд також зазначив, що у статтях заявник використовував образливі висловлювання в бік Росії як держави,  політичного режиму країни і військовослужбовців збройних сил  та сил безпеки Росії. Окрім цього, на думку суду першої інстанції заявник, поширюючи інформацію про можливість грошових внесків для розвитку свого видання, таким чином, закликав підтримувати екстремістську діяльність шляхом її фінансування на благодійній основі.

Рішенням суду заявника було засуджено до п’яти років ув’язнення, а також на три роки заборонено займатися журналістською діяльністю.

В апеляції пан Стомахін, серед іншого, посилався на 10 статтю Конвенції і зазначив, що як головний редактор згаданого інформаційного бюлетеня і громадянин країни він лише висловив власну думку стосовно політичної ситуації в Росії і війни в Чеченській Республіці. Заявник також зазначив, що кількість копій інформаційного бюлетеня була настільки незначною, що твердження, які містились в ньому, не могли становити загрози для суспільства. Окрім цього, заявник відзначив, що міра покарання була надто сувора, враховуючи той факт, що він не мав судимості та отримав позитивну характеристику з місця проживання.

23 травня 2007 року Московський міський суд підтримав рішення суду першої інстанції. При цьому суд зазначив, що, незважаючи на невелику кількість примірників, інформаційний бюлетень був засобом масової інформації.

Пан Стомахін звернувся до Європейського суду зі скаргою, що його засудження за погляди, виражені у його інформаційному бюлетені, який він розповсюджував на різних публічних заходах, порушують його право на свободу вираження поглядів та право на мирні зібрання, що гарантуються статтями 10, 11 Конвенції.

Рішення Суду щодо статті 10 Конвенції:

Проаналізувавши питання щодо законності втручання у права, Суд зазначив, що заявника було засуджено за статтями 280, 282 Кримінального кодексу РФ, відповідно, цього критерію порушено не було.

Розглянувши дотримання наступного критерію, легітимної мети обмеження, Суд звернув увагу на складну ситуацію в Чеченській Республіці і пов’язану із цим необхідність влади запобігати незаконним збройним повстанням (§86). Зважаючи на це, Суд визнав, що засудження заявника могло бути спрямоване на захист прав інших осіб, а також національної безпеки, територіальної цілісності і громадського порядку.

Проаналізувавши критерій необхідності у демократичному суспільстві Суд наголосив, що право на свободу вираження поглядів є одним із необхідних умов існування демократичного суспільства, а також основою для самореалізації. Суд також зазначив, що оскільки толерантність та рівність усіх людей у гідності, складають основу  демократичного плюралістичного суспільства, необхідно запобігати усім проявам та закликам до насильства та ненависті. При цьому Суд зауважив, що будь-які обмеження або стягнення, що накладаються, мають бути пропорційними до переслідуваної мети (Gündüz v. Turkey, no. 35071/97, § 40, ECHR 2003‑XI).

Вирішуючи питання щодо критерію необхідності у демократичному суспільстві Суд взяв до уваги ряд принципів, що були визначені ще у справі Perinçek v. Switzerland [GC], no. 27510/08, §§ 205-08, ECHR 2015 (extracts).

І. Суспільна необхідність

Суд зазначив, що потрібно встановити справедливий баланс між правом індивіда на свободу вираження поглядів та правом суспільства захищати себе від діяльності терористичних організацій.

Суд розподілив висловлювання зі статей заявника на три групи і розглянув кожну із них окремо. Схожий підхід уже застосовувався Судом раніше у справі Tara and Poiata v. Moldova (no. 36305/03).

Перша група висловлювань

  • 8, 9, 11-17, 20-26, 29-32, 35.

«… Салман Радуєв боровся проти Росії до останнього подиху, без компромісів із вбивцями свого народу. Його життя було прикладом того, як потрібно боротися проти Росії”. (§16)

“…Росія має бути знищена назавжди, держава, яка робить подібні речі з цілою нацією, узагалі не повинна існувати!”. (§22)

«В Чечні російська армія перестала існувати як військова сила держави, раз і назавжди та перетворилась у скажену банду мародерів і вбивць; стадо, сп’яніле від наркотиків”.  (§29)

На думку Суду, ці висловлювання сприяють, виправдовують та звеличують тероризм і насильство. Деякі з них відкидають демократичні принципи, зі зверненням до читачів “не хвилюватися з приводу Конституції”, і відкрито закликають до повстання та збройного опору.

Суд зазначив, що згадані висловлювання, де заявник відкрито схвалює терористичні напади, які забрали життя десятків невинних осіб, були опубліковані незадовго після цих подій, що було особливо жорстоко стосовно очевидців цих нападів та родичів загиблих. У цьому контексті відповідні публікації, на думку Суду, є цинічним приниженням гідності жертв цих нападів (Leroy v. France, no. 36109/03, §§ 43 and 45, 2 October 2008).

Суд вирішив, що той факт, що заявником було написано не всі статті, а лише деякі з них, не має значення, адже як головний редактор інформаційного бюлетеня він мав змогу контролювати зміст цих статей. Окрім цього, на заявника як на особу, яка збирає і поширює інформацію, було покладено відповідні обов’язки і відповідальність, що в умовах конфлікту має особливе значення.

Заявник також зазначав, що публікуючи згадані статті він лише висловлював свою думку стосовно конфлікту в Чеченській Республіці. Стосовно цього Суд вирішив, що навіть враховуючи  те, що межі критики в бік держави є ширшими аніж стосовно індивіда або навіть політика і те, що висловлювання ідей, які ображають або турбують, ще не є достатньою підставою для втручання у право на вираження поглядів, висловлювання заявника виходять далеко за рамки дозволеної критики, звеличуючи тероризм і прояви насильства.

Оцінюючи висловлювання заявника про військовослужбовців та правоохоронців, Суд звернув увагу на те, що відповідні звинувачення з боку заявника не були безпідставними. Окрім цього суд нагадав, що межі для критики держслужбовця при виконанні ним своїх повноважень є ширшими ніж стосовно звичайного громадянина.

Суд зазначив, що висловлювання, в яких особу поза законом називають  “народним лідером”, “президентом” тощо,  самі по собі не є закликами до насильства. Однак, подібні висловлювання заявника були спрямовані саме на звеличення чеченських сепаратистів та насильницьких методів, які вони використовували.

Відповідно, стосовно першої групи суджень Суд визнав втручання у права заявника на свободу вираження думок виправданим суспільною необхідністю, а причини такого втручання наведені владою релевантними та достатніми.

 Друга група висловлювань

  • 10, 27, 28, 33, 34, 36.

«… Відтепер ми повинні вимагати негайного примусового психіатричного огляду усіх командирів військово-морськими силами, військовослужбовців МВД, прикордонників, поліції і ФСБ, усіх, від капітана до головнокомандувача – В.В. Путіна” ( §10).

«Минуло десять років з тих пір, як Російська Федерація і її народ почали повністю руйнівну геноцидну війну проти чеченського народу, який до війни налічував усього один мільйон людей” (§33).

До другої групи висловлювань Суд відносить, зокрема, такі, що описують діяльність російської влади в Чеченській Республіці як “руйнівну геноцидну війну проти чеченського народу” (§ 33). Саме ці висловлювання стали підставою для звинувачення заявника національними судами у публічних закликах до екстремістської діяльності та підбурювання до ненависті і ворожнечі.

Суд не вважає ці висловлювання достатньою підставою для втручання у право заявника, а також повторює, що пошук історичної правди є невід’ємною частиною права на свободу вираження думок, так само як і можливість вільної дискусії стосовно воєнних злочинів та злочинів проти людяності  (Fatullayev v. Azerbaijan, no. 40984/07, § 87, 22 April 2010). Той лише факт, що висловлювання містили жорстку суб’єктивну критику офіційної політики не є достатнім, щоб виправдати втручання у свободу вираження поглядів.

Національні суди розцінили вимогу заявника провести “негайне обов’язкове психіатричне обстеження” російських військовослужбовців та правоохоронців як заклик до незаконної діяльності проти них та підбурювання до ненависті. Суд зазначив, що ця цитата була вирвана з контексту і справжня ідея цього висловлювання була втрачена. Суд також звернув увагу, що заявник писав цю статтю у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності офіцера російської армії за тортури і вбивство 18-річної чеченки, на підставі тимчасового стану недієздатності.

У зв’язку із цим Суд наголосив на необхідності прийняття місцевими органами влади конкретизованих правил, які б визначали сферу злочинів, що стосуються “мови ненависті”, для уникнення надмірного контролю щодо критики в бік уряду, державних установ та їхньої політики, під виглядом дій спрямованих проти “мови ненависті”.

Стосовно цієї групи висловлювань Суд встановив, що національні суди не спромоглися взяти до уваги важливі факти, саме тому втручання у право заявника не може бути визнане “відповідним і достатнім” , а отже не є необхідним для суспільства.

Третя група висловлювань

  • 18, 19.

Заявник відтворив інформацію з сайту regions.ru, що стосувалась поліцейської операції,  проведеної підрозділом регіонального управління внутрішніх справ з метою звільнення узбецьких громадян, що утримувались в рабстві російськими громадянами. Заголовок статті заявник назвав “Росіяни мають рабів і ще сміють щось говорити у бік чеченців” (§18).

У цьому ж номері заявник опублікував статтю під заголовком “Православні зовсім з’їхали з глузду”, в якій була представлена інформація про невідомих “православних богословів”, які в брошурі “Основи православної віри” нібито стверджували, що “Ісус Христос був розп’ятий не євреями, а чеченцями” (§19).

Ця група стосується образливих висловлювань у бік етнічних росіян та православних християн. Суд зазначив, що виставлення у негативному світлі усієї етнічної або релігійної групи, наприклад, приписування усій групі тяжкого злочину, суперечить основним цінностям Конвенції, зокрема, толерантності та недискримінації. Суд також наголосив, що на відміну від обмежень, що можуть накладатися під час політичних дебатів та обговорень питань державного інтересу, Договірні Сторони мають значно ширші повноваження для обмеження свободи на вираження поглядів, коли такі погляди можуть ображати особисті переконання у сфері моралі чи, особливо, релігії  (Wingrove v. the United Kingdom, 25 November 1996, § 58, Reports 1996‑V).

У зв’язку із цим, суд підтверджує рішення національних судів, стосовно цієї групи висловлювань і вважає наведені вище аргументи відповідними і достатніми для втручання у право заявника на свободу вираження поглядів.

ІІ. Пропорційність

Суд зазначив, що Договірні Сторони не мають необмеженого права вживати  будь-яких заходів, які вони вважають доцільними для захисту законних інтересів, встановлених пунктом 2 статті 10 Конвенції. Заявника було засуджено до п’яти років ув’язнення, а також на три роки заборонено займатися журналістською діяльністю. Національні суди обґрунтували  відповідні санкції посилаючись на “особистість” заявника та “суспільну небезпеку” його діянь. Суд вказав, що хоч такі критерії і були “релевантними”, проте не “достатніми”, щоб виправдати виняткову серйозність покарання, накладеного на заявника. Суд не знайшов жодної причини, яка б підтвердила, що покарання заявника зумовлено особливостями його справи.

Оцінюючи пропорційність покарання Суд звернув увагу на такі факти: непублічність заявника; спосіб, у який інформаційні бюлетені поширювались та їх незначна кількість; сумнівна здатність поширюваної інформації впливати на права інших осіб, національну безпеку, громадську безпеку та порядок.

Зважаючи на наведені аргументи, Суд вирішив, що покарання не було пропорційним до переслідуваної законної мети.

Окрема думка Судді Ядерблом, підтримана суддею Келлер

Суддя Ядерблом погодилась, що було порушено статтю 10 Конвенції. Проте, не погодилась із оцінкою третьої групи суджень і зазначила, що, хоч самі заголовки статей (“Православні зовсім з’їхали з глузду”; “Росіяни мають рабів і ще сміють щось говорити у бік чеченців”) і могли б ображати окремі групи. Однак, у поєднанні з текстом статей, які знаходяться під цими заголовками, і враховуючи контекст, у якому ці статті були написані, суддя вважає зазначені висловлювання прийнятними і такими, що не підпадають під поняття “мови ненависті”.

Окрема думка судді  Келлер

Суддя Келлер погодилась, що було порушено статтю 10 Конвенції. Проте, зазначила, що аргументація для досягнення такого рішення мала би бути інакшою. Суддя вважає, що висловлювання заявника потрібно оцінювати комплексно, без виокремлення трьох груп. Пані Келлер підкреслила важливість цього рішення для прецедентного права, адже вперше було розглянуто справу, що стосувалася б Закону “Про протидію екстремістській діяльності”, окрім цього було зазначено, що підхід, який Суд застосував у цьому рішенні, може бути проблематичним для вирішення інших подібних справ, зважаючи на унікальний контекст справи Стомахіна проти Росії. Суддя наводить приклади висловлювань зі справи і ще раз наголошує, що розгляд кожного із них індивідуально породжує багато суперечностей, як у прикладі наведеному суддею Ядерблом.

Окрім цього, Суддя зазначила, що  засіб масової інформації, через який особа висловлює свої ідеї може змінювати сам характер таких висловлювань (Karataş v. Turkey [GC], no. 23168/94, § 52, ECHR 1999‑IV).

Пані Келлер також не погоджується з більшістю, що обмеження права заявника відповідало принципу законності, бо накладене покарання передбачалось Законом “Про протидію екстремістській діяльності”. Суддя звернула увагу на те, що для виконання принципу законності недостатньо просто керуватись нормативно-правовим актом, важливим також є якість і доступність застосованого закону, так само як і  можливість особи передбачати наслідки в разі його порушення.

Повний текст рішення доступний англійською мовою за посиланням.

Огляд рішення підготовлено Центром демократії та верховенства права.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: