15 листопада відбулась Міжнародна конференція “Доступ до архівів як частина права на інформацію”, що поклала початок дискусії щодо реформування роботи українських архівів та забезпечення безперешкодного доступу громадян до архівної інформації.

Під час конференції українські та закордонні експерти обговорили досвід європейських країн з прогресивними підходами до архівної справи та проблеми українських архівів, та надто формалізований і ускладнений процес доступу до інформації. В Україні, положення Закону про Національний архівний фонд та архівні установи закріплюють процедури надання інформації та в деяких моментах суперечать законодавству у сфері доступу до інформації і захисту персональних даних.

Експерти, серед іншого, звернули увагу учасників конференції на відсутність уваги з боку держави до архівної сфери, низьку оплату праці, відсутність системного оцифрування копій архівних документів, нестачу приміщень, високу вартість копіювання та радянську основу самої структури системи архівних установ, що у комплексі негативно впливає на забезпечення доступу до архівних документів та реалізацію права на інформацію загалом. До прикладу, вартість здійснення фотокопіювання власною технікою одного документу у Центральному державному історичному архіві України у м.Києві коштує 41,43 грн., натомість у Польщі це можна зробити безкоштовно.

З ухваленням у 2011 році Закону України «Про доступ до публічної інформації» та нової редакції Закону України «Про інформацію», в Україні була створена нова система, що дозволила будь-якій особі отримувати інформацію, що знаходиться у розпорядженні органів влади. У той же час архівне законодавство попри формальне право на доступ до документів національного архівного фонду, не забезпечує українцям безперешкодного доступу до архівів, особливо з урахуваннм уже буденних електронних технологій, та по суті обмежує закладене у законі про доступ право на інформацію.

Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (2000) 13 чітко вказує на те, що доступ до публічних архівів є правом. В політичній системі, яка поважає демократичні цінності, це право повинно надаватися всім користувачам, а законодавство, що забезпечує таке право повинно бути скоординованими і приведеними в гармонію з законами, що стосуються споріднених сфер, в особливості з тими, які стосуються доступу до інформації, що перебуває у володінні державних органів влади і тими, які стосуються захисту даних. Аналогічної позиції притримується і Міжнародна рада архівів у своїх принципах.

В Україні наріжним каменем змін є реформування законодавства для гарантування вільного доступу до архівів громадянам. Удосконалення законодавства, що має використати принципи доступу до публічної інформації, а саме простий доступ, відсутність відповідальності архівіста за подальше використання архівної інформації, вилучення норм, які прямо не відповідають законодавству у сфері захисту персональних даних та авторських прав, узгодження з законом про доступ до публічної інформації, має стати першим і важливим кроком такої реформи.

Архівні установи не повинні заробляти на платному копіюванні виконуючи примітивну і принизливу функцію ксерокса, натомість якісне опрацювання, описування, упорядкування виявлення та збереження цінних історичних джерел, а також розвідки закордоном мають стати основною їхньою діяльністю. Разом з тим система центральних та регіональних архівів має бути єдиною, а призначення керівного складу відбуватися за фаховим принципом.

Спрощення доступу до архівів, оцифрування, ухвалення державних програм, взаємодія з міжнародними і неурядовими організаціями, зміни законодавчих підходів та пошук шляхів проведення архівної реформи в Україні — про це говорили учасники міжнародної конференції «Доступ до архівів як частина права на інформацію».

Захід проведений проектом Ради Європи «Зміцнення свободи медіа та створення системи Суспільного мовлення в Україні» в Україні та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).