Не лише журналісти є «сторожовими псами» демократії — Євросуд

17 лютого 2015 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі «Гусева проти Болгарії». Заявниця є членом Ради Директорів організації, що займається захистом тварин. Вона подала до мера Відина три запити про надання інформації щодо ставлення до безпритульних тварин та організації роботи з ними, в задоволенні яких мер відмовив. Незважаючи на те, що Окружний адміністративний суд Відина та Вищий Адміністративний Суд Болгарії задовольнили позови пані Гусевої і зобов’язали мера надати запитувану інформацію, Заявниця все ще її не отримала. У зв’язку з цим, вона подала заяву до ЄСПЛ, в якій скаржилася, що ненадання мером запитуваної інформації порушило її право отримувати та розповсюджувати суспільно важливу інформацію.

В своєму рішенні Європейський Суд нагадав, що суспільство має право отримувати інформацію, яка становить загальний інтерес. При цьому, функції зі створення різноманітних платформ для публічних дискусій не обмежуються пресою. Вони включають в себе і недержавні організації, які також виконують роль «сторожового пса», оскільки їх діяльність гарантує такий же захист Конвенцією, як і захист преси. ЄСПЛ також зазначив, що відмова мера задовольнити запити після винесення фінальних рішень немає законних підстав. В той же час, Суд зауважив, що в рішенні Вищого Адміністративного Суду Болгарії було вказано, що закон не визначає часових меж протягом яких посадова особа мала б виконати остаточне рішення суду. В цьому випадку, вирішити коли саме виконати судове рішення мала сама посадова особа. У зв’язку із зазначеним, Європейський Суд вважає, що відсутність чітких часових меж створила непередбачуваність у питаннях виконання, яке, врешті решт, так і не було втілено. Таким чином, у відповідному національному законодавстві Болгарії відсутній такий елемент, як передбачуваність, що не відповідає трьохскладовому тесту ЄСПЛ по частині 2 статті 10 Конвенції. Саме тому Суд задовольнив заяву пані Гусевої і визнав, що втручання не було передбачено законом, а стаття 10 Конвенції була порушена.

Втім, незважаючи на деяку «сухість» рішення ЄСПЛ, цікавими є окремі думки, висловлені деякими суддями.

Так, суддя Войтішек вважає, що, фактично, наразі існує дві категорії осіб: з одного боку, журналісти та недержавні організації, а з іншого – усі інші особи. При цьому, перша категорія, на відміну від другої, користується більш сильним захистом свого права на доступ до інформації. Вказане призводить до непрямого поділу осіб на більш привілейовану еліту з особливими правами на доступ до інформації та на «пересічних осіб», приречених на доступ за загальним режимом, що дозволяє накладати більш широкі обмеження на зазначене право.

Пан Войтішек зазначає, що практика ЄСПЛ щодо прав журналістів та преси виникла в 1970х, а в 1980х розвинулась у специфічному соціальному контексті. В той час право на доступ до публічної інформації не було широко визнаним і преса користувалась квазі-монополією в отриманні та розповсюдженні інформації. На думку судді, розвиток технологій і, особливо, Інтернету призвів до абсолютно іншої ситуації сьогодні: кількість доступної інформації та шлях, яким вона передається в суспільстві, значно змінились. Преса втратила свою квазі-монополію на розповсюдження інформації, її вплив значно зменшився, а доступ до публічних дебатів став демократичнішим. Пан Войтішек  вважає, що сьогодні, без перебільшення, усі громадяни європейських держав є журналістами. Більшість людей мають прямий доступ до різних джерел інформації, збирають або запитують інформацію від органів влади, поширюють інформацію іншим особам або публічно коментують питання суспільного інтересу. Вони безпосередньо беруть участь в публічних дебатах через різноманітні канали, здебільшого через Інтернет, і є суспільними «сторожовими псами», що спостерігають за діями органів влади, тому поділ між журналістами та іншими громадянами вже застарів. В цьому контексті в 2015 році судова практика щодо функцій преси вже здається неактуальною і має бути адаптованою відповідно до розвитку суспільства.

Погоджуючись з важливістю ролі, яку відіграють в житті суспільства преса та недержавні організації, суддя вважає, що особливі правила не мають застосовуватись до права на доступ до інформації. Усі особи мають бути рівними в цьому праві. Він зазначає: «Я не розумію чому дві групи, виокремленні більшістю, повинні користуватись кращим захистом права на доступ до інформації. Доступ до інформації не повинен залежати від статусу особи, яка запитує інформацію. Приймаючи до уваги той факт, що право на інформацію захищено статтею 10, поділ, який був зроблений в обґрунтуванні, є несумісним із забороною дискримінації, визначеною в статті 14 Конвенції».

Більш детально ознайомитись з рішенням та окремими думками суддів Ви можете за посиланням.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: