Стан (не)реформування видань Верховної Ради України

May 25, 2018

Станом на сьогодні, маючи у своєму підпорядкуванні аж три друковані видання, Верховна Рада України ще не реформувала жодне із них. Нагадаємо, що до кінця часу, відведеного Законом про реформування на перетворення видань та редакцій, заснованих державними та муніципальними органами, залишилось менше 8 місяців. Впродовж більше двох років реформи український парламент спромігся не на багато в цьому напрямку. Зробімо коротку пресову інвентаризацію:

Журнал «Віче». 22 листопада 2016 року Верховна Рада ухвалила Постанову про вихід Верховної Ради України із засновників редакції журналу “Віче”, щоправда було незрозуміло, якою має бути його подальша доля, адже Верховна Рада є єдиною засновницею журналу, а постанова, по-суті, містить лише вказівку собі ж вийти зі складу засновників. Разом з тим, із другого півріччя 2016 року фінансування журналу «Віче» з державного бюджету було припинене. У відповіді на запит про стан реформування цього видання від 21.11.2017 року, нам було надано інформацію про те, що його редакцію ДО “Редакція журналу Верховної Ради України “Віче”, код ЄДРПОУ 19017925, планують ліквідувати. З 03.01.2017 вона перебуває в стані припинення. За більше ніж рік нам не стало відомо про поступ парламенту у цьому напрямку. Щодо самого видання, то, станом на 7 травня 2018 року, реєстр друкованих ЗМІ все ще містить запис про цей журнал, що означає, що, де-юре, реформування чи ліквідація цього видання не завершені.

Газета “Голос України”. І саме видання, і його редакція ДП «Редакція газети «Голос України»», що засновані Верховною Радою, повинні бути реформовані згідно зі статтею 1 Закону про реформування. Із відповіді Апарату Верховної Ради від 21.11.2017 ми дізналися про те, що трудовий колектив редакції подав пропозицію про реформування видання шляхом перетворення його редакції у суб’єкт господарювання. Відповідного рішення про реформування на підставі цієї пропозиції парламент не ухвалив. За півроку у цьому контексті нічого не змінилось. Цікавою ця газета є з точки зору її статусу як видання, у якому офіційно оприлюднюються акти парламенту, про що зазначено у статті 139 Регламенту Верховної Ради України та Указі Президента №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».

Такий же статус має ще одне видання, яке формально не є заснованим парламентом – «Відомості Верховної Ради України». Державний реєстр друкованих ЗМІ та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності вказує, що видання зареєстроване 3 січня 2017 року, тобто вже рік після початку роздержавлення. Засновником видання зазначено ДП «Видавництво Верховної Ради України» (Парламентське видавництво) (Код ЄДРПОУ: 24918435), а вже його засновником власне є парламент. У відповідях на запити Апарат Верховної Ради взагалі не згадує про це видання та його редакцію. При цьому, Закон про реформування, ухвалений власне Верховною Радою не так давно, чітко вказує, що списувати його із списку тих, хто підлягає роздержавленню ще рано, адже редакції друкованих ЗМІ, заснованих державними органами, повинні бути реформовані разом із цими виданнями. Перереєстровано ж було лише друкований ЗМІ. Відповідно, тепер парламент мав би вийти зі складу засновників ДП «Видавництво Верховної Ради України», єдиним засновником якого він є. Це нагадує ходіння по колу.

Якщо говорити про фінансування, то формально Парламентське видавництво здійснює самостійну господарську діяльність, на відміну від газети «Голос України», яка щороку вшановується у законах про державний бюджет прямою прив’язкою до назви і мільйонами гривень на своє утримання. Наприклад, у 2017 році на фінансову підтримку газети «Голос України» було витрачено 14,366.9 тис грн.

Як було повідомлено у відповіді на запит до ДП «Видавництво Верховної Ради України», ми все ж витрачаємо на це видавництво кошти державного бюджету, але не прямо, як із «Голосом України». Управління справами Верховної Ради закуповує у нього готову друковану продукцію через систему ProZorro. Цікавим у цьому контексті є те, що цю закупівлю здійснюють за переговорною процедурою «через відсутність конкуренції на ринку». Формально, все правильно. У цього видання не може бути конкуренції, адже опублікування у ньому актів парламенту прямо передбачено законом. Згідно із частиною 2 статті 139 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», підписані Головою Верховної Ради України постанови та інші акти Верховної Ради передаються Апаратом Верховної Ради для опублікування у Відомостях Верховної Ради України. У 2017 році за такою схемою було витрачено ще 1 868,85 тис грн, зокрема, 353, 912 тис грн на замовлення примірників бюлетеня «Відомості Верховної Ради України».

Проте, відповідно до статті 3 Закону «Про публічні закупівлі», одним із принципів здійснення публічних закупівель є максимальна економія та ефективність.

Чи ми можемо говорити про економію, коли парламент, у підпорядкуванні якого є газета «Голос України», що виконує таку ж функцію (опублікування законів та інших нормативно-правових актів), і на яку із державного бюджету виділяються щороку мільйони гривень, витрачає кошти на її дублювання у ще одному виданні? Відповідь очевидна – ні.

 
Проте вирішити цю ситуацію буде неможливо, якщо ми не впорядкуємо офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, адже обидва видання наразі мають статус видань, у яких воно здійснюється. Парламенту було б варто вивчити практику таких країн як Франція, Великобританія та Польща з цього питання та запровадити єдиний відкритий електронний портал для оприлюднення усіх нормативно-правових актів, а друковані примірники такого офіційного журналу залишити лише для архівів. 

Підсумовуючи сказане, ми неефективно використовуємо наші гроші, переплачуючи як суспільство за дублювання єдиної функції, яку насправді мають виконувати парламентські ЗМІ, – оприлюднювати закони та інші акти, ухвалені парламентом. Будь-яке «інформування», «висвітлення діяльності» та інші подібні функції у демократичних суспільствах виконують незалежні медіа. І для цього їм не потрібні особливі вказівки на рівні закону.