Прозорість структури власності офшорних компаній в українському секторі ЗМІ

Прозорість структури власності офшорних компаній в українському секторі ЗМІ: проблеми й шляхи розв’язання


I.  Вступ[1]

Плюралізм засобів масової інформації – одна з умов існування права на інформацію та свободу вираження поглядів, закріпленого в статті 19 Загальної декларації прав людини, статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і Статті 11 Хартії основоположних прав Європейського Союзу. Концепція плюралізму засобів масової інформації охоплює розмаїті джерела інформації і різноманітні форми власності на ЗМІ. Відповідно до статті 10 Європейської конвенції про права людини, демократичні держави зобов’язані захищати, а, за потреби, й уживати позитивних заходів для забезпечення плюралізму думок у ЗМІ.

Із завершенням існування тоталітарних режимів і приватизації ЗМІ в Центральній та Східній Європі в 1990-х роках прийшов край і державному контролю за інформацією. Зі створенням нових приватних засобів масової інформації плюралізм ЗМІ став дійсністю. А втім, і по двадцятьох роках на стані плюралізму засобів масової інформації в цім краю Європи в знаки даються політичні та економічні чинники періоду переходу до ринкової економіки та демократизації.

Лібералізація медіаринків, що відбувалася того ж таки часу, привела іноземних власників засобів масової інформації. У Чехії, до прикладу, на загал 80% тамтешньої періодики отримали у власність німецькі і швейцарські компанії.[2] Домінує іноземний капітал ­– в основному німецький, австрійський, швейцарський, французький і скандинавський – у друкованих ЗМІ Угорщини, Болгарії , Польщі та країн Балтії.[3] Іноземні інвестиції були бажаними, бо ті приносили з собою передові технології й урізноманітнювали вибір ЗМІ у Центральній та Східній Європі. Проте брак прозорості іноземної власності в ЗМІ став викликати занепокоєння з огляду на те, що деякі іноземні власники засобів масової інформації в країнах Східної Європи зареєстровані в офшорних зонах, чиї закони захищають конфіденційність власників та заважають споживачам ЗМІ судити про те, наскільки цінна інформація, ідеї і думка, які поширюють ці засоби масової інформації.

У цьому меморандумі розглядаються правові моделі регулювання прозорості структури власності, коли йдеться  про засоби масової інформації в руках офшорних компаній. Виходить він із розуміння того, що в основі будь-якого способу регулювання плюралізму засобів масової інформації є наявність точних і сучасних даних про структуру їх власності. Без прозорої структури власності ЗМІ було б неможливо вживати заходів для усунення надмірної їх концентрації та формувати думку щодо цінності інформації, поширюваної ЗМІ.

У цьому меморандумі Артикль ХІХ аналізує проблеми і недоліки правової бази, що має стосунок до іноземних часток у структурі власності ЗМІ в Україні, і зокрема телерадіомовних компаній, якими володіють офшорні компанії, зареєстровані на Кіпрі. Насамперед запропоновано характеристику поточного стану справ. Визначальними причинами його існування названо брак законодавчих вимог щодо прозорої структури власності та характерна для політики і бізнесу культура втаємниченості. Відтак у Меморандумі порівняно моделі регулювання прозорості ЗМІ й викладено рекомендації для українських законодавців і осіб, що визначають політику, щодо того, як оці проблеми поточного моменту можна розв’язати відповідно до міжнародних зобов’язань. 

II.                  Непрозорість структури власності українських ЗМІ

Українці не знають, хто насправді є власником вітчизняних мовників. Цей висновок зроблено в аналітичній доповіді Інституту Медіа Права, розташованої в Києві неурядової організації.[4] Аналітики Інституту та їхні колеги з Української Гельсінської спілки прав людини з’ясували, що про засновників засобів масової інформації в Україні інформації більше, ніж про їхніх власників . Вони встановили таке:

«А головне, однак, що ні глядачі, ні експертне співтовариство не мають точної та надійної інформації про тих осіб, які зрештою контролюють ЗМІ. Інформація про таких осіб ґрунтується тільки на чутках. Юридично довести довести або спростувати той факт, що «Інтер» перебуває під контролем Хорошковського і що Пінчук контролює ICTV,СТБ і Новий не можна ніяк».[5]

Проблеми з прозорістю власності мовників в Україну визнали й міжнародні експерти. У своїй резолюції № 1466 (2005) «Про виконання Україною дотриманню своїх зобов’язань і обов’язків[6], Парламентська Асамблея Ради Європи закликала українську владу «… забезпечити прозору структуру власності в засобах масової інформації». А ще, завершивши свою місію зі встановлення фактів на початку 2008 року, співдоповідачі Ради Європи закликали Кабінет Міністрів України «сприяти ухваленню парламентом в останньому читанні Закону про прозорість структури власності на засоби масової інформації».[7] 2010 року «Артикль ХІХ» і IMS висловили стурбованість щодо браку прозорості у структурі власності на засоби масової інформації в Україні і звернулися до Президента України Віктора Януковича з цього приводу, заявивши, що необхідність забезпечення прозорої структури власності на ЗМІ є життєво важливим елементом забезпечення свободи ЗМІ в Україні.»[8] Зовсім недавно, Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ підкреслив необхідність ухвалення законів про прозорість структури власності в Україні, зазначивши, що брак такої прозорості ставить питання про залежність ЗМІ від політичних і бізнес-груп.[9]

Відносини власності у сфері ЗМІ в Україні не прозорі, бо отримати інформацію про власників-бенефіціаріїв засобів масової інформації неможливо. Власники-бенефіціарії є фізичні особи, які насправді володіють або контролюють медіа-компанії. Відсутність інформації про бенефіціарних власників має дві причини:

1.        Закон не зобов’язує медійні компанії розкривати тотожність своїх справжніх власників, а також осіб, що впливають на їхню редакційну політику,

2.        Засоби масової інформації належать компаніям, зареєстрованим в офшорних зонах, законодавство яких захищає конфіденційність власників.

a.       Закон не зобов’язує медійні компанії розкривати тотожність своїх справжніх власників

Внутрішнє законодавство про ЗМІ, зокрема Закон про телебачення і радіомовлення[10] і Закон про друковані ЗМІ[11], не вимагають розкриття тотожності бенефіціарних власників медійних компаній.

За Закон про мовлення, організації ефірного мовлення можуть перебувати у власності фізичної або юридичної особи. Він є обов’язковим для надання інформації національного телебачення і радіомовлення Ради України від мовника власників у заявці на отримання або продовження ліцензії на мовлення.[12] Інформація повинна бути введені в державний реєстр українських мовників суб’єктів інформаційної діяльності[13] і включає в себе: назву, юридичну адресу та банківські реквізити для юридичних осіб та повне ім’я, дату народження, громадянство і місце проживання для фізичних осіб, а також акцій у статутному фонді (для акціонерного товариства, повний список зацікавлених сторін проведення акції більше 5 відсотка). Таким чином, закон не вимагає розкриття осіб, що володіють юридичні особи, які мають мовних компаній.

Закон про друковані ЗМІ передбачає реєстрацію засновників періодичних видань – як фізичних, так і юридичних осіб.[14] Однак він не передбачає такої ж реєстрації для бенефіціарних власників компаній, що видають друковані засоби масової інформації. Тим-то фізичні особи можуть володіти компаніями в галузі друкованих ЗМІ, не розкриваючи своєї особи.

Інформації про бенефіціарних власників медійних компаній не дізнатися в Держкомстаті, який є розпорядником Державного реєстру юридичних осіб в Україні. Цивільний Кодекс України вимагає, щоб записи актів державної реєстрації вносилися у доступний загалові Єдиний державний реєстр[15]. Дані, що в нього вносять, мають зазначати: ідентифікаційний номер і назву рахунку, інформацію про його створення, місце знаходження, прізвище найвищого керівника, відомості про засновників, їхні частки в статутному капіталі тощо. Це означає, що в держкомстаті можна отримати лише інформацію про засновників, а не власників.

b.      Власники українських ЗМІ – офшорні компанії

Українське законодавство не встановлює обмежень щодо частки іноземних компаній у власності на засоби масової інформації. Унаслідок цього деякі українські ЗМІ належать офшорним компаніям українців.[16]

Хоча встановити структуру власності в медійних компаніях в Україні дуже важко, київський Інститут медіа-права намагається виявити справжніх власників основних каналів радіо та телебачення. Наприклад, вдалося встановити, що зареєстрована на Кіпрі компанія UA Inter Media Group Limitedє власником ТОВ «Український медіа-проект», яка володіє часткою 61% акціонерного товариства – телерадіомовної корпорації, що здійснює мовлення найпопулярнішого українського телеканалу «Інтер».[17] Деякі періодичні видання, як-от: новинний журнал «Український Тиждень», теж є власністю офшорних компаній.[18]

Офшорні зони пропонують привабливі податкові пільги і надійні гарантії конфіденційності бенефіціарних власників компаній. Володіючи ЗМІ через офшорні компанії, окремі особи можуть впливати на громадську думку без того, щоб розкривати свою тотожність.

i.    Іноземні компанії можуть володіти засобами масової інформації в Україні

Згідно з Законом про телерадіомовлення, іноземні юридичні чи фізичні особи не можуть бути засновниками телерадіомовних компаній.[19] Деякі тлумачать мовчання закону щодо того, чи можуть іноземці, чи ні,  придбавати телерадіомовні компанії, як ознаку того, що володіти ЗМІ їм таки не заборонено. Одним із аргументів на підтримку такого тлумачення є той факт, що в законі терміни «власник» і «засновник» телекомпанії часто використовуються як взаємозамінні. На практиці, Національна рада з телебачення і радіо – орган із контрольними повноваженнями у сфері дотримання законодавства про телебачення і радіомовлення, дозволяє зареєстрованим за межами України компаніям бути власниками телерадіомовних компаній.[20]

Закон про пресу не забороняє іноземцям володіти друкованими ЗМІ. Деякі друковані засоби масової інформації належить іноземцям – в основному російським бізнесменам і компаніям, але також і офшорним компаніям.[21]

ii.     Конфіденційність бенефіціарних власників офшорних компаній, зареєстрованих на Кіпрі, суворо охороняється

Прозорості структурі власності, коли йдеться про ЗМІ в Україні, бракує через те, що власниками ЗМІ часто є офшорні компанії, зареєстровані на Кіпрі. Кіпрське офшорне законодавство не вимагає розкриття тотожності реального власника хоч якому органові влади. Після створення офшорні компанії повинні розкривати тотожність бенефіціарних власників лише Центральному банкові. Працівники ж Центрального банку зобов’язані захищати конфіденційність бенефіціарних власників.[22] Довірчі власники бенефіціарів реєструвати не мусять. Хоча відкриття банківського рахунку довірчим власником вимагає розкриття інформації про бенефіціарних власників, Законом про банківську діяльність 1997 року встановлено гарантії конфіденційності з боку комерційних банків.[23]

Кіпр не брав на себе зобов’язань обмінюватися інформацією щодо фізичних і юридичних осіб з іноземними державами за винятком випадків протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму. З метою гармонізації національного правопорядку з Директивою ЄС 2005/60/C про боротьбу з відмиванням грошей, Кіпр 2007 року ухвалив закон, що дозволяє розкривати інформацію про реальних власників в межах заходів із протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму.[24] Компетентним органом із здійснення поточного контролю й нагляду за діяльністю осіб, які опікуються банківською діяльністю та переказами грошей, призначено Центральний банк Кіпру. За винятком випадків, пов’язаних із відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, кіпрські банки не зобов’язані виконувати накази про розкриття інформації, видані іноземними судовими органами.

III.       Особливості європейського регулювання транспарентності відносин власності в ЗМІ

Перешкодою для регулювання частки власності в ЗМІ, що в Україні належить офшорним компаніям, є брак міжнародних стандартів. Зважаючи на специфічність питань, що випливають з цієї форми власності, застосовуються європейські стандарти і правила щодо прозорості структури власності в ЗМІ та запобігання концентрації ЗМІ. Відповідні стандарти наводимо нижче.

Стандарти прозорості структури власності на засоби масової інформації в Європі носять рекомендаційний, а не правовий характер. Крім того, ці стандарти носять загальний характер і не містять конкретних рекомендацій щодо володіння засобів масової інформації офшорними компаніями.

Підкреслюючи важливість прозорості у відносинах власності на всі засоби масової інформації та необхідність дій держави, Рада Європи ухвалила дві рекомендації – Рекомендацію № R (94) 13 та Рекомендація CM/Rec (2007) 2.[25]

Рекомендація № R (94) 13 зобов’язує держави-члени гарантувати прозорість ЗМІ та забезпечити обмін інформацією про власність на ЗМІ. Рекомендація пропонує систему забезпечення прозорості ЗМІ, що спирається на такі 6 принципів:

Керівний принцип №: 1 Члени громади повинні мати доступ … до основної інформації про ЗМІ;

Керівний принцип № 2: … органи влади, призначені … збирати інформацію про прозорість ЗМІ, повинні мати право передавати її аналогічним установам або органам влади інших держав-членів;

Керівний принцип № 3: Прозорість у питаннях … каналів мовлення може гарантуватись включенням … положень, що зобов’язуватимуть заявників на право використання каналів теле- й радіомовлення надавати … інформацію, яка є досить широкою за обсягом … . У Рекомедації таку інформацію схематично поділено на три категорії:

Перша категорія: інформація, що стосується осіб або органів, які є учасниками структури, котра планує використовувати канал…;

Друга категорія: інформація про частку капіталу, що мають вищезазначені особи та органи в інших ЗМІ або медіа-органах…;

Третя категорія: інформація про інших осіб або органи, які можуть чинити значний вплив на програмну політику цього каналу… .

Керівний принцип № 4: Прозорість процесу роботи служб мовлення може бути гарантована … положень, що вимагають … надавати … досить …інформацію, … що стосується інших категорій даних і пов’язана з діяльністю каналу;

Керівний принцип № 5: Завдання й повноваження установ і органів влади, відповідальних за забезпечення прозорості в процесі діяльності каналів мовлення, мають бути чітко визначені в національному законодавстві … та [бути достатніми]для забезпечення ефективного виконання їхніх завдань.;

Керівний принцип № 6: Прозорість у секторі преси може бути гарантована завдяки включенню … положень, що зобов’язують … розкривати інформацію … . Рекомендація поділяє цю інформацію на п’ять категорій:

Перша категорія: інформація щодо тотожності осіб або органів, які є членами видавничої структури органу преси …;

Друга категорія: інформація про частку видавничої структури або осіб чи органів цієї структури в інших ЗМІ;

Третя категорія: інформація про осіб або органи, які не беруть безпосередньої участі у роботі видавничої структури, але можуть здійснювати значний вплив на редакційну політику органу чи органів преси, якими вони керують;

Четверта категорія: інформація про документи, в яких визначаються редакційна політика або політична спрямованість органів преси;

П’ята категорія: інформація про фінансові підсумки діяльності видавничої структури та розповсюдження її видання (видань)..

Рекомендація CM/Rec (2007) 2[26] містить положення, що стосуються регулювання питань прозорості та структури власності ЗМІ. Положення щодо прозорості ЗМІ гарантують доступ громадськості до п’яти категорій інформації про існуючі засоби. Перші три з них повторюють три категорії відомостей щодо прозорості телерадіомовних організацій та друкованих ЗМІ, визначені в Рекомендації № R (94) 13. Дві інші категорії включають інформацію про заходи підтримки, що надається ЗМІ та інформації про процедуру, яка застосовується стосовно до права на відповідь і оскарження.

Положення Рекомендації CM/Rec (2007)2, що стосуються до регулювання структури власності, визнають за державами-членами право встановлювати правила, спрямовані на обмеження впливу однієї особи, компанії або групи в одному або кількох секторах масової інформації. Ці правила можуть, наприклад, встановлювати певні порогові значення і мають сприяти тому, щоб до уваги бралася як горизонтальна інтеграція – злиття в тій же галузі діяльності – у разі централізації власності на моно- та мульти-медіа, так і вертикальна інтеграція – коли одна особа, компанія або група контролює певні ключові елементів виробництва, дистрибуції і суміжних видів діяльності – таких, як реклама або телекомунікації.[27]

Вимоги щодо розкриття відомостей про структуру власності також існують у юридично обов’язковій Конвенції Ради Європи про транскордонне телебачення[28]. Пункт 2 її статті 6 передбачає повідомлення на запит, щонайменше таких відомостей про мовника: назва,  місцезнаходження й статус телемовника, прізвище законного представника,  структура капіталу, характер, мета й порядок фінансування програмної послуги, яку телемовник надає чи має намір надавати. Як можна вивести з самої назви, Конвенція застосовується тільки до сфери транскордонного телебачення.

Вимоги Ради Європи наразі переглядаються з метою приведення Конвенції у відповідність до Директиви ЄС про послуги аудіовізуальних ЗМІ (AVMSD). Запропоновано ввести нову стаття 12, що містить дві частини, другий з яких встановлюватиме, що «Високі договірні сторони сприяють повній прозорості структури власності постачальників послуг масової інформації.[29]

У Європейському союзі існує необов’язкова Резолюція Європейського парламенту від 25 вересня 2008 року, спрямована на підтримку плюралістичних ЗМІ, в пункті 35 якої прямо сказано про «бажаність розкриття інформації про структуру власності на всі засоби масової інформації з метою сприяти досягненню більшої прозорості цілей діяльності і історії виникнення мовника і видавця.[30]

Директива 2007/65/EC (Директива про аудіовізуальні засоби масової інформації)[31], що поширюється на програмні послуги ефірного та потокового (онлайн) телебачення, та Директива про електронну торгівлю[32], що поширюється до інших послуги електронних медіа «на вимогу» – наприклад, онлайн газети чи радіопрограми, містять вимоги щодо ідентифікації самих ЗМІ, а не щодо інформації про їхню структуру власності.

Законодавство ЄС спрямовано на забезпечення добросовісної конкуренції та контролю за злиттями, включно зі злиттями ЗМІ, та інформацію, що стосується до великих пакетів акцій компаній, що котируються на регульованих ринках, не вимагає подання інформації про структуру власності кожного ЗМІ. Правила ЄС застосовуються у кожному конкретному випадку, коли є небезпека або спір про недобросовісну конкуренцію.[33]

Насамкінець, огляд відповідних стандартів Ради Європи та ЄС свідчить, що цих рекомендацій і правил недостатньо для забезпечення прозорості структури власності на ЗМІ з боку офшорних компаній. Тим не менш, вони корисні для створення підвалин забезпечення прозорості на основі своєчасного збирання інформації та розкриття структури власності та доступу громадськості до економічної інформації щодо провайдерів послуг і операторів (оборот, частка аудиторії, тощо.).

Проведене нещодавно академічне дослідження встановило, що чимало держав-членів Ради Європи так і не здійснили заходів законодавчого характеру з метою імплементації вказаних рекомендацій.[34] Там, де було затверджено спеціальні положення щодо прозорості структури власності (наприклад, в Хорватії, Португалії та Литві), правові моделі забезпечення прозорості вирізняються великим розмаїттям. Зазвичай національні закони містять загальні положення про розкриття структури власності, які в більшості випадків не вимагають розкриття відомостей про бенефіціарних власників. Це означає, що фізичні особи-власники залишаються невідомими.

Слід згадати й про існування моделей прозорості з більш жорсткими вимогами до розкриття структури власності, бо ж вони можуть правити за приклад регулювання питання власності офшорних компаній на засоби масової інформації. Серед прикладів більш жорстких вимог до розкриття інформації стаття 24 литовського Закону про надання суспільно важливої інформації[35], яка вимагає, щоб виробники і розповсюджувачі публічної інформації (не включаючи тих, що мають ліцензію Литовської комісія у справах радіомовлення та телебачення) щороку подавали відповідній державній установі дані щодо акціонерів або співвласників підприємства, які володіють правом власності або управляють щонайменше 10 відсотками вартості всіх акцій або активів[36], та стаття 16 Закону про пресу Португалії, котра зобов’язує видавничі компанії раз на рік подавати Вищій раді в справах соціальної комунікації (Alta Autoridade para a Comunicação Social, AACS) докладну інформацію про акціонерів компанії.[37] Незважаючи на суворі вимоги щодо розкриття власності на ЗМІ, ці положення не здатні забезпечити прозорості структури власності офшорних компаній, оскільки не вимагають розкривати тотожність бенефіціарних власників акціонерів. Тож задовольнити ці вимоги можна, надаючи відомості про юридичних осіб, що володіють акціями або частками в медіа-компанії.

IV. Правові режими забезпечення прозорості відносин власності ЗМІ, що належать офшорним компаніям

«Артикль ХІХ» прагнула визначити заходи, вжиті в Європі для забезпечення прозорості структури власності ЗМІ офшорних компаній. Ми встановили, що офшорні компанії існують на ринку засобів масової інформації тільки в деяких країнах Східної Європи. Отож проблема браку прозорості цього виду власності має чітку географічну сув’язь.

Можна припустити, що явище закріплення власності на ЗМІ за офшорними компаніями постало в Східній Європі з таких двох причин: 

●        Хоча іноземна частка в структурі власності ЗМІ допускається в усіх державах Європи, більшість західних держав мають обмеження щодо її розміру та географічного походження. Обмеження поширюються і на офшорні компанії, оскільки вони розглядаються як іноземні суб’єкти на внутрішньому ринку засобів масової інформації. 

●        У Східній Європі володіти газетою чи телеканалом стало як способом захиститися від політичного чи економічного тиску, так і можливістю отримати політичну підтримку для інших підприємств в обмін на позитивне висвітлення в ЗМІ діяльності бізнес-клієнтів. До речі деякі з великих суб’єктів бізнесу є компаніями, зареєстрованими з метою оптимізації податків в офшорних зонах.

 a.       Обмеження на іноземну власність у ЄС
 

Держави-члени ЄС користуються різними підходами до регулювання іноземної власності на ЗМІ. Деякі країни не встановлюють аніяких обмежень на іноземну власність на ЗМІ. Це в основному східноєвропейські країни, в розвитку яких відбувався перехідний період. Їхня ліберальніша ринкова політика мала на меті залучення інвесторів до галузі ЗМІ.

 Західноєвропейський ринок ЗМІ іноземних інвестицій потребує менше. Окрім того, потужніші американські суб’єкти на ринку ЗМІ розглядалися як загроза національній культурі. Тому-то обмеження на іноземну власність в ЗМІ на Заході розглядалися як заходи з захисту національного способу життя. Оскільки норми права ЄС забороняють обмежувати частку власності в ЗМІ для держав-членів, то останні ввели законодавчі обмеження на інвестиції з-поза меж ЄС[38]. Наведена нижче таблиця подає інформацію про обмеження іноземного капіталу в засобах масової інформації в деяких державах ЄС:
 

Країна

Обмеження частки іноземної власності в друкованих ЗМІ і мовниках

Австрія

Частку власності походженням з-поза ЄЕП [Європейської економічної зони] обмежено 49%

Болгарія

Обмежень немає

Кіпр

Частку власників з-поза ЄС обмежено 5%

Естонія

Обмежень немає

Франція

Інвестиції з-поза меж ЄС обмежується часткою 20% капіталу щоденної газети або компанії наземного мовлення французькою мовою

Угорщина

Немає обмежень на пресу

Щонайменше 26% акцій телекомпанії мають перебувати у власності громадян і резидентів Угорщини.

Ірландія

Іноземна частка в капіталі засобу масової інформації підлягає затвердженню з боку НКТР (незалежна комісія у справах радіомовлення і телебачення)

Італія

Обмеження на інвестиції на медіа-ринку з-поза меж ЄС залежать від взаємних домовленостей між Італією та іншими державами.

Латвія

Частка в ЗМІ власника з-поза ЄС обмежується 49%

Литва

Обмежень немає

Польща

Частка в ТРК власника з-поза ЄС обмежується 49%

Для друкованих ЗМ Іобмежень немає

Румунія

Обмежень немає

Словаччина

Обмежень немає

Іспанія

Немає обмежень для преси та телебачення. Негромадяни ЄС не можуть володіти більш, ніж 25% статутного капіталу держателя ліцензії на радіомовлення.

Дослідження, проведене для даного Меморандуму, виявило, що натепер офшорні компанії володіють ЗМІ в Україні, Болгарії, Румунії, Латвії та Грузії. Хоча, безумовно, офшорні компанії привабив більш ліберальний медіа-ринок цих східноєвропейських країн, залишається з’ясувати, чому цей тип власності на засоби масової інформації існує тільки в деяких з держав регіону. 

Не диво, що в країнах, де офшорні компанії володіють ЗМІ, були виявлено брак прозорості структур власності в ЗМІ. У деяких країнах національне законодавство містить положення, що прямо або непрямо регулюють питання володіння ЗМІ офшорними компаніями, тимчасом як в інших жодних правових заходів для забезпечення прозорості структури власності ЗМІ поки що не вжито.

i.    Болгарія

Міжнародні та національні експерти відзначають із стурбованістю, що в Болгарії власність на засоби масової інформації не є прозорою.[39] Хоча питання про брак прозорості ЗМІ виникає головним чином тоді, коли люди непокояться через можливість впливу ззвоні на редакційну політику ЗМІ, не менш тривожним фактом є поява на медіа-ринку офшорних компаній. Наприклад, 2010 року зареєстрований на Кіпрі міжнародний фінансовий інвестор Mancelord Ltdпридбав 50% національної трансляційної компанії NURTS, а відтак і болгарську дочірню компанію словацької Towercom, яка працюватиме на одному з двох у країні національних комерційних мультиплексів DVB-T.

Нова поправка до Закону Болгарії «Про обов’язкове депонування друкованих та інших творів»,[40] ухвалений 2010 року, забезпечує прозорість прав власності на друковані ЗМІ. За словами радника прем’єр-міністра, цитованими в ЗМІ, законопроект розроблено з ініціативи Союзу видавців Болгарії, які зажадали, щоб власність на всі друковані ЗМІ була повністю прозорою – «аж до фізичних осіб, що володіють акціями або частками».[41] Союз звернувся з листом до уряду з вимогою врегулювати походження інвестицій в секторі ЗМІ, а також проблему концентрації ЗМІ.

Конкретну норму щодо прозорості власності на ЗМІ передбачено в новій статті 7а. Вона вимагає від видавців періодичних друкованих видань кожного року публікувати в першому числі друкованого твору інформацію про фактичного власника. «Власником-бенефіціарієм» Закон визначає «осіб-вигодонабувачів юридичної особи, що самостійно або через пов’язані компанії володіє видавцем».[42]

У випадках, коли видавець є публічною компанією згідно з правилами публічного пропонування цінних паперів або відповідно до національного законодавства, інформацією про тотожність фактичного власника вважається найменування компетентного наглядового органу компанії.

Видавці зобов’язані публікувати будь-які зміни в таких відомостях інформації в першому випуску друкованого видання після відповідної події, а також на своїх веб-сайтах. Вони також зобов’язані протягом 7 днів після виходу друком першого числа кожного календарного року заявляти до Міністерства культури відомості про фактичного власника.

Міністерство ж культури зобов’язане інформацію про бенефіціарних власників видавництв опублікувати на своєму сайті.

Контроль за виконанням вимог щодо прозорості власності на засоби інформації  здійснюють місцеві органи самоврядування. У випадку порушень видавці можуть бути оштрафовані міністром культури на суму від 1000 до 1500 левів (від EUR 500 до EUR 760). За повторне порушення штраф буде від 3000 до 5000 левів (від EUR 1500 до EUR 2500).

ii.    Грузія

У квітні 2011 року в Грузії ухвалено закон, що забороняє офшорним компаніям володіти засобами масової інформації.[43] Законодавство мало на меті двох найбільших мовників Грузії –  Руставі-2 і Імеді ТБ.[44] Власником Руставі-2, яка вважається дуже проурядовою, є компанія, зареєстрована в «податковому прихистку» – на Британських Віргінських островах, а особа власників компанії невідома. Законодавство вимагає від мовних компаній оприлюднювати інформацію про своїх власників та джерела свого фінансування.

iii.    Греція

До 2005 року деякі ЗМІ, включаючи телебачення (StarChannel, Teletypos) і телевізійної спеціалізовані журнали (аудіовізуальної) ТБ-продукції(AttikesEkdoseis) контролювалися через офшорні компанії сім’єю Вардіногіаннісів.[45]

Край цій формі власності було покладено 2005 року ухваленням Закону 3310/2005 «Про заходи щодо забезпечення прозорості та запобігання порушень в процесі відбору виконавців робіт за державними контрактами»[46], що встановив заборону офшорним компаніям мати частку в медіа-компаніях, більшу, ніж 1% акцій, або володіти акціями чи бути акціонером акціонера медіа-компанії.[47]

Закон 3310/2005 створив правову основу для прозорості структури власності на ЗМІ, як того вимагає стаття 14 (9) Конституції. Ця конституційна норма, ухвалена 2001 року, встановлює обов’язок розкривати установленим законом порядком відомості про джерела фінансування газет та періодичних видань.

Той-таки Закон (№ 3310/2005) забороняє офшорним компаніям мати частку понад 1% в медіа-компанії або в компанії, що бере участь у тендері на отримання державних контрактів. Окрім того, він забороняє медіа-компаніям виконувати будь-які громадські роботи,[48] а також і офшорним компаніям братися за будь-які громадські роботи.[49]

Імплементувати Закон 3310/2005 доручено «Департаменту прозорості» Національної ради радіомовлення і телебачення. Вона несе відповідальність за ведення реєстру медіа-компаній[50]. У разі порушення Закону передбачені адміністративні штрафи, розмір яких є похідним від частки офшорної компанії в підприємстві масової інформації[51], і може становити аж 70% від її вартості[52]. У разі неодноразових порушень діяльність ЗМІ може бути зупинена на один місяць.[53]

iv.    Латвія

2005 року дві зареєстровані в Латвії компанії – Belokon New SIA і TV Berline SIA придбали приватний латвійський канал TV5. Хоча перша компанія – відома медіа-компанія, що є власником щоденника «Телеграф», TV Berline SIA було зареєстровано за кілька тижнів до придбання. Її власником виявилася офшорна компанії Юніфорс ІнвестмеІнвестиційний Менеджмент Лтд, зареєстрована на Британських Віргінських островах.[54]

Нещодавно Латвію піддано критиці за брак прозорості у власності на ЗМІ спостерігачами ОБСЄ на виборах, які повідомили про зв’язок ряду провідних організацій мовлення і газет із впливовими бізнесменами і політиками під час передвиборної кампанії в 2010 році.[55]

Законодавство Латвії вимагає мовників повідомляти регуляторний орган з питань мовлення у випадках зміни власності. Однак, мовники не зобов’язані розкривати свою структуру власності аж до бенефіціарних власників.

v.     Румунія 

У Румунії, те, що офшорні компанії володіють засобами масової інформації, є фактом. Згідно з одним із джерел 2008 року такі мовники належали офшорним компаніям: Channel B1TV, основним акціонером якого є Ismar International NV, заснована на Нідерландських Антильських островах Radio Total контролюється кіпрським Comac Ltd, а Pratech TV належать кіпрській компанії з обмеженою відповідальністю «Сентрал енд Істерн Юропіен Інвестмет Фанд» (CEEIF).[56]

Інтернет-медіа в Румунії також належать офшорним компаніям. Ziare.com є медійним підрозділом великої румунської інвестиційної компанії Broadhurst Limited, головна контора якої розміщена на Кіпрі, яка також володіє ІТ-підрозділом із розробки програмного забезпечення.[57] Приватне інформаційне агентство Mediafax, яка покриває потреби 90% румунських друкованих ЗМІ and 70% національних ТБ і радіостанцій належить Mediapro BV – голдингові, за яким карібська компанія, зареєстрована на Кюрасао (Нідерландські Антильскі о-ви). Тотожність справжніх бенефіціарних власників Mediafax’у тримається в таємниці.[58]

Визнаючи брак режим прозорості у Румунії, один із медіа-експертів вказав, що нещодавні конфлікти між ЗМІ і Президетом мали за наслідок розкриття інформації про структуру власності в ЗМІ.[59

Міжнародні ЗМІ у власності офшорних компаній

2011 року зареєстрована ув офшорному «податковому раю», на Бермудських о-вах, Central Media Enterprise (CME) була провідним суб’єктом мовного ринку Центральної і Східної Європи. Мажоритарним власником компанії виступає Роналд Лаудер (Lauder), а 31% акцій належать Time-Warner. У Румунії CME володіє Pro TV SA, Pro TV, Pro Cinema, Pro TV International, Acasă TV, MTV Romania, Sport.ro та ще трьома радіостанціями. У Болгарії її активами є bTV, bTV Cinema, bTV Comedy, bTV Action, Ring.bg та такі радіостанції, як N-Joy, Z-Rock, Pro.FM, Classic FM, Jazz FM, Melody Radio; у Хорватії CME володіє Nova TV, Mini TV, Doma TV, Nowa World. У Чехії вона є власником TV Nova, Nova Cinema, Nova Sport, MTV Czech. У Словаччині їй належать Markiza and TV Doma, а в Словенії – канали Kanal A, POP TV і POP Brio TV.

За словами Мануели Преотяза, яка вивчала структуру власності CME, ніяких проблем із тим, щоб встановити бенефіциарних власників CME, незважаючи на те, що вона зареєстрована для цілей оптимізації оподаткування на Бермудських островах, немає.[60] Причина цього полягає в тому, що CME котирується на NASDAQ і Празькій фондовій біржі. Обидві біржі мають жорсткі вимоги щодо прозорості власності для всіх компаній, акції яких на них котируються.

 b.       Аналіз правових режимів власності офшорних компаній в ЗМІ

Аналіз моделей регулювання власності офшорних компаній в ЗМІ в Болгарії, Грузії та Греції виявляє дві тенденції. Грузія і Греція обмежують частку офшорних компаній у структурі власності медіа-компаній. У випадку Грузії, це обмеження – абсолютне, тобто жодна офшорна компанія володіти мовником не може. У Греції частка офшорних компаній у структурі власності ЗМІ зафіксована максимальним розміром до 1%. Регуляторний режим власності на ЗМІ в Болгарії (як і в Грузії) вимагає розкривати відомості про бенефіціарних власників. Відповідно до такого другого підходу кожна компанія, у тому числі офшорна, може бути суб’єктом власності на медіа-ринку, за умови розкриття даних про її фактичних власників. Це означає, що для того, щоб володіти засобом масової інформації, офшорній компанії доведеться відмовитися від однієї з переваг її офшорного статусу, тобто від конфіденційності осіб її власників.

Основне питання полягає в тому, який метод регулювання краще за інші забезпечує прозорість. Болгарський режим можна похвалити за те, що він забезпечення розкриття відомостей про бенефіціарних власників. Тим не менш, ще ясно, чи буде це регулювання ефективним у випадку офшорних компаній. Питання щодо ефективності пов’язане з тим, що встановити, чи офшорні компанії заявляють про свою реальних, а не вигаданих бенефіціарних власників, неможливо. Пильна охорона таємниці за офшорним законодавством не дає змоги перевірити дані, декларовані офшорними компаніями, щодо їхніх справжніх власників. На відміну від цього, грузинський режим накладає абсолютну заборону входу на ринок ЗМІ для офшорних компаній. Грузинський режим вирішує питання прозорості відносин власності офшорних компаній, але водночас не позбавлений проблематичності з двох причин. Незрозуміло, як цей режим впливатиме на ті офшорні компанії, які вже володіють медіа-компаніями. Чи втратять ці компанії свої ліцензії чи їм дадуть час, щоб вони продали свій бізнес? З іншого боку, конечно з’ясувати, чи абсолютна заборона офшорним компаніям входити на ринок засобів масової інформації відповідає нормам міжнародного права.

i.    Заборона офшорних компаній на ринку засобів масової інформації

Цілковита заборона офшорних компаній на ринку ЗМІ вплине на офшорні компанії, що вже володіють медіа-компаніями. Будь-яке анулювання ліцензій або надання часу на продаж бізнесу становитиме втручання в право цих компаній на свободу вираження поглядів. Так само зачіпатиме право на свободу вираження цих компаній і заборона їм входити на ринок ЗМІ. Відповідно до міжнародного права всі – включно з офшорними компаніями – мають право на свободу вираження поглядів, яке вони можуть здійснювати з допомогою всіх засобів масової інформації.

Відповідно до ч. 2 статті 10 Європейської конвенції про права людини, щоб не порушувати норм міжнародного права, будь-яке втручання в право на свободу вираження поглядів має відповідати триєдиному критерієві: i) воно має бути встановлене законом; ii) воно мусить ставити законну мету; iii) воно має бути необхідним у демократичному суспільстві.

Під оглядом переліку законних цілей для втручання в право на свободу вираження поглядів, викладених в пункті 2 статті 10[61], прозорість власності в ЗМІ, очевидно, до таких цих цілей не належить. Окрім того, заборону офшорним компаніям здійснювати їхнє право на свободу вираження поглядів важко виправдати як необхідну в демократичному суспільстві. Заборона – дуже жорстке обмеження права офшорних компаній на свободу вираження поглядів. І насамкінець, повна заборона офшорних компаній на ринку ЗМІ, вважатиметься порушенням статті 10 Європейської конвенції про права людини.

V.    Регулювання власності офшорних компаній в ЗМІ

Виходячи з нашого аналізу, можна сформулювати такі принципи регулювання частки офшорних компаній у власності на ЗМІ:

Принцип 1: Прозорість власності на ЗМІ означає розкриття відомостей про бенефіціарних власників, включно з фактичними власниками офшорних компаній.

Принцип 2: Усі ЗМІ та інформаційні агенції відповідають за щорічне розкриття відомостей про їхніх бенефіціарних власників відповідному національному органові і за доступність цієї інформації загалові – наприклад шляхом її опублікування на своєму веб-сайті.

Принцип 3: Усі ЗМІ та інформаційні агенції несуть відповідальність за розкриття інформації про активи їхніх власників, а також їхніх близьких родичів ув інших засобах масової інформації.

Принцип 4: Усі ЗМІ та інформаційні агенції несуть відповідальність за розкриття інформації щодо осіб або органів, які, ймовірно, матимуть істотний вплив на програмну політику відповідної послуги.

Принцип 4: Усі офшорні компанії, які бажають створити або придбати ЗМІ чи інформаційну агенцію, зобов’язані подати відповідному національному органові довідку про їхніх бенефіціарних власників, видану органом реєстрації компанії в офшорній зоні.

Принцип 5: Кожен має право на ознайомлення з довідкою про бенефіціарних власників офшорних компаній, які володіють ЗМІ та інформаційними агенціями.

Принцип 6: Хоча обмежувати офшорні компанії в праві володіння ЗМІ та інформаційними агенціями дозволено, та такі обмеження мають бути встановлені законом, мати законний інтерес і бути необхідним у демократичному суспільстві.

Принцип 7: Відповідний національний орган має право здійснювати нагляд за розкриттям відомостей про бенефіціарних власників та накладати санкції за невиконання цього зобов’язання.

Принцип 8: Накладати цілковиту заборону на володіння медіа-активами для офшорних компанії неприпустимо.

 VI.    Висновок

Фундаментальне значення для нормального функціонування всіх видів національних ЗМІ має забезпечення і захист плюралізму ЗМІ – якщо треба, то й законодавчим порядком. Без регулювання власності офшорних компаній на ЗМІ існує ризик концентрації в секторі ЗМІ та браку ясності щодо того, хто ж упливає на засоби масової інформації. Так, Україна, як і будь-яка інша держава, зобов’язана встановити правовий режим прозорості щодо медіа-активів у власності офшорних компаній. Окрім того,вона має регулювати цю форму власності на засоби масової заради забезпечення плюралізму ЗМІ і запобігання концентрації ЗМІ та інформувати споживачів про осіб, які володіють ЗМІ чи мають вплив на них. Оперті на результати порівняльного аналізу законодавства та міжнародних норм про свободу вираження поглядів, принципи, що їх запропоновано в цьому меморандумі мають на меті слугувати за орієнтир при забезпеченні прозорості власності офшорних компаній в секторі ЗМІ.

 

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ:

●        По додаткову інформацію звертайтеся, будь ласка, до пана Бойка Боєва (Boyko Boev, Senior Legal Officer, +44 20 7324 2500 boyko@article19.org)

●        «Артикль ХІХ» – незалежна правозахисна організація, що, діючи по всьому світі, захищає й обстоює право на свободу вираження поглядів. Своєю назвою вона завдячує Статті 19 Загальної декларації прав людини, що встановлює гарантії свободи слова. 


[1] Даний Меморандум підготовано на замовлення «Міжнародної підтримки ЗМІ» (InternationalMediaSupport – IMS) у рамках спільного проекту ІMS і «Артикля ХІХ», спрямованого на підтримку розвитку ЗМІ в Україні.

[2] Див. публікацію Media Pluralism in the Member States of the European Union(«Плюралізм ЗМІ в державах-членах ЄС») в режимі online за адресою:http://ec.europa.eu/information_society/media_taskforce/doc/pluralism/media_pluralism_swp_en.pdf (останній перегляд 27 січня 2011 року).

[3] Media Pluralism in the Member States of the European Union («Плюралізм ЗМІ в державах-членах ЄС»). Робочий документ секретаріату Комісії Європейських співтовариств, стор. 9; доступ за адресою http://ec.europa.eu/information_society/media_taskforce/doc/pluralism/media_pluralism_swp_en.pdf  (останній перегляд 27 січня 2011 року).

[4]Стан прозорості українських ЗМІ, аналітична доповідь Інституту медіа права, опублікована 19 квітня 2006 року (українською мовою); примірник можна замовити в «Артиклі ХІХ».

[5] Хорошковський, Пінчук – українські олігархи.

[6] Резолюція Асамблеї була ухвалена 5 жотвня 2005 року (28-а сесія); текст розміщено за веб-адресою: http://assembly.coe.int/main.asp?Link=/documents/adoptedtext/ta05/eres1466.htm#_ftn1 (станом на 27 січня 2011 р.).

[7]Виконання Україною обов’язків і зобов’язань, інформаційна записка співдоповідачок пані Ханне Северинсен (Данія, ALDE) та пані Ренате Вольвенд (Ліхтенштайн, EPP/CD) за результатми їхньої місії зі встановлення фактів в Україну (14-16 січня 2008 р.); текст розміщено за веб-адресою: http://assembly.coe.int/CommitteeDocs/2008/20080318_amondoc06r.pdf (станом на 27 січня 2011 р.).

[8] Лист «Артикля ХІХ» і ІПП Президентові Януковичу від 25 лютого 2010 р.; див. текст за веб-адресою: http://www.article19.org/pdfs/letters/ukrainepresidentofukraine.pdf

[9]Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ: «Україна має вжити швидких і рішучих заходів, аби міцно убезпечити свої досягнення в царині плюралізму ЗМІ», прес-реліз, жовтень 2010 року; див: http://www.osce.org/fom/73983 (станом на 27 січня 2001 р. ).

[10]Закон Укрaїни «Про телебачення і радіомовлення», що тут згадується, як «Закон про телерадіомовлення». Із українськими текстом можна ознайомитися за адресою http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?page=1&nreg=3759-12 (станом на 27 січня 2011 р).

[11]Закон Украины «О печатных средствах массовой информации (печати) в Украине», що тут згадується, як «Закон про пресу». Із російським перекладом можна ознайомитися за адресою http://www.medialaw.ru/exussrlaw/l/ua/media.htm (станом на 27 січня 2011 р).

[12] Стаття 24 Закону про телерадіомовлення.

[13] Стаття 38 Закону про телерадіомовлення.

[14] Стаття 12 Закону про пресу

[15] Стаття 89 ЦК України.

[16] Переведення активів українських компаній на Кіпр – поширена річ. За деякими джерелами, Україна втрачає 2% від щорічного обсягу зростання ВВП через легальні кіпрські схеми уникнення сплати податків. Згідно з одним медіа-звітом щороку, починаючи з 2007 р., з України на Кіпр «втікає» приблизно $5,5–$6 млрд. Українські прямі іноземні інвестиції на Кіпрі в період 2007–2010 рр., дорівнювали 92% усіх іноземних інвестиції з боку українських компаній. Див. Graham Stack, Public Likely to Pick up Tab for Havens Abused by Rich, (Ґрем Стек, «Платити за «податкові схованки» багатіїв, мабуть, доведеться громаді»), Kyiv Post, 30 липня 2010 р.

[17] Інформація від п. Ігоря Розкладая з Інституту медіа-права, отримана під час sky conference 31 січня 2011 р.

[18] Діана Дуцик, «Структура власності на ЗМІ в Україні: політичний аспект», ч. 2, доступна за веб-адресою: http://www.rundfunkinstitut.unikoeln.de/institut/tagungen/2010-Cologne/Dutsyk_e.pdf (станом на 27 січня 2011 р.) стор. 8.

[19] Ст. 12 Закону про телерадіомовлення.

[20] Див. «Становище із прозорістю відносин власностіна ЗМІ в Україні», прим. 2 вище.

[21] За словами Діани Дуцик, росіянам або належить частка в щоденному часописі «Ізвєстія в Украінє», щотижневику «Арґумєнти і факти в Украінє» і «Комсомольская правда в Украінє» або вони є виключними власниками – як, наприклад, щоденника «Коммєрсант-Україна» (власник – російський бізнесмен Алішер Усманов), див. примітку 17 вище.

[22] Стаття 29 Закону про банківську діяльність від 1997 року в ред. 2009 року за адресою: http://www.centralbank.gov.cy/media/pdf/ENG_Unof_consolidation_BANKING_LAW__2007_to_2009_4.pdf (станом на 27 січня 2011 р.).

[23] Закон про банки від 1997 року доступний за веб-адресою: http://cypruslaw.narod.ru/laws/BANKING_LAWBASIC.pdf (станом на 27 січня 2011 р.).

[24] Закони про запобігання й припинення легалізації кримінальних доходів та фінансуванню тероризму від 2007 і 2010 рр.; див.: http://www.cysec.gov.cy/Downloads/LawsRegulations/N188%28I%29-2007_EN.pdf (станом на 27 січня 2001 р. ).

[25]Рекомендація № R (94) 13 «Про заходи щодо сприяння прозорості ЗМІ», ухвалена Комітетом міністрів 22 листопада 1994 року на 521-му засіданні заступників міністрів; див. текст за веб-адресою: http://www.medialaw.ru/e_pages/laws/ero_union/transp.htm (станом на 27 січня 2001 р. ).Рекомендація CM/Rec(2007)2 Комітету міністрів державам-членам «Про плюралізм ЗМІ і розмаїття їхнього інформаційного наповнення», ухвалена 31 січня 2007 р. на 985-му засіданні заступників міністрів, текст див. за веб-адресою:

https://wcd.coe.int/wcd/ViewDoc.jsp?Ref=CM/Rec%282007%292&Language=lanEnglish&Ver=original&Site=COE&BackColorInternet=9999CC&BackColorIntranet=FFBB55&BackColorLogged=FFAC75 (станом на 27 січня 2001 р. ).

[26]Там само, рекомендовані заходи, III. Прозорість медіа.

[27]Там само, рекомендовані заходи, I. Заходи сприяння багатоманіттю структури власності на ЗМІ, 2 Регулювання відносин власності.

[28] Європейська конвенція з транскордонного телебачення, Страсбург, 5.V.1989; див. текст за адресою: http://conventions.coe.int/treaty/en/treaties/html/132.htm (станом на 27 січня 2001 р. ).

[29] Переглянута редакція Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Проект Конвенції РЄ про транскордонні послуги аудіовізуальних ЗМІ, T-TT(2009)013FIN.

[30] Резолюція Європарламенту від 25 вересня 2008 р. про концентрацію і плюралізм у галузі масової комунікації Європейського Союзу (2007/2253(INI)); див. текст за веб-адресою: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?type=TA&reference=P6-TA-2008-0459&language=EN (станом на 27 січня 2001 р. ).

[31] Стаття 5 Директиви 2007/65/EC Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2007 р. про внесенння змін до Директиви Ради 89/552/EEC щодо узгодження певних положень, встановлених законами, регламентами чи адміністративними розпорядженнями у державах-членах, щодо здйснення телевізійної діяльності; див. текст за веб-адресою:
 http://eurlex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2007:332:0027:0045:EN.PDF(станом на 27 січня 2001 р. ).

[32] Директива 2000/31/EC Європейського Парламенту і Ради від 8 червня 2000 р. про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної торгівлі, на внутрішньому ринку («Директива про електронну торгівлю»), Official Journal L 178 , 17/07/2000 стор. 0001 – 0016; див. текст за веб-адресою: http://eurlex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32000L0031:en.html (станом на 27 січня 2001 р. ).

[33] Директива про злиття, Директива про прозорість і Директива Комісії 2007/14/EC.

[34] Йоланда Штольте і Рейчел Кровфорд Сміт, т»Європейський Союзі і прозорість відносин власності в ЗМІ: межі регуляторного втручання» (Yolande Stolte and Rachael Crawford Smith, The European Union and Media Ownership Transparency: The Scope for Regulatory Intervention), 2010 року (Неопублікована робота. Примірник можна замовити в «Артиклі ХІХ»).

[35] Див: http://www.rtk.lt/downloads/Law.doc (станом на 27 січня 2001 р. ).

[36] Дердре Кевін, Торстен Адер, Олівер Карстен Фюґ, Елефтерія Перцініду, Макс Шьонталь, Інформування громадянина в ЄС. «Обов’язки медіа і інститутів щодо права громадян отримувати повну і об’єктивну інформацію», дослідження Європейського Парламенту ( Deirdre Kevin, Thorsten Ader, Oliver Carsten Fueg,Eleftheria Pertzinidou, Max Schoenthal, The Information of the Citizen in the EU: Obligations for the Media and the Institutions concerning the Citizen’s Right to be Fully and Objectively Informed) ID. N°: IPOL/C/IV/2003/04/01, серпень 2004 р., стор. 130; див.: http://www.pedz.uni-mannheim.de/daten/edz-ma/ep/04/pe358896-en.pdf, (станом на 27 січня 2001 р. ).

[37]Там само, стор. 167. Закон також зобов’язує членів уряду, парламенту та інших державних інститутів декларувати будь-які їхні інтереси в секторі ЗМІ.

[38]Там само, див. прим. 3 вище.

[39] Дойче Велле цитує Маттіаса Барнера, керівника медіа програми Фонду Конрада Аденауера: «Болгарські медіа «жовтішають», – вважає німецький експерт» (“Медиите в България жълтеят, считат немски експерти”), 15 жовтня 2010 р.;а «Новините» (17 травня 2010 р.)Іво Інджева, експерта з масових комунікацій:«Експерт: Болгарські медіа – розплідник корупції»; див. текст: http://www.novinite.com/view_news.php?id=116258(станом на 27 січня 2001 р. ). Обидва експерти масових комунікацій вказують на брак прозорості в Болгарії як на причину для стурбованості.

[40] Закон за задължителното депозиране на печатни и други произведения (опублікований в Офіційному віснику, № 108 від 29 грудня 2000 року, чинний з 1 січня 2001 року.

[41] Рада Георгиева, «Печатните медии ще трябва да направят собствеността си напълно прозрачна» (Друковані ЗМІ мають повністю упрозорити структуру своєї власності), «Дневник», 20 червня 2010 р.

[42] Додаткове положення Закону «Про обов’язкове депонування…», ч. 1.

[43] «Грузія ухвалює закон про посилення прозорості власності на ЗМІ» (Georgia passes law to make media ownership more transparent), Центр свободи медіа в Досі (Doha Center for Media Freedom), квітень 2011 року; дивю: http://www.dc4mf.org/en/content/georgia-passes-law-make-media-ownership-more-transparent.

[44] «Юрейжа рів’ю»: Грузія «повністю упрозорює» структуру власності в ЗМІ; див.: www.eurasiareview.com/201010289281/georgia-to-make-media-ownership-fully-transparent.html+offshore+media+ownership&cd=6&hl=en&ct=clnk&gl=uk (станом на 27 січня 2001 р. ).

[45] Мері Дж. Келлі (Kelly, Mary J), «Медіа в Європі: Довідник Євромедіа» (The Media in Europe: the Euromedia Handbook) [2003]

[46] Офіційний вісник (ΦΕΚ) Α΄ 30/14.2.2005. Закон зазнав змін із ухваленням Закону № 3414/2005, Офіційний вісник ΦΕΚ Α΄ 279/10.11.2005)

[47]Там само, Ст. 4 ч. 4 (b).

[48]Там само, Ст. 4 ч. 1.

[49]Там само, Ст. 4 ч. 4 (a).

[50]Там само, Ст. 5 ч. 1.

[51]Там само, Ст. 7 ч. 1.

[52]Там само, Ст. 7 ч. 2 a.

[53]Там само, Ст. 7 ч. 2 b.

[54] Єва Берзіня (Ieva Berzina), «Радіотелемовна комісія Латвії: На одному з провідних приватних ТБ канаів зміна акціонерів» (Radio and Television Commission of Lithuania Shareholders Change in One of Major Private TV Channels; IRIS 2005-9/27); див. тес за адресою:
http://merlin.obs.coe.int/iris/2005/9/article27.en.html (станом на 27 січня 2001 р. ).

[55] Латвія, Парламентські вибори, Заключний звіт обмеженої місії із спостереження за виборами ОБСЄ/ОДІПЛ, 2 жовтня 2010 ., стор. 12; див. текст за адесою: http://www.osce.org/odihr/74757 (станом на 27 січня 2001 р. ).

[56] Інститут відкритого суспільства, «Телебачення в Європі: Каналів більше, незалежності – менше» (Television across Europe. More channels less independence), Будапешт, 2008, стор. 395-396.

[57]Там само.

[58] Мануела Преотяза (Manuela Preoteasa), Доповідь про Румунію в роботі «Структура власності на ЗМІ та її вплив на незалежність і плюралістичність ЗМІ» (Media Ownership and Its Impact on Media Independence and Pluralism), див. текст за адресою:http://www2.mirovni-institut.si/media_ownership/.

[59] Крістіян Ґіня і Аліна Мунжіу-Піппіді (Cristian Ghinea and Alina Mungiu-Pippidi), «Політика і регуляторна практика в секторі ЗМІ в окремих європейських країнах, ЄС і Раді Європи: Румунія (Media policies and regulatory practices in a selected set of European countries, the EU and the Council of Europe: The case of Romania), жовтень 2010 р.; див. текст зa адресою: http://www.mediadem.eliamep.gr/wpcontent/uploads/2010/05/Romania.pdf (станом на 27 січня 2001 р. ).

[60] Із розмови з Мануелою Преотяза 12 травня 2011 року.

[61] Відповідно до статті 10 п. 2 Європейської конвенції, право свободи слова може бути обмежена лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням чи злочинам , для захисту здоров’я або моралі, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості судової влади.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: