Рекомендації щодо захисту приватності у роботі ЗМІ

     


РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРИВАТНОСТІ У РОБОТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Ці рекомендації були підготовлені експертами Ради Європи та доопрацьовані за підсумками обговорення 1 жовтня 2012 року за участі представників журналістських об’єднань, асоціацій засобів масової інформації, інших громадських організацій, експертів тощо.



ВСТУП

1. Свобода журналістської діяльності є невід’ємною частиною права на свободу вираження поглядів та інформації, що гарантується статтею 10 Європейської конвенції про права людини та статтею 34 Конституції України. Це право є однією з основ демократичного суспільства і обов’язковою умовою його прогресу та розвитку кожної особи.


  1. Наведені далі Рекомендації мають на меті сприяти справедливому висвітленню приватного життя публічних осіб, а також звичайних людей засобами масової інформації, тобто пресою, радіо- і телевізійними мовниками та новими медіа (особливо – блоґерами). Термін справедливе означає, що ЗМІ знаходять баланс між, з одного боку, правом громадян отримувати повну та адекватну інформацію про діяльність – як звичайну, так і неоднозначну, – публічних осіб та, у виняткових випадках, про звичайних людей, та – з іншого боку –законним правом цих осіб на невтручання у своє приватне життя.


Ці рекомендації узгоджуються з відповідними резолюціями Парламентської Асамблеї Ради Європи1, які визнають, що право на приватне життя та право на свободу вираження поглядів не є абсолютними, і в жодний спосіб не превалюють одне над одним, оскільки мають рівну цінність. На додаток до цього, вони не лише підкреслюють потребу досягнення балансу між застосуванням цих прав, але й прямо закликають ЗМІ розробити власні правила.


  1. Висвітлення у ЗМІ повинно відповідати загальним стандартам захисту права на приватність, зокрема, принципами справедливої, точної, пропорційної, прозорої та безпечної обробки персональних даних (див. статтю 8 Європейської конвенції про права людини, Конвенцію Ради Європи № 108 про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та статтю 32 Конституції України).

  1. Рекомендації стосуються висвітлення у ЗМІ приватного життя; вони також охоплюють стадію збирання інформації засобами масової інформації, зокрема визначають стандарти щодо застосування практик втручання у приватне життя та прихованих методів збирання особистої інформації.

  1. Рекомендації поділені на дві частини: перша частина визначає загальні принципи захисту приватності публічних осіб, звичайних людей та дітей; друга частина визначає стандарти щодо окремих спеціальних питань, таких як фотографування та відеозйомка, журналістські розслідування, новітні ЗМІ, висвітлення виборів, висвітлення судових справ та безпека журналістських досьє. При застосуванні спеціальних положень слід враховувати загальні принципи, якими слід, зокрема, керуватися у разі відсутності конкретних рекомендацій щодо тих чи інших ситуацій.

  1. Право на відповідь, як воно викладено в Рекомендації (2004) 16 Комітету Міністрів Ради Європи про право на відповідь у новому медійному середовищі, є цілком доречним у контексті висвітлення приватного життя, оскільки воно дає можливість швидко оприлюднити заперечення на факти, що оспорюються.

7. Зрештою, ці Рекомендації не суперечать Етичному кодексу українського журналіста, ухваленого 16 вересня 2001 року, а також іншим документам саморегулювання у сфері журналістської етики. Навпаки, вони доповнюють ці тексти у конкретній сфері захисту приватності. Відтак, механізми відповідальності, що передбачені для порушення етичних стандартів, є цілком прийнятними для порушень цих Рекомендацій.



РЕКОМЕНДАЦІЇ


I.Загальні положення



1. Публічні особи


1.1 Публічні особи – це особи, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, кажучи в ширшому сенсі, особи, які відіграють певну роль у громадському житті – в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері.

     

1.2 ЗМІ можуть збирати і поширювати інформацію про приватне життя публічних осіб за їхньої згоди. Журналісти не повинні використовувати оманливі методи для отримання такої згоди. 

1.3. ЗМІ можуть втручатися у приватне життя публічних осіб без їхньої згоди лише тоді, коли існує переважаючий суспільний інтерес, який виправдовує оприлюднення інформації. Таке втручання повинно бути пропорційним і не виходити за межі того, що є необхідним для задоволення правомірного суспільного інтересу. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, політикам слід очікувати на менший ступінь захисту свого приватного життя; як зазначив Суд, «надання публічним особам можливості цензурувати пресу та суспільну дискусію, прикриваючись захистом своїх особистих прав, було б фатальним для свободи вираження поглядів у царині політики»2.


Проте, проста цікавість або пошук сенсацій ніколи не можуть виправдати порушення права на приватність. При оцінюванні того, чиіснує суспільний інтерес, який виправдовуєвтручання у право на повагу до приватного життя, слід зосереджуватися, як зазначив Європейський суд з прав людини,«на тому, чи відповідає публікація інтересам суспільства, а не на тому, чи громадськості цікаво її читати”3.


1.4. Засоби масової інформації можуть повторно опублікувати особисті дані публічних осіб без їхньої згоди, якщо такі дані свідомо були оприлюднені самими публічними особами. Це включає відомості, надані раніше іншим засобам масової інформації, а також чутливі дані або фотографії, оприлюднені в інтернеті, зокрема у загальнодоступних профілях соціальних мереж. Навіть якщо доступ до профілю такої особи в соціальній мережі є обмеженим, передрук може виправдовуватися правомірним суспільним інтересом, якщо публічна особа явно використовує цей профіль у політичних цілях. Якщо відомості про публічну особу були публічно розголошені іншими особами, ЗМІ повинні обережно ставитися до передруку та вдаватися до цього тільки тією мірою, якою цього вимагає переважний суспільний інтерес.


       

1.5. Порушення, вчинені в неповнолітньому віці чи до того, як людина стала публічною особою, не повинні згадуватися, за винятком випадків, коли існує переважний суспільний інтерес в їх оприлюдненні.


1.6. Для запобігання нав’язливим зазіханням або прямим погрозам недоторканності особи точне місцезнаходження помешкання публічної особи або членів її родини не повинно розголошуватися без згоди відповідних осіб. Те ж саме стосується номерних знаків транспортних засобів або номерів приватних телефонів. Такі відомості можуть винятково оприлюднюватися, якщо вони переконливо свідчать про правопорушення або суперечливу поведінку особи, і лише тією мірою, яка є суворо необхідною для доведення таких підозр.


1.7. Публікація фотографій помешкання (постійного або тимчасового) публічної особи без її згоди допускається, тільки якщо вони були зроблені із загальнодоступного місця і не підривають заходи безпеки, спрямовані на охорону помешкання від вторгнення.


1.8. Інформація про релігійні переконання публічної особи не повинна оприлюднюватися без її згоди, крім випадків, коли така інформація раніше відкрито оприлюднювалася самою публічною особою, або якщо вона стосується незаконних релігійних практик чи належності до незаконних рухів.


1.9. Інформація про стиль життя публічної особи може розкриватися лише за умови, що вона переконливо доводить, що публічна особа намагається видати себе зовсім не за ту, ким вона є у дійсності. Це, зокрема, стосується ситуацій, коли:

  • публічні заяви особи не відповідають її публічним діям;

  • поведінка особи в особистому або сімейному житті суперечить її публічному статусу (ролі, яку особа відіграє у суспільному житті), висловлюванням чи іншій діяльності;

  • стиль життя особи не відповідає її офіційним доходам або вона володіє статками, походження яких не може пояснити.


1.10. Задля захисту демократії журналісти мають важливий обов’язок поширювати інформацію про корупцію, у т.ч. проводити розслідування доброчесності політиків та посадових і службових осіб органів влади, а також керівництва важливих приватних компаній. Розкриття інформації щодо фінансів та майна для доведення чи спростування звинувачень у корупції таким чином становить правомірний суспільний інтерес, який має перевагу над правом на приватне життя.


1.11. Неприйнятну поведінку родичів публічної особи, а також її близьких друзів або колег по роботі не слід приписувати публічній особі, окрім випадків, коли публічна особа взяла у ній участь, прямо чи непрямо потурала такій поведінці або намагалася її приховати. Крім того, такі особи, оскільки самі не є публічними особами, мають вищий ступінь захисту приватного життя.


1.12. Інформація про значне рухоме (наприклад, транспортні засоби або акції підприємств) чи нерухоме майно (земельні ділянки чи житло), що належить близьким родичам або друзям публічної особи, може бути оприлюднена виключно для доведення того, що вигоду від користування цим майном насправді отримує публічна особа. 


1.13. Відповідно до принципу справедливості, ЗМІ повинні надавати публічній особі чи особі, пов’язаній з нею, швидку можливість заперечити твердження про порушення або недбалість. Якщо це можливо і не поставить під загрозу майбутню публікацію, журналістам слід зв’язатися з такою особою та вислухати її, перш ніж оприлюднювати матеріал; бачення такої особи слід викласти належним чином. Врешті-решт, рішення про публікацію матеріалу без попереднього заслуховування такої особи відноситься до сфери відповідальності редакційних органів (редакційна рада, головний редактор тощо) засобу масової інформації.


  1. Звичайні люди


2.1.Не відіграючи ролі в суспільному житті, звичайні люди користуються вищим рівнем захисту свого приватного життя. Принципово те, що їхні персональні дані не повинні оприлюднюватися без їхньої згоди. При цьому при отриманні такої згоди від особи журналіст повинен чітко пояснити, які особисті дані, ким і в якій формі будуть оприлюднені.


Лише те, що персональні дані таких осіб уже були поширені іншими ЗМІ, саме по собі не виправдовує їх повторного оприлюднення. Для поширення такої інформації без згоди звичайної особи повинен існувати переважаючий суспільний інтерес, що виправдовує таке повторне оприлюднення.


2.2.У виняткових випадках інформація про особу може бути оприлюднена, якщо він/вона добровільно чи мимоволі привертає громадську увагу через важливу подію чи випадок.


2.3.Слід докладати особливих зусиль для захисту людей, які переживають страждання, скорботу чи шок, як щодо самих себе, так і щодо членів родини та родичів.

Зазвичай журналістам не слід брати інтерв’ю у пацієнтів лікарень чи будь-яких інших подібних установ без дозволу адміністрації цих установ. Виключення можуть складати, зокрема, випадки розслідування лікарської халатності, недбалого ставлення до пацієнтів, хабарництва або будь-якої незалежної перевірки скарг пацієнтів на лікарів чи інший персонал медичних закладів або в інших випадках за ініціативою пацієнтів. ЗМІ повинні у будь-якому випадку уникати інтерв’ю з особами, які позбавлені належного розуміння або на яких серйозно вплинули обставини.


3. Діти


3.1. Персональні дані дитини віком до 18 років можуть збиратися та поширюватися, як правило, лише за згоди її батьків чи законних представників. Винятком є ситуації, коли дитина є публічною особою (наприклад, спортсменом) і інформація стосується її публічної діяльності, або коли наявний суспільний інтерес, що переважає

Особливу увагу слід звертати на зрілість дитини при цитуванні її коментарів. Дитина може не достатньо усвідомлювати наслідки своїх слів, і ЗМІ мають етичну відповідальність не нашкодити дитині.


3.2. Коли йдеться про дітей у безпорадних ситуаціях, наприклад, після аварій та/або в лікарні, навіть згода батьків чи законних представників може не виправдовувати звертання до дитини з журналістською метою. При цьому необхідно враховувати шкоду, яка може бути завдана інтересам дитини поширенням такої інформації, та наявність суспільного інтересу.

3.3. Слід звернути особливу увагу на випадки, коли батьки чи законні представники дають негативні, образливі чи інші неналежні коментарі про дітей, які перебувають під їхнім наглядом. В інтересах приватного життя дитини такі коментарі не слід публікувати. Однак якщо публікація необхідна для задоволення переважаючого суспільного інтересу, не слід згадувати ім’я дитини для уникнення асоціації на все життя з негативними чи соромливими коментарями. Якщо дитина достатньо зріла і бажає надати відповідь на коментарі щодо себе, така відповідь повинна бути представлена належним чином.


3.4. Збирання та оприлюднення деталей приватного життя дитини не може виправдовуватися лише позицією, яку займають в суспільстві її батьки чи законні представники. Водночас така інформація може збиратися та оприлюднюватися, якщо це необхідно для того, щоб показати неналежну поведінку батьків (законних представників), вчинення ними правопорушень або інших дій, які не узгоджуються з їхнім публічним статусом. При цьому обсяг такої інформації не повинен виходити за межі суворо необхідного для розкриття відповідних фактів чи стилю життя.


II. Спеціальні положення

При застосуванні наведених нижче рекомендацій слід враховувати загальні положення щодо захисту приватності публічних та звичайних осіб, зокрема щодо переважного суспільного інтересу.


4. Фотографування та відеозйомка


4.1. Аудіовізуальні ЗМІ повинні пам’ятати про той факт, що вони часто мають набагато більш безпосередній та сильний вплив, ніж друковані ЗМІ. Оприлюднення зображень слід вважати загалом більш істотним втручанням у право на повагу до приватного життя, ніж просте повідомлення імені особи4


4.3.У публічних місцях (наприклад, на вулиці, у публічному транспорті) фотографування та відеозйомка осіб без їхньої згоди може проводитись, якщо ці особи знаходяться у натовпі і вони не перебувають безпосередньо у фокусі. Водночас дозволяється фотографувати і проводити відеозйомку осіб, які свідомо привертають до себе увагу діями, зовнішнім виглядом чи в інший спосіб, а також осіб, які беруть участь у заходах публічного характеру (конференціях, мітингах тощо), та поширювати такі фото- та відеоматеріали.


У потенційно чутливих місцях, наприклад, у каретах швидкої допомоги, лікарнях, школах та в’язницях, потрібна також згода керівника. Незалежно від загальної згоди керівництва закладу, ЗМІ не повинні проводити фото- чи відеозйомку осіб, від яких не можна очікувати розумної вільної згоди, як, наприклад, коли вони знаходяться під стресом у відділенні невідкладної допомоги.


4.4.Фото- та відеоряди, спрямовані на ілюстрацію предмета, на яких також представлені люди чи ситуації, безпосередньо не пов’язані з особами, що згадуються у статті чи програмі, слід належним чином ідентифікувати. Їх слід чітко відділяти від фото- та відеорядів інформативного чи документалістичного характеру, що мають пряме відношення до фактів, про які повідомляється.


4.5.Фото- та відеомонтаж виправданий лише у випадках, коли він проливає світло на подію, ілюструє припущення, пропонує критичну точку зору чи містить сатиричний елемент. Однак він повинен бути чітко позначений як такий, щоб захистити читачів та глядачів від будь-якого ризику плутанини.


4.6.Дозволяється фотографування та відеозйомка представників органів влади (наприклад, прокурорів, міліціонерів, працівників державної служби охорони) під час виконання ними своїх повноважень.


5. Журналістські розслідування


5.1. ЗМІ повинні збирати відомості про приватне життя осіб у відкритий і справедливий спосіб.

Таємний запис та розслідування під прикриттям, які проводять ЗМІ самостійно чи за допомогою інших, слід використовувати лише тоді, коли немає іншого розумного альтернативного способу з меншим втручанням для збору інформації про серйозні порушення.


5.2. Використання довгофокусного об’єктиву для фотографування з далекої відстані порушує право на приватність, коли зображення розкривають персональні дані, які не було б видно для зовнішнього світу за інших обставин. Факт існування технології, яка дозволяє “наблизити” зображення людини, її одягу, приватного житла чи речей, які вони мають при собі, такі як паперові документи, сумки з особистими речами, телефони та пристрої для користування Інтернетом, аудіо- чи відеозапису, не робить правомірним використання цієї технології для порушення приватності особистого життя.


Довгофокусні об’єктиви можуть використовуватися у публічних місцях лише для того, щоб переконливо продемонструвати присутність чи дії публічних осіб за обставин, коли вони можуть усвідомлювати те, що їх знімають фотоапаратом чи відеокамерою, і лише тоді, коли наявний переважаючий суспільний інтерес у збиранні та поширенні цих зображень.


5.3.Таємне ведення запису (за допомогою прихованої камери, мікрофону або спеціального аудіо-, відеообладнання) чи таємне розслідування може бути використано тільки після ретельного вивчення обставин справи, зокрема – її вагомості для громадськості, а також наявності методів для збирання необхідних відомостей, що передбачають менше втручання. Рішення про застосування прихованих методів журналістського розслідування повинно прийматися на найвищому рівні керівництва ЗМІ.


5.4.Слід неухильно додержуватися таємниці телекомунікацій; відповідно, ЗМІ повинні утримуватися від незаконного перехоплення чи несанкціонованого доступу (“зламу”) до телефонних чи текстових повідомлень, незалежно від того, чи робить це ЗМІ за власною ініціативою самостійно або за допомогою інших. Така ж сувора таємність застосовується до вмісту вкрадених чи загублених телефонів та будь-яких інших видів електронно-комунікаційних пристроїв.

ЗМІ можуть використовувати зміст приватного спілкування політиків, який було знято з екранів комунікаційних пристроїв за допомогою довгофокусних об’єктивів, або розмови, які було почуто з далекої відстані за допомогою мікрофонів посиленої дії, лише в дуже виняткових випадках, коли існує переважаючий суспільний інтерес (наприклад, випадки корупції чи розкрадання коштів за участі політиків високого рівня) і лише тоді, коли цю інформацію не можна отримати іншими, менш втручальними засобами. Навіть за таких особливих обставин, рішення про фіксування та/чи оприлюднення інформації, зібраної в такий несправедливий спосіб, повинно прийматися на найвищому рівні керівництва засобу масової інформації.


5.5.Недоторканність приватних приміщень має поважатися за будь-яких обставин; зокрема, представникам ЗМІ належить негайно залишити територію приватної власності, якщо цього вимагає власник, та утримуватися від вторгнення до помешкання.

Такі відомості можуть винятково збиратися та оприлюднюватися, якщо вони переконливо свідчать про правопорушення або суперечливу поведінку публічної особи, і лише тією мірою, яка є суворо необхідною для доведення таких підозр.


5.6.«Поява на порозі»5 застосовується, тільки якщо особа неодноразово і безпідставно відмовляється дати інтерв’ю або відповіді під відео- чи аудіозапис, а відповідна інформація є важливою.


6. Нові медіа


6.1.ЗМІ, які роблять можливою публікацію он-лайн прямих коментарів від аудиторії, повинні перевірити – з власної ініціативи або на вимогу особи, чи виправдовується оприлюднення персональних даних у цих коментарях переважаючим суспільним інтересом. Якщо коментар не відповідає такому інтересу, ЗМІ повинні видалити цей контент якомога скоріше з вебсайту, доступного для перегляду громадськості. Водночас ЗМІ повинні забезпечувати найбільш просту і доступну процедуру подання скарг.


6.2. Важливим елементом права на свободу вираження поглядів є право на вільне збирання інформації. У цьому контексті критично важливим є дотримання приватності читачів інтернет-ресурсів. Хоча використання таких нових засобів, як веб-сайти, блоги, прикладні програми (apps) та електронні книжки дозволяє набагато більш детально проаналізувати звички та смаки окремих читачів, такий аналіз може серйозно порушити право на збирання інформації. ЗМІ повинні поважати право читачів не називати себе прямо чи непрямо. ЗМІ можуть просити про реєстрацію з (підтвердженими) контактними даними осіб, які бажають опублікувати свої коментарі, але повинні дозволяти використання псевдонімів в он-лайн виданнях. ЗМІ повинні отримувати інформовану згоду читачів (як передплатників з доступом до платної версії нового засобу масової інформації, так і загальних відвідувачів, які користуються ресурсом безкоштовно) перед тим, як почати відслідковувати їхню поведінку, наприклад, за допомогою постійних ідентифікаційних файлів типу «cookie» чи (пристрою для зняття) відбитків. Це включає файли «cookies», встановлені рекламними мережами. Для захисту приватності читачів, реєстраційні журнали, які містять інформацію про поведінку відвідувачів, як, наприклад, IP-адреси та ідентифікаційні вхідні дані, слід анонімізувати якомога швидше.


7. Висвітлення виборів6

7.1.Через надзвичайно важливу природу виборів у демократичному врядуванні ЗМІ мають право та обов’язок надавати виборцям широку та збалансовану інформацію про кандидатів (як офіційно зареєстрованих, так і осіб, що ймовірно подадуться на реєстрацію), а також посадових осіб виборчого процесу та інших осіб, причетних до організації і проведення виборів, наприклад, спостерігачів, учасників політичних кампаній чи осіб, присутніх на виборчих дільницях.


7.2.Коли йдеться про знаходження балансу між доводами на користь розкриття особистої інформації та доводами проти цього, варто належним чином брати до уваги право виборців на повну поінформованість про те, чи можна довіряти кандидату, і про його здібності, а також про будь-які можливі порушення будь-якою особою виборчого законодавства.


7.3.Під час виборчих кампаній перевага суспільного інтересу виправдовує прискіпливу увагу ЗМІ до такої інформації про кандидатів:

  • незаконні дії чи бездіяльність, зокрема, порушення у сфері належного державного управління, наприклад, корупція, привласнення коштів;

  • обман, махінації та будь-які інші порушення під час виборчого процесу;

  • професійна некомпетентність або недбалість;

  • суперечність між політичними заявами і діяльністю та поведінкою у приватній обстановці.

Стосовно посадових осіб виборчого процесу або інших осіб, причетних до нього, перевага суспільного інтересу виправдовує увагу до такої неналежної поведінки:

  • порушення виборчого законодавства;

  • упередженість на користь політичних партій або кандидатів, коли це суперечить обов’язку особи зберігати безсторонність (наприклад, члени виборчих комісій, міліція) або професійній етиці (журналісти);

  • будь-яка інша поведінка, що може неналежним чином вплинути на результати виборів або перешкодити вільному та добре поінформованому голосуванню.


7.4. Інформація про стан здоров’я або лікування, яка за звичайних обставин вважається надзвичайно чутливою, може бути оприлюднена як виняток, якщо вона свідчить про фізичну чи психічну неспроможність кандидата обіймати посаду.


8. Кримінальна та судова журналістика


8.1. Громадськість має право бути поінформованою про вчинені злочини, а також про розслідування, державне обвинувачення та судовий розгляд кримінальних справ. Водночас ЗМІ повинні висвітлювати такі події неупереджено та уникати оприлюднення безпідставних і неперевірених звинувачень.

Відповідно, ЗМІ повинні уникати публічного представлення особи винуватою до того, як її було визнано такою судом. Зокрема, у повідомленнях повинно бути вказано, чи визнала особа себе винуватою чи ні. Визнання вини ніколи не слід представляти як доведення вини.


8.2. Найкраща практика журналістики полягає в тому, щоб не називати повні імена підозрюваних чи обвинувачених осіб, використовуючи натомість псевдоніми чи ініціали, окрім випадків, коли така особа свідомо публічно повідомила про свою причетність до справи, наприклад, заперечивши всі звинувачення.

Ім’я та/або зображення підозрюваного чи обвинуваченого (чи будь-які інші деталі, які дозволили б ідентифікувати його особу будь-кому, хто не належить до його кола близьких родичів чи друзів) можна публікувати, лише коли є переважаючий суспільний інтерес у такій ідентифікації. До таких ситуацій відносяться випадки, коли підозрювана чи обвинувачена особа:

  • має політичний мандат чи обіймає високу посаду в органах державної чи місцевої влади та формально переслідується державою за вчинення злочинів, несумісних з її посадою; або

  • вже добре відома у певній сфері, і злочини, у яких її звинувачують, пов’язані з її репутацією у цій сфері.

Оприлюднення також дозволяється у випадках, коли:

  • вчинений злочин є дуже серйозним і спричиняє страх чи занепокоєння серед населення; або

  • оприлюднення є необхідним для уникнення непорозумінь, які б зашкодили третій стороні, наприклад, якщо людину можуть сплутати з іншою особою, яка працює у цій же сфері та/або виконує подібні завдання.


8.3. Персональні дані осіб, які вчинили дрібні злочини чи адміністративні правопорушення, як правило, не слід оприлюднювати, якщо не існує суспільного інтересу, який переважає, зокрема у випадку вчинення корупційних правопорушень.

Оприлюднення персональних даних підозрюваних, обвинувачених чи засуджених, які є неповнолітніми, може виправдовуватися лише винятковими обставинами та надзвичайною важливістю такої інформації для суспільного обговорення.

ЗМІ також повинні уникати оприлюднення імен родичів чи друзів особи, яка вчинила злочин, окрім випадків, коли такий опис абсолютно необхідний для повного та точного висвітлення вчинених злочинів чи судових процесів.


8.4. За винятком публічних осіб, персональні дані потерпілого від злочину не повинні оприлюднюватися без його згоди, або, якщо потерпілого було вбито, без згоди його родичів.

 

8.5. ЗМІ не повинні оприлюднювати персональні дані свідка злочинного діяння.


8.6. Якщо ЗМІ висвітлювали судовий процес над особою, вони повинні також висвітлити її подальше виправдання. Те ж саме стосується і закриття розслідування.

Форма оголошення про закриття розслідування чи виправдання особи повинна бути пропорційною до попереднього висвітлення підозрюваної чи обвинуваченої особи.


8.7. Для того, щоб не перешкоджати ресоціалізації, ЗМІ не повинні згадувати старі злочини, вчинені особою, яка відбула своє покарання. Ця рекомендація не застосовується, якщо така особа вчиняє нові серйозні злочини чи бажає зайняти високе положення у суспільстві.


9. Безпека журналістських досьє

9.1. Журналісти можуть зберігати досьє (файли) з персональними даними для довідок та майбутніх розслідувань. Вони повинні визначати та вживати розумні організаційні та технічні заходи безпеки, необхідні для уникнення витоку даних, їх перехоплення чи будь-якого іншого несанкціонованого доступу.

 



 

1 Зокрема, Резолюцією 428 (1970) «Декларація про засоби масової комунікації та права людини», Резолюцією 1165 (1998) «Право наприватне життя» та Резолюцією 1636 (2008) «Показники для ЗМІ у демократичній країні».

2Társaság a Szabadságjogokért v. Hungary, рішення від 14.04.2009, заява № 37374/05, §37.

3Mosley v. United Kingdom, рішення від 10 травня 2011 року, §114.

4Eerikäinen and Ors v. Finland, рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2009 р. 

5«Поява на порозі» – це прийом, коли журналіст несподівано з’являється в дверях, записуючи або намагаючись записати інтерв’ю для його оприлюднення, або попереджає, що телефонна розмова записується у цілях її оприлюднення, коли співрозмовник не очікує, що його будуть інтерв’ювати з метою оприлюднення розмови, оскільки жодних домовленостей про це не існує (див. Редакційні правила BBC, підпункт 7.4.30).

6Див. також Рекомендації щодо висвітлення виборів засобами масової інформації та захисту права на приватне життя, 4 липня 2012 р. Джерело: http://coe.kiev.ua/projects/media/Publication/Rec_Elect_finalUKR.pdf

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: