Захист прав осіб, які не курять: що робить для цього влада?

Демократична держава не може існувати без забезпечення доступу до інформації про діяльність органів влади. Разом з цим, доступ до інформації не є самоціллю. Це інструмент, який дозволяє громадянам брати участь в управлінні державою, тримати владу під контролем і захищати свої права. На прикладі одного з досліджень, описаного нижче, Інститут Медіа Права показує, як можна пов’язати отримання інформації від держави із захистом прав людини у певній сфері. Це дослідження ІМП присвятив такій актуальній темі як боротьба із тютюнопалінням.

Конкретним аспектом державної антитютюнової програми, який дослідив Інститут Медіа Права, стало регулювання паління у закладах громадського харчування. Законодавство України передбачає розмежування зон для курців та осіб, що не палять, у ресторанах, барах та кафе. Про це йдеться у ч. 6 ст. 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» № 2899-IV від 22.09.2005 р. (далі – Закон № 2899-IV). Відповідно до закону власник чи орендар закладу громадського харчування зобов’язаний відводити не менше 50 відсотків площі торгових залів таких закладів для обслуговування осіб, які не курять. При цьому тютюновий дим не повинен поширюватися на територію іншого залу, а місця для паління мають бути обладнані витяжками. До того ж повинна бути розміщена інформація про розташування місць для паління і шкоду куріння для здоров’я. Відповідно до ч. 2. ст. 20 Закону № 2899-IV порушникам цих приписів загрожує штраф від 1 000 гривень до 10 000 гривень. А застосування відповідних фінансових санкцій покладається на систему органів Держспоживстандарту України.

Експерти Інституту Медіа Права направили інформаційні запити до територіальних управлінь Держспоживстандарту України. Ці запити були спрямовані на досягнення одночасно трьох цілей:

1) отримати соціально значущу інформацію;

2) оцінити рівень прозорості діяльності органів Держспоживстандарту;

3) проаналізувати, наскільки виконуються положення Закону України «Про інформацію».

Та чи змінилася ситуація на практиці? Чи переформатували власники свої ресторани та кафе так, як того вимагає Закон № 2899-IV? Експерти Інституту Медіа Права мали сумніви щодо того, що приписи Закону справді виконуються, але не володіли чіткою інформацією на підтвердження цього. Спільно з Коаліцією громадських організацій та ініціатив за вільну від тютюнового диму Україну було обрано десять областей, в яких є активні антитютюнові програми. До управлінь Держспоживстандарту у цих областях Інститут Медіа Права і звернувся з інформаційним запитом. У запиті були поставлені такі питання:

1) Скільки протягом 2009 року було складено постанов про накладення фінансових санкцій на суб’єктів господарювання за порушення припису Закону № 2899-IV щодо невідведення у закладах громадського харчування не менше ніж половини площі для осіб, які не курять?

2) Яка загальна сума фінансових санкцій, застосованих протягом 2009 року за вищезазначене порушення відповідно до названих постанов про накладення фінансових санкцій?

3) Яка загальна сума була фактично сплачена суб’єктами господарювання, до яких було застосовано відповідні фінансові санкції, протягом 2009 року?

Можливо ці питання сформульовані занадто детально, але запитувачі орієнтувалися на свій попередній досвід: будь-яка прогалина у питанні дозволяє чиновнику легко ухилитися від відповіді.

Отже, 19 березня 2010 року запити були надіслані, а вже через 10 днів почали надходити перші відповіді. З кожним новим листом спеціалісти Інституту Медіа Права отримували підтвердження того, що на практиці штрафи за порушення Закону № 2899-IV у регіонах України не застосовуються. Принаймні у восьми з десяти областей жодної фінансової санкції за означене порушення протягом 2009 року застосовано не було. Можливо, штрафи були застосовані у Закарпатській області, однак відповіді від управління у справах захисту прав споживачів у цьому регіоні не надійшло. Так само є підстави припускати, що штрафи накладалися у Львівський області, інакше важко зрозуміти, з яких підстав відповідне територіальне управління Держспоживстандарту вирішило втаємничити відомості про складені протоколи та суми сплачених штрафів. У відповіді цього управління йдеться про те, що запитувана інформація «носить оперативний характер» і «надається лише з відома та за згодою Держспоживстандарту України».

Відповіді по суті з восьми областей містили різні пояснення незастосування санкцій. Так, начальник Управління у справах захисту прав споживачів в АР Крим зауважив, що для застосування штрафів потрібно отримати акт про вчинене правопорушення від Держспоживстандарту, а протягом 2009 року такі документи не надходили.

Представники управлінь у справах захисту прав споживачів у Сумській та Харківській областях вказали на те, що за відсутності спеціального нормативно-правового акту, який би регламентував порядок накладення та стягнення штрафів, застосовувати зазначені санкції просто неможливо. Зауважимо, що процедура накладення фінансових санкцій урегульована у ст. 20 Закону № 2899-IV доволі детально.

Начальник Управління у справах захисту прав споживачів в Одеській області зазначив, що існує ще один правовий акт, який впливає на процес застосування фінансових санкцій – Постанова Кабінету Міністрів України «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року» № 502 від 21.05.2009 р. Перевірки суб’єктів господарювання проводилися з урахуванням норм цієї постанови, а тому штрафи не накладалися.

Ще із трьох управлінь Держспоживстандарту надійшла відповідь про те, що за результатами проведених перевірок порушень виявлено не було, а відтак не застосовувалися фінансові санкції. Така ситуація склалася у Донецькій, Київській та Черкаській областях.

У Чернігівській області фінансові санкції до власників ресторанів, барів і кафе протягом 2009 року також не застосовувалися. Однак причини цього у листі відповідного територіального управління Держспоживстандарту не вказані.

Відповідно до цілей, які поставив перед собою Інститут Медіа Права, надсилаючи інформаційні запити, можна зробити ряд висновків.

Стан реалізації Закону № 2899-IV у частині контролю за відведенням не менше половини площі закладів громадського харчування для осіб, які не курять, є неналежним. Недостатньо чіткі положення чинного законодавства призводять до того, що на практиці не вироблений єдиний чіткий алгоритм проведення перевірок і застосування штрафів на всій території України. Ситуацію погіршує небажання уповноважених органів влади здійснити дієві кроки для забезпечення виконання закону. Відтак у ресторанах, кафе і барах не можуть бути повною мірою реалізовані права споживачів, які не курять.

Діяльність територіальних органів Держспоживстандарту не завжди є відкритою, про що свідчать випадки ненадання запитуваної інформації. Отже, спостерігається порушення вимог Закону України «Про інформацію». У свою чергу, ненадання відомостей про реальне виконання тих чи інших приписів закону унеможливлює контроль з боку суспільства за діями органів держави.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: