Рекомендація № R (96) 4 Про захист журналістів за умов конфліктів і тиску


Рада Європи. Комітет міністрів

Рекомендація № R (96) 4
Про захист журналістів за умов конфліктів і тиску*
(Ухвалена Комітетом міністрів 3 травня 1996 року на 98-й сесії)

Комітет міністрів Ради Європи, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи,

підкреслюючи, що в демократичному суспільстві свобода ЗМІ та вільне й безпереш-кодне здійснення журналістами їхніх функцій важливе, зокрема, для інформування громадськості, вільного формування й вираження думок та ідей, а також для перевірки діяльності органів державної влади,

підтверджуючи, що свободу ЗМІ та вільне й безперешкодне здійснення журналістами їхніх функцій за умов конфліктів і тиску слід поважати, оскільки за таких умов особливо важливим є право окремих людей і широкої громадськості бути поінформованими про всі справи, що становлять суспільний інтерес, і мати змогу оцінювати дії органів державної влади й інших сторін, що беруть у них участь,

підкреслюючи важливість ролі журналістів і ЗМІ в справі інформування громадськості про порушення національного й міжнародного права та страждання людей за умов конфліктів і тиску, а також те, що журналісти таким чином можуть допомогти попередити дальші порушення й страждання,

звертаючи увагу на те, що за таких випадків свободі ЗМІ та вільному й безпереш-кодному здійсненню журналістами їхніх функцій може загрожувати серйозна небез-пека, а журналісти нерідко ризикують своїм життям і фізичною недоторканістю та наражаються на обмеження права на вільне й незалежне висвітлення подій,

звертаючи увагу на те, що зазіхання на фізичну безпеку журналістів і обмеження права на висвітлення подій може мати різні форми, починаючи із захоплення засобів зв’язку й закінчуючи спробами перешкоджати роботі, затриманням і вбивством,

знову підтверджуючи важливість міжнародних документів з питань прав людини як на всесвітньому, так і на європейському рівнях для захисту журналістів, які пра-цюють за умов конфліктів і тиску, зокрема Загальної декларації прав людини, Міжна-родного пакту про цивільні й політичні права та Європейської конвенції з прав людини,

знову підтверджуючи важливість статті 79 Першого додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, ухваленого 8 червня 1977 року, в якій говориться, що журналісти мають розглядатись, як цивільні особи, і як такі мають користуватись захистом,

беручи до уваги, що це зобов’язання стосується також внутрішніх збройних конфліктів,

переконаний, що необхідно знову підтвердити вже існуючі гарантії, зробити їх більш відомими й забезпечити справжню повагу до них задля посилення захисту журналістів за умов конфліктів і тиску,

підкреслюючи, що за таких випадків будь-яке втручання в роботу журналістів має бути винятком, зведено до мінімуму й здійснюватись у суворій відповідності з умовами, викладеними у відповідних міжнародних документах з питань прав людини,

звертаючи увагу на те, що ЗМІ, професійні організації і самі журналісти теж можуть зробити внесок до справи посилення своєї фізичної безпеки, зокрема шляхом вжиття й заохочення практичних запобіжних заходів із самозахисту,

беручи до уваги, що для досягнення мети цієї Рекомендації термін “журналіст” слід розуміти як такий, що охоплює всіх представників ЗМІ, тобто всіх тих, хто займається збиранням, обробкою й поширенням новин та інформації, в т. ч. операторів і фотографів, а також допоміжний персонал — водіїв і перекладачів,

рекомендує урядам держав-членів:

1) керуватися в своїх діяльності та політиці основними принципами, що стосуються захисту журналістів, котрі працюють за умов конфліктів і тиску, викладеними в Додатку до цієї Рекомендації, а також застосовувати їх без обмеження й дискримінації за будь-якою ознакою до іноземних і місцевих журналістів;

2) широко розповсюдити цю Рекомендацію, зокрема довести її до відома ЗМІ, журналістів і професійних організацій, а також до органів державної влади і їх службовців — як цивільних, так і військових.

Додаток до Рекомендації № R (96) 4

Основні принципи, що стосуються захисту журналістів за умов конфліктів і тиску

Глава А: Захист фізичної безпеки журналістів

Принцип № 1. Запобігання

1. ЗМІ, журналісти й професійні організації можуть вжити важливих запобіж-них заходів, що сприятимуть захисту фізичної безпеки журналістів. З метою належної підготовки до виконання небезпечних завдань за умов конфліктів і тиску слід розгля-нути такі заходи:

а) забезпечення практичною інформацією й підготовка всіх журналістів, штатних або позаштатних, за допомогою досвідчених журналістів і спеціалізованих уповноважених органів влади та організацій, наприклад, поліції або збройних сил;

b) широке розповсюдження серед представників цієї професії існуючих “посібників з виживання”;

с) широке розповсюдження серед представників цієї професії інформації про доступність відповідного захисного спорядження.

2. Виходячи з того, що за такі заходи відповідають, передусім, ЗМІ, журналісти й професійні організації, органи влади й спеціалізовані уповноважені організації в державах-членах мають діяти узгоджено, коли до них звертаються з вимогами про надання інформації або підготовку.

Принцип № 2. Страхування

1. Журналісти, які працюють за умов конфліктів і тиску, повинні мати достатнє страхове забезпечення на випадок хвороби, тілесного ушкодження, репатріації або смерті. ЗМІ мають забезпечити, щоб страхування відбувалося до відправлення журналістів, які працюють у них, на небезпечні завдання. Журналісти, котрі працюють самостійно, мають укладати договори страхування особисто.

2. Державам-членам і ЗМІ слід проаналізувати заходи, що сприятимуть забезпеченню всіх журналістів, які вирушають на небезпечні завдання, страхуванням. Це має бути обов’язковою умовою контрактів і колективних договорів.

3. ЗМІ й професійні організації в державах-членах мають висловити свої мірку-вання щодо заснування солідарного фонду для відшкодування журналістам або їхнім родинам збитків, завданих у випадках, коли страхування є недостатнім або відсутнє.

Принцип № 3. “Гарячі лінії”

1. Надзвичайна “гаряча лінія” зв’язку, яку підтримує Міжнародний комітет Черво-ного Хреста (ICRC), виявилася безцінною в справі розшуку зниклих журналістів. Інші організації, наприклад, Міжнародна федерація журналістів (IFJ) і Міжнародна біржа зі свободи вираження поглядів (IFEX) мають свої дієві “гарячі лінії”, привертаючи увагу до випадків посягань на фізичну безпеку журналістів та їхні журналістські свободи. Слід заохочувати ЗМІ й професійні організації вживати заходів з метою зробити “гарячі лінії” більш відомими серед представників професії. Державам-членам слід підтримати такі ініціативи.

2. Журналісти, які працюють за умов конфліктів і тиску, мають розглянути питання про доцільність конфіденційного інформування місцевих бюро Міжнародного комітету Червоного Хреста про своє місцеперебування, збільшуючи таким чином ефек-тивність “гарячої лінії” в справі пошуку журналістів і вжиття заходів, спрямованих на посилення їхньої безпеки.

Глава В: Права й умови роботи журналістів, які працюють за умов конфліктів і тиску

Принцип № 4. Інформація, пересування й листування

Держави-члени визнають, що журналісти мають незаперечні підстави вільно здійснювати права й основні свободи людини, гарантовані Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ) і відповідними протоколами до неї, а також міжнародними документами, Стороною яких вони є, в т. ч.:

а) право кожної людини на пошук, передавання й одержування інформації та ідей незалежно від кордонів;

b) право кожної людини на законну свободу пересування й свободу вибору місця проживання в межах території держави, а також право залишати країну;

с) право кожної людини на повагу таємниці її листування в різних його формах.

Принцип № 5.Конфіденційність джерел

Держави-члени, звертаючи увагу на важливість збереження конфіденційності джерел, що використовуються журналістами за умов конфліктів і тиску, мають забезпечити повагу до такої конфіденційності.

Принцип № 6. Засоби зв’язку

Держави-члени не повинні обмежувати використання журналістами засобів зв’язку для міжнародного або національного передавання новин, думок, ідей і комен-тарів. Їм не слід затримувати або якимось іншим чином втручатися в такі трансляції.

Принцип № 7. Контролювання обмежень

1. Не дозволяється жодне втручання в здійснення прав і свобод, передбачених принципами 4—6, крім втручань, що здійснюються згідно з умовами, викладеними у відповідних положеннях документів з питань прав людини й витлумаченими їхніми контрольними органами. Отже, будь-яке втручання має:

— бути визначено в законі та сформульовано в зрозумілих і чітких термінах;

— переслідувати законну мету, визначену у відповідних положеннях документів з питань прав людини; відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, захист національної безпеки у світлі Європейської конвенції з прав людини є такою законною метою, але не може розумітись або використовуватись, як загальна підстава для обмеження основних прав і свобод, та

— бути необхідним у демократичному суспільстві, тобто відповідати настійній соціальній потребі, ґрунтуватися на доречних і достатніх підставах і бути пропорційним законно переслідуваній меті.

2. Під час війни або іншої надзвичайної ситуації в державі, яка загрожує життю нації та про існування якої офіційно оголошено, дозволяється вживати заходів, що нівелюють зобов’язання держави щодо забезпечення цих прав і свобод, виключно в тих межах, яких вимагає гострота ситуації, — за умови, що вони не суперечать іншим міжнародно-правовим зобов’язанням і не призводять до дискримінації лише на підставі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії або соціального походження.

3. Держави-члени мають утримуватися від вжиття будь-яких обмежувальних заходів проти журналістів (наприклад, відмова в акредитації або вислання) на підставі здійснення ними професійних обов’язків або змісту репортажів та інформації, що передаються їхніми ЗМІ.

Принцип № 8. Захист і допомога

1. Держави-члени мають дати вказівки своїм військовим і поліцейським силам надавати журналістам необхідні та достатні захист і допомогу, якщо вони їх потребують, і ставитися до них, як до цивільних осіб.

2. Державам-членам не слід використовувати захист журналістів, як привід для обмеження їхніх прав.

Принцип № 9. Недискримінація

Держави-члени мають забезпечити, щоб у стосунках з журналістами, іноземними або місцевими, органи державної влади діяли недискримінаційним і не довільним чином.

Принцип № 10. Доступ до території держави

1. Держави-члени мають сприяти доступу журналістів до території призначення завдяки негайній видачі віз та інших потрібних документів.

2. Державам-членам слід таким самим чином сприяти ввезенню та вивезенню професійного обладнання.

Принцип № 11. Застосування систем акредитації

Системи акредитації для журналістів слід впроваджувати виключно в тих межах, яких вимагає особлива ситуація. Коли системи акредитації впроваджено, акредитація, зазвичай, має бути гарантована. Державам-членам слід забезпечити, щоб:

а) акредитація сприяла здійсненню журналістами їхніх функцій за умов конфліктів і тиску;

b) здійснення журналістами їхніх функцій і журналістських свобод не залежало від акредитації;

c) акредитація не використовувалась для обмеження свободи пересування журналістів або їхнього доступу до інформації; якщо відмова в акредитації може мати наслідком обмеження цих прав, такі обмеження мають чітко відповідати умовам, викладеним вище в принципі 7;

d) надання акредитації не залежало від поступок з боку журналістів, що може обмежувати їхні права й свободи більше, ніж це передбачено вище в принципі 7;

e) будь-яка відмова в акредитації, що має наслідком обмеження свободи пересування журналістів або їхнього доступу до інформації, була б обґрунтована.

Глава С: Розслідування

Принцип № 12

1. За умов конфліктів і тиску держави-члени повинні розслідувати інциденти з порушенням фізичної недоторканості журналістів, що відбулися в межах їхньої юрисдикції. Їм слід піддавати належному розгляду повідомлення журналістів, ЗМІ й професійних організацій, які привертають увагу до таких інцидентів, і, за потреби, вживати всіх відповідних подальших заходів.

2. Держави-члени мають застосовувати всі необхідні засоби, щоб притягти до відповідальності тих, хто стоїть за цими порушеннями, незалежно від того, планува-лись, заохочувались чи здійснювались вони особами, які належать до терористичних або інших організацій, особами, які працюють на уряд чи інші органи державної влади, або ж особами, які діють на власний розсуд.

3. Державам-членам слід забезпечувати необхідну взаємну допомогу в кримінальних справах згідно з відповідними чинними документами Ради Європи та іншими європейськими й міжнародними документами.


Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: