Президенту України В.А. Ющенко

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Ми звертаємося з проханням скористатися Вашим правом вето щодо Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, прийнятого в новій редакції парламентом 12 січня 2006 року. Даний закон не відповідає багатьом міжнародним стандартам та рекомендаціям щодо свободи слова та регулювання телерадіомовлення, а також позитивній практиці європейських країн. Слід відзначити наступні його недоліки, що зумовлюють необхідність використання права вето:

1.  Закон не визначає належним чином власників телерадіоорганізацій, що суперечить рекомендаціям Ради Європи, ЄС та ОБСЄ. У законі використана термінологія, що не дозволяє дізнатися про справжніх власників телерадіоорганізацій, та за якою ситуація залишатиметься й надалі не зрозумілою, а громадськість не знатиме, хто справді, володіє тією чи іншою телерадіоорганізацією.

2.  Законом ліквідовано обмеження участі іноземного капіталу в українських телерадіоорганізаціях. Є дивне посилання на Господарський кодекс, але останній не містить спеціальних норм щодо телерадіомовлення. Існує також суперечливе загальне положення про заборону іноземним фізичним та юридичним особам засновувати українські телерадіоорганізації (стаття 12). Фактично, один з найбільших важелів впливу на громадськість за декілька років може опинитися повністю у власності іноземців або й надалі буде контролюватися невідомими людьми через офшорні компанії.

3.  Закон ВЗАГАЛІ не регламентує права журналістів телерадіоорганізацій щодо збирання та поширення інформації.

4.  Закон змінює принцип ліцензування: сьогодні Національна рада видає ліцензії, оскільки це зумовлено використанням телерадіоорганізаціями обмеженого радіочастотного ресурсу. За новим же законом регулюючий орган влади видає ліцензію на право здійснення мовлення в будь-який спосіб і фактично закон спрямований більше на регулювання змісту мовлення, що не цілком відповідає європейській практиці регулювання телерадіомовлення та свободі слова.

5.  Телерадіоорганізації за цим законом (стаття 6) „зобов’язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену в будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил”, що порушує принципи незалежності медіа й свободи слова, однакового та об’єктивного висвітлення подій, а також рівному доступу політичних сил до ЗМІ. Закон також дозволяє „вмотивоване” втручання органів влади чи місцевого самоврядування, об’єднань громадян у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій, що суперечить стандартам незалежності журналістів та ЗМІ.

6.  Поряд з цим закон фактично забороняє політичну рекламу через встановлення загальної заборони „будь-якого прямого або опосередкованого фінансування телерадіоорганізацій політичними партіями, політичними діячами…” (частина 3 статті 19).

7.  Закон містить значну кількість термінологічних неточностей та суперечностей, а також оціночних понять, широке тлумачення яких необґрунтовано може обмежити свободу слова. Наприклад, законом заборонено „необґрунтований показ насильства” (стаття 6), „сцен, що можуть викликати жах” або „сцен, звернених до сексуальних інстинктів” (частина 5 статті 28), проте широке застосування цих положень може необґрунтовано заборонити 70-90 % передач телерадіоорганізацій і призведе до корупції галузі.

8.  Закон містить багато суперечливих положень у процедурі ліцензування, що дозволить Нацраді з питань телебачення і радіомовлення легко відсіювати „непотрібні” телерадіоорганізації. Наприклад, у заяві на видачу ліцензії повинно вказуватися „кількість домогосподарств на передбачуваній території розповсюдження програм” чи „орієнтовний штатний розклад телерадіоорганізації” (особливо це суперечливо для ТРК, що отримують ліцензію вперше). При подані неточних відомостей заява залишається без розгляду. А звідки кожна телерадіоорганізація може знати кількість домогосподарств у певному населеному пункті? І яке це значення має для ліцензії? Ці та інші положення закону сприяють корупції і позбавляють прозорості процедуру ліцензування.

9.  Закон установлює незрозумілі положення щодо конкурсної гарантії, оскільки її не сплата не є підставою для відмови в участі в конкурсі чи для не видачі ліцензії.

10.  Закон необґрунтовано надає надзвичайно широкі підстави для анулювання ліцензій за рішенням суду. Наприклад, за наявності факту відмови ліцензіата в проведенні працівниками Національної ради перевірки його діяльності відповідно до вимог законодавства України. Таких санкцій не може застосувати навіть Податкова адміністрація до платників податків, що перешкоджають перевірці. Не кажучи вже про те, що жодним законом у країні не визначено підстави, порядок та наслідки перевірок представниками Національної ради. Очевидними є зловживання при застосуванні цих положень.

11.  Закон не визначає правопорушення, за які Національна рада може накладати санкції на телерадіоорганізації, що суперечить принципу чіткості та зрозумілості закону.

12.  Остаточний текст закону не проходив жодної експертизи міжнародних організацій, таких як Рада Європи чи ОБСЄ, які завжди люб’язно пропонують свої послуги. Рекомендації міжнародної організації Артикль 19 подані до тексту, ухваленого в першому читанні, не враховані. Публічного обговорення остаточного тексту законопроекту в Україні не відбувалося взагалі. А депутати текст закону просто не читали, оскільки закон був розданий в останній момент перед голосуванням.

Надзвичайно суперечливими також залишаються питання щодо:

• –  призначення керівників Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України,
• –  необґрунтованого продовження строку повноважень членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з 4 до 5 років, що жодним чином не пов’язано із прийняттям цього закону,
• –  обов’язку дублювати українським перекладом звуковим рядом УСІ фільми та передачі УСІХ телерадіоорганізацій,
• –  підстав переоформлення ліцензії в межах територіального сегменту дії ліцензії лише за 5 неоподатковуваних мінімумів,
• –  ліцензування операторів програмної послуги (кабельних операторів).

Це далеко не весь перелік недоліків цього закону. При наявності хоча би деяких з цих зауважень, на закон необхідно було б накласти вето. Тому ми просимо Президента скористатися правом вето щодо закону про телебачення і радіомовлення та повернути його до парламенту для серйозного доопрацювання.

Тарас Шевченко, Інститут медіа права

 

Володимир Яворський, Директор програм Української Гельсінської спілки з прав людини