В інформаційних повідомленнях щодо позову Сівковича до Порошенка та “5 каналу” майже нічого не говориться про підстави самого позову. Чим саме Сівковичу завдали моральної шкоди, яку він оцінює аж у 5 мільйонів гривень?

Та й, власне, про сам факт вимоги 5-ти мільйонів гривень, як правило, не згадується. Чомусь Сівкович частіше афішує, що очікує вибачень, тоді як найбільш серйозною вимогою в позові фігурує претензія у 5 мільйонів гривень?

Спробуємо в усьому розібратися по порядку. Для початку трохи передісторії.

7 жовтня у Верховній Раді України було заслухано звіт тимчасової слідчої комісії ВР з питань розслідування обставин отруєння Віктора Ющенка. Звіт робив її голова пан Сівкович, загалом спростовуючи версію про отруєння кандидата у президенти.

“Наша Україна” та сам Віктор Ющенко були проти дострокового звіту, вважаючи його передчасним, оскільки далеко не всі документи були досліджені слідчою комісією.

Ввечері того ж дня у прямому ефірі на “5-му каналі” разом з ведучим Романом Скрипіним пан Порошенко коментував ситуацію навколо звіту та давав оцінку діям Сівковича. Зокрема, на такі висловлювання Порошенка як на недостовірні, вказано у позові:

Перший уривок: “Пан Сівкович, отримавши висновки Віденської клініки, які дають підстави лікарям, залученим експертам зробити висновок про те, чи правомірний, чи правий, чи неправий висновок Віденської клініки. Вони були в паніці відкинуті, і почався реалізовуватися сценарійфальшивий прес-реліз, програма, виступ Сівковича сьогодні на комісії, заготовлені програми “Епіцентр”, заготовлені сюжети “Плюсів”, “Інтер”, УТ-1. І єдине, що не спрацювало – це те, що всі лікарі комісії відмовилися це підписувати і авторизовувати”

Другий уривок (про відмову Сівковича приходити на “5 канал”): ” Я категорично переконаний, що“мавр сделал свое дело – мавр может уходить … Він виконав свою роль, виконав оцю брехню, яку він розповсюджував з трибуни Верховної Ради“.

Третій уривок: “Поведінка влади, яку вона використовує до Ющенка, просто означає одне – що чесно Ющенка влада перемогти не може. І сьогодні єдиний сценарій влади є знищення кандидата, з застосуванням біологічної зброї, з застосуванням спецслужб, і з застосуванням колеги Сівковича, як колишнього працівника цих спецслужб. Я можу наголосити – пане Сівковичу – я більше вам руки не подам. Ви сьогодні зробили справу, ви не пройшли тест на випробування людини, ви провалили тест.”

На даний момент справа у суді. Однак жодного рішення по суті ще не приймалося. У людей, не обізнаних з юриспруденцією, може складатися враження, що вина Порошенка вже доведена, і саме тому суд наклав арешт на рахунки, у тому числі “5 каналу”.

Більше того, навіть у повідомленнях “Інтерфаксу” вказано, що суд наклав арешт, щоб змусити Порошенка вибачитися.

Це неправдива інформація. Арешт рахунків відбувся в момент подання заяви без розгляду по суті. Це процедура забезпечення позову, яка означає, щоякщо в результаті судового розгляду позивач виграє, то він гарантовано отримає гроші, які вимагає.

Юридично ця процедура не передбачає тиску на відповідача, хоча традиційно саме з такою метою в Україні застосовується. Якщо метою є тиск – суддя зобов’язаний відмовити в арешті рахунків.

Тепер проаналізуємо ключове питання. Чи мав Сівкович підстави звертатися до Порошенка з позовом про захист честі і гідності?

Звичайно, звертатися до суду має право будь-яка людина з будь-якого питання і це гарантує Конституція України. Інша справа – наявність обґрунтованих реальних підстав виграти справу.

Знову ж таки, інформаційні повідомлення центральних телеканалів формують враження, що Порошенко винен апріорі і має вибачатися. Розглянемо висловлювання Порошенка з точки зору українських законів та практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до Конституції України, кожна особа має право вимагати спростування недостовірної інформації поширеної про неї, а також відшкодування моральної шкоди, якщо про неї поширили недостовірну інформацію (стаття 32).

Цивільний кодекс та інші закони розвивають та уточнюють (а часом, на жаль, заплутують) ці положення, однак принципова річ яка залишається: для відповідальності особи треба встановити факт поширення недостовірної інформації.

Весь масив інформації звично розділяють на дві категорії: факти та оціночні судження. Якщо факти можна перевірити на достовірність, то оціночні погляди є лише думками особи: їх не можна спростувати чи довести їхню правдивість.

Якщо хтось скаже, що вважає незадовільною роботу уряду, то це буде оцінкою, критикою, але відповідно до законодавства, не можна особу примусити відмовитися від своїх слів та не можна вимагати, щоб вона доводила правдивість цих слів.

У Законі України “Про інформацію” вказано, що ніхто не може нести відповідальність за висловлювання оціночних суджень. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості.

Багато рішень про оціночні судження виніс Європейський суд з прав людини (Страсбург), встановлюючи порушення статті 10 Європейської конвенції, коли національні суди хибно тлумачили певні висловлювання як факти, тоді як насправді вони були оціночними судженнями.

Оцінки та критика мають дуже сильний захист у всіх країнах та за всіма міжнародними договорами, що визнають право на свободу слова. Особливо сильно захищені висловлювання про діяльність органів влади (яким є в тому числі парламент), так само особливий захист отримують журналісти та члени парламенту, особливо опозиційні. Такими є вимоги демократичного суспільства.

Ключовим питанням у справі Сівковича проти Порошенка є кваліфікація висловлювань останнього на адресу першого.

Чи стверджував Порошенко про факти чи він давав свою оцінку діям Сівковича? Для того щоб дати відповідь на це питання потрібно знати не лише українське законодавство, але й практику Європейського суду.

Оціночні судження бувають достатньо простими, коли ні в кого не викликає сумнівів, що мова не йде про факти. Можна згадати випадки, коли когось з політиків та чиновників називали: “вампіром”, “нільським крокодилом”, “політичною повією”, кублом недолугих педагогів”.

Висловлювання Порошенка: “ви зробили свою справу”, “ви не пройшли тест на випробування людини”, “почався реалізуватися сценарій”, “він виконав cвою роль”, “мавр сделал свое дело – мавр может уходить”, – є точно оціночними судженнями. Це оцінка Порошенком роботи Сівковича.

Лише в тому випадку, якщо оцінки є зовсімбезпідставними, можна було доводити, що безпідставні оцінки могли сприйматися глядачами як факти. Не вимагається, щоб ці підстави були переконливими, вони, принаймні, мають бути.

Поріг для підстав дуже низький, коли мова йде про політику, і трохи більш високий, коли мова йде про приватних осіб та про суддів.

Трохи детальніше треба зупинитися на висловлюванні Порошенка “виконав оцю брехню, яку розповсюджував з трибуни Верховної Ради” .

Звинувачення у брехні, можливо, більшою мірою сприймається як факт, однак потрібно уважно дивитися на контекст висловлювання. Як іншими словами можна оцінити слова про брехню: “Сівкович подавав неправдиву / спотворену / необ’єктивну / неповну інформацію про розслідування отруєння Ющенка”.

Чи можна це вважати твердженням факту? На мою думку – ні. Це так само є оціночне судження Порошенка, його не можна ні перевірити, ні спростувати.

Об’єктивність чи необ’єктивність звіту поняття оціночні. Якби мова йшла про якісь конкретні дані, наприклад, особа заявила, що вона офіційно задекларувала мільйон гривень доходів, а інша сказала, що та бреше, у цьому випадку можна реально перевірити декларацію та переконатися, хто правий, а хто ні.

Повнота та достовірність звіту не перевіряється на достовірність, тому що сам звіт – це оцінки.

Знову ж таки, велике значення має наявність у Порошенка підстав робити оцінки про брехню. Про ці підстави говорилося у самій програмі.

По перше, вказувалося, що комісії була передана детальна інформація про перебіг хвороби Ющенка, яку комісія взагалі не взяла до уваги.

По друге, вказувалося, що лікарі відмовилися підписувати висновок комісії. Вже цих підстав більше ніж достатньо для виправдання оцінки про брехню.

Єдина частина висловлювань, до яких є претензії у Сівковича, і яка є фактом, стосувалася лікарів. Порошенко сказав, що “єдине, що не спрацювало – це те, що всі лікарі комісії відмовилися це підписувати і авторизовувати” .

Це є твердженням про факт. Воно може бути перевірене на достовірність. Сівкович вказує, що всього лікарів у комісії було 4, а відмовилися голосувати за оголошення інформації комісії 2 з них.

Не будемо вдаватися у подробиці, що підтримка тексту і підтримка факту оприлюднення інформації є різними речами. Мені не відомо, чи був текст звіту під час голосування комісії.

Припустимо, Порошенко дійсно неправий. Це може мати два окремі наслідки: відповідальність за недостовірність саме цієї інформації та відповідальність за необґрунтовані оцінки, які базувалися на неточному факті.

Що стосується першого то, хоча факт недостовірний, Сівкович не має до нього стосунку. Він може захищатися щодо інформації поширеної про нього, тоді як ця інформація була поширена про лікарів. Тобто, лише самі лікарі можуть вимагати спростування і відшкодування моральної шкоди, якщо зможуть довести, що їм завдано такої шкоди.

Друге: чи може бути виправданою оцінка, яка базується на неточному факті? У цьому складному питанні доцільно звернутися до справи Європейського суду з прав людини “Дічанд проти Австрії”.

Її особливість якраз полягала в тому, що Австрійські суди прийшли до висновку, що не може бути оціночного судження, яке базується на неточному факті, а Європейський суд цю тезу спростував і захистив висловлювання.

Справа Дічанд проти Австрії взагалі дуже схожа до справи Сівкович проти Порошенка (текст справи російською можна знайти тут).

Дічанд написав критичну статтю “Моральні засади – 93” про пана Граффа, адвоката, що пішов у політику. У статті він зокрема відзначив, що відповідно до демократичних стандартів, особа, яка є членом уряду, повинна припинити займатися адвокатською діяльністю. Тоді як пан Графф не припинив це робити і виступав у судах у справах проти групи ЗМІ, яку представляв Дічанд.

Однак помилка полягає в тому, що пан Графф ніколи не був членом уряду – він був членом парламенту. Граф виграв справу про дифамацію в Австрії, де суди встановили, що інформація була неточною, і що не може бути оціночного судження на базі неточної інформації.

Однак Європейський суд не погодився з таким висновком і зазначив у своєму рішенні, що в контексті справи неточність не є такою вже суттєвою. Навіть при тому, що для членів парламенту немає правил про припинення адвокатської практики, Дічанд мав право на таке оціночне судження.

У цій же справі фігурувала ще одна теза, що пан Графф працюючи у парламенті, лобіював прийняття закону, який надавав переваги його групі ЗМІ.

В Австрійський судах Дічанд не зміг довести наявність переваг, оскільки фактично закон стосувався всіх ЗМІ (мова йшла про судові штрафи за певні порушення). Однак Євросуд вказав, що фраза про переваги була оціночною, для такої оцінки потрібні були хоча б мінімальні підстави.

Суд погодився з аргументами, що збільшення штрафів могло більше вдарити по щоденним газетам, ніж по щотижневим, які представляв Графф. Тобто, знову ж таки Євросуд сказав, що для оціночних суджень повинні бути хоч якісь підстави, вони не повинні бути очевидними чи переконливими.

Справа Дічанда повністю підтверджує, що всі без винятку висловлювання Порошенка є оціночними судженнями. За українським законодавством, особа не несе жодної відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Порошенко мав підстави для своїх оцінок. Навіть фактичні неточності щодо лікарів які відмовились підтримувати звіт не впливають на кваліфікацію висловлювань як оціночних. Пан Порошенко є членом парламенту і представником опозиції, висловлювання таких осіб мають особливий захист, тим більше перед виборами президента.

Тема, щодо якої робилися оцінки, є надзвичайно суспільно важливою, для того щоб обмежувати висловлюванння щодо неї потрібні дуже вагомі підстави.

З точки зору стандартів свободи слова жодне з висловлювань не може вважатися наперед істиним, чи наперед хибним. Держава та ЗМІ повинні забезпечити вільне поширення та плюралізм думок.

Громадяни/виборці повинні отримати максимум інформації та різних точок зору і мають самі розібратися, кому вони вірять, а кому – ні. Особа, яка йде в політику, свідомо відкривається ретельній увазі та критиці, як з боку ЗМІ, так і з боку громадян та політичних конкурентів.

Українське законодавство, в частині захисту ЗМІ та свободи слова є одним з найкращих. Просто його потрібно знати і виконувати, а не зловживати.

Та швидкість, з якою на рахунки “5 каналу” наклали арешт, викликає серйозні підозри, що було навмисно знайдено абсолютно формальний привід для того, щоб створити перешкоди “5 каналу”.

Обґрунтованих підстав висувати претензії до “5 каналу” не було зовсім, адже, телеканал не несе відповідальності за висловлювання у прямому ефірі! Приблизно за таких же надуманих обставин було закрито газету “Всеукраинские ведомости” у 98 році.

Символічно й те, що сума претензій була теж 5 мільйонів гривень. Позов був поданий від футбольного клубу “Динамо”(Київ), організації не причетної до політики, щодо інформації про запланований продаж Андрія Шевченка до італійського Мілану.

Навіть при тому, що газета посилалася на інформаційні агентства Італії, вона не змогла переконати суд у достовірності інформації. Вона програла 5 мільйонів гривень, а Андрій Шевченко поїхав до Мілану.

І проблема зовсім не в поганих законах.

Тарас Шевченко, Інститут Медіа Права