Директива Європейського Парламенту та Ради Європи 2010/13/ЄС від 10 березня 2010 року

 про узгодження певних положень, визначених законами, підзаконними актами та

адміністративними положеннями у державах-членах стосовно надання аудіовізуальних

 медіа послуг (Директива про аудіовізуальні медіа послуги)

(кодифікована верія)

(текст застосовується в ЄЕЗ)

 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу та, зокрема, ст.ст. 53(1) та 62,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Діючи відповідно до простої процедури, передбаченої законом ( ¹ ),

Враховуючи, що:

(1) Директива Європейського Парламенту та Ради 89/552/EEC від 3 жовтня 1989 про узгодження певних положень, визначених законами, підзаконними та адміністративними положеннями у державах-членах стосовно надання аудіовізуальних медіа послуг (Директива про аудіовізуальні послуги) ( ²) зазнала багатьох суттєвих змін ( ³ ). Із метою досягнення ясності і чіткості зазначену Директову необхідно кодифікувати.

(2). Аудіовізуальні транскордонні медіа послуги, що здійснюються за допомогою різних технологій, є одним із способів досягнення цілей Союзу. Необхідно вжити певних заходів для уможливлення і забезпечення переходу від національних ринків до загального ринку виробництва та розповсюдження програм, а також для забезпечення умов чесної конкуренції, не завдаючи при цьому шкоди ролі аудіовізуальних медіа послуг щодо задоволення суспільних інтересів.

(3) Рада Європи схвалила Європейську Конвенцію про телебачення без кордонів.

(4) У світлі новітніх технологій у сфері передачі аудіовізуальних медіа послуг нормативно-правова база у сфері здійснення телевізійного мовлення має враховувати вплив структурних змін, поширення інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ), технологічних розробок моделей ведення бізнесу, зокрема, фінансування комерційного телевізійного мовлення,  а також забезпечувати оптимальні умови конкурентоспроможності та правової визначеності інформаційних технологій у Європі, її медіа-індустрій та медіа послуг, а також повагу до культурного і мовного розмаїття.

(5) Аудіовізуальні медіа послуги є як культурними, так і економічними послугами. Їх постійно зростаюче значення для суспільства, демократії, зокрема у сфері забезпечення свободи інформації, різноманітності поглядів та медіа-плюралізму, освіти і культури виправдовує застосування спеціальних правил до цих послуг.

 (6) Стаття 167 (4) Договору про функціонування Європейського Союзу вимагає враховувати культурні аспекти у своїй діяльності, яка здійснюється   відповідно до інших положень цього Договору, зокрема з метою поваги та розвитку розмаїття своїх культур. EN 15.4.2010 Офіційний журнал Європейського Союзу L 95/1                    ________

( 1 ) позиція європейського парламенту від 20 жовтня 2009 (ще не опубліковано в „офіційному журналі”) і рішення ради від 15 лютого 2010.

( 2 ) oj l 298, 17.10.1989, p. 23. оригінал тексту мав назву ‘директива ради 89/552/єес від 3 жовтня 1989 р. щодо координації певних положень, визначених законами, підзаконними та адміністративними актами у державах членах стосовно здійснення телевізійних трансляцій”.

( 3 ) див. додаток i, частина a.

 

 (7) У своїх Резолюціях від 1 грудня 2005 року (¹) і 4 квітня 2006 року (²) за результатами роботи Дохійського раунду і  міністерських конференцій СОТ, Європейський парламент закликав виключити основні державні послуги, а саме, аудіовізуальні, із сфери дії ліберальних правил у відповідності до Генеральної угоди про торгівлю послугами (GATS). У своїй резолюції від 27 квітня 2006 (³) Європейський парламент підтримав Конвенцію ЮНЕСКО про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження, у якій, зокрема, йдеться про те, що “культурна діяльність, культурні товари та послуги мають як економічний, так і культурний характер, оскільки вони є носіями самобутності, цінностей і змісту і тому до них не можна відноситися як до чогось, що має тільки комерційну цінність. Рішенням Ради 2006/515/ЄК від 18 травня 2006 року про укладення Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (⁴) Конвенцію ЮНЕСКО схвалено від імені Співтовариства. Конвенція набула чинності 18 березня 2007 року. У цій Директиві враховуються принципи цієї Конвенції.

 (8) Держави-члени зобов’язані запобігати будь-яким діям, що перешкоджають вільному руху та продажу телевізійних програм або сприяють створенню ринкових переваг, що може призвести до обмеження плюралізму та свободи інформації на телебаченні та в інформаційному секторі в цілому.

 (9) Ця Директива не завдає шкоди чинним або майбутнім актам Союзу щодо гармонізації, зокрема, щодо виконання обов’язкових вимог у сфері захисту прав споживачів та забезпечення чесної комерційної діяльності та конкуренції.

 (10) Традиційні медіа послуги, такі як телебачення, та новостворювані аудіовізуальні медіа послуги на замовлення надають широкі можливості у сфері  працевлаштування у Союзі, особливо для малих і середніх підприємств, а також стимулюють економічне зростання й інвестиції. Зважаючи на важливість „єдиного ігрового поля” і стану справ на європейському ринку аудіовізуальних медіа послуг, необхідно дотримуватися основних принципів внутрішнього ринку, таких як вільна конкуренція і однаковий підхід для забезпечення прозорості і передбачуваності на ринках аудіовізуальних медіа послуг та забезпечення низьких вхідних бар’єрів.

 (11) Для недопущення спотворення конкуренції, необхідно підвищити правову визначеність, надати допомогу у створенні внутрішнього ринку та сприяти формуванню єдиного інформаційного простору, щоб принаймні на базовому рівні існували узгоджені правила, застосовні до всіх аудіовізуальних медіа послуг: телевізійного мовлення (тобто – лінійних аудіовізуальних медіа послуг) та  аудіовізуальних медіа послуг на замовлення (тобто – нелінійних аудіовізуальних медіа послуг).

 (12) 15 грудня 2003 року Комісія схвалила Комюніке про майбутнє європейської регуляторної політики у сфері аудіовізуальних послуг, у якій підкреслила, що регуляторна політика у цьому секторі має захищати певні суспільні інтереси, такі як культурне розмаїття, право на інформацію, медіа плюралізм, захист неповнолітніх і захист прав споживачів, та підвищувати обізнаність суспільства і медіа грамотність, як сьогодні, так і в майбутньому.

 (13) У Резолюції Ради та представників урядів держав-членів, які зустрічалися з Радою, від 25 січня 1999 року щодо суспільного мовлення (⁵), ще раз підтверджується, що для виконання своєї місії суспільне мовлення повинне постійно отримувати користь від технологічних досягнень. Співіснування приватних та державних провайдерів аудіовізуальних медіа послуг є особливістю, характерною для європейського аудіовізуального медіа-ринку.

 (14) Комісія схвалила ініціативу «i2010: Європейське інформаційне суспільство» для заохочення зростання і створення робочих місць в інформаційному суспільстві та медіа індустрії. Мова йде про комплексну стратегію, спрямовану на заохочення виробництва європейського контенту, розвиток цифрової економіки та використання ІКТ на фоні взаємопроникнення інформаційних та медіа послуг, мереж і механізмів за рахунок модернізації і введення в дію усіх інструментів політики ЄС: нормативних документів, наукових досліджень і співпраці з промисловістю. Комісія взяла на себе зобов’язання створити сталі основи внутрішнього ринку для інформаційних послуг за рахунок модернізації правової бази аудіовізуальних послуг. Мета цієї ініціативи i2010, в принципі, досягається шляхом надання можливості індустріям зростати в умовах лише необхідного регулювання, а невеликим новим компаніям, які є майбутніми творцями добробуту та робочих місць, – процвітати, запроваджувати зміни і створювати робочі місця в умовах вільного ринку.

(15) Європейський парламент схвалив 4 вересня 2003 року (6), 22 квітня 2004 року (7) і 6 вересня 2005 (8) резолюції, у яких підтримується загальний підхід до основних правил щодо всіх аудіовізуальних медіа послуг та додаткових правил для телевізійного мовлення.

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­___________________

( ¹ ) oj c 285 e, 22.11.2006, ст. 126. 

 ( ² ) oj c 293 e, 2.12.2006, ст. 155.

( ³ ) oj c 296 e, 6.12.2006, ст. 104. 

 ( ⁴ ) oj l 201, 25.7.2006, ст. 15.

( ⁵ ) oj c 30, 5.2.1999, ст. 1.  ( ⁶) резолюція європейського парламенту про телебачення без кордонів (oj c 76 e, 25.3.2004, ст. 453).

( ⁷ ) резолюція європейського парламенту про ризик порушення у єс і, зокрема, в італії свободи вираження поглядів та свободи  інформації (стаття 11(2) хартії основних прав єс) (oj c 104 e, 30.4.2004, p. 1026).

( ⁸ ) резолюція європейського парламенту про застосування ст.ст. 4, 5 директиви  89/552/єес (телебачення без кордонів) зі змінами, внесеними директивою 97/36/єк за  2001-2002 (oj c 193 e, 17.8.2006, p. 117).

 

(16) Ця Директива сприяє дотриманню основних прав і повністю відповідає принципам, визнаним у Хартії основних прав Європейського Союзу (¹), зокрема, у статті 11. У зв’язку з цим ця Директива жодним чином не впливає на здійснення державами-членами своїх конституційних норм у питанні свободи преси і свободи вираження поглядів ЗМІ.

 (17) Ця Директива жодним чином не впливає на зобов’язання держав-членів, які випливають із застосування Директиви Європейського парламенту і Ради 98/34/ЄС від 22 червня 1998, у якій визначено  процедуру  постачання  інформації  у сфері технічних стандартів та постанови і правила надання  послуг Інформаційного суспільства(²). Відповідно, розроблені національні засоби, що застосовуються до аудіовізуальних медіа послуг на замовлення більш суворого або більш детального характеру, ніж ті, які необхідні для простого перенесення Директиви Європейського парламенту і Ради 2007/65/ЄК від 11 грудня 2007, що доповнює Директиву Ради 89/ 552/ЄEC щодо координації певних положень, визначених законами, підзаконними та адміністративними актами у державах членах стосовно здійснення телевізійних трансляцій (³), мають підлягати процесуальним зобов’язанням, визначеним у статті 8 Директиви 98/34 / ЄС.

 (18) Директива Європейського парламенту та Ради 2002/21/ЄС від 7 березня 2002 року про спільні правові рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива) (⁴), як визначено у її статті 1 (³), не впливає на заходи, які вживаються на рівні Союзу або держав-членів, для здійснення спільних цілей, зокрема, пов’язаних із регулюванням контенту та аудіовізуальної політики.

 (19) Ця Директива не впливає на відповідальність держав-членів та їх владні органи у питаннях організації, включаючи системи ліцензування, адміністративних дозволів і оподаткування, фінансування та контенту програм. Таким чином, незалежність культурного розвитку в державах-членах і збереження культурного розмаїття в Союзі залишаються у силі.

(20) Жодне з положень цієї Директиви не повинне вимагати або заохочувати держави-члени створювати нові системи ліцензування або адміністративних дозволів на будь-який вид аудіовізуальних медіа послуг.

 (21) Для цілей цієї Директиви поняття „аудіовізуальні медіа послуги” повинне охоплювати тільки аудіовізуальні медіа послуги, тобто телевізійне мовлення, або ж послуги на замовлення, якими є ЗМІ, тобто ті, що призначені для сприйняття і можуть мати значний вплив на широку громадськість. Їх сферу слід обмежити послугами, визначеними у Договорі про функціонування Європейського Союзу, тому він повинен включати будь-які форми економічної діяльності, в тому числі й надання послуг державними підприємствами, але не включати діяльність, яка в основі своїй не є  економічною і не конкурує з телевізійним мовленням, як-то: приватні веб-сайти і послуги з надання або розповсюдження аудіовізуального контенту, створеного приватними користувачами в цілях спільного використання та обміну в межах груп за інтересами.

(22) Для цілей цієї Директиви поняття „аудіовізуальні медіа послуги” охоплює ЗМІ у зв’язку з їх інформативною, розважальною та освітньою функцією для суспільства в цілому, а також – комерційну аудіовізуальну рекламу за виключенням будь-яких  форм приватного листування, яким є, наприклад, електронне листування з обмеженим колом адресатів. Із цього поняття мають бути виключені всі послуги, основною метою яких не є надання програм, тобто такі, під час яких аудіовізуальний контент з’явився випадково, а не як результат їх головної мети. Як приклад, це стосується веб-сайтів, які розміщують аудіовізуальні елементи у допоміжній функції, наприклад, анімаційні графічні елементи, короткі рекламні ролики або інформація, пов’язана з продуктом чи послугами, які не є аудіовізуальними. З цих причин азартні ігри, що передбачають ставки із грошовою вартістю, у тому числі лотереї, парі та інші форми ігрових азартних послуг, а також он-лайн ігри і пошукові системи, за винятком ефірної трансляції азартних ігор, мають бути виключені зі сфери застосування цієї Директиви.

 (23) Для цілей цієї Директиви поняття “аудіовізуальний”  має стосуватися рухомих зображень зі звуком або без нього і включати відповідно німе кіно, але не включати аудіо передачу звуку або радіо послуги. Окрім надання програм як основної мети аудіовізуальних медіа послуг, до поняття таких послуг включено текстовий контент, який супроводжує програми, наприклад, субтитрування та електронні програмні гіди. Автономні текстові послуги не підпадають під дію цієї Директиви, що не  впливає на свободу держав-членів регулювати такі послуги на національному рівні у відповідності до Договору про функціонування Європейського Союзу.

 (24) Особливістю аудіовізуальних медіа послуг на замовлення є те, що вони “подібні до телевізійного мовлення”, наприклад, змагаються за ту ж аудиторію, а характер і засоби доступу до послуги надають користувачам обґрунтовані підстави очікувати на нормативно-правовий захист у рамках дії цієї Директиви. У світлі цього і з метою недопущення неоднакового підходу щодо вільного обміну і конкуренції, поняття «програма» слід тлумачити у процесі розвитку з урахуванням досягнень телевізійного мовлення. EN 15.4.2010 Офіційний журнал Європейського Союзу L 95/3

 ( 1 ) OJ C 364, 18.12.2000, ст. 1.

( 2 ) OJ L 204, 21.7.1998, ст. 37.

( 3 ) OJ L 332, 18.12.2007, ст. 27.

( 4 ) OJ L 108, 24.4.2002, ст. 33.

(25) Для визначення ролі провайдера медіа послуг та визначення аудіовізуальних медіа послуг велике значення має поняття редакційної відповідальності. Держави-члени у процесі схвалення заходів щодо реалізації цієї Директиви можуть уточнювати аспекти визначення редакційної відповідальності, зокрема, поняття «ефективного контролю». Ця директива не впливає на випадки звільнення від відповідальності, визначені Директивою Європейського парламенту і Ради 2000/31/ЄК від 8 червня 2000 року про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема, електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію) (¹).

(26) Для цілей цієї Директиви визначення провайдера медіа послуг не повинне включати фізичних або юридичних осіб, які лише транслюють програми, редакційна відповідальність щодо яких лежить на третіх особах.

 (27) Телевізійне мовлення наразі включає аналогове і цифрове телебачення, потокове мовлення наживо, Інтернет трансляції і майже-відео-на-замовлення, у той час, як відео-на-замовлення, наприклад, є аудіовізуальною медіа послугою на замовлення. Загалом, стосовно телевізійного мовлення або телепрограм, що пропонуються як аудіовізуальні медіа послуги на замовлення одним і тим же провайдером медіа послуг, вимоги цієї Директиви слід вважати дотриманими, якщо виконуються  ті, які застосовуються до  телевізійного мовлення, тобто лінійної передачі. Однак тоді, коли різні види послуг пропонуються одночасно, але є чітко відмежованими послугами, цю Директиву слід застосовувати до кожної окремої послуги.

 (28) Сфера застосування цієї Директиви не охоплює електронні версії газет і журналів.

 (29) Усі характеристики аудіовізуальних медіа послуг, викладені в їх визначенні і роз’яснені в пунктах 21 – 28 преамбули, мають бути присутніми одночасно.

 (30) У контексті телевізійного мовлення до поняття одночасного перегляду також має бути включено квазі-одночасний перегляд через зміни короткочасних затримок, що відбуваються між передачею і отриманням трансляції у зв’язку з технічними причинами, характерними  для процесу передачі.

 (31) У цій Директиві має бути закладено широке визначення аудіовізуальної комерційної телереклами, до якої, однак, не повинно бути включено соціальну рекламу та звернення благодійних організацій, які транслюються безоплатно.

(32) Для цілей цієї Директиви визначення «продукція європейського виробництва” не повинне впливати на можливість держав-членів розробляти детальніше визначення провайдерів медіа послуг, які знаходяться під їх юрисдикцією, відповідно до законодавства Союзу та цілей цієї Директиви.

(33) Принцип походження країни має вважатися основним у ​​цій Директиві, оскільки він має важливе значення для створення внутрішнього ринку. Цей принцип слід застосовувати до всіх аудіовізуальних медіа послуг з метою забезпечення правової визначеності для провайдерів медіа послуг як необхідної основи для нових бізнес-моделей і розгортання таких послуг. Це також важливо для забезпечення вільного руху інформації та аудіовізуальних програм на внутрішньому ринку.

 (34) Для сприяння формування сильної, конкурентоспроможної і єдиної європейської аудіовізуальної індустрії та підтримки медіа плюралізму у масштабах Союзу, тільки одній державі-члену слід мати юрисдикцію щодо провайдера аудіовізуальних медіа послуг, а плюралізм інформації повинен бути основоположним принципом Союзу.

 (35) Розроблено ряд практичних критеріїв для визначення у рамках вичерпної процедури, що лише одна держава-член має юрисдикцію щодо провайдера медіа послуг у зв’язку з наданням послуг, яких  стосується ця Директива. Утім, з урахуванням практики Європейського Суду справедливості і з метою уникнення випадків правового вакууму, доречно посилатися на критерій заснування у значенні статей 49 – 55 Договору про функціонування Європейського Союзу як остаточного критерію визначення юрисдикції держави-члена.

 (36) Вимога до держави-члена, з території якої здійснюється трансляція, перевіряти відповідність трансляції національному законодавству  згідно з цією Директивою є достатньою з т.з. законодавства Союзу для забезпечення вільного руху трансляцій без додаткового контролю за тих самих підстав з боку держав-членів, що приймають трансляції. Попри це, держава-член, що приймає трансляцію, за певних умов та як  виняток, може тимчасово призупинити ретрансляцію телевізійного мовлення.

 (37) Обмеження на вільне надання аудіовізуальних медіа послуг на замовлення мають бути можливими лише  відповідно до умов та процедур, що повторюють визначені у статті 3 (4), (5) і (6) Директиви 2000/31/ЄС.

 (38) Технологічний розвиток, особливо цифрових супутникових програм, означає необхідність адаптувати допоміжні критерії для забезпечення раціонального регулювання та його ефективної реалізації, аби надати учасникам реальні права на контент аудіовізуальних медіа послуг.

_________________

 ( 1 ) OJ L 178, 17.7.2000, ст. 1.

(39) Оскільки ця Директива стосується послуг, що надаються загальній аудиторії Союзу, її слід застосовувати лише до аудіовізуальних медіа послуг, які аудиторія може отримувати безпосередньо або опосередковано в одній або декількох державах-членах зі стандартним побутовим обладнанням. Визначення «стандартне побутове обладнання» має залишатися у компетенції національних органів.

 (40) У ст.ст. 49-55 Договору про функціонування Європейського Союзу визначено основоположне право на свободу заснування. Таким чином, провайдери медіа послуг загалом мають бути  вільними у виборі країн-членів, у яких вони засновуються. Суд справедливості також наголошував на тому, що “Договір не перешкоджає здійсненню підприємством права вільно надавати послуги, якщо підприємство не пропонує послуги в державі-члені, в якій його створено” (¹).

 (41) Держави-члени повинні мати можливість застосовувати детальніші або суворіші правила у сфері дії цієї Директиви до провайдерів медіа послуг, що знаходяться під їх юрисдикцією, якщо ці правила відповідають загальним принципам законодавства Союзу. Для вирішення ситуацій, коли телемовник, знаходячись під юрисдикцією однієї з держав-члена, спрямовує телевізійну трансляцію повністю або переважно на територію іншої держави-члена, прийнятним рішенням буде вимагати від держав-членів взаємовигідного вирішення питання, а, в разі ухилення, застосування кодифікованої практики Суду (²) у поєднанні з більш ефективною процедурою, що враховує інтереси держави-члена, не піддаючи сумніву відповідність застосування принципу країни походження. Поняття норм загального суспільного інтересу було розроблено Судом у своїй практиці  у зв’язку зі статтями 43 і 49 Договору про Європейські Співтовариства (сьогодні статті 49 і 56 Договору про функціонування Європейського Союзу), і містить, зокрема, норми про захист прав споживачів, захист неповнолітніх та культурної політики. Держава-член, від якої надходить запит щодо співробітництва, повинна гарантувати, що зазначені конкретні національні норми, які є об’єктивно необхідними, застосовуються у недискримінаційний та пропорційний спосіб.

 (42) Під час оцінювання  кожного окремого факту повного або переважного спрямування провайдером аудіовізуальних медіа послуг, заснованим в іншій державі-члені, трансляції на її територію, держава-член може звернутися до таких показників, як: походження доходів від телевізійної реклами та/або абонентської плати, основна мова медіа послуги або наявність програм чи комерційної реклами, конкретно орієнтованої на аудиторію держави-члена,  на території якої трансляція приймається.

 (43) Відповідно до цієї Директиви, незалежно від застосування принципу країни походження, держави-члени можуть як і раніше вживати заходи, що обмежують вільний рух телевізійного мовлення, але тільки за умов і відповідно до процедури, які визначені у цій Директиві. Проте Суд неодноразово постановляв, що будь-яке обмеження вільного надання послуг, як і будь-який відхід від основоположного принципу Договору, повинне тлумачитися обмежувально (³).

 (44) У своєму комюніке до Європейського парламенту та Ради щодо удосконалення регулювання задля економічного зростання та зайнятості в країнах Європейського Союзу, Комісія підкреслила необхідність ретельного аналізу відповідного нормативного підходу, зокрема з метою виявити перевагу застосування законодавчого підходу до відповідної сфери та проблеми, або можливості використовувати  альтернативні шляхи, такі як  спільне регулювання і саморегулювання. Крім того, як показує досвід, інструменти спільного регулювання та саморегулювання, реалізовані у відповідності до різних правових традицій держав-членів, можуть відігравати важливу роль у забезпеченні високого рівня захисту прав споживачів. Заходи, спрямовані на досягнення суспільного інтересу у секторі нових аудіовізуальних медіа послуг є більш ефективними, якщо вони вживаються за активної підтримки самих провайдерів цих послуг. Таким чином, саморегулювання є добровільною ініціативою, що дозволяє комерційним суб’єктам, соціальним партнерам, недержавним організаціям або асоціаціям приймати спільні для всіх керівні принципи.

Держави-члени у відповідності до своїх правових традицій мають визнавати ефективність саморегулювання  як доповнення до законодавчих та судових та/або адміністративних механізмів, а також його корисну роль для досягнення цілей цієї Директиви. Однак, попри те, що саморегулювання може бути додатковим механізмом реалізації деяких положень цієї Директиви, воно не повинне витісняти законодавчі зобов’язання на національному рівні. Спів-регулювання забезпечує мінімальний  юридичний зв’язок між саморегулюванням і національним законодавцем в межах правових традицій держав-членів. Спів-регулювання дозволяє державі втручатися  у випадку, якщо її цілі  не виконуються. Не зазіхаючи на офіційні зобов’язання держав-членів щодо транспозиції, ця Директива заохочує до застосування спів-регулювання та саморегулювання. Це жодним чином не зобов’язує держави-члени ані встановлювати режими спів-регулювання та/або саморегулювання, ані змінювати або ставити під загрозу спів-регулювання, що наразі існує, або ініціативи саморегулювання, які уже ефективно діють у державах-членах. 

_______________________

 ( ¹ ) справа c-56/96 vt4 ltd проти vlaamse gemeenschap [1997] ecr i-3143, частина 22; case c-212/97 centros проти erhvervs-og selskabsstyrelsen [1999] ecr i-1459; також див. cправа c-11/95 «комісія проти бельгії» [1996] ecr i-4115; та cправа c-14/96 поля денюі [1997] ecr i-2785.

( ² ) cправа c-212/97 centros проти erhvervs-og selskabsstyrelsen, цит. вище; case 33/74 van binsbergen проти bestuur van de bedrijfsvereniging [1974] ecr 1299; case c-23/93 tv 10 sa проти комісаріату у справах змі [1994] ecr i-4795, ч. 21.

( ³ ) cправа c-355/98 «комісія проти бельгії» [2000] ecr i-1221, частина 28; cправа c-348/96 calfa [1999] ecr i-11, частина 23.

 (45) У зв’язку зі специфікою аудіовізуальних медіа послуг, особливо їх впливом на спосіб формування у людей світогляду, користувачам важливо точно знати, хто несе відповідальність за зміст цих послуг. Тому державам-членам необхідно забезпечити  користувачам постійний, простий і прямий доступ до інформації про провайдера медіа послуги. Кожна держава-член сама приймає рішення щодо практичних деталей досягнення цієї мети, які не впливатимуть на будь-які інші відповідні положення законодавства Союзу.

(46) Право людей з обмеженими можливостями і літніх людей на соціальну і культурну інтеграцію у життя Союзу нерозривно пов’язане з доступом до аудіовізуальних медіа послуг. Засоби досягнення  цього не повинні обмежуватися лише жестами, субтитруванням, аудіо-описом і простим та зрозумілим управлінням меню.

(47) «Медіа-грамотність» означає навички, знання і розуміння, які надають споживачам можливість ефективно і безпечно користуватися медіа. Медіа-грамотні люди здатні усвідомлено обирати, розуміти характер контенту і послуг та користуватися  повним спектром можливостей, які пропонують нові комунікаційні технології. Вони можуть краще захистити себе і свою сім’ю від шкідливого або вразливого матеріалу. Таким чином, слід заохочувати розвиток медіа-грамотності всіх верств населення і уважно стежити за його прогресом. Рекомендація Європейського парламенту та Ради від 20 грудня 2006 року про захист неповнолітніх та людської гідності і право на відповідь у зв’язку з  конкуренцією в Європейській індустрії аудіовізуальних та інформаційних послуг он-лайн (¹) вже містить ряд можливих заходів щодо сприяння розвитку медіа-грамотності, а саме: підвищення кваліфікації викладачів та інструкторів, спеціальне Інтернет навчання дітей  наймолодшого віку, а також  відкриті навчання батьків або організація національних кампаній для громадян за участю всіх медіа з метою  інформування про відповідальне використання Інтернету.

(48) Телемовники можуть придбати виключні права на телевізійне висвітлення подій, які мають великий суспільний інтерес. Однак необхідно сприяти плюралізму через різноманітне виробництво новин і програм у Союзі і дотримуватися принципів, які визнані у статті 11 Хартії основних прав Європейського Союзу.

 (49) Держави-члени зобов’язані вживати заходи щодо захисту права на інформацію та забезпечувати широкий доступ громадськості до телевізійного висвітлення національних або не-національних подій, що становлять великий суспільний інтерес, таких як Олімпійські ігри, чемпіонат світу з футболу та чемпіонат Європи з футболу. З цією метою держави-члени зберігають за собою право вживати заходи, що відповідають законодавству Союзу і спрямовані на регулювання здійснення телемовниками, що знаходяться під їх юрисдикцією, виключних прав на телевізійне висвітлення таких подій.

 (50) Для запобігання можливості обминати національні норми у сфері захисту суспільного інтересу необхідно вживати заходи в рамках Союзу, спрямовані на уникнення потенційної правової невизначеності та ринкових диспропорцій, а також узгодити вільне розповсюдження телевізійних послуг.

 (51) Зокрема, доцільно визначити положення, які стосуються здійснення телемовниками виключних прав на трансляцію,  придбаних для висвітлення подій, які становлять великий суспільний інтерес в іншій державі-члені, аніж та, під юрисдикцією якої знаходяться телемовники. Для того, щоб уникнути спекуляції виключними правами, яка здійснюється  з метою обминання національних розпоряджень, необхідно застосовувати ці положення до договорів, які укладені після виходу Директиви 97/36/ЕК Європейського парламенту та Ради (²) і до подій, які відбуваються після дати її імплементації. Договори, які з’явилися до опублікування цієї Директиви, але мають нову редакцію, вважаються новими.

 (52) Події, які становлять великий суспільний інтерес, повинні для цілей цієї Директиви відповідати певним критеріям, тобто бути видатними, які можуть зацікавити широку аудиторію Союзу або певної держави-члена, або важливої складової частини цієї держави-члена, та які готуються заздалегідь організатором заходу, що має законне право продавати права на висвітлення цих подій.

 (53) Для цілей цієї Директиви „безкоштовне телебачення” означає трансляцію програм на державному або комерційному каналі, до яких має доступ громадськість, яка не повинна сплачувати додаткові кошти, окрім основних видів оплати телевізійного мовлення, яке широко використовується  у кожній державі-члені (наприклад, плата за ліцензію та/або абонентська плата за кабельну мережу).

(54) Держави-члени мають право вживати будь-які заходи, які вважають необхідними, до аудіовізуальних медіа послуг, що надходять із третіх країн і не відповідають визначеним у статті 2 умовам щодо відповідності законодавству Союзу та міжнародним зобов’язанням Союзу.

_________________

 ( 1 ) oj l 378, 27.12.2006, ст. 72.

( 2 ) oj l 202, 30.7.1997, ст. 60.

 

(55) Із метою забезпечення основоположної свободи на отримання інформації та гарантування повного й належного захисту інтересів телеглядачів в Союзі, телемовники, які володіють виключними правами на телетрансляцію події, що становить великий суспільний інтерес, мають надавати на справедливій, обґрунтованій і недискримінаційній основі іншим телемовникам право на використання коротких уривків у випусках новин із зазначення власника виключних прав. Про ці умови  повідомляється завчасно до початку заходу, який становить великий суспільний інтерес, щоби дати час на реалізацію цього права. Телемовник має бути в змозі здійснювати це право через посередника, який діє від його імені у кожному окремому випадку. Такі короткі уривки можуть використовуватися для загальноєвропейської трансляції будь-якими каналами, в тому числі спортивними, і не повинні перевищувати 90 секунд. Право на доступ до коротких уривків застосовується «без кордонів» тільки тоді, коли це необхідно. Тому телемовник повинен спочатку звернутися з проханням про отримання доступу до телемовника, розташованого у тій  самій державі-члені, який має виключні права на подію, що становить великий суспільний інтерес.

Поняття  загальних програм новин не стосується компіляції коротких уривків у розважальні програми. Принцип країни походження має застосовуватися як до доступу, так і до передачі коротких уривків. У випадку транскордонної трансляції це означає послідовність у застосуванні різних законів. По-перше, у частині доступу до коротких уривків  застосовується  закон держави-члена, у якій розташовується телемовник, що постачає сигнал (тобто, надає доступ). Це, як правило,  держава-член, в якій відбувається дана подія. У випадку, якщо держава-член створила аналогічну систему доступу до даної події, застосовується закон цієї держави-члена. По-друге, у частині передачі коротких уривків,  застосовується закон тієї держави-члена,  у якій розташовується  телемовник, який їх передає.

 (56) Вимоги цієї Директиви стосовно доступу до подій, які становлять великий суспільний інтерес, з метою використання в коротких новинах, не повинні шкодити положенням Директиви 2001/29/ЄК Європейського парламенту та Ради від 22 травня 2001 про гармонізацію певних аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві (¹) та відповідних міжнародних конвенцій у сфері авторського права і суміжних прав. Держави-члени повинні полегшувати доступ до подій, які становлять великий суспільний інтерес, надаючи доступ до сигналу мовника у значенні цієї Директиви. Однак, вони можуть обрати інші рівноцінні засоби у  значенні цієї Директиви. Такі засоби включають, зокрема, надання доступу до місця проведення цих заходів перед наданням доступу до сигналу.  Телемовники не повинні бути обмежені в укладенні більш  деталізованих договорів.

 (57) Медіа-провайдерів, які передають програми новин у прямому ефірі в режимі «на замовлення» після прямого ефіру слід забезпечити можливістю не адаптувати окрему програму шляхом виключення коротких уривків. Таку можливість необхідно обмежити постачанням тієї ж телевізійної трансляції на замовлення тим самим медіа-провайдером з метою недопущення створення нових бізнес моделей на замовлення на основі коротких уривків.

 (58) Аудіовізуальні медіа послуги на замовлення відрізняються від телевізійного мовлення можливістю з боку користувача обирати і контролювати ці послуги, а також їхнім впливом на громадськість (²). Це виправдовує застосування послабленого режиму регулювання  аудіовізуальних медіа послуг на замовлення, який передбачає дотримання лише основних правил,  визначених у цій Директиві.

(59) Присутність небезпечного контенту в аудіовізуальних медіа послуг викликає стурбованість з боку законодавців, медіа-індустрії та батьків. Нові платформи і нова продукція також викликатимуть нові проблеми. Тому необхідні правила, які б захищали фізичний, психічний та моральний розвиток неповнолітніх, а також людську гідність в усіх аудіовізуальних медіа послугах, включно з комерційними аудіовізуальними повідомленнями.

 (60) Заходи щодо захисту фізичного, психічного і морального розвитку неповнолітніх та людської гідності повинні бути ретельно збалансовані з основоположним правом на свободу вираження поглядів, яке визначене в Хартії основних прав Європейського Союзу. Метою таких заходів, як використання особистих ідентифікаційних номерів (ПІН-коди), систем фільтрування і маркування, має бути забезпечення належного рівня захисту фізичного, психічного і морального розвитку неповнолітніх та людської гідності, особливо у випадку аудіовізуальних медіа послуг на замовлення. У Рекомендації щодо захисту неповнолітніх та людської гідності і права на відповідь уже визнано важливість застосування систем фільтрування і маркування і включено ряд можливих заходів на користь неповнолітніх, таких як: систематичне забезпечення користувачів ефективною, оновленою і простою у використанні системою фільтрування, коли вони підписуються на провайдера доступу або на обладнання доступом до послуг, спеціально призначених для дітей із системою автоматичного фільтрування.

 

_________________

( 1 ) oj l 167, 22.6.2001, ст. 10.

( 2 ) case c-89/04 mediakabel bv протикомісаріату з питань змі [2005] ecr i-4891.

 

(61) У відповідності до положень Рамкового рішення Ради 2004/68/JHA від 22 грудня 2003 року про боротьбу із сексуальною експлуатацією дітей і дитячою порнографією забороняється розповсюдження провайдерами медіа послуг, які перебувають під юрисдикцією держав-членів, дитячої порнографії (¹).

 (62) Жодне з положень цієї Директиви стосовно захисту фізичного, психічного і морального розвитку неповнолітніх та людської гідності не вимагає обов’язкового вжиття заходів щодо захисту цих інтересів шляхом попередньої перевірки державними органами аудіовізуальних медіа послуг.

 (63) Необхідно координувати дії з метою полегшення діяльності людей та індустрій, які випускають програми про культуру.

 (64) Мінімальні вимоги до всіх державних або приватних телемовників Союзу, які випускають аудіовізуальну продукцію, є механізмами заохочення виробництва, незалежного виробництва і розповсюдження у зазначених сферах, які доповнюють інші  наявні або ті, що будуть запропоновані, інструменті заради досягнення цієї ж мети.

 (65) Таким чином для сприяння розвитку достатніх ринків телевиробництва в державах-членах, необхідно сприяти належним інвестиціям не тільки шляхом встановлення загальних правил для відкриття національних ринків, а й встановлення переважної частки для продукції європейського виробництва у телевізійному мовленні усіх держав-членів, де це можливо і за допомогою прийнятних засобів. З метою забезпечення контролю за застосуванням цих правил і досягнення мети, держави-члени повинні надавати Комісії звіт про застосування часток, відведених у цій Директиві для продукції європейського виробництва та виробництва незалежних компаній. Для розрахунку такої частки слід враховувати конкретні ситуації в Греції та Португалії. Комісія повинна ознайомлювати інші країни-члени  зі звітами та, за необхідності, з власними висновками про успіхи, досягнуті у порівнянні з попередніми роками, частку прем’єрних показів у програмах мовлення, особливості діяльності новостворених телемовників та специфіку ситуації у країнах з обмеженими можливостями виробництва аудіовізуальної продукції або з використанням малопоширених мов.

 (66) Необхідно знайти відповідні інструменти та процедури, які відповідають законодавству Союзу, для сприяння досягненню цілей цієї Директиви з метою затвердження належних заходів для заохочення діяльності та розвитку аудіовізуальних робіт європейського виробництва, а також  поширення, зокрема, у країнах з обмеженими можливостями виробництва аудіовізуальної продукції або з використанням малопоширених мов.

(67) Співвідношення продукції європейського виробництва  має досягатися із врахуванням економічних реалій. Тому необхідна прогресивна система  досягнення цієї мети.

(68) Забезпечення, де це можливо, певного обсягу трансляції програм незалежного виробництва, створених не залежними від телемовників виробниками, стимулюватиме створення нових джерел телевиробництва, зокрема,  малих і середніх підприємств. Це пропонуватиме нові можливості і ринки збуту для талановитих людей, представників творчих професій та працівників культури.

 (69) Аудіовізуальні медіа послуги на замовлення здатні частково замінити телевізійне мовлення. Відповідно вони повинні, за можливості, сприяти виробництву та поширенню продукції європейського виробництва і тим самим активно долучатися до розвитку культурного розмаїття. Така підтримка продукції європейського виробництва могла би, наприклад, здійснюватися у формі фінансових внесків на виготовлення та придбання прав на продукцію європейського виробництва, представлення мінімальної частки продукції європейського виробництва у каталогах  відео на замовлення, або презентацій продукції європейського виробництва в програмах електронних гідів. Необхідно регулярно перевіряти застосування положень щодо сприяння продукції європейського виробництва з боку аудіовізуальних медіа послуг. У своїх звітах, як передбачено цією Директивою, держави-члени повинні також враховувати фінансову підтримку з боку аудіовізуальних медіа послуг виробництва і придбання прав на продукцію європейського виробництва, частку європейських творів в каталозі аудіовізуальних медіа послуг, а також фактичне споживання пропонованої продукції європейського виробництва.

 (70) Застосовуючи положення статті 16, держави-члени повинні заохочувати телемовників виділяти достатній час трансляції продукції спільного європейського виробництва  та  продукції європейського виробництва, виготовленої за межами держав-членів.

(71) Визначаючи „виробників, які є незалежними від телемовників”, про яких йдеться в статті 17, держави-члени повинні зважати на такі критерії, як право власності на продюсерську компанію, обсяг програм, що поставляються до того самого телемовника, і право власності на додаткові права.

 (72) На канали, які віщають виключно мовою, яка не є мовою держав-членів, не розповсюджується дія статей 16 і 17 цієї Директиви. Однак у випадках, де така(і) мова(и) становить(лять) значну частину, але не займає(ють) весь ефірний час, статті 16 і 17 не застосовуються до тієї частини ефірного часу.  EN L 95/8 Офіційний журнал Європейського Союзу 15.4.2010

____________

 ( 1 ) oj l 13, 20.1.2004, p. 44.

(73) Національні програми підтримки розвитку продукції європейського виробництва застосовуються настільки, наскільки вони відповідають законодавству Союзу.

(74) Підтримка виробництва аудіовізуальної продукції в Європі здійснюється на території держав-членів у рамках організації їх аудіовізуальних медіа послуг, зокрема, шляхом визначення суспільного інтересу для певних провайдерів медіа послуг, включаючи інвестиційні зобов’язання у сфері європейського виробництва.

 (75) Слід заохочувати провайдерів медіа послуг, виробників програм, продюсерів, авторів та інших фахівців до розробки більш детальних концепцій і стратегій, спрямованих на розвиток європейських аудіовізуальних художніх фільмів, які адресовані міжнародній глядацькій аудиторії.

(76) Необхідно забезпечити передачу кінематографічних робіт у терміни, погоджені правовласниками і провайдерами медіа послуг.

 (77) Питання конкретних часових меж для кожного виду показу кінематографічних робіт має вирішуватися передусім шляхом погоджень між зацікавленими сторонами та фахівцями.

 (78) Із метою забезпечення активної політики на користь певної мови, держави-члени мають право встановлювати детальніші або суворіші правила, зокрема щодо мовних критеріїв, якщо ці правила відповідають законодавству Союзу, і, особливо, не застосовуються до ретрансляції мовлення з території інших держав-членів.

 (79) Наявність аудіовізуальних медіа послуг на замовлення збільшує споживчий вибір. Тому детальні правила, що регулюють комерційну рекламу аудіовізуальних медіа послуг на замовлення, не потребують  обґрунтування і не мають сенсу навіть з технічної точки зору. Незважаючи на це, вся аудіовізуальна комерційна реклама повинна дотримуватися не тільки правил ідентифікації, але й основних правил якості для задоволення чітких цілей публічної політики.

(80) Як вже було визнано Комісією у Пояснювальному комюніке про деякі аспекти положень стосовно телевізійної реклами в Директиві  “Телебачення без кордонів” (¹), розвиток нових рекламних технологій і ринкових інновацій створює нові ефективні можливості для аудіовізуальної комерційної реклами в масштабах традиційних теле-послуг, надаючи їм потенційну можливість краще конкурувати з інноваційними послугами на замовлення на одному рівні.

 (81) Комерційні й технологічні досягнення збільшують вибір та відповідальність користувачів під час використання ними аудіовізуальних медіа послуг. Щоби зберегти співвідношення з цілями суспільних інтересів, регулювання  дозволяє досягти певної ступені гнучкості у питаннях телевізійного мовлення. Принцип відмежовування має обмежуватися телевізійною рекламою і телепродажами, а продакт-плейсмент має дозволятися за певних обставин, якщо держава-член не прийме іншого рішення. Забороняється здійснення прихованого продакт-плейсменту. Принцип відмежовування не перешкоджає використанню нових рекламних технологій.

 (82) Окрім практик, що охоплюються цією Директивою, Директива Європейського парламенту і Ради 2005/29/ЄК від 11 травня 2005 року про недобросовісні комерційні практики на внутрішньому ринку (²) застосовується до недобросовісної комерційної практики, як-то неправдиві або агресивні практики під час надання аудіовізуальних медіа послуг. Окрім того, Директива Європейського парламенту і Ради 2003/33/ЄК від 26 травня 2003 року про зближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів у сфері реклами і спонсорства тютюнових виробів (³), яка забороняє рекламу і спонсорство сигарет та інших тютюнових виробів у друкованих ЗМІ, під час надання інформаційних послуг та радіомовлення, не перешкоджає дії цій Директиві у зв’язку з особливостями аудіовізуальних медіа послуг. Стаття 88 (1) Директиви Європейського парламенту та Ради 2001/83/ЄК від 6 листопада 2001 р. про Кодекс Співтовариства стосовно  лікарських засобів, призначених для споживання людиною (⁴), яка забороняє рекламування для широкої громадськості деяких лікарських засобів, застосовується, як це передбачено в пункті 5 цієї статті, без шкоди для статті 21 цієї Директиви. Крім того, ця Директива не перешкоджає дії Регламенту Європейського парламенту та Ради в (ЄК) № 1924/2006 від 20 грудня 2006 року про скарги на харчову цінність та користь для здоров’я продуктів харчування (5).  

 (83) Для того, щоб забезпечити повний і належний захист інтересів споживачів як телеглядачів, необхідно підпорядкувати телевізійну рекламу певним мінімальним правилам і стандартам, а  держав-членів залишити за собою право на встановлення детальніших і суворіших правил, а в деяких випадках ­- визначати різні умови для телемовників, що знаходяться під їх юрисдикцією.

 (84) Держави-члени з урахуванням законодавства Союзу та  у зв’язку з трансляціями, призначеними виключно для національної території, які не можуть бути отримані прямо або опосередковано однією або декількома державами-членами, повинні мати можливість встановлювати різні умови для розміщення реклами і різні обмеження на обсяг реклами для сприяння цим трансляціям.

_________________________

 ( 1 ) oj c 102, 28.4.2004, ст. 2.

( 2 ) oj l 149, 11.6.2005, ст. 22.

( 3 ) oj l 152, 20.6.2003, ст. 16.

( 4 ) oj l 311, 28.11.2001, ст. 67.

( 5 ) oj l 404, 30.12.2006, ст. 9.

(85) У зв´язку зі збільшенням можливостей  глядачів уникати реклами за рахунок використання новітніх технологій таких, як цифрові персональні відеомагнітофони, та  збільшенням кількості каналів, детальне регулювання процесу включення рекламних роликів з метою захисту глядачів не виправдовує себе. Незважаючи на недопустимість збільшення допустимої погодинної реклами, ця Директива забезпечує телемовникам  гнучкість у питаннях включення реклами, у випадку, якщо це не  порушує цілісності програми.

(86) Ця Директива покликана оберігати специфіку європейського телебачення, яке надає перевагу включенням реклами між програмами, обмежуючи тим самим можливість втручання в кінематографічні твори та телевізійні фільми, а також в деякі види програм, які потребують особливого захисту .

(87) Необхідно визначити, що час, відведений на трансляцію телевізійних рекламних спотів і сюжетів телепродажу, не повинен перевищувати  20% у межах години, в тому числі у “прайм-тайм”. Поняття  «телевізійний рекламний спот» слід розуміти як телевізійну рекламу в значенні пункту (і) статті 1 (1), максимальна тривалість якого становить 12 хвилин.

 (88) Необхідно заборонити всю аудіовізуальну комерційну рекламу, що рекламує сигарети та інші тютюнові вироби, включаючи її непрямі форми, які, прямо не називаючи тютюнові вироби,  намагаються обійти заборону на аудіовізуальну комерційну рекламу для сигарет та інших тютюнових виробів шляхом використання торгових знаків, символів та інших  виразних характеристик тютюнових виробів або підприємств, чия основна або відома діяльність включає виробництво чи торгівлю такою продукцією  .

(89) Окрім того, необхідно заборонити всю аудіовізуальну комерційну рекламу лікарських засобів і медичних послуг, які на території держави-члена, під юрисдикцією якої знаходиться провайдер медіа послуг, можна придбати лише за рецептом, а також визначити чіткі критерії телевізійної реклами алкогольної продукції.

 (90) Використання прихованої аудіовізуальної комерційної реклами заборонено цією Директивою через її негативний вплив на споживачів. Заборона на використання  прихованої аудіовізуальної комерційної реклами не поширюється на законний продакт-плейсмент в рамках цієї Директиви, коли глядач належним чином інформується про існування продакт-плейсменту. Це здійснюється шляхом надання сигналу про факт розміщення продукту в тій чи іншій програмі, наприклад, у формі нейтрального логотипу.

(91) Продакт-плейсмент існує у  кіно/аудіовізуальних творах, виготовлених для телебачення. Для забезпечення „єдиного ігрового поля”  і підвищення конкурентоспроможності європейської медіа-індустрії необхідне існування  правил продакт-плейсменту Поняття „продакт-плейсмент”, визначене у цій Директиві, охоплює будь-яку форму аудіовізуальної комерційної реклами, що включає або посилається на продукт, послугу або торгову марку в рамках програми за грошову або іншу винагороду. Безкоштовне надання таких товарів або послуг як реквізиту або призів розглядається як продакт-плейсмент лише тоді, коли ці товари чи послуги мають велику цінність. Продакт-плейсмент є предметом таких самих правил щодо якості та обмежень, які застосовуються до аудіовізуальної комерційної реклами. Вирішальним критерієм, який відрізняє спонсорство від продакт-плейсменту, є той, що в продакт-плейсменті посилання на продукт вбудоване в сюжет програми, через що визначення у частині (m) статті 1 (1) містить слово „в рамках”. На противагу цьому, посилання на спонсорів можуть бути показані у програмі, але не є частиною її сюжету.

(92) У принципі, продакт-плейсмент варто заборонити. Проте для деяких видів програм можливі виключення на основі позитивного списку. Держава-член повинна мати можливість обрати певні з цих виключень повністю або частково, наприклад, надати дозвіл на продакт-плейсмент тільки у тих програмах, які не були виготовлені в тій самій державі-члені.

 (93) Окрім того, спонсорство і продакт-плейсмент слід заборонити, якщо вони впливають на зміст програм у питанні відповідальності та редакторської незалежності провайдера медіа послуг, як наприклад у випадку тематичного розміщення.

 (94) Відповідно до Договору про функціонування Європейського Союзу держави-члени несуть відповідальність за ефективне виконання цієї Директиви. З метою неупередженого і прозорого виконання цієї Директиви вони вільні обирати інструменти  у відповідності до своїх правових традицій і сформованих структур, і, зокрема, форм компетентних незалежних органів регулювання у своїх країнах. Точніше, обрані державами-членами інструменти повинні сприяти розвитку медіа-плюралізму.

 (95) Для забезпечення правильного застосування цієї Директиви необхідне тісне співробітництво між компетентними органами регулювання держав-членів та Комісією. Подібне тісне співробітництво держав-членів і їх органів регулювання є особливо необхідним у зв’язку з впливом, який телемовники, розташовані в одній державі-члені, можуть  здійснювати на іншу державу-члена. Якщо в національному законодавстві передбачені процедури ліцензування, і якщо існує декілька зацікавлених держав-членів, бажано започаткувати контакти на рівні відповідних органів до того, як будуть видані ліцензії. Це співробітництво має охоплювати усі сфери дії цієї Директиви. EN L 95/10 Офіційний журнал Європейського Союзу 15.4.2010

 (96) Необхідно надати чіткі роз’яснення, що самореклама – це особливий вид реклами, в якій телемовник просуває свою продукцію, послуги, програми і канали. Зокрема, трейлери, що складаються із уривків програм, мають вважатися програмами.

 (97) Час щоденних передач, відведений для оголошень телемовників у зв’язку з їх власними програмами та  додатковою продукцією, пов’язаною з цими програмами, або соціальної реклами та закликів до благодійництва, які передаються безоплатно, не повинен включатися до максимальної частки мовлення протягом дня або кожної години, яка виділяється на рекламу і телепродаж.

 (98) Для того, щоб не допустити спотворення конкуренції, це відхилення має обмежуватися оголошеннями продукції, яка відповідає умові подвійного  характеру: допоміжного щодо програми і такого, що  безпосередньо випливає з цієї програми. Термін «допоміжний» стосується продукції, спрямованої на надання глядацькій аудиторії можливості скористатися повною мірою або взаємодіяти з цими програмами.

(99) У зв’язку з поширенням телепродажу, економічно важливої діяльності для операторів в цілому і для збуту товарів і послуг в масштабах Союзу, важливо забезпечити високий рівень захисту прав споживачів шляхом створення відповідних стандартів, що регулюють форму і контент таких передач.

 (100) Компетентним національним владним органам необхідно під час  контролю за виконанням відповідних положень вирізняти у зв’язку з каналами, не призначеними виключно для телепродажу, час, відведений для транслювання сюжетів телепродажу, рекламних спотів та інших форм реклами, з одного боку, а, з іншого – час передач, відведений для транслювання вікон телепродажу. Тому необхідно чітко позначати кожне вікно за допомогою оптичних та акустичних засобів, принаймні на початку та в кінці трансляції.

 (101) Ця Директива застосовується до каналів, призначених виключно для телепродажу або самореклами, які не містять таких традиційних елементів програми, як новини, спорт, фільми, документальні фільми та художні програми, виключно для цілей цієї Директиви і не перешкоджаючи включенню таких каналів в рамках дії інших інструментів Союзу.

(102) Попри те, що, телемовники, як правило, зобов’язані забезпечувати чесне висвітлення фактів і подій,  важливо накладати на них особливі зобов’язання стосовно права на відповідь або адекватні механізми захисту для того, щоби будь-яка особа, законним інтересам якої було завдано шкоди внаслідок певних тверджень, зроблених у рамках телевізійної програми, могла ефективно здійснювати своє право  на відповідь або використовувати інші механізми захисту.

 (103) Право на відповідь є відповідним механізмом правового захисту по відношенню до телевізійного мовлення, яке також може застосовуватися в режимі он-лайн. До Рекомендації про захист неповнолітніх та людської гідності і право на відповідь включено відповідні інструкції щодо реалізації заходів в межах дії національного законодавства або практики з метою забезпечення достатнього права на відповідь або адекватні механізми захисту по відношенню до Інтернет ЗМІ.

 (104) Оскільки цілі цієї Директиви, а саме: створення простору без кордонів для аудіовізуальних медіа послуг з одночасним забезпеченням високого рівня захисту цілей спільного інтересу, зокрема, захисту неповнолітніх та людської гідності, а також підтримка прав людей з обмеженими можливостями, не можуть бути в достатній мірі досягнуті державами-членами, а отже, беручи до уваги масштаби і результати цієї Директиви, можуть бути краще досягнуті на рівні Союзу, Союз може вживати заходи згідно з принципом субсидіарності, визначеного у статті 5 Договору про Європейський Союз. Відповідно до принципу пропорційності, як визначено в цій статті, ця Директива не виходить за рамки того, що необхідно для досягнення цих цілей.

(105) Ця Директива не впливає на зобов’язання держав-членів у тому, що стосується строків впровадження в національне законодавство директив за переліком, поданим у частині В Додатку I,

 

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

 

РОЗДІЛ I

ВИЗНАЧЕННЯ

Стаття 1

1.Для цілей цієї Директиви застосовуються такі визначення:

(a) „аудіовізуальна медіа послуга” означає:

(i) послугу, що згідно з визначенням у статтях 56 і 54 Договору про функціонування Європейського Союзу, знаходиться у сфері редакційної відповідальності провайдера медіа послуги, і основна мета якої полягає у здійсненні трансляцій інформаційних, розважальних та освітніх програм для загальної аудиторії за допомогою засобів електронних комунікаційних мереж згідно з визначенням у пункті (а) статті 2 Директиви 2002/21/ЄК. Під такою аудіовізуальною медіа послугою мається на увазі або телевізійне мовлення згідно з визначенням, наведеним у пункті (e) цієї частини, або аудіовізуальна медіа послуга на замовлення згідно з визначенням, наведеним у пункті (g) цієї частини;

 (ii) аудіовізуальну комерційну рекламу; EN 15.4.2010 Офіційний журнал Європейського Союзу L 95/11

(b) „програма” означає набір рухомих зображень із звуковим супроводом або без нього, що створюють окремий елемент у розкладі або каталозі, створеного провайдером медіа послуги, форма і зміст якого можна порівняти з формою і змістом телевізійного мовлення. Як приклад, програми включають повнометражні фільми, спортивні події, ситуативні комедії, документальні фільми, дитячі програми і оригінальні драматичні твори;

 

(c) “редакційна відповідальність» означає здійснення ефективного контролю за відбором програм та за організацією у вигляді хронологічного розкладу для телевізійного мовлення, або у вигляді каталогу для аудіовізуальних медіа послуг на замовлення. Редакційна відповідальність не обов’язково передбачає будь-яку юридичну відповідальність за зміст послуг, що надаються, згідно з національним законодавством;

(d) «провайдер медіа послуги» означає фізичну або юридичну особу, що несе редакційну відповідальність за зміст аудіовізуальної послуги та визначає спосіб її організації;

(e) „телевізійне мовлення” або „телевізійна трансляція” (тобто. лінійні аудіовізуальні медіа послуги) означають аудіовізуальну медіа послугу, що надається провайдером медіа послуги для одночасного перегляду програм згідно з розкладом програм;

(f) „телемовник” означає провайдера медіа послуги телевізійного мовлення;

(g) «аудіовізуальна медіа послуга на замовлення» (нелінійна аудіовізуальна медіа послуга) означає аудіовізуальну медіа послугу, що надається провайдером медіа послуги для перегляду програм у час, довільно обраний користувачем, та за індивідуальним замовленням з каталогу програм, що пропонуються провайдером медіа послуг;

(h) „аудіовізуальна комерційна реклама” означає зображення із звуковим супроводом або без нього, призначені для прямої або непрямої реклами товарів, послуг або іміджу фізичної або юридичної особи, що займається комерційною діяльністю. Такі зображення включаються до програми мовлення за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами. Аудіовізуальна комерційна реклама здійснюється у формі телевізійної реклами, спонсорських оголошень, телепродажу та  продакт-плейсменту;

 (i) „телевізійна реклама” означає будь-яку форму повідомлення, переданого за грошову чи іншу винагороду, або  саморекламу державного або приватного підприємства чи фізичної особи у рамках торгівельної, підприємницької, ремісничої або професійної діяльності з метою реклами товарів або послуг, включаючи нерухому власність, права та зобов’язання, що транслюється за грошову винагороду;

(j) „прихована аудіовізуальна комерційна реклама” означає представлення за допомогою словесного описання або зображень товарів, послуг, назви, торгової марки або діяльності виробника товарів чи постачальника послуг у рамках програм, де таке представлення використовується провайдером медіа послуг у якості реклами і здатне ввести аудиторію в оману щодо її призначення. Подібне представлення, зокрема, вважається навмисним, якщо здійснюється за грошову чи іншу винагороду;

 (k) „спонсорство” означає будь-який внесок з боку державних або приватних підприємства чи фізичних осіб, діяльність яких не пов’язана з наданням аудіовізуальних послуг або виробництвом аудіовізуальної продукції, для фінансування аудіовізуальних медіа послуг або програм з метою реклами власної назви, торгової марки, іміджу, діяльності або продукції;

 

(l)  „телепродаж” означає прямі пропозиції для глядацької аудиторії товарів або послуг, включаючи нерухоме майно, права та зобов’язання, з метою продажу, що транслюється за грошову винагороду;

m) „продакт-плейсмент” означає аудіовізуальну комерційну рекламу у будь-якій формі, що полягає у зображенні або посиланні на певний продукт, послугу або торгову марку у рамках програми за грошову чи іншу винагороду;

 (n) „продукція європейського виробництва” означає:

(і) продукцію, вироблену на території держав-членів;

(іі) продукцію, вироблену на території інших європейських держав, що є сторонами Європейської конвенції „Про транскордонне телебачення” Ради Європи, якщо вона відповідає вимогам частини 3;

(ііі) продукцію спільного виробництва у рамках угод в аудіовізуальному секторі, укладених між державами Союзу та третіми державами, якщо вона відповідає вимогам, визначеним цими угодами.

2. положення пунктів (n) (іі) та (ііі) частини 1 застосовуються за умови, що продукція, вироблена на території держави-члена,  не є об’єктом дискримінаційних заходів з боку третіх держав.

3. Продукція, зазначена у пунктах (n) (іі) та (ііі) частини 1, є продукцією, виробленою переважно авторами та працівниками, що проживають в одній або декількох державах, зазначених у цих положеннях, за умови, що вона відповідає одній з таких трьох вимог:

 (i) вироблена однією або декількома компаніями-виробниками, розташованими на території однієї або кількох держав-членів;

 

(ii) виробництво відбувається під наглядом та контролем з боку однієї або декількох компаній-виробників, розташованих на території однієї або кількох держав-членів;

 

(iii) внесок спів-виробників з цих держав-членів складає переважну частку сумарних витрат на спільне виробництво і не контролюється однією або декількома компаніями-виробниками, розташованими за межами держав-членів;

 

4. Продукція, яка не є продукцією європейського виробництва відповідно до пункту (n) частини 1, але вироблена у рамках двосторонніх угод про співробітництво між державами-членами та третіми державами, вважається продукцією європейського виробництва за умови, якщо спів-виробники з боку Союзу беруть на себе переважну частку сумарних витрат на виробництво і не контролюється однією або декількома компаніями-виробниками, розташованими за межами держав-членів.

 

РОЗДІЛ II

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 2

 

1. Кожна держава-член забезпечує відповідність усіх аудіовізуальних медіа послуг, які надаються провайдерами під її юрисдикцією, правилам правової системи, що регулює громадські аудіовізуальні послуги у цій державі-члені.

2. Для цілей цієї Директиви провайдерами медіа послуг під  юрисдикцією держави-члена є:

(a) будь-які провайдери, засновані у цій державі-члені згідно пункту 3;

(b) будь-які провайдери, до яких застосовується пункт 4.

3. Для цілей цієї Директиви провайдер вважається заснованим у державі-члені у наступних випадках:

(a) головний офіс провайдера медіа послуг розташований у цій державі-члені, та редакторські рішення щодо аудіовізуальних медіа послуг приймаються у цій державі-члені;

(b) якщо  головний офіс провайдера аудіовізуальних медіа послуг розташований в одній державі-члені, а редакційні рішення щодо аудіовізуальних медіа послуг приймаються в іншій державі-члені, вважається, що провайдер заснований у державі-члені, у якій працює значна частина робочої сили, що залучена до діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг. Якщо значна частина робочої сили, що залучена до діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг, працює у кожній із цих держав-членів, провайдер аудіовізуальних послуг вважається заснованим у державі-члені, де знаходиться його головний офіс. Якщо  значна частина робочої сили, що залучена до діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг, не працює в жодній із цих держав, вважається, що провайдер аудіовізуальних медіа послуг заснований у державі-члені, де він розпочав свою діяльність згідно законодавства цієї держави-члена, та за умови, що він підтримує стабільний та ефективний зв’язок із економікою цієї держави-члена;

(c) якщо головний офіс провайдера медіа послуг знаходиться у державі-члені, однак рішення щодо аудіовізуальних медіа послуг приймаються у третій країні чи навпаки, вважається, що провайдер заснований у цій державі-члені за умови, що значна частина робочої сили, що залучена до діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг, працює у цій державі-члені.

4. Провайдери медіа послуг, до яких не застосовуються положення пункту 3, вважаться такими, що знаходяться під юрисдикцією держави-члена, в наступних випадках:

(a) вони використовують супутниковий передавач, що знаходиться у цій державі-члені; 

(b) хоча вони і не використовують супутниковий передавач, що знаходиться у цій державі-члені, вони використовують супутникові потужності, що належать цій державі-члену.

5. Якщо питання юрисдикції держави-члена не може бути вирішено на підставі пунктів 3 та 4, вважається, що юрисдикцію має держава-член, де провайдер заснований у розумінні  статей 49 – 55 Договору про функціонування Європейського Союзу.

6. Ця Директива не поширюється на аудіовізуальні медіа послуги, призначені виключно для отримання в третіх країнах,та такі, що не отримуються за допомогою стандартного споживчого обладнання прямо або посередньо громадськістю однієї або більше держав-членів. 

 

Стаття 3

 

1. Держави-члени забезпечують свободу отримання і не перешкоджають ретранслюванню на своїй території аудіовізуальних медіа послуг з інших держав-членів з причин, що входять до сфер координації цієї Директиви.

2. Що стосується телевізійного мовлення, держави-члени можуть тимчасово відступати від зобов’язань, зазначених в параграфі 1 цієї статті, якщо виконуються наступні умови:

(a) телетрансляція, що надходить із іншої держави-члена, явно, серйозно та грубо порушує статтю 27(1) та/або 6; 

(b) протягом останніх 12 місяців мовник щонайменше двічі порушив правило(а), зазначені в пункті (а).

(c) така держава-член у письмовій формі повідомила мовника та Комісію про ймовірне порушення та заходи, які вона збирається вжити у випадку повторного вчинення таких порушень.

(d) протягом 15 днів з дати повідомлення, зазначеного у пункті (с), не було досягнуто дружнього врегулювання в межах консультації із державою-членом, з якою здійснюється транслювання, і Комісією, та ймовірне порушення триває.

Комісія протягом 2 місяців з дати повідомлення про заходи держави-члена вирішує, чи відповідають такі заходи праву ЄС.  Якщо вона вирішує, що заходи не відповідають праву Союзу, держава-член зобов’язана якнайшвидше припинити такі заходи.

3. Параграф 2 не перешкоджає застосуванню будь-яких процедур, засобів правового захисту чи санкцій відносно таких порушень у державі-члені,  що має юрисдикцію над відповідним мовником.

4. Що стосується аудіовізуальних медіа послуг на вимогу, держави-члени можуть вживати заходів із відступлення від зобов’язань, зазначених в параграфі 1 цієї статті, по відношенню до конкретної послуги, якщо виконуються наступні умови:

(a) такі заходи є:

(i) необхідними для досягнення однієї із наступних цілей:

— державної політики, зокрема, запобігання, розслідування, виявлення та переслідування злочинів, у тому числі захисту неповнолітніх та боротьби із будь-яким підбурюванням до ворожнечі на расовому, статевому, релігійному чи регіональному ґрунті, а також приниження людської гідності конкретних осіб,

— захисту здоров’я громадян,

— громадської безпеки, у тому числі захисту національної безпеки та оборони,

— захисту споживачів, у тому числі інвесторів;

(ii) вживаються на протидію аудіовізуальним медіа послугам на вимогу, що наносять шкоду цілям, зазначеним у пункті (i) або становлять серйозний і суттєвий ризик нанесення шкоди таким цілям;

(iii) є пропорційними таким цілям;

(b) до початку вжиття заходів і без перешкоди для судового процесу, у тому числі підготовчих стадій та заходів в межах розслідування кримінальної справи, держава-член:

(i) просила державу-член, під юрисдикцією якої знаходиться провайдер медіа послуги, вжити заходів, і остання не вжила таких заходів або вони були неадекватними;

(ii) повідомила Комісію та державу-члена, під юрисдикцією якої знаходиться провайдер медіа послуги, про свій намір вжити такі заходи.

5. Держави-члени у термінових випадках можуть відступати від умов, передбачених пунктом (b) абзацу 4. Якщо це має місце, про вжиті заходи протягом найкоротшого строку повідомляється Комісія та держава-член, під юрисдикцією якої знаходиться провайдер медіа послуги, із зазначенням причин, через які ця держава-член вважає, що випадок є терміновим.

6. Комісія, не перешкоджаючи можливості держав-членів вживати заходи, про які йдеться в параграфах 4 та 5, протягом найкоротшого строку досліджує заходи, про які було їй повідомлено, на предмет їх відповідності праву ЄС.  Якщо вона доходить висновку про невідповідність заходів праву ЄС, Комісія просить відповідну державу-члена утриматися від вжиття будь-яких запропонованих  заходів або терміново припинити такі заходи.

 

Стаття 4

 

1. Держави-члени залишаться вільними у встановленні для провайдерів медіа послуг під їхньою юрисдикцією більш деталізованих або більш суворих правил у сферах координації цієї Директиви, за умови, що такі правила відповідають праву ЄС.

2. Якщо держава-член:

(a) скористалася правом, зазначеним у параграфі 1, із встановлення більш деталізованих або більш суворих правил загального громадського інтересу; та

(b) вважає, що мовник, який знаходиться під юрисдикцією іншої держави-члена, здійснює телевізійне транслювання, що повністю або переважно спрямовано на її територію;

вона може звернутися до держави-члена, що має юрисдикцію, з метою винайдення взаємовигідного вирішення будь-яких пов’язаних проблем. Після отримання обґрунтованого запиту першої держави-члена, держава-член, що має юрисдикцію, направляє мовнику вимогу дотримуватися відповідних правил загального громадського інтересу. Держава-член, що має юрисдикцію, протягом 2 місяців повідомляє першу державу-члена про результати такого запиту.  Будь-яка і цих держав-членів може ініціювати скликання контактного комітету, створеного згідно статті 29, для розгляду справи.

3. Перші держава-член може застосувати до мовника відповідні заходи, якщо вона вважатиме, що:

(a) результати застосування параграфу 2 є незадовільними; та

(b) відповідний мовник був заснований у державі-члені, яка має юрисдикцію, з метою обходу більш суворих правил у сферах координації цієї Директиви, що застосовувалися б до нього , якби він був заснований у першій державі-члені. Такі заходи повинні бути об’єктивно необхідними, застосовуватися у недискримінаційний спосіб та пропорційно до цілей, які вони переслідують.

4. Держава-член може вживати заходи згідно параграфу 3, тільки якщо виконуються наступні умови:

(a) вона повідомила Комісію та державу-член, у якій заснований мовник, про свій намір вжити такі заходи та надала обґрунтування своєї оцінки; та

(b) Комісія винесла рішення, що заходи відповідають праву ЄС, зокрема, коректно обґрунтовано доводи держави-члена, що вдалася до цих заходів згідно параграфів 2 та 3.  

5. Комісія виносить рішення протягом 3 місяців після повідомлення, передбаченого пунктом (a) параграфу 4. Якщо комісія виносить рішення про невідповідність заходів праву ЄС, відповідна держава-член утримується від вжиття запропонованих заходів.

6. Держави-члени належними засобами в межах свого законодавства забезпечують ефективне дотримання положень цієї Директиви з боку провайдерів медіа послуг під їхньою юрисдикцією.

7. Держави-члени сприяють співрегуляції та/або саморегульованим режимам у сферах координації цієї Директиви, наскільки це дозволено їхніми правовими системами.  Такі режими повинні бути широко сприйняті головними зацікавленими особами у відповідних державах-членах і передбачати ефективну  реалізацію.

8. Директива 2000/31/EC застосовується, якщо інше не передбачено цією Директивою. У випадку конфлікту між положенням Директиви 2000/31/EC та положенням цієї Директиви застосовується положення цієї Директиви, якщо інше не передбачено цією Директивою. 

 

РОЗДІЛ III

 

ПОЛОЖЕННЯ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО УСІХ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ МЕДІА ПОСЛУГ

 

Стаття 5

 

Держави-члени забезпечують надання споживачам усіма провайдерами аудіовізуальних медіа послуг під їхньою юрисдикцією послуги зручного, безпосереднього та постійного доступу до, щонайменше, наступної інформації:

(a) назва провайдера медіа послуги;

(b) географічна адреса заснування провайдера;

(c) подробиці щодо провайдера медіа послуг, у тому числі електронна адреса чи веб-сторінка, які дозволяють швидко сконтактувати із ним у безпосередній та ефективний спосіб;

(d) де це застосовується, компетентні регуляторні або наглядові органи. 

 

Стаття 6

 

Держави-члени належними засобами забезпечують, щоби жодні аудіовізуальні медіа послуги, що надаються провайдерами медіа послуг під їхньою юрисдикцією, не містили підбурювань до ворожнечі на расовому, статевому, релігійному чи національному ґрунті.

 

Стаття 7

 

Держави-члени здійснюють заохочення провайдерів медіа послуг під їхньою юрисдикцією до поступового забезпечення доступності їхніх послуг людям із вадами зору або слуху.

 

Стаття 8

 

Держави-члени забезпечують, щоби провайдери медіа послуг під їхньою юрисдикцією не транслювали кінематографічні твори понад строки, обумовлені із правовласниками.

 

Стаття 9

 

1. Держави-члени забезпечують відповідність комерційних аудіовізуальних повідомлень, що здійснюються провайдерами медіа послуг під їхньою юрисдикцією, наступним правилам:

(a) комерційні аудіовізуальні повідомлення легко розпізнаються як такі. Приховані комерційні аудіовізуальні повідомлення збороняються;

(b) у комерційних аудіовізуальних повідомленнях не можуть використовуватися технології, що впливають на підсвідомість;

(c) комерційні аудіовізуальні повідомлення не можуть:

(i) завдавати шкоду повазі до людської гідності;

(ii) містити або пропагувати будь-яку дискримінацію за ознакою статі, расового чи етнічного походження, національності, релігії або переконання,  обмежених можливостей, віку або сексуальної орієнтації;

(iii) заохочувати поведінку, що завдає шкоди здоров’ю або безпеці;

(iv) заохочувати поведінку, що серйозно зашкоджує захисту навколишнього природного середовища;

(d) забороняються усі форми аудіовізуальних комерційних повідомлень щодо сигарет та інших тютюнових виробів;

(e) аудіовізуальні комерційні повідомлення щодо алкогольних напоїв не можуть бути спеціально призначені для неповнолітніх  і не можуть заохочувати необмежене вживання таких напоїв; 

(f) забороняються аудіовізуальні комерційні повідомлення щодо медичних виробів та медичної допомоги, що є доступними тільки за рецептом в державі-члені, що має юрисдикцію над провайдером медіа послуги;

(g) аудіовізуальні комерційні повідомлення не можуть завдавати фізичної або моральної шкоди неповнолітнім.  З цієї причини вони не можуть прямо спонукати неповнолітніх до придбання чи найму продукту або послуги, користуючись  їхньою недосвідченістю чи довірливістю, прямо спонукати їх до переконування батьків придбати рекламовані товари чи послуги, використовувати особливу довіру неповнолітніх до батьків, вчителів чи інших осіб або невиправдано зображувати неповнолітніх у небезпечних ситуаціях.

2. Держави-члени та Комісія заохочують провайдерів медіа послуг до розробки кодексів поведінки щодо недопустимих аудіовізуальних комерційних повідомлень, які супроводжують або включаються до дитячих програм, їжі та напоїв із вмістом поживних та інших речовин із поживною або психологічною дією, зокрема таких, як жири, транс-жирні кислоти, сіль/натрій та цукри, надмірне споживання яких в загальній дієті не рекомендується. 

 

Стаття 10

 

1. Спонсоровані аудіовізуальні медіа послуги або програми повинні відповідати наступним вимогам:

(a) на їхнє наповнення та, у випадку телевізійного транслювання, на їхній розклад за жодних обставин не може здійснюватися вплив, що спричинив би наслідки для відповідальності або редакційної незалежності провайдера медіа послуги; 

(b) вони не можуть прямо заохочувати до придбання або найму товарів або послуг, зокрема через спеціальні рекламні посилання на ці товари та послуги;

(c) глядачі повинні отримати чітку інформацію про наявність угоди про спонсорство. Спонсоровані програми повинні бути на початку, під час та наприкінці програми належним чином чітко визначені як такі за допомогою назви, логотипу, та/або будь-якого іншого позначення спонсора, таких як посилання на його товар(и) або послугу(и) або їх характерну позначку.

2. Аудіовізуальні медіа послуги або програми не можуть спонсоруватися компаніями, чиєю головною діяльністю є виробництво або продаж сигарет та інших тютюнових виробів.

3. Спонсорство аудіовізуальних медіа послуг або програм компаніями, чия діяльність включає виробництво або продаж медичних товарів та медичну допомогу, може рекламувати назву або зображення компанії, однак не може рекламувати конкретні  медичні товари або медичну допомогу, які є доступними тільки за рецептом в державі-члені, що має юрисдикцію над провайдером медіа послуги;

4. Не можуть спонсоруватися новини та програми про поточні події. Держави-члени можуть встановлювати заборони на зображення спонсорських логотипів під час дитячих, документальних та релігійних програм.

 

Стаття 11

 

1. Параграфи 2, 3 та 4 застосовуються тільки до програм, створених після 19 грудня 2009 року.

2. Забороняється прихована реклама шляхом розміщення (згадування) товару в програмі (продакт-плейсмент).

3. Як відступлення від положень параграфу 2, допускається розміщення (згадування) товару в програмі у наступних випадках, якщо тільки держава-член не вирішить інакше:

(a) у кінематографічних творах, фільмах та серіалах, що створені для аудіовізуальних медіа послуг, у спортивних та розважальних програмах;

(b) якщо передбачається не оплата, а лише безкоштовне надання певних товарів та послуг з метою їх включення до програми, таких як реквізит та призи.

Виняток, зазначений у пункті (а) не застосовується до дитячих програм.

Програми, що використовують прийом розміщення (згадування) товару, повинні відповідати, щонайменше, наступним вимогам:

(a) на їхнє наповнення та, у випадку телевізійного транслювання, на їхній розклад за жодних обставин може здійснюватися вплив, що спричинив би наслідки для відповідальності або редакційної незалежності провайдера медіа послуги; 

(b) вони не можуть прямо заохочувати до придбання або найму товарів або послуг, зокрема через спеціальні рекламні посилання на ці товари та послуги;

 (c) вони не можуть  невиправдано створювати враження особливого значення відповідного товару.

 

(d) глядачі повинні бути чітко проінформовані про застосування прийому розміщення (згадування) товару. Програми, що використовують прийом розміщення (згадування) товару, повинні бути належним чином позначені на початку та наприкінці програми, а також на початку продовження програми після перерви на рекламу, з метою уникнення будь-яких непорозумінь із боку глядача. 

Як виняток, держави-члени можуть не встановлювати вимоги, зазначені у пункті (d) за умови, що зазначена програма не була створена безпосередньо або за дорученням самого провайдера медіа послуги або пов’язаною із ним компанією.

4. У будь-якому випадку, у програмах не може використовуватися прийом розміщення (згадування) таких товарів:  

(a) тютюнові вироби чи сигарети або розміщення (згадування) товарів компаній, чиєю основаною діяльністю є виробництво або продаж сигарет чи інших тютюнових виробів;

(b) спеціальні товари чи види медичної допомоги,  що є доступними тільки за рецептом у державі-члені, яка має юрисдикцію над провайдером медіа послуги.

 

РОЗДІЛ IV

 

Положення, що застосовуються тільки до аудіовізуальних медіа послуг на вимогу

 

Стаття 12

 

Держави-члени вживають належні заходи  з тим, щоб аудіовізуальні медіа послуги на вимогу, які надаються провайдерами медіа послуг під їхньою юрисдикцією та  можуть серйозно зашкодити фізичному, ментальному  або моральному розвитку неповнолітніх, надаються тільки  в такий спосіб, що за звичайних обставин неповнолітні не можуть слухати чи дивитися такі аудіовізуальні послуги на вимогу.

 

Стаття  13

 

1. Держави-члени забезпечують, якщо це є практично можливим і здійснюється за допомогою належних засобів, просування в аудіовізуальних медіа послугах на вимогу, що надаються провайдерами медіа послуг під їхньою юрисдикцією, продукції європейського виробництва та доступ до неї. Таке просування може включати, серед іншого, фінансові внески для створення або отримання прав на європейський продукт або частку та/або особливе визнання європейського продукту в переліку програм, що пропонує аудіовізуальна медіа послуга на вимогу.

2. Держави-члени звітують Комісії не пізніше 19 грудня 2011 року та кожні 4 роки після втілення параграфу 1.

3. Комісія на підставі отриманої від держав-членів інформації та незалежних досліджень звітує перед Європейським  парламентом та Радою про застосування параграфу 1 із врахуванням ринкового та технологічного розвитку та цілей культурного різноманіття.

 

РОЗДІЛ V

 

ПОЛОЖЕННЯ, ЩО СТОСУТЬСЯ ВИКЛЮЧНИХ ПРАВ ТА КОРОТКИХ НОВИННИХ ПОВІДОМЛЕНЬ У ТЕЛЕВІЗІЙНОМУ ТРАНСЛЮВАННІ

 

Стаття 14

 

1. Кожна держава-член може вживати заходи у відповідності до права ЄС для забезпечення того, щоби  мовники під їхньою юрисдикцією не транслювали на виключних засадах  події, які ця держава-член вважає подіями значного суспільного інтересу, у такий спосіб, щоби це позбавляло значну частину громадськості цієї держави можливості спостерігати за цими подіями на безкоштовному телебаченні наживо або із затримкою.  Якщо держава-член вдається до таких заходів, вона складає  перелік визначених подій національного чи міжнаціонального характеру, які вона вважає подіями значного суспільного інтересу. Це має бути зроблено в чіткий та прозорий спосіб і своєчасно. У межах цих заходів відповідна держава-член також визначає, чи мають ці події бути доступними наживо повністю або частково, або, де це необхідно або доречно з об’єктивних причин для цілей суспільного інтересу, із затримкою повністю або частково.

2. Держави-члени негайно повідомлять Комісію про будь-які заходи, що були або будуть вжиті згідно параграфу 1.  Протягом 3 місяців з дати такого повідомлення Комісія перевіряє заходи на предмет їх відповідності із правом ЄС та повідомляє про них іншим державам-членам. Вона запитує висновок контактного комітету, створеного згідно статті 29. Вона публікує повідомлення про вжиті заходи в Офіційному журналі Європейського Союзута принаймні раз на рік зведений перелік заходів, що вживаються державами-членами. 

3. Держави-члени належними засобами в межах свого законодавства забезпечують, щоби мовники під їхньою юрисдикцією не здійснювали виключні права, набуті ними після 18 грудня 2007 року, у такий спосіб, що значна частина громадськості в іншій державі-члені позбавляється можливості спостерігати за цими подіями, які визначені іншою державою-членом згідно параграфами 1 та 2, на безкоштовному телебаченні наживо повністю або частково або, де це необхідно або доречно з об’єктивних причин для цілей суспільного інтересу, із затримкою повністю або частково, як це визначено цією іншою державою-членом згідно параграфу 1.

 

Стаття  15

 

1. Держави-члени забезпечують, що для цілей коротких новинних повідомлень будь-який заснований у Спільноті мовник  повинен мати справедливий, розумний та недискримінаційний доступ до подій великого суспільного інтересу, що транслюються на виключній основі мовником під їхньою юрисдикцією.

2. Якщо інший мовник, заснований у тій самій державі-члені, що і мовник, що бажає отримати доступ, набув виключні права на подію значного суспільного інтересу, доступ надається таким мовником. 

3. Держави-члени забезпечують гарантії такого доступу шляхом надання мовникам дозволу вільно вибирати короткі уривки сигналів передаючого мовника із зазначенням щонайменше їхнього джерела, якщо тільки  це не є неможливим із практичних міркувань.

4. Як варіант відносно положень параграфу 3, держави-члени можуть створити еквівалентну систему, за допомогою якої буде надано доступ на справедливій, розумній та недискримінаційній основі в іншій спосіб.

5. Короткі уривки використовуються виключно для загальних програм новин і можуть використовуватися в аудіовізуальних медіа послугах на вимогу, тільки якщо та сама програма пропонується тим самим провайдером медіа послуг як програма із затримкою.  

6. Без перешкоди положенням параграфів 1 – 5, держави-члени згідно своїх правових систем і практик забезпечують визначення обов’язкових положень та умов, зокрема, стосовно будь-яких угод про компенсацію, максимальну довжину коротких уривків та часові межі їхньої передачі. Якщо передбачається компенсація, її розмір не може перевищувати додаткові витрати, що прямо пов’язані із наданням доступу.

 

РОЗДІЛ VI

 

СПРИЯННЯ РОЗПОВСЮДЖЕННЮ ТА ВИРОБНИЦТВУ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПРОГРАМ

 

Стаття 16

 

1. Держави-члени забезпечують, де це практично можливо і за допомогою належних засобів, відведення мовниками більшої частини ефірного часу для європейської продукції, за винятком часу, передбаченого для новин, спортивних подій, ігор, реклами, телетекстових послуг та телепродажу. Ця частка, із врахуванням інформаційних, освітніх, культурних та розважальних обов’язків перед власною аудиторією, повинна досягатися прогресивно, на основі належних критеріїв.

2. Якщо частку, про яку йдеться у параграфі 1, не може бути досягнуто, вона повинна бути не меншою, ніж середній показник станом на 1988 рік у відповідній державі-члені. 

Разом із тим, для Греції та Португалії, замість 1988 року застосовується показник 1990 року.

3. Держави-члени, починаючи з 3  жовтня 1991 року, кожні 2 роки надають Комісії звіт про застосування цієї статті та статті 17. 

Такий звіт, зокрема, повинен містити статистичну інформацію щодо досягнення частки, про яку йдеться у цій статті та статті 17, для кожної телевізійної програми під юрисдикцією відповідної держави-члена, причини, через які не було досягнуто цієї частки для кожного випадку, та заходи, що було вжито або планується вжити для її досягнення.

Комісія повідомляє інші держави-члени про такі звіти, що супроводжуються, якщо це потрібно, висновком. Комісія забезпечує застосування цієї статті та статті 17 у відповідності до положень Договору про функціонування Європейського Союзу. Комісія у своєму висновку може брати до уваги, зокрема, прогрес, досягнутий у порівнянні із попередніми роками,, частку перших трансляційних продуктів у програмі, особливі обставини нових телевізійних мовників та специфіку ситуації у країнах з обмеженими можливостями виробництва аудіовізуальної продукції або з використанням малопоширених мов.

 

Стаття 17

 

Держави-члени забезпечують, де це практично можливо і за допомогою належних засобів, відведення мовниками щонайменше 10 % їхнього ефірного часу, за винятком часу, передбаченого для новин, спортивних подій, ігор, реклами, телетекстових послуг та телепродажу, або, як варіант, на вибір держави-члена, щонайменше 10 % їхнього програмного бюджету, на європейську продукцію, що створюється незалежними від мовника виробниками. Ця чатска, із врахуванням інформаційних, освітніх, культурних та розважальних обов’язків перед власною аудиторією, повинна досягатися прогресивно, на основі належних критеріїв. Вона повинна досягатися шляхом цільового виділення адекватної частки для новоствореного продукту, тобто продукту, трансльованого протягом 5 років з дати його виробництва.

 

Стаття 18

 

Ця Розділ не застосовується до телевізійних трансляцій, що спрямовані на локальну аудиторію та не становлять частину національної мережі.

 

РОЗДІЛ VII

 

ТЕЛЕВІЗІЙНА РЕКЛАМА ТА ТЕЛЕМАРКЕТИНГ

 

Стаття 19

 

1. Телевізійна реклама та телепродаж повинні легко впізнаватися та відмежовуватися від редакційного наповнення. Без перешкоди для використання новітніх рекламних технологій, телереклами та телепродажу, телевізійна реклама та телепродаж повністю відокремлюються від інших складових програми за допомогою оптичних та/або звукових та/або просторових засобів. 

2. Відокремлені рекламні споти та телепродаж, окрім таких, що супроводжують транслювання спортивних подій, залишаються винятком. 

Стаття 20

 

1. Держави-члени забезпечують, у випадку  передачі телевізійної реклами або телепродажупід час програм, що   вони не зашкоджуватимуть цілісності програм та правам правовласників, з урахуванням нормальних перерв, тривалості та природи відповідних програм. 

2. Трансляція фільмів, що вироблені для телебачення (за винятком багатосерійних передач, серіалів та документальних фільмів), кінематографічних творів та програм новин можуть перериватися для телевізійної реклами та/або телепродажу один раз протягом кожного визначеного проміжку часу тривалістю щонайменше 30 хвилин. Передача дитячих програм може перериватися для телевізійної реклами та/або телепродажуодин раз протягом кожного визначеного проміжку часу тривалістю щонайменше 30 хвилин за умови, що запланована тривалість програми становить більше ніж 30 хвилин. Телевізійна реклама та телепродажне можуть переривати трансляції релігійної служби. 

 

Стаття 21

 

Забороняється телепродаж медичної продукції, що підлягає маркетинговій авторизації у розумінні Директиви 2001/83/EC, а також телепродажмедичного обслуговування. 

 

Стаття 22

 

Телевізійна реклама та телепродажалкогольних напоїв повинні відповідати наступним вимогам:

(a) вони не можуть бути спеціально призначеними для неповнолітніх або, зокрема, зображувати неповнолітніх, що вживають ці напої; 

(b) вони не можуть пов’язувати вживання алкоголю із покращенням фізичних можливостей або керуванням автотранспортом;

(c) вони не можуть створювати враження того, що вживання алкоголю сприяє соціальній чи сексуальній успішності; 

(d) вони не можуть заявляти, що алкоголь має терапевтичні властивості або є антидепресантом, заспокійливим засобом чи засобом вирішення особистих конфліктів;

(e) вони не можуть спонукати до необмеженого вживання алкоголю або виставляти невживання чи помірне вживання алкоголю у негативному світлі.  

(f) вони не можуть підкреслювати високий вміст алкоголю як позитивну рису напоїв.

 

Стаття 23

 

1. Пропорція спортивної телевізійної реклами та спортивного телепродажу протягом кожної астрономічної години не може перевищувати 20 %.

2. Параграф 1 не застосовується до оголошень мовника щодо своїх власних програм, та вторинних продуктів, що виникають безпосередньо з цих програм, спонсорських оголошень та розміщення (згадування) товару. 

 

Стаття 24

 

Телепродажеві вікна повинні бути чітко визначені як такі за допомогою оптичних та звукових засобів і повинні тривати щонайменше 15 хвилин без перерви.

 

 

Стаття 25

 

Ця Директива застосовується з відповідними змінами до телевізійних каналів, які повністю присвячені рекламі або телепродажу, а також до телевізійних каналів, які здійснюють виключно саморекламу.

Разом із тим, до таких каналів не застосовується Розділ VI, а також статті 20 та 23.

 

Стаття 26

 

Не обмежуючи положення статті 4, держави-члени можуть, з належним врахуванням законодавства ЄС, встановлювати вимоги , відмінні від тих, що зазначені у статті 20(2) та статті 23 щодо телевізійних трансляцій, призначених виключно для національної території, які не можуть прямо або опосередковано отримуватися громадськістю однієї або більше інших держав-членів.

 

РОЗДІЛ VIII

 

ЗАХИСТ НЕПОВНОЛІТНІХ У ТЕЛЕВІЗІЙНОМУ ТРАНСЛЮВАННІ

 

Стаття  27

 

1. Держави-члени вживають належні заходи для забезпечення того, щоб телевізійні трансляції мовників під їхньою юрисдикцією  не містили жодних програм, які можуть  серйозно зашкодити фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх, зокрема, програм із вмістом порнографії та невиправданого насильства.

2. Заходи, зазначені у параграфі 1, розповсюджуються також на інші програми, що можуть  серйозно зашкодити фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх, за винятком випадків, коли  шляхом вибору часу трансляцій або за допомогою будь-якого технічного засобу забезпечено, що неповнолітні в районі транслювання за звичайних обставин не будуть чути або бачити такі трансляції. 

3. Окрім того, якщо такі програми транслюються в некодованій формі, держави-члени забезпечують, щоби їм передувало звукове попередження або вони супроводжувалися візуальним позначенням протягом усієї програми.

РОЗДІЛ IX

 

ПРАВО НА ВІДПОВІДЬ В ТЕЛЕВІЗІЙНОМУ МОВЛЕННІ

 

Стаття 28

 

1. Не зашкоджуючи іншим положенням цивільного, адміністративного чи кримінального права, що встановлюються державами-членами, будь-яка фізична чи юридична особа, легітимним інтересам, зокрема, репутації та доброму імені якої було нанесено шкоду шляхом висловлення недостовірних фактів під час телевізійної програми, повинна мати право на відповідь або еквівалентний засіб захисту прав. Держави-члени забезпечують, щоби дійсна реалізація права на відповідьабо еквівалентних засобів захисту прав  не обмежувалися встановленням нерозумних вимог або умов.   Відповідь передається протягом розумного часу після пред’явлення вмотивованого запиту та в час і спосіб, що відповідає програмі, якої стосується запит.

2. Право на відповідьабо еквівалентних засобів захисту прав застосовується стосовно усіх мовників під юрисдикцією держави-члена.

3. Держави-члени встановлюють заходи, необхідні для встановлення права на відповідь або еквівалентних засобів захисту прав та визначають процедуру для їх реалізації.  Зокрема, вони забезпечують наявність достатнього проміжку часу, а також такий характер процедур, щоби право чи еквівалентний засіб могли бути належним чином реалізовані фізичною чи юридично особою, що проживає чи заснована в інших державах-членах.

4. Заява про здійснення права на відповідьабо еквівалентного засобу може бути відхилена, якщо така репліка є невиправданою,  виходячи з умов, викладених у параграфі 1, тягне за собою каране діяння, спричиняє настання для мовника цивільно-правової відповідальності або порушить стандарти громадської пристойності.

5. Має бути передбачено процедури, згідно яких будь-які спори щодо використання права на відповідь або еквівалентних заходів захисту прав може бути переглянуто в судовому порядку.

 

РОЗДІЛ X

 

КОНТАКТНИЙ КОМІТЕТ

 

Стаття 29

 

1. Під егідою Комісії утворюється контактний комітет. Він складається із представників компетентних органів держав-членів. Його головою є представник Комісії. Комітет збирається з власної ініціативи або на вимогу делегації держави-члена.

2. Завданнями контактного комітету є:

(a) підвищення ефективності реалізації цієї Директиви шляхом регулярних консультацій з будь-яких практичних проблем, які виникають у зв’язку із її застосуванням, зокрема, застосуванням статті 2, а також із будь-яких інших питань, обмін думками щодо яких вважатиметься корисним;

 (b) надання висновків із власної ініціативи або висновків на запит Комісії щодо застосування державами-членами цієї Директиви;

(c) забезпечення можливості обміну поглядами стосовно того, які питання необхідно підняти у звітах, що їх подають держави-члени згідно статті 16(3) та їхньої методології;

(d) обговорення висновків регулярних консультацій, які Комісія проводить з представниками мовних організацій, продюсерами, споживачами, виробниками, провайдерами послуг та професійними спілками і творчими спільнотами;

(e) спростити обмін інформацією між державами-членами та Комісією стосовно ситуації та розвитку регуляторної діяльності щодо аудіовізуальних медіа послуг  із врахуванням аудіовізуальної політики Союзу, а також відповідних розробок у технічній сфері;

(f) досліджувати будь-які нові тенденції у сфері, у якій обмін думками виявиться корисним.

 

РОЗДІЛ XI

 

СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ РЕГУЛЯТОРНИМИ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ

 

Стаття 30

 

Держави-члени вживають належні заходи для забезпечення одна одної та Комісії інформацією, що необхідна для застосування цієї Директиви, зокрема, статей 2,  3 та 4, через свої компетентні незалежні регуляторні органи. 

 

РОЗДІЛ XII

 

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 31

 

Ця Директива поза сферами її координування не впливає на права та обов’язки держав-членів, що випливають з чинних конвенцій стосовно телекомунікацій та транслювання.

 

Стаття 32

 

Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного законодавства, які вони запровадили у сфері, на яку розповсюджується дія цієї Директиви.

 

Стаття 33

 

Не пізніше 19 грудня 2011 року  та кожні 3 роки від цієї дати Комісія подає до Європейського парламенту, Ради та Європейського економічного та соціального комітету звіт про застосування цієї Директиви та, якщо це необхідно, робить подальші пропозиції стосовно адаптування її до нових розробок у галузі аудіовізуальних медіа послуг, зокрема, у світлі останніх технологічних розробок, конкурентоспроможності сектору та рівня медіа грамотності в усіх державах-членах. Такий звіт оцінює також питання телевізійної реклами, що супроводжує або включається до дитячих програм, зокрема, чи кількісні та якісні показники, встановлені цією Директивою, забезпечують необхідний рівень захисту.

 

Стаття  34

 

Директива 89/552/EEC, змінена Директивами, що зазначені у Додатку I частині А, втрачає чинність, що не впливає на обов’язки держав-членів щодо кінцевих строків перенесення до їхнього національного законодавства Директив, зазначених у Додатку I частині B.

Посилання на Директиву, що втратила чинність, вважаться посиланнями на цю Директиву і повинні здійснюватися згідно з таблицею співвідношень в Додатку II.

 

Стаття 35

 

Ця Директива набирає чинності на 20 день після її опублікування в Офіційному журналі Європейського Союзу.

 

Стаття 36

 

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Страсбурзі, 10 березня 2010 року.

За Європейський парламент Президент Є.Бузек

За Раду Президент Д. ЛОПЕС ГАРРІДО

ДОДАТОК I

ЧАСТИНА A

Директива, що втратила чинність, із переліком наступних змін

(на яку здійснюється посилання у статті 34)

 

Директива Ради 89/552/EEC (OJ L 298, 17.10.1989, с. 23)

Директива 97/36/EC Європейського парламенту та Ради (OJ L 202, 30.7.1997, с. 60)

Директива 2007/65/EC Європейського парламенту та Ради (OJ L 332, 18.12.2007, с. 27)  тільки стаття 1

 

ЧАСТИНА B 

Перелік кінцевих термінів перенесення до національного законодавства

(на яку здійснюється посилання у статті 34) Директива

 

Кінцевий  термін перенесення

89/552/EEC     3 жовтня 1991

97/36/EC     31            грудня 1998

2007/65/EC 19            грудня 2009

 

ДОДАТОК II

ТАБЛИЦЯ СПІВВІДНОШЕНЬ

 

Директива 89/552/EEC                          Ця Директива

Стаття 1, перша фраза                                   Стаття 1(1), перша фраза

Стаття 1(a), перша фраза                 Стаття 1(1)(a), перша фраза

Стаття 1(a), перший абзац                Стаття 1(1)(a)(i)

Стаття 1(a), другий абзац                 Стаття 1(1)(a)(ii)

Стаття 1(b) to (m)                              Стаття 1(1)(b) to (m)

Стаття 1(n)(i), перша фраза              Стаття 1(1)(n), перша фраза

Стаття 1(n)(i), перший абзац                        Стаття 1(1)(n)(i)

Стаття 1(n)(i), другий абзац                         Стаття 1(1)(n)(ii)

Стаття 1(n)(i), третій абзац              Стаття 1(1)(n)(iii)

Стаття 1(n)(i), четвертий абзац        Стаття 1(2)

Стаття 1(n)(ii), перша фраза             Стаття 1(3), перша фраза

Стаття 1(n)(ii), перший абзац                       Стаття 1(3)(i)

Стаття 1(n)(ii), другий абзац                        Стаття 1(3)(ii)

Стаття 1(n)(ii), третій абзац             Стаття 1(3)(iii)

Стаття 1(n)(iii)                                   Стаття 1(4)

Стаття 2                                             Стаття 2

Стаття 2a(1), (2) та (3)                      Стаття 3(1), (2) та (3)

Стаття 2a(4), перша фраза               Стаття 3(4), перша фраза

Стаття 2a(4)(a)                                  Стаття 3(4)(a)

Стаття 2a(4)(b), перша фраза                       Стаття 3(4)(b), перша фраза

Стаття 2a(4)(b), перший абзац         Стаття 3(4)(b)(i)

Стаття 2a(4)(b), другий абзац          Стаття 3(4)(b)(ii)

Стаття 2a(5) та (6)                            Стаття 3(5) та (6)

Стаття 3                                             Стаття 4

Стаття 3a                               Стаття 5

Стаття 3b                               Стаття 6

Стаття 3c                               Стаття 7

Стаття 3d                               Стаття 8

Стаття 3e                               Стаття 9

Стаття 3f                                           Стаття 10

Стаття 3g(1)                           Стаття 11(2)

Стаття 3g(2), перший підпараграф, перша фраза               Стаття 11(3), перший підпараграф, перша фраза

Стаття 3g(2), перший підпараграф, перший абзац             Стаття 11(3), перший підпараграф, пункт (a)

Стаття 3g(2), перший підпараграф, другий абзац              Стаття 11(3), перший підпараграф, пункт (b)

Стаття 3g(2), другий, третій та четвертий підпараграфи Стаття 11(3), другий, третій та четвертий підпараграфи

 

Директива 89/552/EEC          ця Директива

Стаття 3g(3)                            Стаття 11(4)

Стаття 3g(4)                            Стаття 11(1)

Стаття 3h                                Стаття 12

Стаття 3i                                Стаття 13

Стаття 3j                                Стаття 14

Стаття 3k                               Стаття 15

Стаття 4(1), (2) та (3)                         Стаття 16(1), (2) та (3)

Стаття 4(4)                 —

Стаття 5                                 Стаття 17

Стаття 9                                 Стаття 18

Стаття 10                   Стаття 19

Стаття 11                   Стаття 20

Стаття 14                   Стаття 21

Стаття 15                   Стаття 22

Стаття 18                   Стаття 23

Стаття 18a                 Стаття 24

Стаття 19                   Стаття 25

Стаття 20                   Стаття 26

Стаття 22                   Стаття 27

Стаття 23                   Стаття 28

Стаття 23a                 Стаття 29

Стаття 23b                 Стаття 30

Стаття 24                   Стаття 31

—                                Стаття 32

Стаття 26                   Стаття 33

—                                Стаття 34

—                                Стаття 35

Стаття 27                   Стаття 36

—                                Додаток I

—                                Додаток II