Віра Хижа, стажерка напряму «Незалежні медіа»

Сучасний суспільно-політичний простір Польщі опинився під подвійним тиском: внутрішньої боротьби консервативних сил за електорат і зовнішніх гібридних загроз.  Маніпуляції історичними травмами та емоційні загравання у поєднанні з масштабними дезінформаційними кампаніями Кремля створюють передумови для серйозного розколу в польському суспільстві та пряму загрозу європейській єдності. У цих умовах сатира та іронія стають специфічною зброєю в інформаційному протистоянні. 

Особливість польського кейсу

Прихід до влади консервативно-популістської партії Право і Справедливість (PiS) восени 2015 року став результатом вдалої консолідації виборців 2011 року, представлення більш молодого, освіченого кандидата Анджея Дуди та загальної тенденції польського суспільства схилятися праворуч. 

Це зумовлено історичною боротьбою за власну національну ідентичність. З 1772 по 1918 роки поляки втратили свою країну на 123 роки, опинившись у складіПрусії, Австро-Угорщини та Російської імперії. За часів боротьби з комуністичним режимом (1945-1989), особливо після оголошення воєнного стану в 1981 році, католицька церква була найголовнішим осередком опозиції та загалом притулком. А профспілковий рух “Солідарність” з 1980-их спирається на християнські та робітничо-консервативні цінності. Також слід зазначити, що духовні й релігійні переконання досі впливають на прихильність традиційним й правим політичним силам (у 2015 році тільки 3,1% населення зазначали, що не належить до жодної релігії).

Аналіз виборчої кампанії свідчить, що PiS вийшла за межі свого звичного електорату. Партія поєднала патріотично-традиційні цінності з обіцянками щодо соціального захисту. До прикладу, програма “Родина 500+” мала на меті щомісячні виплати на дитину, що стало революційним кроком у польській соціальній політиці. 

Згодом Сейм ухвалив поправки до закону про радіомовлення та телебачення, які набули чинності у 2016 році. Як наслідок, роль Національної ради з питань мовлення (KRRiT) зменшилася, а право призначати керівництво суспільних медіа перейшло до міністра казначейства, що обмежило їхню незалежність. Поправка також припиняла повноваження тодішніх членів правління та наглядової ради TVP і Польського радіо. Тоді президентом TVP став діяч партії Яцек Курський, а Польське радіо очолила Барбара Станіславчик, яка згодом пішла за власним бажанням у відставку як “протест проти порушень функціонування державних інституцій та моральних принципів”. 

З метою обходу KRRiT уряд створив новий орган – Раду національних медіа (RMN). Нова структура складалася з п’яти членів: трьох призначав Сейм, двох – президент, що гарантувало постійне домінування представників влади. 

Саме ідеологічним фундаментом правлячих сил стала ревізія історичного минулого через використання Інституту національної пам’яті (IPN). У тому ж 2016 році було внесено поправку до Закону про Інститут національної пам’яті щодо скасування Ради захисту пам’яті бойових дій та мучеництва (ROPWiM). Замість неї було створено Колегіум IPN, дев’ять членів якого призначалися Сеймом, Сенатом та президентом. Рада обирала президента Інституту на конкурсній основі, а потім його призначав Сейм за узгодженням із Сенатом. 

У червні 2015 року керівна більшість партії «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska, PO) ухвалює новий закон про Конституційний Трибунал, де перехідне положення (стаття 137) дозволяє Сейму сьомого скликання обрати п’ятьох суддів на заміни тим, чиї терміни повноважень закінчувалися в листопаді та грудні 2015 року. Анджей Дуда не прийняв від суддів присягу, що заважало їхній роботі. Уже в листопаді новий Сейм з більшістю PiS ухвалює постанови про визнання жовтневих виборів недійсними. У Конституційному Трибуналі виникла патова ситуація: троє конституційно обраних суддів не могли діяти через відсутність присяги, а трьом новообраним суддям Голова Трибуналу не дозволив функціонувати, вважаючи їхнє призначення незаконним. Цей період завершився у грудні 2016 року з припиненням повноважень Голови Трибуналу. Президент призначив на цю посаду Юлію Пшилембську. Вона швидко визнала законність трьох новообраних суддів і включила їх до складу судових комісій.

Лівий фланг трансформувався після повної поразки на виборах 2015 року. Партії “Об’єднані ліві” (“Zjednoczona Lewica”) й “Razem” не потрапили до Сейму, набравши лише 7,55% та 3,62% голосів відповідно, при необхідних 8% для виборчої коаліції. У 2019 році сформувався альянс «Лівиця» (Lewica), який об’єднав соціал-демократичну «Нову Лівицю» та “Razem”. З моменту створення партія стала провідним голосом у захисті репродуктивних прав, представила програму секуляризації Польщі та підтримки профспілок. 

На парламентських виборах 2023 року “Лівиця” здобула 8,61% голосів,  увійшовши до уряду Дональда Туска та отримавши 4 міністерські портфелі (зокрема позицію віцепрем’єра посів Кшиштоф Гавкоський). Водночас, партія “Razem” відмовилася входити до кабінету міністрів через незгоду з його економічним курсом. Таке розгалуження послабило єдність лівого табору і також чітко розділило його на компромісну урядову “Нову Лівицю” та опозиційну “Razem”. 

Геостратегічне значення Польщі для Російської Федерації та операція Doppelganger

Ключова роль Польщі визначається її географічним положенням, а саме ролюю логістичного вузла постачання зброї та гуманітарної допомоги Україні. Країна також є одним із основних потенційних інвесторів у сфері повоєнної відбудови. Руйнування польсько-українського союзу, зокрема через інформаційний простір, є критично важливим завданням для Кремля, адже допоможе заблокувати військову допомогу та порушити європейську єдність. 

Задля досягнення цієї мети, а також подібних цілей в інших країнах, росіяни розгорнули операцію «Doppelganger» з особливими сплесками активності у 2022 та 2025 роках. Це – мережа клонів авторитетних медіа та ботів у Facebook і X. Під час першої хвилі на фальсифікованих ресурсах публікувалися фейкові аналітичні роботи та вигадані новини українською, польською, англійською, французькою, німецькою й італійською мовами. Найпопулярнішими тематиками були «поляризуючі питання», «критика чинного уряду», «війна проти України». У 2025 році операція була спрямована на критику допомоги Україні, роздмухування євроскептицизму, формування негативного образу України та уряду Дональда Туска. 

Операція “Overload” (оновлений вид “Матрьошки”), також є дезінформаційною кампанією, в рамках якої з вересня 2024 року поширювалися відредаговані або згенеровані штучним інтелектом відеоматеріали з публічними особами та медіабрендами. Створений контент використовували задля втручання у політичний ландшафт у Франції, Україні,  Німеччині, Польщі та Молдові. 

Сучасна мобілізація правих сил

Мобілізаційні кампанії правих консерваторів базуються на створенні образів як внутрішніх, так і зовнішніх ворогів, формуванні відчуття постійної загрози і пізнішому позиціонуванні себе у ролі сили, яка може запобігти падінню звичного суспільно-політичного ладу. Таку тактику PiS використовувала перед виборами у 2015 і 2020 роках, у першому випадку – маніпулюючи страхами перед мусульманськими біженцями, а у другому – перед сексуальними меншинами. 

Євроскептицизм та ворожість до інституцій ЄС також є значними складовими риторики як PiS, так і їхніх радикальніших конкурентів на правому фланзі. Гжегож Браун, очільник партії “Конфедерація корони польської” відкрито порівнював Європейський Союз з “євроколгоспом”, натякаючи на втрату національної незалежності. Президент Кароль Навроцький заявляв, що “ЄС у хаосі”. Такі настрої притаманні і частині суспільства. На тлі суперечок з Брюсселем щодо верховенства права, починаючи з оголошення Конституційним Трибуналом статей 1, 2 та 19 Договору про Європейський Союз (ДЄС) частково неконституційними, підтримка виходу з ЄС серед поляків зросла до 24,7%. 

Критика на цьому не зупинилася. Повернення Дональда Туска до активної політичної сцени Польщі в липні 2021 року стало приводом для надзвичайно інтенсивної кампанії з його дискредитації в новинних випусках TVP. За 14 випусків щоденної телевізійної програми Туск був згаданий 233 рази. Прем’єр-міністра зображали разом з Ангелою Меркель, цитували його слова «für Deutschland» («за Німеччину»), вирвані з контексту та наводили його виступ як голови Європейської народної партії на з’їзді німецького Християнсько-демократичного союзу. Від мовників TVP на його адресу також звучав термін “фюрер опозиції”. 

Антиукраїнський історичний ревізіонізм також дозволив мобілізувати виборців, де свою роль зіграв і фактор тривалої війни. Історична травма Волинської трагедії 1943 року знову активізувалася після виходу художнього фільму “Волинь” у 2016 році. Цей процес загострився через руйнування та паплюження щонайменше 14 українських могил та меморіалів на території Польщі у 2014-2016 роках. За їхнє нищення взяли відповідальність ультраправі та проросійські польські угрупування, а перші повідомлення про пам’ятники з’являлися на сайтах “ДНР”, “ЛНР” та РФ. У квітні 2017 року також відбувся демонтаж пам’ятника героям УПА на цвинтарі в Підкарпатському воєводстві за згодою війта гміни Януша Стубна. 

Далі фіксувалися провокації з боку Росії на території обох держав. У січні 2017 року на Львівщині невідомі підірвали меморіал загиблим у 1944 році полякам у Гуті Пеняцькій, зобразивши також нацистську символіку. 29 березня того ж року у Луцьку Генеральне консульство Республіки Польщі обстріляли з гранатомета. СБУ встановила, що замовником теракту був Микола Дульський, лідер організації “Наждак”, котрого спецслужба називала агентом російського впливу. У відповідь на знищення пам’ятника УПА, бездіяльність польської влади і небажання відновлювати українські поховання, Україна запровадила мораторій на проведення польських пошукових та ексгумаційних робіт на своїй території. 

Політичне протистояння загострилося ще більше у 2026 році після того як Володимир Зеленський присвоїв одному з військових підрозділів почесного найменування “імені героїв УПА”, що спровокувало бурхливу реакцію польського суспільства. Кандидат у прем’єр-міністри, член партії PiS, Пшемислав Чарнек опублікував допис про подання резолюції про блокування вступу України в ЄС через “героїзацію УПА”, а очільник партії Качинський додав, що Туск “підкоряється примхам східного сусіда”. Пізніше, 19 червня, президент Кароль Навроцький, який раніше очолював Інститут національної пам’яті, вирішив позбавити Зеленського Ордена Білого Орла. 

Важливою перемогою релігійного і правого фундаменталізму стало ухвалення в жовтні 2020 року рішення у справі К 1/20 про визнання неконституційним права на аборт у випадку невиліковних патологій чи вад плоду, що робить закон одним із найсуворіших у Європі. 

Як противагу консервативному наступу, ліві сили на чолі з альянсом «Lewica» розгорнули низку законодавчих кампаній, спрямованих на лібералізацію соціальної сфери. Ключовим напрямом стала боротьба за репродуктивні права: після масових протестів проти рішення Конституційного Трибуналу 2020 року, ліві внесли законопроєкти про повну декриміналізацію та легалізацію абортів до 12-го тижня вагітності, які, однак, зіткнулися з опором. Водночас міністерка соціальної політики Агнєшка Дзємянович-Бонк ініціювала реформу ринку праці через державний пілотаж скороченого 35-годинного або чотириденного робочого тижня із збереженням зарплат, запуск якого розпочався у 2025 році, і зараз перебуває на другому етапі втілення. 

У який спосіб діє дезінформація

Основним майданчиком для поширення шкідливого контенту є соціальні мережі: Instagram, X, Facebook та TikTok. На цих платформах створюються сотні акаунтів, мета яких – поширювати фейки, маніпуляції та підтримувати напряму або частково кремлівські наративи. 

Слід підкреслити, що нові наративи не вигадуються. Ідея полягає в редагуванні вже існуючих новин, аналітичних матеріалів, подій чи аудіовізуального контенту для їх подання у відповідному контексті та в потрібний момент. Це часто здійснюється, використовуючи невпевненість у стабільності чи майбутньому на свою користь.

Механізм поширення вірусного контенту будується на розповсюдженні інформації, що викликає негативні емоції (здивування, страх. гнів). Це змушує користувачів миттєво реагувати та поширювати її. Алгоритми соціальних мереж сприймають сплеск реакцій як показник цікавого контенту, підіймаючи його у стрічці. 

Зважаючи на цей механізм, дезінформаційний меседж формулюється так, щоб викликати в людині відчуття несправедливості, страху або неприязні. Як і в операції Doppelganger, саме масовість створення, репостів, поширення такого контенту акаунтами створює видимість підтримки суспільством певного наративу чи правдивості інформації. 

Часто російські спецслужби, а також іноді Конфедерація, де одним із лідерів є Браун, створюють дипфейки, щоб розробити реалістичний аудіовізуальний контент або клонувати вже існуючі акаунти в соціальних мережах. Наприклад, у Facebook з’явилося зображення сокири з написом «1943 можемо повторити» та «1943-20…», що натякає на різанину на Волині, скоєну УПА. У 2025 році було поширено спотворене відео з Наталією Панченко, керівницею організації «Громадянська ініціатива Євромайдан-Варшава», яке ображає поляків. 11 листопада того ж року з’явилося deepfake-відео з Мирославою Керик, очільницею  Українського Дому, з звинуваченнями поляків у невдячності.

Акаунти організацій «Фонд Український Дім» та «Союз Українців у Польщі» були відтворені з метою погіршення українсько-польських відносин. Фейкові сторінки публікували провокативний контент, як-от заклик «повернути борг Україні», натяки на «об’єднання всіх етнічних українських земель» чи звернення мера Кракова Мішальського з неправдивою інформацією. 

Звіт Осередку аналізу дезінформації NASK свідчить, що з 46 тисяч дезінформаційних повідомлень видалено лише 12%, 68% промодеровано, ще 20% платформи соціальних мереж залишили необробленими. Це дозволяє шкідливому контенту поширюватися тривалий час та накопичувати перегляди. При цьому в пам’яті закарбовується саме деструктивна ідея завдяки логічній хибі «упередження підтвердження», яка змушує людей фокусуватися на інформації, що резонує з їхніми страхами чи стереотипами, ігноруючи чи зводячи до мінімуму подальше існування. 

Сатира як інструмент протистояння

Стратегічна значимість сатиричного гумору полягає в його здатності залучати широку аудиторію, яка інтуїтивно може зрозуміти культурні, соціальні чи політичні нюанси. Жарти легше запам’ятовуються та поширюються, ніж фактчекінгові звіти, а іронія допомагає знизити рівень напруги, оскільки гумор значно краще долає психологічні бар’єри та встановлює довірливу комунікацію, викликаючи швидкі емоційні реакції. Сатира також не потребує свідомої інтелектуальної залученості, на відміну від аналітичних звітів.

Яскравим прикладом тут є карикатурні зображення, що переважно поширюють дві сторінки – Sebastian Batyr Lempach та Marek Gabe. Їхній контент збирає тисячі, іноді десятки тисяч, переглядів. 

На світлинах висміюється польська влада, абсурдність політичних подій чи наративів. Наприклад, на першому зображенні натякається на “маріонетковість” Навроцького, чиїми діями керує лідер партії PiS; на другому критикується м’яка позиція Дональда Туска щодо проросійських діячів, натякаючи на ультраправих риториків, які нищать польську державу зсередини; на третьому показується невідповідність дійсності заяв праворадикалів щодо “перемоги Туска”. Прізвищепрем’єр-міністра перетворене на типове німецьке (Тускгінг), іронізуючи над твердженнями про перемогу над проберлінськими силами; на четвертій – висміювання конфлікту навколо Ордену Білого Орла, коли Качинський заявив, що повертає свій Орден Ярослава Мудрого. 

Використання політичних карикатур корисне для боротьби з маніпуляціями, оскільки викриває абсурдність заяв чи наративів, спонукає глядача до самостійної інтерпретації та підвищує медіа та інформаційну грамотність, змушуючи аналізувати знаки-символи. Проте важливо розуміти, що карикатура є відображенням бачення автора й легко оперує свідомістю, створюючи в голові суспільства певні образи. 

Звичайні дописувачі також іронізують над проросійською, антиукраїнською чи загалом консервативною риторикою, публікуючи відповідні жарти. Основна тематика – це висміювання влади, правих партій, також з’являється висміювання їхнього електорату. На світлинах зображають потакання Конфедерації та PiS інтересам Москви. Також зводиться до абсурду політики щодо абортів та релігійного дискурсу про штучне запліднення. 

Опоненти також використовують соціальні мережі для поширення власного гумору. Їхня сатира зосереджена в більшості випадків на звинуваченні прем’єра Туска в потаканні Берліну, критиці його політики, закидах щодо невиконання передвиборчих обіцянок. До прикладу, Національну медійну раду досі не ліквідовано, суспільне телебачення не деполітизоване, не запроваджена іпотека з 0% ставкою. 

Також присутній антиукраїнський гумор. Наприклад, зображення №3 натякає, що медіа замовчує серйозні злочини (побиття дитини та жінки), які скоїли українці, проте поширює випадки хуліганства, вчинені проти українців.

У контексті боротьби правих сил за головування та постійних публічних обговорень політики чинного уряду Туска, лівому табору не приділяється стільки уваги. 

На першому зображенні жарт стосується розколу між партіями «Нова Лівиця» та «Razem». Висміювання спрямоване на «проблеми з Туском», а саме потребу йти на компроміси, а не відстоювати справжні ліві цінності. Другий допис презентує пародію на рекламний ролик «Нової Лівиці», натякаючи на їхню політику рівності. Третій мем висміює публічну дискусію довкола заяви міністерки з питань рівності Катаржини Котули, яка пов’язала дебати про зрівняння пенсійного віку із системним неоплачуваним навантаженням жінок хатніми та опікунськими обов’язками. Остання світлина вказує на «потакання інтересам України» спікера Сейму Польщі, співзасновника коаліції «Лівиця» Влодзімежа Чажастого. Він займає послідовну позицію щодо підтримки України.

У випадку інтернет-мемів ідея передається пряміше, ніж у карикатурах, а підбір слів гостріший. З одного боку, це дозволяє більшій аудиторії зрозуміти меседжі, сприяє кращому емоційному залученню та закарбовуванню в пам’яті. Під час конфліктів гумор позитивно впливає на психологічний стан. Він дає відчуття приналежності та можливість подолати важкі часи. 

З іншого боку, у контексті інформаційної війни критично важливо проводити чітку межу між політичною сатирою, що викриває маніпуляції та дезінформаційні підвалини, і деструктивним гумором, що нормалізує неправдиві наративи під виглядом боротьби з “фейками”.

Методи мобілізації правих сил (руйнування незалежних медійних інституцій, штучне створення ворогів та відчуття страху) у поєднанні з російською тактикою паразитування на реальних соціальних і культурних розколах створили складний апарат маніпуляцій і дезінформації. Гра на суспільних ранах, підбурювання до ненависті й нарощування штучної небезпеки є загрозою для польської національної цілісності та єдності. Подібні сценарії вже розгорталися у історії самої Польщі: достатньо згадати масштабну кампанію ненависті в пресі на початку 1920-х років, спровоковану правими радикалами, яка зрештою призвела до вбивства першого президента Габріеля Нарутовича. Дегуманізація опонентів у соціальних мережах, помножена  на радикальну риторику, може призвести до маргіналізації певних груп й до зростання кількості злочинів на ґрунті ненависті, фізичних нападів, як це уже спостерігалося  у випадку з вандалізмом меморіалів.