На прохання «ТК» Інститут Медіа Права аналізує особливості майбутньої виборчої кампанії-2006 з точки зору діяльності ЗМІ.Сьомого липня Верховна Рада України прийняла в цілому нову редакцію Закону України „Про вибори народних депутатів України”(законопроект № 6531-2). Закон набере чинності після його підписання Президентом України та опублікування. Майже немає сумнівів у тому, що це станеться найближчим часом.

Новий виборчий закон є логічним продовженням закону про вибори Президента України, він розвиває виборче законодавство і по-новому регулює деякі положення, у тому числі, ті, що стосуються журналістів та засобів масової інформації. Закон містить як позитивні зміни, так і деякі положення, які суперечать демократичним стандартам. Інститут Медіа Права подає короткий аналіз головних медійних новел закону

1. Закон вперше встановлює положення щодо обов’язкової чіткої ідентифікації політичної реклами на телебаченні. Передбачається, що під час демонстрації політичної реклами „обов’язково демонструється повна назва її замовника у формі текстового повідомлення, яке має займати не менше 15% площі екрану і бути виконане контрастним кольором до фону та бути сприйнятним для глядача”. (ч. 14 ст. 68). Таке положення внесене на пропозицію робочої групи Інституту Політики.

2. Народні депутати послідовно обстоюють позицію, відповідно до якої журналісти не мають права на власні коментарі щодо виборів. Як позитив можна відзначити, що з тексту закону перед другим читанням вилучили пряму заборону засобам масової інформації з власної ініціативи коментувати програми партій. На цю проблему звертав увагу Інститут Медіа Права в окремій заяві від 23 червня цього року. Однак в законі залишилися інші аналогічні положення сумнівного змісту. Наприклад про те, що „висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації всіх форм власності у формі інформаційних повідомлень, новин тощо може здійснюватися виключно на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості, без коментарів і оцінок”(ч.11 ст. 67). Втім, таке положення закону не може мати однозначного тлумачення, оскільки немає визначень ні новин, ні, тим більше, інформаційних повідомлень.

3. Ще одна стаття закону забороняє „засобам масової інформації, їх посадовим та службовим особам і творчим працівникам під час виборчого процесу у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами, укладеними відповідно до вимог… Закону, … агітувати за або проти партій (блоків), висунутих ними кандидатів у депутати, надавати їм перевагу в будь-якій формі. (ч. 4 ст. 70). Раніше аналогічне положення стосувалося лише державних та комунальних ЗМІ, що було виправдано з точки зору демократичності. Зараз ця норма, а також попередня, порушують стандарти Ради Європи щодо ролі преси під час виборів. Зокрема, Рекомендація Ради Європи № (99) 15 про висвітлення в ЗМІ виборчих кампаній чітко зазначає, що „нормативні рамки висвітлення виборів ЗМІ не повинні суперечити ні редакційній незалежності газет або журналів, ні їхньому праву висловлювати будь-які політичні симпатії”. Важко передбачити практику застосування цього положення закону, особливо з огляду на те, що „віддавати перевагу” є суб’єктивним та оціночним поняттям. Буквальне розуміння статті означає заборону на будь-яку критику і будь-яку похвалу як партій, так і кандидатів; а практично і всіх посадових осіб у державі, оскільки майже всі матимуть статус кандидатів.

4. Закон зберігає загальне правило, що ЗМІ не можуть відмовити надати суб’єкту виборчого процесу ефірний час або площу на тих же умовах, на яких вони надали їх іншому кандидату, однак тепер з цього правила зроблений виняток. У обмежених випадках ЗМІ можуть відмовитися від реклами, якщо вона містить: заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Це положення було внесене на пропозицію Інституту Медіа Права і підтримане робочою групою Інституту Політики. Автором законодавчої ініціативи, як і в інших випадках щодо пропозицій робочої групи був народний депутат Володимир Яворівський.

5. Закон передбачає заборону розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою (ч. 5. ст. 70). Водночас, враховуючи відсутність законодавчого визначення поняття „рекламний блок” телерадіоорганізації можуть по різному тлумачити це положення на практиці.

6. Закон встановлює, що розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів виборчих фондів партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу не можуть перевищувати розміру середньоарифметичного значення ціни за комерційну рекламу за перші три квартали 2005 року. Розміри розцінок засобів масової інформації, зареєстрованих після 1 квітня року, що передує року проведення виборів депутатів, встановлюють за розцінками реклами за весь час їх діяльності, але не можуть перевищувати розмірів розцінок відповідно газети “Голос України” (для друкованих засобів масової інформації) та Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України (для телерадіоорганізацій (ч. 6. ст. 67). Слід зазначити, що в даній статті законодавець уникнув використання „середньозваженого показника”, який визначався ЦВК, Нацрадою та Держкомтелерадіо на минулих Президентських виборах.

7. Законодавці вперше встановили квоту на політичну рекламу на радіо та телебаченні. Час мовлення відведений на політичну рекламу, не може перевищувати 20 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності ( ч.3 ст. 65). Разом з цим, в законі залишається проблема відсутності чіткого визначення терміну „політична реклама”, а також неясності, чим же „політична реклама” відрізняється від „політичної агітації”.

8. Впродовж 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми партії (блоку) забороняється на тому ж каналі мовлення в будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, давати будь-яку інформацію щодо цієї партії (блоку), висунутих нею кандидатів (ч. 5. ст. 68). Дана стаття у порівнянні з минулою редакцією має уточнення щодо того, що 20-ти хвилинна заборона діє лише щодо каналу мовлення, який транслював передвиборну агітаційну телерадіопрограму, а не щодо всіх каналів. Водночас, не було внесене інше уточнення, що ця норма стосується лише агітації за кошти державного бюджету. Дивно і недемократично забороняти у випуску новин згадувати про політичну партію лише тому, що перед випуском новин у рекламному блоці був 30-секундний партійний ролик.

9. Ще одна новела стосується іноземних каналів. Закон передбачає, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням припиняє трансляцію на території України, в тому числі операторами телекомунікацій, іноземних телеканалів, у діяльності яких порушується норма щодо заборони громадянам іноземних держав, особам без громадянства ведення передвиборчої агітації через журналістську діяльність, або в діяльності яких містяться заклики до ворожнечі, расизму, посягання на права і свободи людини та інше (див. повний перелік, наприклад у пункті 4 цього аналізу) (ч.9 ст. 70). Це положення має більше політичне значення, ніж юридичне – його важко застосувати на практиці, однак воно може бути ефективним.

10. Закон передбачає небезпечну для ЗМІ процедуру тимчасового закриття газет та телерадіоорганізацій. У разі порушення засобами масової інформації вимог частини третьої та п’ятої ст. 70 „за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобам масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) зупиняється дія ліцензії або випуск (друк)”. У разі інших порушень засобом масової інформації вимог цього Закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду (ч. 8 ст.70). Інститут Медіа Права вважає, що таке положення Закону вкрай небезпечне для засобів масової інформації. Воно містить багато проблем. По-перше, закриття навіть тимчасове ЗМІ це дуже серйозна санкція і вона має бути чітко регламентована, натомість, закон не має чіткої процедури розгляду справ при припинення діяльності: не вказано, кому вносить подання Центральна виборча комісія; не зрозуміло хто така „відповідна виборча комісія”. По-друге, не зрозуміло, закон вказує, що будь яке порушення вимог закону про вибори може тягнути за собою тимчасове припинення дії ліцензії або друку принаймні за рішенням суду, а це дуже жорстке покарання. Інститут Медіа Права вказує на необхідності внесення змін до частини 8 статті 70 з метою усунення зазначених вище проблем.

11. Новий закон замінив обов’язок спростування інформації, яка на думку кандидата є недостовірною, на обов’язок „опублікувати відповідь”. Це положення також з‘явилося з ініціативи Інституту Медіа Права. Принциповою різницею є той факт, що відповідь не означає презумпції недостовірності інформації та, як наслідок, відповідальності у вигляді моральної шкоди. Відповідь – це демократична форма діяльності ЗМІ, що передбачає опублікування іншої думки – оприлюднення позиції політичної партії чи кандидата щодо інформації, поданої про них. Законом встановлюється право на відповідь та порядок і умови її публікації: право на такий самий ефірний час відповідно на телебаченні чи радіо або опублікування в друкованому засобі масової інформації на тому ж місці шпальти в обсязі не меншому, ніж обсяг повідомлення, що спростовується. Встановлено, що відповідь має бути оприлюднена без додатків, коментарів та скорочень і здійснюватися за рахунок засобу масової інформації, а також, що відповідь на відповідь не надається (п. 10 ст. 70.) Інститут Медіа Права вітає цю зміну в Законі.

12. Ще одна стаття закону, про яку слід згадати, прямо не стосується ЗМІ, хоча і містить у розділі щодо агітації. Закон містить нове положення яке передбачає, що „способи проведення таких опитувань [опитування виборців щодо їх волевиявлення під час голосування] повинні забезпечувати збереження таємниці голосування опитуваного виборця” (п.24 ст. 70). Цим положенням на нашу думку, автори закону хотіли встановити обов’язок проведення екзит-полів лише шляхом таємного опитування.

Таким чином, нова редакція Закону про вибори народних депутатів містить багато нових положень щодо діяльності засобів масової інформації. Більшість з них є демократичними і внесені на вимогу професійних громадських організацій та при сприянні політиків, зокрема Миколи Томенка та Володимира Яворівського. Разом з цим, у законі залишають деякі небезпечні та недемократичні положення, які потребують зміни, зокрема це стосується права журналістів на власні коментарі (особливо стосовно друкованої преси), а також прав щодо порядку та випадків тимчасового припинення дії засобів масової інформації.

Тарас Шевченко, Ігор Розкладай

Телекритика