З початком повномасштабного вторгнення українські виконавці та музичні гурти почали займати місця зірок російської естради у плейлистах на стримінгових платформах. На жаль, до 24 лютого 2022 року українським артистам було важко змагатися за увагу слухачів з росіянами. До появи квот на радіо і телебаченні це змагання було особливо складним: станом на 2016 рік у радіоефірі було менше 5% пісень українською, тоді як російськомовний продукт займав 40% ефіру. 

Святе місце порожнім не буває. Сьогодні, коли українці долають комплекс меншовартості, українська музика вже частіше звучить у закладах, на різних заходах та у плейлистах слухачів. Українські артисти мають більше свободи та простору для розвитку творчості, відчувають настрій суспільства, виражають його в музиці та отримують багато поціновувачів.

Можна навіть вважати, що українським артистам пощастило творити саме в цей час, коли російські конкуренти майже зникли з українського порядку денного, а для популярності молодому артисту ніби достатньо написати декілька хітів українською мовою на актуальну тему і поширити їх на стримінгових платформах та в соціальних мережах (звісно, не все так просто).

Рано чи пізно перед молодим виконавцем постає питання: як краще масштабувати та комерціалізувати свою творчість? Обрати співпрацю з лейблом або піти у самостійне плавання?

У цій аналітиці Центр демократії та верховенства права з’ясує, що необхідно врахувати артисту під час роботи з лейблом та дистриб’юторами, які є переваги та недоліки самостійного розміщення музики на стримінгових платформах та на що необхідно звернути увагу, щоб не потрапити в юридичну пастку під час творчої діяльності

Трохи про юридичну експертизу артиста

Коли артист вирішує, що він хоче займатися не лише творчістю, але й бізнесом, настає час підвищувати власну юридичну грамотність. Потрібно розуміти, кому належать права на пісню, яку для артиста написав знайомий музикант, який договір укладати з організаторами концертів, що робити, якщо пісня артиста прозвучала на концерті без його згоди? Перелік цих питань не має кінця. І абсолютно неможливо передбачити, з якими з них може стикнутися артист. Частину відповідей можна знайти в Законі України “Про авторське право і суміжні права”, Цивільному кодексі України або ж на консультації у юриста. 

Щоб артист міг не лише творити, але й отримувати прибуток з власної творчості, його юридична експертиза має триматися на 3х китах:

• Знання про види прав та порядок їх передачі

Процес творчості артиста супроводжують авторські і суміжні права.

Авторські права є первинними, вони виникають у автора, коли створюється твір, і діють тоді, коли цей твір використовується. Наприклад, музикант написав пісню. Тож він є автором цього твору і має певну сукупність прав щодо нього – може його виконувати сам на фестивалях, може продавати його запис, може опублікувати на YouTube, а може укласти договір з виконавцем та передати йому права на виконання твору. 

Суміжні права є дотичними до авторських, похідними від них. Це у тому числі і права виконавців. Наприклад, виконавець, отримавши від автора право на виконання пісні, може співати її наживо на концертах, записати фонограму, публікувати її на стримінгових сервісах. 

Передати авторські та суміжні права можна (за певну плату або безоплатно), уклавши договір про передання (відчуження) майнових прав на об’єкти авторського права і об’єкти суміжних прав. У договорі слід передбачити, які саме майнові права передаються – наприклад, автор може дозволити артисту виконувати твір, але не переробляти його.

Що ж залишається з автором назавжди та не може відчужуватися, то це його немайнові права – право вимагати зазначення імені автора в оригіналі і копіях твору або ж забороняти згадування свого імені, право обирати псевдонім, право надати назву твору або залишити його без назви, присвятити твір комусь тощо. 

• Реєстрація авторських та суміжних прав

Якщо артист сам є автором музичного твору, він має знати, що авторське право на цей твір виникає з моменту його створення, тобто ніяка реєстрація прав не потрібна. Створеним твір вважається з моменту, коли він набув об’єктивної форми. Наприклад, пісня збережена на електронному носії. 

Хоча реєстрація і необов’язкова, рекомендуємо все ж скористатися такою можливістю для підтвердження авторства та отримати свідоцтво про реєстрацію авторського права. Зробити це можна у державній організації “Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій” (УКРНОІВІ). 

Якщо ж ви не зареєстрували авторське право, довести своє авторство буде значно складніше. Чи то у позасудовому, чи у судовому порядку, свідоцтво одразу усуне питання того, хто і з якого моменту є автором конкретного твору. 

Коли йдеться про виникнення і здійснення суміжних прав, жодні юридичні формальності не потрібні. Наприклад, суміжне право виникне у співака на запис виконання пісні (звісно, якщо попередньо співак отримає у автора пісні дозвіл на її виконання). 

Важливо! Відчуження (наприклад, передання або продаж) матеріального, електронного (цифрового) об’єкта, в якому втілено твір або об’єкт суміжних прав, не означає передання або відчуження майнових прав на об’єкт суміжних прав і навпаки. 

Тобто купивши диск із піснями, ви не сплатили автору пісень належну винагороду за відтворення запису у кафе, клубі чи ресторані. А насправді, за кожне звучання пісні у закладі її автор (або ж інший правовласник) має отримувати роялті. Звісно, сам автор не контролюватиме кожне використання його твору. Він перекладає ці обов’язки на організації колективного управління, а ті збирають роялті та передають автору певний відсоток.

• Порядок захисту порушених авторських/суміжних прав

Якщо авторські або суміжні права порушені, автору необхідно знати, як та куди звертатися по їх захист. Приклад таких порушень – плагіат, використання твору без дозволу правовласника, піратство тощо.

Судова процедура захисту може бути довготривалою та витратною. Але, розглянувши справу, суд може постановити рішення про відшкодування моральної шкоди, збитків, завданих порушенням, стягнення з порушника доходу, отриманого внаслідок порушення, стягнення компенсації тощо. 

Такі спори частіше за все розглядаються в порядку цивільного судочинства, а автори (чи інші правовласники) просять заборонити використання твору, припинити дії, що порушують авторські права, стягнути компенсацію, моральну шкоду, штраф. За звернення до суду необхідно сплатити судовий збір. Його розмір буде залежати від вимог. Наприклад, якщо автор вимагатиме заборонити використання твору (позов немайнового характеру), то доведеться сплатити 1211.20 гривень. А якщо вимогою буде виплата компенсації у 400 тис. грн. (позов майнового характеру), то збір складе вже 4 тисячі гривень (1% ціни позову).

Втім, перш ніж іти до суду, автор може звернутися безпосередньо до порушника та спробувати владнати конфлікт у позасудовий спосіб. Для цього він пише листа з претензією та повідомляє, що його права порушені, додавши до листа доказ своїх авторських прав. 

Якщо ж порушення відбулося в Інтернеті (наприклад, автор помітив викладений запис своєї пісні), то Закон України “Про авторське право і суміжні права” пропонує скористатися новою процедурою, закріпленою у статті 56, яка регулює порядок припинення порушень авторського права і суміжних прав з використанням мережі Інтернет. 

Така новація – відповідь на те, що майже всі об’єкти авторського права сьогодні перемістилися у цифрове середовище, у мережу Інтернет. А кожен веб-сайт – це сукупність цифрового контенту, який охоплює різні об’єкти авторського права (письмові твори, фотографічні твори, аудіовізуальні твори тощо). 

Саме ці три кити – розуміння змісту своїх прав та особливості їх передачі іншій стороні, реєстрація авторських прав, а також порядок захисту порушених прав є основою для безтурботної творчості. Якщо артист юридично обізнаний в основах авторських та суміжних прав, вірогідність потрапити в “юридичну пастку” значно зменшується. 

На жаль, сформувався стереотип про те, що лейбли та продюсери діють за “принципом Карабаса-Барабаса”: використовують артистів у своїх корисливих цілях, підписують з ними договори на невигідних для артиста умовах, не виплачують винагороду і взагалі “тримають у рабстві”. 

Особливо підживлюють цей стереотип випадки з життя та гучні новини. Так у медіапросторі вже більш 10 років обговорюється спір продюсера Ігоря Кондратюка та співака Віталія Козловського. Останній у 2012 році припинив співпрацювати з продюсером, але і далі виконував пісні, правовласником яких був Ігор Кондратюк. Своєї емоційної кульмінації конфлікт набув, коли співак долучився до лав ЗСУ і новинні стрічки замайоріли заголовками “Ігор Кондратюк забирає військову зарплату Козловського”, “З картки списують всі гроші: Козловський розповів, як Кондратюк забирає його військову зарплату” та іншими у подібній стилістиці.

Ще одним гучним спором був конфлікт між лейблом PapaMusic та співаком Wellboy. Антон Вельбой хотів достроково розірвати контракт з лейблом, але продовжувати виконувати пісні під псевдонімом Wellboy, а лейбл-правовласник, у свою чергу, вимагав стягнення компенсації. Наразі ж конфлікт вичерпано, співак та лейбл продовжують співпрацю. 

Оскільки обидва конфлікти дійшли до суду, то ми можемо проаналізувати рішення судів, вивчити деякі з обставин справ та умови договорів між сторонами. І розібратися, на які умови договору між співаком та лейблом (продюсером) варто звернути увагу. Що варто зазначити одразу – звинувачення лейблу чи продюсера в обмані часто можуть бути безпідставними саме через те, що артисти нехтують детальним ознайомленням з договором та його експертним юридичним аналізом. 

• Кондратюк v. Козловський

Ця історія без перебільшення триває вже друге десятиліття. Найкоротший її опис такий:

У 2002 та 2003 роках співак Віталій Козловський переміг у шоу “Караоке на Майдані” та проєкті “Шанс”. Після перемоги він почав співпрацювати з продюсером Ігорем Кондратюком та один за одним видавати хіти – “Шекспир”, “Пинаколада” (російською), “Небо плаче грозами” та інші. У 2012 році співак та продюсер припинили працювати разом, натомість почалися суди – адже Козловський і далі виконував на концертах пісні, права на які належали Кондратюку.

У 2023 році Віталій Козловський написав у своєму Facebook:

“Ці суди – НЕ наслідок порушення якогось контракту. НЕ наслідок того, що я був винен гроші або в мене їх вклали, а я не повернув. Я пішов, не будучи винним ні копійки.

Борги виникли вже ПІСЛЯ! Коли на концертах заспівав свої пісні, емоційно піддавшись закликам багатотисячної публіки, яка цих пісень чекала. Права на них, як не дивно, належали продюсеру. Бо коли співпрацювали, я на тотальній довірі підписував будь-які папери з напуттям: «Твоя справа співати. Документи це просто формальність, підписуй, а по-людськи ми завжди домовимось». От я і був впевнений, що порозуміємось і дійдемо з ним згоди”.

Тотальна довіра та наївність артиста призвела до того, що до Віталія Козловського позивався не лише Ігор Кондратюк, але й лейбли, з якими сам артист нічого не підписував. 

Так ТОВ “Українська музична видавнича група” (далі – УМВГ) звернулося до суду з кількома позовами до Віталія Козловського про захист майнових авторських прав (позов 1, позов 2). У жовтні 2012 року Козловський виступав на концертах з деякими своїми хітами у Сімферополі.

УМВГ заявляв, що відповідно до Договору про передачу виключних авторських і суміжних прав (від 1 червня 2012 року) УМВГ належать виключні майнові права на використання та на дозвіл на використання слів, музики та фонограм деяких музичних творів, які виконував співак. Як виявилося, Договір про передачу УМВГ виключних авторських і суміжних прав теж укладав продюсер співака Ігор Кондратюк. Як так сталося, що саме продюсер, а не співак, був правовласником? Жодного шахрайства, адже співак добровільно на тотальній довірі підписував будь-які документи, які були “простою формальністю”.

У 2014 році відбувся суд. Позови задовольнили, зі співака загалом стягнули близько 160 тисяч гривень компенсації на користь УМВГ за порушення авторського права, а в дохід Державного бюджету України – штраф у розмірі 16 тисяч гривень.

Артист звернувся до суду з проханням розстрочити виконання рішення (тобто сплатити не одразу всю суму, а поступово, щомісяця), адже у нього виникли несприятливі фінансові обставини – скрутне економічне становище в Україні, небажання організаторів концертів мати справу з артистом, утримання хворого батька похилого віку тощо. Але суд залишив заяву без задоволення.

16 квітня 2013 року Віталій Козловський подав позов до Голосіївського районного суду м. Києва про визнання Договору про передачу виключних авторських і суміжних прав (від 1 червня 2012 року) частково недійсним, зокрема в частині передання суміжних прав на музичний матеріал у його виконанні. 

Суд першої інстанції зазначив, що співак не є правовласником авторських прав на спірні музичні твори та не є суб’єктом суміжних прав. А от Апеляційний суд м. Києва все ж частково задовольнив позовні вимоги Віталія Козловського і вказав, що співаку належить виключне право надавати дозвіл на використання належних йому суміжних прав на деякі з музичних творів. Тож частково Договір від 1 червня 2012 року був визнаний недійсним. Але ж проблема в тому, що подібний договір був не один. 

ТОВ “УМИГ Мьюзік” звернувся з позовом до артиста про захист майнових авторських прав. Свої вимоги, так само як і УМВГ, позивач обґрунтовував наявністю Договору про передачу виключних авторських прав (вже іншого від 01 вересня 2015), відповідно до якого ТОВ “УМИГ Мьюзік” належать виключні майнові права на використання та на дозвіл використання слів і музики деяких музичних творів. Незважаючи на це, артист без отримання дозволу виконав пісні на концерті у Національному палаці мистецтв “Україна”. За цим позовом з артиста суд стягнув компенсацію за порушення авторського права у розмірі 1 мільйон 280 тисяч гривень та штраф в дохід державного бюджету у розмірі 128 тисяч гривень.

Висновок: жоден договір не може бути “простою формальністю”, адже завжди тягне за собою зобов’язуючі наслідки. Тому на кожен пункт треба звертати особливу увагу та прискіпливо аналізувати його з юристами перед підписанням. Якщо всі права на пісні дійсно належали колишньому продюсеру, то він був їх правовласником. А тому саме продюсер міг розпоряджатися майновими правами на пісні – забороняти їх виконання, розповсюджувати примірники, давати згоду на публічне виконання, передавати ці права іншим особам тощо. 

• Wellboy v. Papa Music

Договір між Papa Music та Wellboy був укладений 11 жовтня 2022 року і логічно, що він покладає на обидві сторони певні обов’язки. 

Wellboy зобов’язувався: виконувати всі дії для підготовки і здійснення виконань, виробництва студійних записів, фонограм, відеокліпів, проведення виступів, гастрольно-концертної діяльності, фотосесій, зйомок, кастингів. 

У свою чергу Papa Music зобов’язувався: вчинити всі необхідні дії для забезпечення для Wellboy належних умов для виконання покладених на нього зобов’язань за Договором.

У Договорі було визначено, що сторони зобов’язані безумовно виконувати взяті на себе зобов’язання після підписання цього Договору. Визначено, що Договір діє до 20 квітня 2028 року, але артист має право достроково його розірвати. Втім, не без наслідків:

• Якщо розірве договір до 20 квітня 2023 року, то має сплатити 2 мільйони доларів США компенсації; 
• З 21 квітня 2023 року і до 20 квітня 2025 року – 5 мільйонів доларів США; 
• З 21 квітня 2025 року і до 20 квітня 2028 року – 10 мільйонів доларів США.

За інших умов договір не міг бути розірваний достроково, тож сторони повинні були продовжувати виконувати всі зобов’язання.

Навесні 2023 року співак Wellboy заявив, що припиняє співпрацю з Papa Music, оскільки один із засновників лейблу співпрацює з колишнім українським продюсером Юрієм Бардашем, який підтримує російський окупаційний режим.

Співак припинив в односторонньому порядку співпрацю, змінив псевдонім на Anton Velboi. При цьому репертуар виконував той самий – “Гуси”, “Вишні” та інші хіти все ще звучали на концертах, хоча їхнім правовласником був і залишається лейбл Papa Music. 

У квітні 2023 року лейбл повідомив співака про заплановані концертні заходи та промо-акції та попередив артиста: “У зв`язку з тим, що ТОВ «Papa Music» несе юридичну відповідальність перед третіми особами, які є замовниками щодо зазначених заходів, у випадку неможливості вами прийняття участі у зазначених вище концертних заходах та промо-акціях через стан здоров’я, вимагаємо надати документи, що підтверджують неможливість вами виконання своїх обов`язків за Договором та участі у зазначених заходах”.

Wellboy не надав доказів про те, що він з тих чи інших причин не може взяти участь у зазначених заходах, повідомив, що вважає договір нікчемним та таким, що не несе жодних правових наслідків, та не має юридичної сили для сторін. 

Тож лейбл направив співаку вимогу про сплату компенсації за дострокове розірвання Договору у розмірі 5 млн доларів США і повідомлення про заборону використання музичних творів з текстом, адже їхнім правовласником є Papa Music. 

У червні 2023 лейбл Papa Music звернувся до суду із позовом до Антона Вельбоя і вимагав стягнення компенсації за дострокове розірвання договору. Позов було задоволено, суд ухвалив стягнути зі співака компенсацію за дострокове розірвання в сумі 300 тисяч доларів США.

Пізніше стримінгові платформи заблокували пісню “Люди на Землі” на наступний день після релізу, а YouTube видалив кліп на пісню. Антон Вельбой повідомив:

“У мене був і є контракт з лейблом Papa Music. Він не розірваний. Я думав: якщо випущу пісню під новим ім’ям, напишу сам музику і слова, якщо ніхто, крім мене, не буде до цього дотичний, то мені вдасться. Але виявилось, що це все не так просто”.

Під час судової тяганини артист прагнув залишити за собою можливість виступати під псевдонімом Wellboy та запобігти блокуванню його контенту. Про договір з лейблом артист сказав, що “…коли підписував контракт, не думав, що все так складно. Мені здавалось, що це, як робота. І якщо ти на ній не витримуєш, то можеш звільнитися. Але виявляється, що все не так”.

Papa Music також був та продовжує бути власником прав на торговельну марку Wellboy. Тож наразі саме лейбл може використовувати торговельну марку Wellboy для керування діяльністю артиста, надання послуг щодо продажу його музичних творів, для проведення концертів, написання пісень, представлення вистав наживо тощо. 

Наприкінці листопада 2023 року оголошено, що конфлікт вичерпано, а співак продовжує співпрацю із лейблом (або ж продовжує відпрацьовувати лейблу). 

На цьому етапі, резюмуючи цей спір, можна процитувати юриста лейбла Олександра Селіванова: 

“Це принциповий кейс для всієї індустрії. Він показує, що контракти діють, їх треба дотримуватись, а за свої вчинки треба нести відповідальність”.

Висновок: артист має пам’ятати про те, що музичний бізнес – це бізнес. Якщо музикант має намір розвивати свою творчість та отримувати прибуток, то у ділових відносинах з лейблами та продюсерами артисту варто бути не стільки митцем, скільки бізнесменом – оцінювати ризики, відстоювати свою позицію, вміти читати договори та розуміти їх юридичні наслідки.

Вибір артиста: між компаніями-дистриб’юторами, сервісами-посередниками та лейблами

Так сталося, що музична індустрія не розвивається абсолютно незалежно. На неї впливає безліч обставин – політика, соціум, війни, революції, культурні події. Згадайте лише українську музику після проголошення незалежності та до навали російських артистів на український ринок. Музика була експериментальною, сміливою, амбітною. Чого лиш варті не схожі ні на кого гурти “Воплі Відоплясова”, “Аква Віта”, “Плач Єремії”. За популярністю не відставали і унікальні на той час сольні виконавці – Олександр Пономарьов, Ірина Білик, Юрко Юрченко та інші.

Схема популярності здебільшого була однотипною та умовно такою: виступи в регіонах на Днях міста, місцевих фестивалях, знайомство з продюсером, участь в проєкті “Територія А”, запис дебютного альбому, фестивалі (“Червона Рута”, “Таврійські ігри”), поява “того самого” хіта (“А тепер усе інакше”, “Танці”), зйомка кліпів та їх трансляція на ТБ, гастролі.

Україна довго була “концертною державою”, тобто на перших місцях доходу артистів стояла концертна діяльність. Згодом відбувся перехід в digital. Уже у 2017 році 3 мільйони людей слухали музику на стримінгах, у 2021-му це число зросло до 7,1 мільйона. За різними підрахунками, у 2022 році виручка зі стримінгових сервісів мала б становити понад 6 мільйонів доларів.

Тож тепер дійсно все інакше. Участь у фестивалях та концертна діяльність вже не є таким потужним інструментом популяризації творчості артиста, як канал на Youtube та сторінка в TikTok. Пісня “Вечорниці” гурту Tember Blanche стала популярною у TikTok, де відео з використанням треку збирали від 700 тисяч переглядів до 2 мільйонів, а на YouTube пісня (lyric video) має 2,4 млн переглядів. Пізніше гурт зробив ремейк цієї пісні разом із гуртом KALUSH, щиро назвавши цю співпрацю “інструментом з піару, а не творчою можливістю”. Цей хід спрацював, адже для порівняння відео ремейку на YouTube зібрало 22 млн переглядів.

Учасник гурту Tember Blanche Влад Лагода про співпрацю відгукувався так: 

“Усі всіх використали. Так, через нашу недосвідченість нас використали трошки більше, але в цілому це успішний кейс із точки зору піару й виведення Tember Blanche із супернішового TikTok-проєкту на якийсь рівень”.

Тому сьогодні виконавцям треба підлаштовуватися під вимоги часу та обирати більш інноваційні інструменти свого просування. Дехто йде самостійним шляхом та, написавши пісню, власними силами просуває її на платформах та стримінгових сервісах, інші ж шукають можливості співпраці з лейблами.

“Насправді я не впевнений, що лейбл може дати щось артисту, який виробляє музику повністю самостійно і хоче доносити насамперед своє «я». Коли ти йдеш на лейбл, ти так чи інакше годуєш 20–30 людей, і від кон’юнктури ти нікуди не дінешся. Ми дуже обережно розглядаємо пропозиції. Єдині контракти, які у нас є – це контракти з великими дистриб’юторами без посередників”, – учасник гурту Tember Blanche Влад Лагода.

Часто артисти мають чимало сумнівів щодо того, чи мають вони достатньо таланту, сил та знань для роботи з лейблами. Ще частіше артисти побоюються, що лейбли зацікавлені в них як в інструменті та будуть використовувати їх на свою користь, не дозволяючи доносити своє “я”. 

Правда в тому, що лейбли дійсно використовують артистів як інструмент. Але це абсолютно природно та відображає сутність музичного бізнесу. Зі своєї сторони артист також має використовувати лейбл як інструмент, котрий допоможе йому популяризувати та комерціалізувати творчість. Маючи спільну мету та цінності, така синергія артиста та лейбла дасть ефективний результат. 

Що таке лейбл? У широкому розумінні – це компанія, яка бере на себе значну частину обслуговування потреб артиста, натомість бере відсоток від його доходів. Сьогодні більшість із них мають гібридний характер – беруть на себе лише частину обов’язків із роботи з артистом: 

• Дистрибуцію на внутрішній та світовий ринок;
• Управління майновими правами (авторськими та суміжними), їх захист, відстежування випадків порушення;
• Менеджмент або спонсорування нових пісень і кліпів;
• Допомога у виході на міжнародний ринок;
• PR підтримку артиста, просування в соцмережах;
• Ліцензування контенту (для ТБ, кіно, реклами);
• Доступ до професійних студій;
• Юридичну підтримку. 

Сьогодні в Україні діють такі великі лейбли, як POMITNI, ENKO, Secret Service Entertainment Agency, Mamamusic та інші. 

Втім, артисти часто самостійно просувають свою творчість, адже мають багато ефективних інструментів, якими вони здатні скористатися – наприклад, розмістити свої треки на стримінгових платформах – YouTube Music, SoundCloud, Spotify, Apple Music, Deezer тощо. Згідно зі статистикою від IFPI (Міжнародна федерація фонографічної індустрії) за 2023 рік, загальний дохід від стримінгових сервісів зріс до 11,2%. У 2023 році на стримінг припадало 67,3% загального доходу індустрії. 

Щоб визначити, які переваги та недоліки має самостійна діяльність, спершу варто розібратися з тим, як працюють стримінгові сервіси. 

Артисти можуть самостійно розмістити свої треки на стримінгових сервісах і отримувати з них дохід. “Самостійно” – це досить умовно. Адже жоден стримінговий сервіс не дає змоги завантажити на нього пісню безпосередньо. Для цього музиканту треба зв’язатися з компанією-дистриб’ютором або завантажити музику через сервіси-посередники (DistroKid, LANDR, Soundrop, TuneCore тощо). Це потребує відповідних зусиль – пісню попередньо необхідно зареєструвати, отримати її спеціальний реєстраційний номер, зареєструватися на сервісі, який займається дистрибуцією, оформити підписку на цей сервіс. 

Для артистів, які розміщують свою музику на стримінгах, особливо важливо потрапити у плейлисти, на які користувачі натрапляють щойно відкрили додаток – наприклад, плейлисти “Найкращі пісні солов’їною”, “Енергія фольку” або “Songs of Summer”.

Дмитро Баняс, регіональний менеджер в Independent Digital Ukraine, розповідає про редакторські плейлисти від сервісу:

“Це завжди сильний буст у кар‘єрі артиста. Користувач завжди потрапляє на вітрину платформи при вході в додаток. Звісно, якщо він бачить красиву обкладинку перед собою, то послухає ваш реліз. Так ви можете отримати ще одного прихильника у свою скарбничку”.

Але потрапити в плейлист нелегко. Як же редакція робить свій висновок про формування плейлистів і як артисту підвищити шанси потрапляння?

• Орієнтир на трек. Якщо його фрагмент уже здобув популярність в TikTok, то вищою є вірогідність його потрапляння в плейлист; 
• Релевантність контенту. Чи має сервіс аудиторію для такої музики, чи є вже популярним артист;
• Технічність. Якщо це матеріал “низького сорту”, то підтримки в плейлистах та на вітрині не буде;
• Аналіз публікацій в медіа та формування рішення на основі цього.

Владислав Лагода, співзасновник гурту Tember Blanche каже: 

“Це тільки здається, що знайти редакторів просто. У тому й суть, що їхні прямі контакти максимально приховуються, бо всі працюють під NDA. Тож лейбли й дистрибʼютори пишуть на спеціальні пошти, куди пітчать релізи. В цьому їхня принципова користь, з усіх стримінгів незалежний артист самостійно може запітчити хіба на Spotify, бо вони мають відповідну форму”.

Кожен з сервісів-посередників має свої умови розміщення треків. Наприклад, DistroKid має три тарифні плани. За 19.99 USD на рік артист зможе завантажувати необмежену кількість треків та отримувати 100% роялті від прослуховувань, 35.99 – можна завантажувати треки для двох артистів, а за 79.99 USD – для п’ятьох артистів. DistroKid виплачує 100% роялті та не просить сплату за кожен окремий трек. Втім, сервіс не завантажує треки з назвами кирилицею, а вивести гроші можна лише через банківський переказ (SWIFT), який коштує 20 USD. Отже, потрібно 7000 прослуховувань на Spotify, щоб сплатити комісію за виведення грошей.

Сервіси Distrokid та Tunecore відносять до категорії DIY, тобто вони працюють із кожним, хто самостійно завантажить трек та заплатить за підписку. Вони надають цифрову дистриб’юцію без додаткових можливостей (маркетинг, управління YouTube, аванси й так далі). 

Іншим варіантом просування творчості є робота з дистриб’ютором, якому артист може делегувати розміщення його творів на стимінгових платформах. До 24 лютого на ринку було три дистриб’ютори. А саме:

• Believe Digital (незалежна глобальна компанія із головним офісом у Франції, офіс в Україні);
• The Orchard (належить Sony Music Entertainment, головний офіс в США, мав куратора з Росії, який опікувався Україною та одного консультанта в Україні);
• OneRPM (головний офіс в США).

Після 24 лютого 2022 року Believe Digital та The Orchard засудили агресію Росії, але вийшов з ринку РФ тільки The Orchard. OneRPM відкрито продовжив роботу в країні-агресорі.

Застереження! Співпраця з деякими дистриб’юторами може призвести до того, що треки українських артистів з’являться на російських сервісах. Деякі артисти не перевіряють, куди саме завантажується їхня музика. Навіть на незалежних сервісах (наприклад у Distrokid) можна забути зняти “галочку” з Яндекс.Музики. 

Believe є наразі найбільшим гравцем на ринку. Компанія інвестує в Україну, надає гуртам аванси, які вони навряд зможуть знайти деінде, і допомагає з просуванням на стримінгах. Але продовжує працювати з Росією, де займає серйозні позиції. 

Прикладом українського дистрибʼютора є ENKO Distribution, який працює з багатьма артистами, зокрема Круть, Тонка, MamaRika.

Іншим сервісом є Independent Digital – незалежний дистриб’ютор аудіо- та відеоконтенту. Він допомагає незалежним лейблам та артистам бути почутим та поширити свою музику на всі цифрові майданчики. Independent Digital працює за певний відсоток із роялті та сам відбирає лейбли та артистів для співпраці. Компанія може надати доступ до маркетингових можливостей, має вплив на кращу експозицію контенту в редакторських плейлистах, керує YouTube каналами та аналізує їх, також в особливих випадках може авансувати проєкт. Втім, Independent Digital – не лейбл, це дистриб’ютор. А пітчинг у плейлисти – їхня найголовніша маркетингова послуга, адже сервіс співпрацює із сотнями приватних плейлистів та з усіма редакціями музичних сервісів.

У роботі з компаніями-дистриб’юторами артисту теж знадобиться юридична експертиза, адже перед співпрацею необхідно вивчити умови договору, зокрема питання виплати коштів за послуги, надання звіту артисту тощо.

Самостійна діяльність має свої переваги та недоліки. У артиста залишається повний контроль над своєю творчістю, він отримує більшу частку від доходу (при цьому дохід від самостійної діяльності може бути нижчим, аніж під час співпраці з лейблом), також він має певну свободу та не зобов’язаний звітувати за свої дії. 

Та іншою стороною медалі є потреба самостійно організувати свою діяльність у всіх її сферах (концерти, PR, участь у рекламних інтеграціях тощо), обмежені ресурси для просування, фінансові ризики, подекуди відсутність знань про те, як розміщувати свою музику на стримінгах, як реєструвати права на музику, як управляти та контролювати виплату роялті, вирішувати податкові та інші юридичні питання.

Чи має артист бути юристом? 

Артист найбільше зацікавлений у власному творчому розвитку, а тому, окрім пошуку натхнення для написання та виконання пісень, він має ще й базово розумітися в юридичних питаннях, зокрема у сфері авторського права. Безумовно, кожен має займатися своєю справою і артист не може знати всіх юридичних тонкощів. Втім, що артисту під силу, так це вичитати контракт з юристом та проговорити з лейблом (продюсером) усі умови договору (навіть, якщо вони здаються абсолютно зрозумілими та очевидними).

Навіщо артисту потрібен юрист?

Вже на етапі першої комунікації з лейблом може виникнути спір щодо авторських і суміжних прав. Після написання або/та виконання пісні і її запису, артисти часто роблять розсилку свого творіння лейблам. На жаль, не всі лейбли та продюсери можуть виявитися добропорядними та поважати авторські та суміжні права. Але вже на цьому етапі артист має знати, як убезпечити себе та свою пісню від крадіжки треку, його частини, ідеї:

• Попередня реєстрація пісні;
• Надсилання частини пісні або посилання на пісню на якійсь з платформ (наприклад, YouTube);
• Інформування лейблу про те, що авторські права на пісню зареєстровані;
• Обговорення умов надсилання повної версії треку (після підписання договору про нерозголошення).

Для детального аналізу контрактів

Абсолютно всі умови контракту між артистом та лейблом потребують детального вивчення та аналізу. Звернути увагу треба на такі положення:

• Фінансова винагорода – прибуток артиста та лейблу, його відсотковий розподіл, частина щодо перегляду цієї умови з часом. Винагородою може бути встановлена договором частка прибутку від реалізації авторських та суміжних прав, від концертної діяльності або фіксована частка, яка виплачується періодично;
• Права на виконання пісень, способи використання;
• Псевдонім, образ та їх використання (псевдонім артиста лейбл може зареєструвати як торговельну марку, права на яку будуть належати компанії);
• Строк співпраці та територія, на якій така співпраця буде провадитися;
• Продовження контракту (який може продовжуватися автоматично, на що часто не звертають увагу), 
• Умови розірвання (чи можливе одностороннє розірвання, розмір штрафу за дострокове розірвання);
• Умови використання твору (лейбл може комерціалізувати пісню та давати згоду на те, щоб включати її в рекламу, фільми серіали тощо. Зокрема, артист може висунути умови щодо недопустимості використання твору на російському ринку та передбачити в положеннях договору наслідки за порушення лейблом цієї домовленості); 
• Можливість внесення змін в твір без погодження з артистом-автором;
• Відповідальність та штрафні санкції за порушення умов договору;
• Порядок звітування лейблу перед артистом.

Юрист має простими словами пояснити артисту, на що саме він погоджується, які має зобов’язання перед лейблом, а які лейбл має перед артистом. Звісно за потреби юрист має запропонувати варіанти змін до умов контракту. 

Тому на початку перемовин з лейблом не зайвим було б одразу наголосити, що вам потрібен шаблон договору, до якого є можливість вносити зміни. Крім того, не забувайте підписувати договір у двох екземплярах та один з них зберігати у себе. 

Юрист потрібен не лише на етапі укладення договору з лейблом. Якщо артист вирішив працювати самостійно, то надійного юриста треба шукати ще до креативного піарника. Адже артисту доведеться стикнутися з десятками видів договірних відносин: договори про захист конфіденційної інформації, договори з авторами слів та музики, саундпродюсерами, беквокалістами, музикантами, продюсерами (якщо хтось фінансує діяльність артиста), організаторами концертів, рекламними агентствами, власними співробітниками – фінансовим директором, піарником, менеджером, директором, та й власне з юристом. Якщо артист захоче зняти кліп, то має укласти договори ще й з режисером-постановником, автором сценарію та текстів/діалогів, художником-постановником, оператором-постановником тощо.

Для консультацій з юридичних питань

Для того, щоб артист від своєї творчості отримував не лише задоволення, але й дохід, він має розуміти юридичний бік музичного бізнесу. На всіх етапах творчості можуть виникнути питання, на які потрібні не інтуїтивні, а експертні відповіді. Наприклад, коли артист записує пісню, то отримавши її запис, він може вважати себе єдиним правоволодільцем, який може розпоряджатиметься твором на власний розсуд, виконувати його де та скільки завгодно. 

Втім, на це юрист може відповісти, що “не все так просто”. Адже до створення пісні долучився саундпродюсер, автор музики, тексту, а у договорі з лейблом передбачено, що всі права на пісню належать йому. Тож їхніми правами на результат роботи теж не можна нехтувати. 

Для представлення інтересів

У той момент, коли артисту не вистачатиме юридичної експертизи, юрист може комунікувати з лейблом, партнерами, інвесторами, державними установами (наприклад, під час реєстрації авторських прав або вирішенні судових спорів), онлайн-платформами (у разі порушення авторських прав на Facebook, YouTube тощо), рекламними агенціями, організаторами концертів, медіа, підрядниками, телеканалами та іншими, відстоювати позицію клієнта, оцінювати ризики та попереджати про потенційні негативні наслідки. 

Висновки

Працювати самостійно чи з лейблом – вибір за артистом. У той момент, коли артист вирішить не лише ділитися своєю творчістю, але й комерціалізувати її, необхідно попередньо проаналізувати, чи вийде своїми силами охопити всі сфери, які потребують експертності. Поруч із написанням пісень та їх розміщенням на платформі є і інші сфери, які вимагатимуть від артиста додаткових знань, обачності та відповідальності. Поширюючи свою творчість у різні способи та прагнучи отримати прибуток, артист легко може потрапити у юридичну пастку. Щоб цього уникнути, радимо:

• Співпрацювати з лейблами, продюсерами, дистриб’юторами, організаторами концертів та іншими спеціалістами шляхом укладання договорів, а не усних домовленостей;
• Уважно вивчати положення договорів разом із юристом та вносити зміни, якщо певна умова не відповідає вашим інтересам;
• Звертатися по консультацію до юриста, коли виникають правові питання та необхідність представляти інтереси;
• Не нехтувати можливістю реєстрації своїх авторських прав, захистом своїх прав та вирішенням спорів у позасудовому або судовому порядку;
• Підвищувати власну юридичну експертність та вивчати сферу авторських та суміжних прав.