Чи варто чекати засобам масової інформації добра від парламентських виборів?

Парламентська Асамблея закликає органи влади України виправити положення закону, якими передбачається можливість зупинення діяльності засобів масової інформації, у тому числі без попереднього рішення суду. Коментарі Тетяни Котюжинської, Ольги Большакової, Олексія Охрименко, Дмитра ФедечкаПарламентські вибори 2006 року стануть черговими виборами за новими правилами: першого жовтня набула сили нова редакція Закону України „Про вибори народних депутатів”, що суттєво відрізняється від тієї, яка діяла у 2002 році. Закони змінюють настільки швидко, що попередня редакція, прийнята навесні 2004 року, не встигла набрати чинності, а її вже замінили ще новішою.

Вже зараз можна робити оцінки, що багатьом засобам масової інформації нові виборчі правила принесуть більше проблеми, ніж фінансових дивідендів. Основною проблемою закону про вибори народних депутатів є положення, за яким, будь-яке порушення виборчого закону може стати причиною для тимчасового призупинення дії ліцензії або випуску (друку) газети. Це положення пункту 10 статті 71, що складається з двох речень: „У разі порушення засобами масової інформації вимог частини п’ятої та дев‘ятої цієї статті за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобам масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) у встановленому законом порядку зупиняється дія ліцензії або випуск (друк). У разі інших порушень засобом масової інформації вимог цього Закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду.”

Положення, яке встановлює відповідальність у вигляді закриття засобу масової інформації, навіть якщо це тимчасовий засіб, є надзвичайно суворим. Зупинення дії ліцензії до закінчення виборчого процесу телерадіокомпанії можна порівняти з тимчасовою смертною карою, оскільки телекомпанії навряд чи зможуть відновити своє мовлення, після того, як втратять, протягом закриття, своїх рекламодавців, глядачів та працівників. Тому до кожного слова закону, який пропонує накладати такі суворі санкції потрібно підходити з особливою відповідальністю. На жаль, підхід був іншим.

Проблеми закону одразу кидаються в очі, й без прискіпливого аналізу кожного пункту. Так, в законі говориться про подання виборчої комісії, але нічого не сказано, кому це подання надається? Адже подання передбачає, що його потрібно комусь подати. На президентських виборах 2004 року у подібній нормі закону (яка стосувалася лише державних та комунальних ЗМІ) було чітко вказано, що подання виборча комісія здійснює до суду. Однак за статтею 71 судовий порядок передбачається у другому реченні пункту 10, водночас, перше речення начебто протиставляє йому позасудовий порядок. Можна лише уявити до чого дійде фантазія на практиці у виборчих комісіях на місцях, який порядок вигадають вони для того щоб закрити газету чи телекомпанію.

Також слід звернути увагу на слова: „в установленому законом порядку”, адже насправді такого порядку просто немає. Наприклад, закон про пресу говорить про те, що друкований засіб масової інформації може закриватися лише за рішенням засновника або суду. Але нічого не сказано, в якому порядку здійснюється закриття. Тобто, якщо закон залишиться чинним можна змоделювати такі ситуації: політичні партій будуть подавати заяви до суду з вимогою встановити будь-яке порушення закону про вибори та закрити засіб масової інформації до кінця виборів. І формально, за буквою закону, суд буде зобов’язаний це зробити. Адже закон говорить, що у разі інших (тобто будь-яких) порушень засобом масової інформації вимог закону про вибори тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду. Закон не встановлює жодних фільтрів, за яких суди мають прийняти подібне жорстке рішення.

Наступним серйозним питанням є фальсифікація частини 10 статті 71. Ця норма закону погана, але вона стала ще гіршою внаслідок маніпуляцій з її текстом, що відбулися після голосування у сесійній залі і до підписання тексту Головою Верховної Ради України. У тексті, за який голосували народні депутати підставою для закриття ЗМІ за особливою процедурою було „розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою”, а у тексті, який підписав Голова Верховної Ради, відзначено, що засоби масової інформації закриватимуть за „розповсюдження завідомо неправдивих або наклепницьких відомостей про партію (блок)  суб’єкта виборчого процесу або про кандидата у депутати”.

Верховна Рада ухилилася від прямої відповіді, на питання, поставлені автором цих рядків у інформаційному запиті. Так, повністю без відповіді залишилося питання про те, чи має хтось право вносити зміни до законопроекту (навіть так звані редакційні правки) вже після того, як проект був прийнятий народними депутатами України в цілому як закон. Однак вивчення Регламенту Верховної Ради вказує на те, що таке не можливо. Регламент не містить подібних процедур, і було б дуже дивно, якби він передбачав можливість правити текст після схвалення більшістю народних депутатів України.

Ще однією важливою проблемою закону про вибори народних депутатів – є намагання обмежити права журналістів щодо поширення інформації про кандидатів у народні депутати. Автори законопроекту погодилися вилучити з тексту положення про заборону „оцінювати передвиборчі програми”, про що наполягав Інститут медіа права у червні цього року, однак залишилися інші серйозні заборони, у першу чергу, це заборона „віддавати перевагу (кандидатам – ТШ) у будь-якій формі”. Віддавати перевагу – поняття оціночне, засоби масової інформації навряд чи можуть передбачити, як оцінить виборча комісія чи суд, наприклад, наявність у новинах сюжету про одну політичну партію і відсутність інших партій. Чи означає це, що відомості про кожну партію повинні займати однакову площу на шпальтах? Чи означає це, що не допускаються позитивні та негативні оцінки, бо в оцінках теж можуть бути переваги? На жаль, проблема заключається у тому, що закон залишає велику кількість запитань відкритими: що є законним, а що незаконним? При цьому, помилка засобу масової інформації у відповіді на це питання може коштувати їм ліцензії чи права на друк.

Як завжди заплутаними є норми закону щодо політичної реклами, політичної агітації та порядку висвітлення діяльності органів державної влади. Закон знову містить норми, які на перший погляд, свідчать про те, що про кандидатів у народні депутати майже нічого не можна повідомляти, оскільки це може бути розцінено як політична агітація. У законі залишилися, наприклад, положення, що „висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації всіх форм власності у формі інформаційних повідомлень, новин тощо може здійснюватися виключно на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості, без коментарів і оцінок”.

Як події будуть розвиватися далі? Швидше за все, більшість засобів масової інформації проведуть передвиборчий період у ситуації правової невизначеності. ЗМІ не захищені від свавільного втручання у їхню діяльність, є вкрай вразливими через законодавчі положення, що дозволяють їх закрити у будь-який момент. Журналісти не можуть виконувати в таких умовах сої демократичні функції.

Однак, на мою думку, ще є шанси змінити закон про вибори народних депутатів, щоб виборча кампанія відбулася демократично. До речі, вимоги щодо зміни закону поставила перед Україною і Рада Європи у своїй резолюції від 5 жовтня (пункт 9): „Парламентська Асамблея відзначає, що нова редакція Закону про вибори народних депутатів, ухвалена в липні 2005 року, істотно покращила виборчі процедури та врахувала рекомендації міжнародних спостерігачів, зроблені після останніх президентських виборів. Проте, новим законом передбачається можливість зупинення діяльності засобів масової інформації, у тому числі без попереднього рішення суду, що є вкрай сприятливим для зловживань. Тому Парламентська Асамблея закликає органи влади України виправити ці положення якомога скоріше.” Закликаю і від свого імені народних депутатів дослухатися до цих пропозицій і виправити недоліки закону про вибори народних депутатів.

Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права, для «Телекритики»

КОМЕНТАРІ:

Запитання „Телекритики”:
– Чи має, на вашу думку, нова редакція „Закону про вибори народних депутатів України” норми, які становлять небезпеку свободі слова, праву громадян отримувати плюралістичну, збалансовану інформацію про учасників виборчого процесу? Тетяна Котюжинська, експерт IREX Y-MEDIA:

– Звичайно, є проблема в отриманні громадянами об’єктивної інформації. Тому що насправді нова редакція «Закону про вибори народних депутатів» передбачає виключно розміщення інформації рекламного характеру. Тобто, партія, політичний блок, кандидат має право за рахунок виборчого фонду розмістити інформацію в межах політичної реклами. Все, що не буде проплачено з виборчого фонду, але матиме відношення до інформації щодо виборчого процесу – може бути визнано незаконною агітацією. І наслідком цього може бути припинення випуску друкованого ЗМІ або припинено дію ліцензії ТРК рішення центральної або окружної комісії.

Отже, це все говорить про значні обмеження для громадян. Їм залишили право висловлювати свою думку лише десь на вулиці або у себе на кухні… А все те, що стосується засобів масової інформації, має тепер дуже суворі обмеження для надання можливості громадянам висловитися. Інформація про учасників виборчого процесу, по-перше, буде лише та, яку вони дадуть самі, по-друге та, яку надасть ЦВК, тобто це списки кандидатів від партії та політичних блоків, це їхні програми. Оце майже вся інформація, яка передбачена Законом про вибори. І без узгодження з ЦВК жодна інша інформація не може повідомлятися, бо вона вже буде розцінена як недозволена передвиборча агітація. Ще Законом передбачено, що можуть бути якісь там новини без коментарів та оцінок і інформаційні повідомлення – але хто буде визначати, за якими критеріями, що таке новини, а що таке – коментарі та оцінки? Тобто, новою редакцією Закону велике коло інформації віднесено до передвиборчої агітації. Це означає, що ЗМІ або надаватимуть таку інформацію і наражатимуться на ризик бути закритими. Або вони не будуть взагалі надавати інформацію про вибори.

Ольга Большакова, юрист Незалежної асоціації телерадіомовників:

– Якщо порівнювати нову редакцію Закону “Про вибори народних депутатів України” з попереднім законом „Про вибори Президента України” 2004 року, то, на мій погляд, у ньому з’явилися два основні недоліки.

По-перше, в цьому законі більш детально визначено методику розрахунку середньозваженої ціни за надання ефірного часу політичним партіям або блокам. В принципі, цей розрахунок такий самий, який був затверджений ЦВК і Нацрадою на попередніх виборах. Сама методика не змінилась, але вона трoшки погіршує становище ЗМІ, оскільки ціни, розраховані за цією методикою, будуть нижчими. З яких причин? Для розрахунку, згідно з методикою ЦВК, бралися місяці того року, коли не було виборів. Тобто, як здійснюється розрахунок? Береться весь прибуток телерадіокомпанії за три місяці певного року. На попередніх виборах це був звичайний рік, коли телекомпанії поширювали звичайну комерційну рекламу, і за цінами цієї комерційної реклами, відповідно, можна було розраховувати середньозважений показник політичної реклами. Тепер ми беремо останні три місяці 2004 року. У цьому році у нас були вибори. Через це комерційної реклами було менше, була, здебільшого, політична реклама, а вона йшла, відповідно, за нижчими розцінками. Тобто, за основу взято ціни занижені, а між іншим, інфляція в нас відбулася, ціни весь час ростуть, а це не враховано. В принципі, ця тенденція відповідає світовим вимогам, коли ціни на політичну рекламу нижчі від цін на комерційну рекламу, і законодавець тут не виходить за межі світового досвіду. Але для наших телерадіоорганізацій, які не одержують дотацій від держави, для них це погіршення становища. І якщо ставати на бік ЗМІ, а не суспільного інтересу, ми можемо констатувати, що це і є недоліком нової редакції закону.

По-друге, на попередніх виборах діяла така норма, згідно з якою державним та комунальним ЗМІ було заборонено агітувати поза угодами з кандидатами і заборонено було надавати перевагу певним кандидатам без укладання з ними угоди на передвиборчу агітацію. В цьому році ця норма змінилася і така заборона тепер діє стосовно всіх ЗМІ, а не лише державних та комунальних. Тобто, приватні ЗМІ прирівняли до державних і комунальних, а це не відповідає світовим стандартам та вимогам міжнародного законодавства. Приватні ЗМІ мають користуватися більшою свободою діяльності, ніж державні та комунальні або ті, що одержують дотації з держбюджету. У нас ця вимога порушена. Я не можу сказати, що це вже так жахливо, бо, якщо аналізувати текст законів повністю, то можливостей надавати перевагу й так не було. Але сама тенденція урівняти приватні і державні ЗМІ, не відповідає світовим стандартам. І ця тенденція є негативною.

Але в цілому, на мою думку, нічого страшного у порівняні з минулими виборами Президента 2004 року немає, ми працюватимемо у тих же умовах, що й тоді. Є навіть декілька норм, які трошки кращі, трошки м’якші за попередні. Покращенням можна назвати те, що, по-перше, у нас з’явилась норма, яка надає право телеорганізаціям поширювати новини, раніше це були лише офіційні повідомлення, тепер новини (і це не вважається передвиборною агітацією). Тепер телерадіоорганізації можуть робити сюжет про кандидатів, які не є посадовими особами, і це не вважатиметься передвиборною агітацією, якщо дотримуватися умов збалансованості і об’єктивності тощо. Фактично, на минулих виборах це теж можна було робити, але тепер це прямо зазначено в законодавстві.

По-друге, важлива норма для ТРК – що якщо політреклама чи передвиборча агітація якогось кандидата грубо порушує законодавство, містить заклики до повалення конституційного ладу насильницьким шляхом тощо, тоді ТРК має право відмовитися від розміщення такої агітації. Це у світлі минулих виборів, коли ролики про громадянську війну телеканали мусили ставити, не маючи можливості відмовитися безпосередньо за законодавством про вибори – дійсно важливо.

Олексій Охріменко, керівник аналітико-правового відділу Української Асоціації Видавців Періодичної Преси:– Наибольшие споры и разногласия, а, точнее, разночтения вызывает 10 часть 71 статьи Закона. В ней говорится следующее: „У разі порушення засобами масової інформації вимог частин 5 (поширення матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом – „ТК”) та 9 (забороняється розповсюдження завідомо неправдивих або наклепницьких відомостей про парію або про кандидата депутата – „ТК”) за поданням Центральної виборчої комісії або відповідальної окружної виборчої комісії засобам масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) у встановленому законом порядку зупиняється дія ліцензії або випуск (друк). У разі інших порушень ЗМІ вимог цього Закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду”. „У разі інших порушень виключно за рішенням суду” – это понятно. Но кто будет закрывать газеты и приостанавливать лицензии в первом случае? Мы, юристы, для себя решили, что это будет суд, т.к. у нас именно он, по Закону о печатных средствах массовой информации, уполномочен решать вопросы приостановления выхода газет. Однако многие видят в этой недосказанности передачу судебных функций – ЦВК и окружным избирательным комиссиям. И это не может не беспокоить.

Дмитро Федечко, виконавчий директор Асоціації мережевих телерадіомовників “Мережа”:

– Цей Закон дуже подібний до минулорічного закону про вибори Президента. Але ми не бачили, що він добре працював. Тому не було рації, на мою думку, переносити всі норми того закону до теперішнього. З концепції нової редакції „Закону про вибори народних депутатів” випливає, що можна давати тільки ту інформацію, яку замовлять політики і за яку вони заплатять. Будь-який інший аналіз у ЗМІ виборчих програм, перегонів – за цим законом – є неможливим, бо буде вважатися, що про когось з кандидатів дадуть більше інформації, про когось – менше. Отже, цей закон не є конституційним і демократичним, тому що він не дає змоги, з одного боку, журналістам виконувати свої професійні обов’язки – повно і всебічно інформувати населення, а, з іншого боку, заважає громадянам України отримувати таку інформацію. Тобто, нова редакція закону робить перепони свободі слова і тим порушує Європейську конвенцію з прав людини.

Крім того, абсурдно неправильний підхід до правового регулювання реклами саме на телебаченні, коли береться за основу рекламний час. Бо фахівці реклами знають, що продається не рекламний час, а контакти з потенційною аудиторією. Є в країні методики дослідження телеканалів, і треба відштовхуватися від тих досліджень. А не вигадувати знов велосипед. Але це є Закон, і за ним треба жити і працювати. Журналістам треба обговорити, які є ризики, і як від них застрахуватися, як використати юридичну казуїстику на свою користь. Треба обмінюватися досвідом, брати участь у круглих столах, через Інтернет обмінюватися інформацією, хто і як вже зміг захистити себе.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: