Матеріал опубліковано у виданні “Українська правда”
У щоденних зверненнях до Українського народу, президент Володимир Зеленський часто говорить про те, що російські воєнні злочинці відповідатимуть за свої незаконні дії на території України. Немає сумнівів, що Україна докладе максимум зусиль, аби притягнути до відповідальності як воєнних злочинців персонально, так і державу-агресора загалом. Далі зосередимо увагу на матеріальній відповідальності держави за протиправні дії. Адже, у міжнародному праві є спеціальні інструменти, що застосовуються до держави за сам факт агресії та її наслідки.
Одразу зауважу, що відшкодувати збитки можна буде після того, як бойові дії завершаться, а міжнародні судові установи (як правило, це здійснюють вони) встановлять, що держава вчинила міжнародні протиправні діяння.
Відтак, у післявоєнний період одне з основних завдань України – стягнути з рф збитки внаслідок військової агресії, що завдали реальної шкоди як Україні в цілому, так і цивільному населенню зокрема.
За спільними оцінками Мінекономіки та KSE, загальні втрати економіки України через війну, враховуючи як прямі втрати, так і непрямі втрати (зниження ВВП, припинення інвестицій, відтік робочої сили, додаткові витрати на оборону та соціальну підтримку тощо), коливаються від 564 до 600 млрд дол. США.
З огляду на це, у медіа часто згадують специфічні терміни: репарації, контрибуції, реституції, компенсація, сатисфакція. Втім, їх не завжди використовують в правильному значенні.
Визначення термінів
Якщо держава вчиняє міжнародно-протиправне діяння, за нього настає відповідальність. У 2001 році Комісія міжнародного права ООН розробила проєкт статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (прийнятий резолюцією A/RES/56/83 Генеральної Асамблеї ООН). Так, визначено, що формами відшкодування (репарації) є реституція, компенсація та сатисфакція: як окремо, так і у поєднанні (ст. 34).
Репарація – це відшкодування шкоди державою за вчинене міжнародне протиправне діяння. Відшкодування може бути у вигляді грошей, товарів, послуг, публічних заяв, вибачень тощо.
Реституція означає відновлення попереднього становища, яке існувало до скоєння протиправного діяння винною державою пропорційно.
- Субституція є різновидом реституції, що передбачає заміну неправомірно знищеного чи пошкодженого майна аналогічним його вартості та призначенню.
Компенсація – це відшкодування державою збитків, завданих міжнародним протиправним діянням, якщо вони не покриваються шляхом реституції. Компенсація покриває будь-яку фінансово оцінювану шкоду, включно з упущеною вигодою.
Сатисфакція – це нематеріальна відповідальність держави, що вчинила міжнародне протиправне діяння, яка має на меті відшкодування заподіяної шкоди шляхом визнання порушення та принесення вибачень тощо.
Практичне значення форм відшкодування
Репарації як відшкодування матеріальних збитків діяли після закінчення Першої світової війни. Адже Версальський мирний договір (1919), зобов’язав Німеччину відшкодувати не лише збитки, а й інші втрати, спричинені війною (наприклад, упущена вигода, коли через бойові дії не вдалося отримати доходи, як у мирний час). Згодом, вже після Другої світової війни, репарації знову платила Німеччина за заподіяні матеріальні збитки. Сам процес розтягнувся в часі на цілі десятиліття.
Як показує історія, репарації зазвичай з’являються у мирній угоді, коли держава-переможець визначає умови для переможених (зокрема і компенсації за збитки). Крім того, Міжнародний суд ООН або інші спеціальні трибунали та арбітражі у сучасних умовах також можуть присудити відшкодування і визначити його порядок.
Отже, репарації мають на меті відшкодувати матеріальні збитки державі, яка постраждала від агресивних дій іншої держави – цілком актуально у випадку наслідків російської збройної агресії проти України.
Разом із репараціями часто вживають поняття “контрибуція”. По суті, контрибуція (від англ. “contribution” – внесок) була грошовою виплатою переможеної держави на умовах, визначених переможцем після завершення війни. Втім, відшкодування шкоди державами набуло ширшого значення та різних форм, а тому контрибуцію вже не використовують у сучасному міжнародному праві.
Реституція & субституція. Пов’язані між собою поняття, однак реституція є основним та може включати повернення неправомірно захопленого майна, затриманих осіб, художніх цінностей, транспортних засобів, суден тощо.
Стосовно субституції як різновиду реституції відзначу, що її використовують у випадку, коли можна відновити знищене чи пошкоджене майно за рахунок аналогічного за вартістю та функціональним призначенням. Як приклад, згідно з Мирним договором з Італією (1947), держава зобов’язалася повернути все монетне золото, награбоване і незаконно вивезене в Італію, або передати кількість золота, що дорівнювала за вагою і пробою вивезеному. Італія мала відшкодувати шкоду товарами та послугами протягом семи років.
Якщо відшкодувати збитки реституцією неможливо, діє інший механізм: компенсація у грошовому еквіваленті. Натепер це найпоширеніша форма відшкодування збитків за міжнародне протиправне діяння. У 1928 році Постійний міжнародний суд у справі “фабрика “Хорзов” використав підхід, який став засадничим у практиці застосування компенсації. Її розмір визначають, якщо відшкодування майном або цінностями неможливе, а тому сплачується відповідна сума грошей. Компенсація повинна відповідати вартості того, що інакше б повернули завдяки реституції.
Нещодавній приклад з практики Міжнародного суду ООН – репарації у справі ”Демократична Республіка Конго проти Уганди” (2022). Суд визначив загальний розмір компенсації у 325 млн дол. США. Її Уганда зобовʼязана виплатити Демократичній Республіці Конго за шкоду людям, майну та природним ресурсам, яку завдали бойові дії на території ДР Конго.
Сатисфакція відрізняється від розглянутих вище форм матеріальної відповідальності держави за вчинення міжнародного протиправного діяння, оскільки не стосується “матеріального” відшкодування завданих збитків. Її застосовують у випадках, коли реституція чи компенсація не означають повного відшкодування.
Так, сатисфакція може бути визнанням вини, висловленням жалю, офіційним вибаченням або схожими діями у інший визначений спосіб. Сама по собі вона має бути пропорційною шкоді, а формат сатисфакції не може принижувати відповідальну державу.
У справі “Боснія та Герцеговина проти Сербії та Чорногорії” (2007), Міжнародний суд ООН у відповідь на прохання Боснії та Герцеговини про відшкодування збитків, постановив, що акт геноциду в Сребрениці насправді не стався б, якби Сербія намагалася йому запобігти. А фінансова компенсація за нездатність запобігти геноциду в Сребрениці не буде відповідною формою репарації. Суд вважав найприйнятнішим варіантом сатисфакцію: твердження в резолютивній частині рішення про те, що Сербія не виконала зобов’язання запобігти злочину геноциду.
Підсумок
З кожним днем ми стаємо ближчими до перемоги України у цій злочинно розв’язаній росіянами війні. Саме тому міжнародний судовий захист – важливий для нас процес, який допоможе притягнути до міжнародної відповідальності державу-агресора з відповідними юридичними наслідками.
Україна, як постраждала від російської військової агресії держава, має визначити збитки, що підлягатимуть репараціям – зокрема, за рахунок золотовалютних резервів та інших активів рф, що перебувають під арештом США і європейських держав. В межах реституції ми зможемо повернути майно та окуповані території, а також цінності, які окупанти вивезли з нашої країни. І, насамкінець, справедливе рішення у справі України проти рф в Міжнародному суді ООН, в якому визнають провину за російську збройну агресію проти України та Українського народу, – непоганий варіант для сатисфакції.
