У січні «Телекритика» підбила загальний підсумок основної частини виборчої кампанії, а також підсумки моніторингупорушень професійних стандартів та замовних матеріалів у телевізійних новинах. Щодо другої, меншої частини кампанії можна було обмежитись публікацією моніторингу, проте очевидні зміни, які відбулись у новинах у період 18 січня – 6 лютого, заслуговують на детальніший аналіз. Адже ці зміни категорично спростовують будь-які можливі виправдальні версії щодо формування порядку денного політичних новин відповідно до інформаційних приводів, а не попиту на приховану рекламу.

 

Отже, протягом трьох тижнів між першим і другим туром виборів кількість підозрілих матеріалів у новинах постійно знижувалася. При цьому найвищою вона була в перший тиждень після голосування, коли результати виборів ще не було оприлюднено, а відтак агітація не дозволялась (натомість 6 лютого, у день «передвиборної тиші», всі канали принципово уникали згадок про кандидатів). Від 132 підозрілих матеріалів у тиждень перед першим туром кількість імовірно замовних сюжетів і повідомлень зменшилась до 34 у тиждень перед другим туром – у 4 рази.

 

Динаміка загальної кількості матеріалів із порушеннями стандартів, що свідчать про можливий замовний характер, у новинах всеукраїнських телеканалів

 

 

 

Лідерами за кількістю підозрілих матеріалів залишились ICTV (38) та «Інтер» (33), натомість на третє місце, відсунувши Новий канал (22), раптом вирвався Перший національний (23), який у перші місяці кампанії демонстрував один із найкращих результатів. Середня кількість імовірно замовних матеріалів виявлено в новинах «1+1» (20) та СТБ (18). Натомість значно чистішими стали новини ТРК «Україна» (7 матеріалів), а з новин 5-го каналу замовні матеріали майже зникли (2 матеріали).

 

Кількість матеріалів із порушеннями стандартів, що свідчать про можливий замовний характер, у новинах всеукраїнських телеканалів (за телеканалами)

 

 

 

Насправді ж карколомні зміни відбулися у складі політиків, на чию користь, імовірно, було створено й показано підозрілі матеріали. Якщо до першого туру ми говорили про «першу шістку» (Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Володимир Литвин, Віктор Ющенко, Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк), після голосування залишилась лише «перша двійка», в якій  перше місце із помітним відривом посів Віктор Янукович. На його користь було показано 67 матеріалів, тоді як на користь «чемпіона» першої частини виборчої кампанії Юлії Тимошенко – 58. На третьому місці – Віктор Ющенко із 17 підозрілими матеріалами, що розподілились нерівномірно: у перший тиждень – тринадцять, у другий – жодного, у третій – чотири. Можна припустити, що така активність чинного президента, який отримав 5,5% голосів на виборах, пов’язана з його бажанням донести до суспільства інформацію про своє рішення не йти з політики та створити політичну силу для участі в місцевих та парламентських виборах. 

 

Зауважмо, як змінився підхід інформаційних служб до висвітлення діяльності та заяв політиків. Якщо раніше Володимиру Литвину приділяли порівняно більше уваги, ніж Віктору Ющенку, то тепер чинного спікера взагалі немає в новинах – принаймні, у форматі, який викликає підозри в замовному характері. Натомість чинний президент залишається хоча й не у фокусі, але в полі зору новинних журналістів.

 

Сергій Тігіпко фігурував у лічених підозрілих повідомленнях у перші дні після голосування, тоді як подібних матеріалів про Арсенія Яценюка немає взагалі. Тим часом насправді кандидати, що посіли третє й четверте місце у першому турі, залишилися надзвичайно важливими ньюзмейкерами – по-перше, за їхню підтримку змагались Янукович і Тимошенко, по-друге, від них чекали рекомендацій щодо голосування у другому турі та озвучення планів на майбутнє. Й вони таки фігурували в новинах, але у форматі нормальних збалансованих сюжетів, а не однобоких піар-повідомлень.

 

У категорії «Інші» – переважно неполітичні замовники (благодійні фонди, так звана корпоративна джинса), а також Леонід Кучма, якому приділили чимало уваги канали Віктора Пінчука.

 

Кількість матеріалів із порушеннями стандартів, що свідчать про можливий замовний характер, у новинах всеукраїнських телеканалів (за ймовірними замовниками)

 

 

 

 

Зменшення кількості замовних матеріалів в останні тижні кампанії можна вважати тенденцією умовно позитивною. Одначе у співставленні новин до і після першого туру засилля прихованої реклами та політичного піару, а також залежність кількості подібного продукту від попиту і потреб політиків стають особливо очевидними. Ясно, що ці зміни не мають нічого спільного ні з підвищенням професійного рівня журналістів, ні з дотриманням ними морально-етичних принципів, ні зі свідомою відмовою керівництва телеканалів від замовних матеріалів. Можна з упевненістю прогнозувати, що джинса відновиться в тих самих, якщо не більших, обсягах із відновленням попиту. 

 

До того ж, динаміка кількості матеріалів, замовлених на користь кандидатів – учасників другого туру, є не такою оптимістичною: якщо загальна кількість підозрілих матеріалів знизилась протягом трьох міжвиборних тижнів майже в 4 рази, то матеріалів, створених на користь Юлії Тимошенко, стало втричі, а на користь Віктора Януковича – лише вдвічі менше. Якщо не враховувати різкого зниження в останній тиждень перед другим туром, можна констатувати, що кількість матеріалів, замовлених на користь Тимошенко і Януковича, в останні півтора місяці залишалась незмінно високою.

 

 

 

Також надзвичайно прикрим є факт відносного зростання кількості замовних матеріалів у новинах Першого національного телеканалу. Під час виборчих кампаній 2006 і 2007 року інформаційній службі Першого вдавалося створювати чи не найчистіший продукт. Цього разу канал не вберіг цноти, а на фінальному етапі кампанії увійшов у трійку антилідерів за кількістю підозрілих сюжетів і повідомлень. Зауважмо, що для державного телеканалу розподіл за ймовірними замовниками виглядає так:

 

 

 

Тоді як у загальному розподілі переважає Янукович, на Першому каналі він був імовірним замовником лише кожного п’ятого матеріалу, а от левова частка належить Юлії Тимошенко. Враховуючи інші тривожні випадки, можна констатувати, що державний телеканал у черговий раз «нагнули». Водночас можна лише вітати повний або майже повний відхід ТРК «Україна» та 5-го каналу від практики замовних матеріалів.

 

На завершення ще один факт: протягом усієї виборчої кампанії «Телекритика» щотижня публікувала підсумки моніторингу та докладний розбір порушень у телевізійних новинах, називаючи кількість підозрілих матеріалів та прізвища ймовірних замовників, але за цей час жоден телеканал і жоден виборчий штаб навіть не спробували оскаржити ці дані. Спроби сперечатися, виправдовуватись чи висувати зустрічні звинувачення експертам ТК ми бачили лише в форматі анонімних коментарів до публікацій. Чи можна в цьому випадку сприймати таку поведінку інакше як мовчазне зізнання? Та, на жаль, ми близькі до ситуації, коли оприлюднення даних про кількість порушень виборчого та рекламного законодавства сприйматимуться як повсякденна статистика й не викликатимуть ні в суспільства, ні в держави жодних емоцій. Єдиною реакцією наглядових органів, зобов’язаних стежити за дотриманням цих законів, була констатація Національною радою з питань телебачення і радіомовлення наявності агітації в новинах, яка, втім, не мала жодних наслідків.

 

Неготовність держави не лише вирішувати, але навіть бачити й засуджувати практику прихованої реклами, а також поступове насаджування в суспільстві думки про прийнятність цієї практики – свідчення особливої актуальності підвищення рівня медіаграмотності як імунітету свідомого громадянина проти промивання мізків. Суспільство повинне вимагати від політиків, – особливо від тих, які позиціонуються як «нові», – категоричної відмови від практики розміщення прихованої реклами. Докласти до цього своїх зусиль, артикулюючи вимогу до політиків та власників медіа, слід не лише спеціалізованим ЗМІ та окремим журналістам, але й громадському сектору. У свою чергу, такий тиск можливий лише за умови постійного ретельного моніторингу замовних матеріалів, який «Телекритика» продовжуватиме надалі.

Телекритика