ПРОПОЗИЦІЇ ТА ЗАУВАЖЕННЯ

ЩОДО КОНЦЕПЦІЇ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУСПІЛЬНОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ

прийнятої 29 червня 2010 року Громадською гуманітарною радою при Президентові України

 

Цілковито підтримуючи ініціативу проведення громадського обговорення проекту Концепції створення національного суспільного телебачення і радіомовлення (далі – Концепція), вважаючи це важливим кроком на шляху дійсного запровадження в Україні суспільного мовлення та формування обізнаності громадськості щодо першочергової ролі та покладених на нього завдань,

Інститут Медіа Права, як аналітичний центр, що спеціально покликаний сприяти розвитку інформаційного законодавства країни, вважає за необхідне окреслити низку власних пропозицій та зауважень стосовно змісту Концепції та її основних засад, а саме:

 

1. Загальні зауваження

 

Відповідно до загальноприйнятого розуміння поняття «концепції», остання включає в себе певну сукупність ідей та засадничих положень, що покликані чітко визначити, зокрема, шляхи розвитку того чи іншого явища; відтак – логічно, що в даному випадку це мають бути саме чіткі ґрунтовні відповіді на поставлені проблемні питання, а не просто їхня констатація. Це означає, що Концепція не повинна містити суто декларативні норми без детальної регламентації щодо того, яким чином вони мають бути втілені на практиці. Втім, деякі із положень даного програмного документа не мають завершеного системного вирішення, про що детальніше буде зазначено нижче.

 

Передовсім, слід зауважити, що текст Преамбули має занадто абстрактний характер, що, закономірно, не дає загального бачення на предмет того, яке завдання покладене на Концепцію та яким предметом регулювання вона обмежується.

У світлі цього, погоджуючись в цілому із наявним текстом Преамбули, яка проголошує за основну спрямованість документа на утвердження засад громадянського суспільства та належний розвиток демократичної, соціальної та правової держави, слід однак зауважити та чітко прописати, що вона визначає: (а) програмні цілі суспільного мовлення, його призначення у більш чіткому формулюванні; (б) визначає організаційно-правові засади створення суспільного мовлення, зокрема, організаційно-правову форму компанії, що є суспільним мовником, механізм призначення її членів та порядок діяльності.

 

2. Зауваження в частині  структури та управління Національного суспільного телебачення і радіомовлення

 

2.1. Відповідно до положень Концепції, суспільне телебачення і радіомовлення реалізується через діяльність Національної суспільної телерадіокорпорації (далі – НСТУ), яка у свою чергу є юридичною особою, створеною у формі установи.

Із зазначеного логічно припустити, що саме НСТУ є єдиною структурою, що здійснює функції суспільного мовника. Однак, у подальшому (а це положення пункту 6.3.) виявляється, що одночасно зі створенням НСТУ передбачається функціонування окремих структур, як то: Національна суспільна телекомпанія, Українська міжнародна телекомпанія, Національна суспільна радіокомпанія, Українська міжнародна радіокомпанія, Народний медіа університет.

Постає питання про те, а яке загалом призначення самої НСТУ, і чи узгоджується це із тим, що реалізація суспільного телебачення і радіомовлення здійснюється саме через НСТУ. По-друге, відкритим залишається питання про організаційно-правовий статус зазначених окремих структур, порядок їх формування, програмні цілі та розподіл їхніх повноважень.

 

2.2. Із тексту Концепції недостатньо з’ясованим виявляється положення про те, хто саме уповноважений приймати рішення про створення НСТУ, оскільки вказівка на те, що засновником НСТУ є Фонд державного майна, не дає чіткої відповіді.

Певний характер неузгодженості містять також вказання на порядок створення та формування матеріальної бази НСТУ, а саме: чи відбувається це (а) шляхом створення нової юридичної особи (що, зокрема, логічно слідує із положень пункту 3.2. Концепції);

чи все ж таки (б) шляхом реорганізації Національної телекомпанії та Національної радіокомпанії (а на таку думку наштовхує, зокрема, формулювання пункту 3.1. Концепції: «[…]шляхом виділення державного майна, що передане та знаходиться на балансі НТКУ та НРКУ»).

При цьому, якщо для НСТУ відбувається виділення того державного майна, що знаходиться на балансі НТКУ та НРКУ, то чи підлягає передачі все зазначене майно, чи лише його певна частина. Юридична доля НТКУ та НРКУ як окремих компаній у даному випадку не вирішена, рівним чином як і сенс їхнього подальшого функціонування.

Невирішеним залишається питання про те, на якому правовому титулі НСТУ отримує майно від держави, тобто, чи саме компанія стає власником виділеного їй майна.

І насамкінець, детальної та ґрунтовної регламентації потребують також положення Концепції в частині фінансування НСТУ, передовсім, у частині надходжень від реклами, адже послуги з транслювання реклами рідко надаються компаніями суспільного мовлення.

 

2.3. Один із ключових розділів Концепції повинен бути присвячений проблемам управління НСТУ, позаяк в пряму залежність від чіткого визначення механізму управління компанії поставлена можливість реалізації принципу, закріпленого в пункті 6.1. Концепції, та який по суті визначає саму сутність суспільного мовлення – відсутність контролю держави та приватних структур над суспільним мовником.

Відповідно до змісту положень пункту 6 Концепції, саме Наглядова Рада виступає тим органом, який відіграє ключову роль у діяльності компанії, оскільки вона: (а) виконує функцію нагляду за діяльністю компанії НСТУ (хоча без деталізації на предмет того, в чому саме такий нагляд полягає); (б) обирає голову, заступника голови правління – керівника апарату НСТУ, членів Правління – керівників мультимедіа компаній НСТУ; (в) затверджує редакційні настанови НСТУ; (г) затверджує річний бюджет НСТУ та мультимедіа компаній НСТУ.

Формування ж НСТУ фактично поставлене в залежність від волі політичних структур: Президента, фракцій Верховної Ради, Кабінету Міністрів. Можливість призначення представників від загальнонаціональних громадських організацій може бути фактично знівельована правилом Концепції про те, що у разі відсутності консенсусу серед громадських об’єднань протягом певного часу, право вибору кандидата здійснює політична структура –Верховна Рада України (профільний комітет).

У логічному зв’язку із вищезазначеним слід розглядати також питання про саму можливість Президента, фракцій Верховної Ради, Кабінету Міністрів, профільного комітету Верховної Ради призначати членів Наглядової Ради НСТУ, оскільки це прямо може суперечити конституційному принципу позитивної регламентації у діяльності органів державної влади (частина 2 статті 19 Конституції України). Тим більше, що Конституційний Суд України у своєму рішенні щодо участі Президента України та Верховної Ради України (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 14 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (№ 21-рп/2009 від 15 вересня 2009 року) чітко висловився з цього приводу, вказавши таке: «[…] системний аналіз конституційних норм, які визначають повноваження Президента України та Верховної Ради України у сфері телерадіомовлення, дає підстави для висновку, що ці інститути державної влади мають діяти в межах конституційних повноважень, зокрема, щодо участі у формуванні лише тих органів, які передбачені Конституцією України. 

В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо беруть участь Президент України та Верховна Рада України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку.

 Участь глави держави та органу законодавчої влади у процедурі призначення на посади та звільнення з посад керівників Телекомпанії, Радіокомпанії Конституцією України не передбачена. Отже, положення частини третьої статті 14 Закону, які встановлюють такі повноваження Президента України та Верховної Ради України, є неконституційними».

І нарешті – участь профільного комітету у виборі кандидата на посаду члена Наглядової Ради також суперечить чинному законодавству, оскільки комітети Верховної Ради не мають функцій призначення. Відтак, слід чітко зрозуміти, чи в даному випадку профільний комітет Верховної Ради погоджує кандидатуру (в такому разі незрозуміло, за чиїм остаточним рішенням член Наглядової Ради призначається), чи все ж таки призначає члена Наглядової Ради.

Викликають також певні зауваження положення Концепції стосовно чітких повноважень та функцій Наглядової ради: в чому конкретно вони полягають, який механізм їх реалізації та якими засобами впливу володіє даний орган в процесі та за наслідками здійснення нагляду.  

 

3. Інші зауваження по змісту

 

Викликає певні зауваження формулювання пункту 4 Концепції, зокрема, в частині заборони демонстрації зразків асоціальної поведінки, сексуальної розбещеності, агресії, неохайності в одязі і побуті, використання ненормативної лексики тощо саме через абстрактність такого формулювання.

Тим більше, що зазначені елементи як правило можуть бути лише окремими елементами цілісного твору, який загалом по собі не є таким, що порушує вимоги чинного законодавства та етичних правил. І нарешті – цілком резонно, що в результаті це може призвести до певних зловживань, коли контролюючий орган надто формально буде підходити до таких вимог.

По-друге, вітаючи загалом згадку про основні засади мовленнєвої політики НСТУ, слід зазначити, що вона не є до кінця розробленою, та в принципі не повинна бути предметом регулювання даною Концепцією, оскільки ці питання регулюється, як правило, нормами чинного законодавства, положеннями Редакційних статутів теле- та радіокомпаній.

Отже, резонним видається або ґрунтовна розробка даного розділу, або ж лише узагальнене бачення основних засад мовленнєвої політики із вказівкою щодо того, чим детальніше ці питання регулюються або повинні регулюватися.