Останнім часом в українському медіапросторі не вщухає скандал, пов’язаний із плагіатом на сторінках відомого друкованого видання. Більшість читачів та експертів оцінюють ситуацію з етичного боку: крізь призму репутації, поваги до читачів, довіри та честі професії.
Спробуймо поглянути на ситуацію з іншого боку — юридичного та зрозуміти, наскільки такі дії контрастують з українським законодавством.
Використання контенту
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автору або іншій особі, яка володіє авторським правом (наприклад, юридичній особі — редакції), належить виключне право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами. Це означає, що для передруку, перекладу, будь-якого оприлюднення текстів повністю або частково необхідно звертатися по дозвіл до його автора (правовласника). Звісно, з цього правила є винятки. Наприклад, багато онлайн-видань дозволяють передруковувати свої матеріали за умови наявності гіперпосилань, але про це обов’язково має бути зазначено на сайті видання. Якщо такої позначки немає, діятиме загальне правило. Отже у разі, якщо текст або його уривки було опубліковано без дозволу, це є безумовним порушенням авторського права й підставою до притягнення винних до відповідальності.
Зазвичай, якщо йдеться про онлайн-видання, потерпіла сторона задовольняється частковим відновленням свого права (наприклад, додаванням гіперпосилання на першоджерело) або усуненням порушення (прибиранням спірного матеріалу із сайту). У випадку з друкованими виданнями найпоширенішими є вимоги щодо матеріальної компенсації або збитків.
Однією з найгучніших справ в українському медіапросторі є справа Нового каналу проти ТРК «Студія 1+1» та «1+1 Продакшн» стосовно телепрограми «Інспектор Фреймут». Судами було встановлено, що сценарій проекту «Ревізор», яка виходила на Новому каналі, був неправомірно перероблений та використаний при виробництві шоу «Інспектор Фреймут». Оскільки Новий канал жодних дозволів на таку переробку й використання не давав, загальна сума присудженої компенсації склала більше мільйона гривень.
Плагіат
У журналістиці часто трапляються випадки, коли текст публікується не лише без дозволу автора й без зазначення його імені, а взагалі під іменем іншої особи. У цьому випадку є підстави говорити про інший вид порушення авторського права — плагіат. Саме такі дії з боку журналістів викликають найменше суперечок із боку суспільства, адже абсолютна більшість погоджується з тим, що це неприпустимо.
Відповідно до ст. 50 Закону «Про авторське право і суміжні права», плагіат означає оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Такі дії можуть тягнути за собою як вимоги усунути порушення, так і позови про стягнення моральної та матеріальної компенсації. В українських реаліях до плагіату часто вдаються місцеві друковані видання або локальні видавництва, а суми компенсацій зазвичай складають кілька десятків тисяч гривень.
Використання праці «найманих авторів»
Безумовно, ми не маємо статистики, як часто українські журналісти й письменники звертаються до послуг так званих позаштатних авторів, підписуючи потім їхні тексти своїм ім’ям, проте можна припустити, що такі випадки є непоодинокими.
Із визначення плагіату, наведеного вище, випливає ще один цікавий момент: законодавець не пов’язує можливість використання чужого тексту під своїм іменем із наявністю або відсутністю згоди справжнього автора. Крім того, говорячи сухою юридичною мовою, право на ім’я (тобто право зазначати на тексті своє ім’я, право залишитись анонімним або використовувати псевдонім) є особистим немайновим правом. Таке право, відповідно до ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права», не може бути передано іншим особам. Це означає, що законодавець не допускає легальної можливості поставити своє ім’я під чужим текстом навіть за обопільної згоди, а будь-які договори такого змісту суперечать вимогам законодавства й не можуть створювати юридичних наслідків. На підставі договору можна передати лише право на використання тексту, але не право авторства.
Висновки
Насправді висновки, які можна зробити, аналізуючи законодавство, дуже прості: не можна використовувати чужі матеріали без дозволу та не можна підписувати чужі тексти власним ім’ям навіть за наявності згоди автора. А отже — найпростіший рецепт: або писати самостійно, або чесно домовлятися про використання чужого контенту, не привласнюючи його собі.
