Право на свободу вираження – одне з фундаментальних прав особи, закріплене як на міжнародному, так і на національному рівнях. Можливість вільно висловлювати свої думки та поширювати інформацію є надзвичайно важливою, оскільки дозволяє особі не лише самовиражатись, а й нерідко робити внесок в дискусію з суспільно важливих питань.

Стрімкий розвиток інтернет-технологій та соціальних мереж сприяв стиранню кордонів у спілкуванні між людьми з різних країн і вільному поширенню інформації у світі ^[1]. Водночас він в рази спростив поширення контенту, забороненого законодавством, подарувавши порушникам можливість зберігати свою анонімність. До того ж виявилось, що люди схильні поглинати новини без належної перевірки джерел їх походження, що призводить до масового поширення неперевірених даних. Ми усе частіше чуємо про «інформаційне забруднення», «інформаційні операції», «інформаційне безладдя», «бульбашки фільтрів», «ехо-камери» ^[2] тощо. Усе численнішими стають повідомлення про мову ворожнечі, онлайн-цькування, залякування та погрози в соціальних мережах.

Безумовно, протягом останніх років якісно змінилась роль інтернет-платформ в контексті свободи вираження та зріс вплив соціальних мереж на суспільство. Саме тому перед державами дедалі гостріше постає питання регулювання їхньої діяльності й пошуку балансу між свободою вираження та захистом прав інших осіб, з однієї сторони, і між свободою вираження й захистом національної та громадської безпеки, запобіганням заворушенням і злочинам, з іншої. Такої рівноваги, яка б не створювала надмірних обмежень свободи слова, як це відбувається в деяких країнах ^[3], і водночас забезпечувала б захист важливих державних чи приватних інтересів.

Певні кроки в цьому напрямку здійснені на рівні Європейського Союзу ^[4], в той час як інші країни також намагаються стати на цей шлях ^[5]. Однак піонером в питанні правового регулювання соціальних мереж стала Німеччина, прийнявши 1 вересня 2017 року Закон про захист прав користувачів в соціальних мережах, відомий як Закон про соціальні мережі або NetzDG ^[6] (далі – Закон про соціальні мережі). Потреба в його ухваленні виникла після того, як уряд Німеччини пересвідчився, що всі його спроби переконати Facebook суворіше застосовувати свої ж власні стандарти спільноти та видаляти «мову ворожнечі», що порушує німецькі закони, виявились невдалими ^[7].

Ця стаття присвячена дослідженню зазначеного нормативно-правового акту та його правозастосування з метою аналізу можливості використання німецького досвіду в Україні.

Правове регулювання соціальних мереж в Німеччині 

Основний Закон Німецької Федеративної Республіки (далі – Основний Закон ФРН) передбачає, що кожна особа має право на свободу вираження та поширення своїх думок і безперешкодне отримання інформації із загальнодоступних джерел. Він прямо забороняє цензуру та визначає межі вказаних прав: вони обмежуються положеннями загальних законів, положеннями про захист молоді та правом на особисту честь (ч. 1 та ч. 2 ст. 5) ^[8].

Норми Закону про соціальні мережі нерідко сприймаються як такі, що спрямовані на обмеження права на свободу вираження та поширення своїх думок і безперешкодне отримання інформації ^[9]. Проти його прийняття виступали Спеціальний доповідач Організації Об’єднаних Націй з питань свободи поглядів та вираження, експерти і більшість громадських організацій. Зазначалось, що вирішення питання стосовно того, що є законним або протиправним належить до компетенції судів; піддавались критиці часові межі, визначені для видалення або блокування контенту, забороненого законом, а також процедура його видалення загалом ^[10]. Втім, це не завадило його прийняттю в межах прискореного законодавчого процесу ^[11]. Критика закону триває і після його введення в дію: з 2017 року до Бундестагу було подано не менш, ніж 4 (чотири) заяви про його повне або часткове скасування ^[12].

На кого поширюється Закон про соціальні мережі?

Поширеною є думка про те, що цей нормативно-правовий акт застосовується лише до соціальних мереж, кількість користувачів яких становить два і більше мільйонів. Втім це не зовсім так.

Закон про соціальні мережі поширюється на провайдерів телемедіа послуг, які з метою отримання прибутку керують інтернет-платформами, що дозволяють користувачам обмінюватись та ділитись будь-яким контентом з іншими користувачами або надавати такий контент громадськості (соціальні мережі). Він не застосовується у двох випадках:

• якщо це платформи з журналістсько-редакційним змістом, відповідальність за які несуть провайдери послуг (вони не вважаються соціальними мережами в розумінні цього закону);
• якщо це платформи, створені для особистої комунікації або для поширення певного контенту ^[13].

Іншими словами, зазначений закон застосовується до платформ, які дозволяють своїм користувачам обмінюватись та ділитись картинками, відео або текстами, легко комунікувати між собою і на загал. До них наразі належать Facebook, Google, YouTube, Snapchat, Instagram, Twitter, Telegram, TikTok та інші. Натомість платформи, призначені для продажів або для онлайн-ігор ^[14], професійні мережі, спеціалізовані портали, електронна пошта чи месенджери не підпадають під дію Закону про соціальні мережі ^[15].

Втім деякі положення вказаного закону дійсно поширюються лише на тих провайдерів соціальних мереж, в яких кількість зареєстрованих ^[16] користувачів в Німеччині сягнула як мінімум 2 (двох) мільйонів осіб. Саме на них покладається обов’язок звітувати про розгляд скарг на явно незаконний контент, що міститься на їхніх платформах, а також забезпечити функціонування ефективної й прозорої процедури розгляду скарг на такий контент. За недотримання цих положень закону компанії-порушники можуть бути притягнуті до відповідальності (аж до 50 мільйонів євро штрафу).

Явно незаконний контент

Що ж саме належить до незаконного контенту в розумінні німецького законодавця? Закон про соціальні мережі чітко відповідає на це питання, надаючи виключний перелік інформації, що за своїм змістом належить до:

• поширення пропагандистських матеріалів антиконституційними організаціями (ст. 86 Кримінального кодексу ФРН);
• використання символів антиконституційних організацій (ст. 86а Кримінального кодексу ФРН);
• підготовки серйозного насильницького злочину, що загрожує державі (ст. 89а Кримінального кодексу ФРН);
• заохочення здійснення серйозного насильницького злочину, що загрожує державі (ст. 91 Кримінального кодексу ФРН);
• зрадницької підробки (ст. 101а Кримінального кодексу ФРН);
• публічних закликів до здійснення кримінальних злочинів (ст. 111 Кримінального кодексу ФРН);
• порушення громадського спокою шляхом погрози здійснення кримінального злочину (ст. 126 Кримінального кодексу ФРН);
• створення злочинних організацій (ст. 129 Кримінального кодексу ФРН);
• створення терористичних організацій (ст. 129а Кримінального кодексу ФРН);
• створення кримінальних і терористичних організацій за кордоном; конфіскації (ст. 129б Кримінального кодексу ФРН);
• розпалювання міжнаціональної ворожнечі (ст. 130 Кримінального кодексу ФРН);
• поширення зображень насильства (ст. 131 Кримінального кодексу ФРН);
• заохочення і схвалення злочинів (ст. 140 Кримінального кодексу ФРН);
• засудження віросповідань, релігійних громад та ідеологічних асоціацій (ст. 166 Кримінального кодексу ФРН);
• розповсюдження, придбання і зберігання дитячої порнографії (ст. 184б Кримінального кодексу ФРН);
• образи (ст. 185 Кримінального кодексу ФРН);
• зловмисних пліток (ст. 186 Кримінального кодексу ФРН);
• дифамації (ст. 187 Кримінального кодексу ФРН);
• порушення особливо приватної сфери життя шляхом фотографування (ст. 201а Кримінального кодексу ФРН);
• погроз вчинення тяжкого кримінального злочину (ст. 241 Кримінального кодексу ФРН);
• підробки доказів (ст. 269 Кримінального кодексу ФРН) ^[17].

Однак на практиці застосування цих норм нерідко викликає труднощі. Так, більшість справ, які були розглянуті цивільними судами в 2018 та 2019 роках, стосувалась висловлювань, які містили або вважались такими, що містять «мову ворожнечі». Дослідники підкреслюють, що суди виносили чіткі рішення лише в одиничних справах – у позовах відмовляли лише тоді, коли висловлювання явно порушували закон (наприклад статтю 130 Кримінального кодексу Німеччини «Розпалювання міжнаціональної ворожнечі») ^[18].

У своєму рішенні від 24 серпня 2018 року Вищий регіональний суд Мюнхену зауважив, що при ухваленні рішення про видалення контенту Facebook має враховувати право на свободу вираження поглядів, яке передбачене статтею 5 Основного Закону ФРН. Надання дозволу Facebook на власний розсуд обирати чи варто видаляти той чи інший контент порушуватиме § 241 (2) Цивільного кодексу Німеччини, який вимагає «взаємної поваги прав та інтересів обох сторін». Враховуючи, що Facebook є «публічним ринком» для обміну інформацією та думками, ця компанія повинна забезпечити, щоб прийнятні думки не видалялися. Суд постановив, що, незважаючи на те, що компанії мають право контролювати свої платформи, вони не можуть просто довільно видаляти допустимий вміст без надання відповідних засобів захисту.

Аналогічний підхід був застосований і Вищим регіональним судом Дрездена. У своєму рішенні від 8 серпня 2018 року він дійшов висновку, що соціальні мережі можуть забороняти «мову ворожнечі», яка ще не містить кримінально караного контенту, до тих пір, поки видалення не здійснюватиметься довільно, а користувачі не обмежуватимуться у доступі до мережі. Суд зазначив, що приватна компанія, яка «бере на себе функції держави з публічного спілкування до такої міри», повинна також мати «супутні обов’язки, які зазвичай має держава як постачальник основних послуг». З іншого боку, жодна соціальна мережа не повинна нести відповідальність за коментарі користувачів, зокрема й за Законом про соціальні мережі, і може вживати заходів для припинення присутності мови ненависті, навіть якщо це не кримінально карана мова^[19].

Звіт про опрацювання скарг на незаконний контент

Відповідно до ст. 2 Закону про соціальні мережі, провайдери соціальних мереж, що отримують більш, ніж 100 скарг про незаконний контент протягом календарного року, зобов’язані звітувати про розгляд таких скарг їхніми платформами кожні півроку. Звіт має бути складений німецькою мовою і опублікований в Федеральному віснику та на власному веб-сайті не пізніше, ніж через місяць після закінчення кожного півріччя із зазначенням:

1. Загальної інформації щодо зусиль, докладених провайдером соціальної мережі для запобігання кримінальним правопорушенням на платформах;
2. Механізмів подачі скарг щодо незаконного контенту та критеріїв, передбачених для прийняття рішення про видалення та блокування незаконного контенту;
3. Числа скарг на незаконний контент, отриманих протягом звітного періоду;
4. Організації, штатного розпису, технічної і мовної компетентності робочих підрозділів, відповідальних за розгляд скарг, підготовку і підтримку осіб, відповідальних за розгляд скарг;
5. Участі в галузевих асоціаціях із зазначенням того, чи існують в цих галузевих асоціаціях центри з розгляду скарг;
6. Числа скарг щодо яких проводились консультації із зовнішнім органом (консультантом) з метою підготовки рішення;
7. Числа скарг, які призвели до видалення чи блокування оскаржуваного контенту протягом звітного періоду;
8. Проміжку часу між отриманням соціальною мережею скарги та видаленням або блокуванням незаконного контенту, з розподілом на скарги від органів із розгляду скарг та користувачів, за причиною скарги, а також відповідно до періодів «протягом 24 годин»/«протягом 48 годин»/«протягом тижня»/«пізніше»;
9. Заходів стосовно інформування скаржника та користувача щодо якого зберігається оспорювана інформація, про рішення у скарзі.

Такі звіти перебувають у вільному доступі і з ними може ознайомитись будь-хто ^[20].

Процедура подачі скарг

Відповідно до Закону про соціальні мережі, провайдер соціальної мережі має забезпечити ефективну і прозору процедуру подачі скарг на незаконний контент, забезпечивши користувачів легко впізнаваним, миттєво та постійно доступним методом подачі скарг на незаконний контент.

Процедура повинна гарантувати, що провайдер соціальної мережі:

1. Негайно братиме до уваги скаргу та перевірятиме, чи є контент, про який повідомляється у скарзі, незаконним і потребує видалення або припинення доступу до нього;
2. Видалятиме або блокуватиме доступ до явно незаконного контенту протягом 24 годин після отримання скарги (виключення становить випадок, коли соціальна мережа погодила з правоохоронним органом довший проміжок часу для видалення або блокування явно незаконного контенту);
3. Негайно видалятиме будь який незаконний контент або блокуватиме доступ до нього (зазвичай протягом семи днів з моменту отримання скарги). Період в сім днів може бути продовжений, якщо:

• рішення щодо незаконності контенту залежить від хибності твердження про факт або інших фактичних обставин. В таких випадках соціальна мережа може надати користувачеві можливість висловити свої зауваження на скаргу до прийняття рішення;
• протягом семи днів з моменту отримання скарги соціальна мережа делегує вирішення питання про незаконність органу саморегулювання, який відповідає критеріям, визначеним в Законі про соціальні мережі ^[21], і приймає його рішення;

4. У випадку видалення зберігає видалений контент протягом 10 (десяти) тижнів, відповідно до змісту Директив 2000/31/ЕС та 2010/13/EU;
5. Негайно інформує скаржника та користувача про будь-яке рішення і обґрунтовує його ^[22].

На практиці це означає, що для дотримання вимог Закону про соціальні мережі і вчасного видалення чи блокування контенту платформи нерідко змушені забезпечувати цілодобову роботу спеціальної команди спеціалістів, спрямовану суто на розгляд запитів, пов’язаних із законом ^[23]. Гугл забезпечує ефективність і прозорість процедури подачі скарг на незаконний контент таким чином:

«Якщо запит був явно необґрунтованим, заявник негайно повідомлявся про це відповідно до вимог законодавства. Якщо контент не містив очевидного порушення правил спільноти YouTube або місцевого законодавства, випадок був складним або явно відносився не до Німеччини, то відповідальний фахівець передавав запит на наступний рівень, де рішення швидко приймалося старшими фахівцями. Складні запити передавалися команді юристів YouTube. Якщо у глобальної команди залишалися сумніви, то запит переходив співробітникам юридичного відділу Google Germany GmbH. Вони, в свою чергу, могли направити особливо складні випадки зовнішньому підряднику, що спеціалізується на кримінальному праві. Весь процес зазвичай займав не більше 7 днів».

«Коли ми отримуємо скаргу з посиланням на NetzDG, подану за допомогою функції в нашому сервісі, ми відправляємо заявнику електронною поштою повідомлення з номером звернення. Після завершення перевірки ми повідомляємо йому про своє рішення та вжиті заходи. Якщо контент дійсно суперечить нашим правилам або закону, ми також направляємо особі, яка завантажила його, повідомлення з докладною інформацією про порушення і інструкціями про те, як подати апеляцію. Це необхідно для того, щоб користувачі краще розуміли наші умови і більше не завантажували неприпустимі матеріали. Крім того, коли ми видаляємо відео на YouTube або обмежуємо до нього доступ, ми показуємо замість нього публічне повідомлення про вжиті заходи».

«Отримуючи запит, пов’язаний з NetzDG, ми перенаправляємо його спеціалізованій групі, яка перевіряє контекст зазначеного контенту і оцінює його відповідно до наших принципів спільноти. Контент, який порушує їх, ми видаляємо. Якщо контент відповідає нашим вимогам, але суперечить німецькому законодавству, ми обмежуємо доступ до нього у відповідному регіоні».

«Якщо ми видаляємо або блокуємо відео відповідно до скарги в рамках NetzDG, власник контенту отримує повідомлення з посиланням на форму для оскарження рішення і завжди може дізнатися причину видалення або блокування і по звичайних каналах зв’язку. Якщо ми приходимо до висновку, що контент був видалений помилково і не суперечить ніяким вимогам, ми відновлюємо його ^[24]».

Схожий механізм розгляду скарг передбачений і Facebook ^[25].

Закон про соціальні мережі передбачає, що керівництво соціальної мережі зобов’язане моніторити стан розгляду скарг шляхом проведення щомісячних перевірок, а організаційні недоліки, пов’язані з вирішенням отриманих звернень, повинні негайно усуватись. Керівництво соціальної мережі також повинно регулярно, але не рідше двох разів на рік, забезпечувати навчання німецькій мові і надання підтримки особам, відповідальним за розгляд скарг (ч. 4 ст. 3).

Відповідальність платформ та соціальних мереж

Закон про соціальні мережі передбачає високі штрафи для компаній, що порушують його норми, навіть у випадках вчинення правопорушення поза межами Німеччини. Адміністративна відповідальність встановлюється для будь-кого, хто умисно чи з необережності вчинить наступні правопорушення ^[26] (див. табл. 1):

Детальніший опис штрафів за конкретне правопорушення залежно від кількості зареєстрованих користувачів соціальної мережі та рівня правопорушення (його обставин та наслідків) наведений у Керівних принципах, які стосуються встановлення штрафів відповідно до Закону про соціальні мережі ^[29].

Доцільно звернути увагу й на такий важливий аспект, пов’язаний із накладенням штрафів. Якщо постає питання про притягнення до адміністративної відповідальності за невидалення чи за відсутність блокування незаконного контенту, визначеного Законом про соціальні мережі (перелік див. вище), адміністративний орган ^[30] зобов’язаний звернутись за вирішенням цього питання до суду, який і повинен зробити висновок стосовно законності чи протиправності поширеного контенту та необхідності застосування штрафу чи відмови у цьому. Таке рішення не підлягає оскарженню і є обов’язковим для адміністративного органу ^[31].

Показовою є і практика застосування штрафів. Так, у липні 2019 року Федеральне управління юстиції ФРН оштрафувало компанію Facebook на 2 мільйони 300 тисяч доларів США за спотворення кількості отриманих скарг на незаконний контент, що містився на платформі. Окрім цього, Міністр юстиції Німеччини звернула увагу, що користувачу було надзвичайно складно поскаржитись Facebook стосовно повідомлень, які порушують Закон про соціальні мережі. Натомість, за її словами, було набагато простіше поскаржитись на повідомлення, що порушували набагато м’якіші стандарти спільноти сайту ^[32]. У відповідь Facebook зазначив, що він виконав вимоги закону і, що певні аспекти цього нормативно-правового акту є нечіткими^[33].

Нововведення-2021

30 березня 2021 року з метою покращення правозастосування Закону про соціальні мережі до нього внесені зміни та доповнення, які передбачають:

• спрощення процедури подачі скарг на контент (тепер має бути передбачена можливість подання скарги напряму без необхідності робити скріншоти з образливою інформацією);
• право оскаржувати рішення, прийняті платформою чи соціальною мережею (як у випадку, коли образливий контент продовжує перебувати на платформі або в соціальній мережі, так і у випадку оскарження видаленого контенту);
• право будь-кого, хто звертається до суду через погрози та образи, розміщені онлайн, дізнатись, хто їх поширив. Втім обов’язок розкрити дані про таку особу виникає в соціальних мереж лише у випадку відповідного дозволу суду ^[34].

Висновки та рекомендації

Закон про соціальні мережі спрямований на досягнення суспільно-важливої мети – недопущення поширення контенту, забороненого законодавством. Враховуючи стрімке посилення впливу соціальних мереж на суспільство, можна припустити, що з часом чимало держав стане на шлях регулювання їхньої діяльності.

Питання необхідності регулювання соціальних мереж в Україні є предметом численних дискусій зважаючи на те, що в них поширюється велика кількість контенту, який містить в собі дезінформацію, маніпуляції, мову ворожнечі, онлайн-цькування, залякування, погрози тощо.

У контексті зазначеного німецький досвід може стати надзвичайно корисним і для України. Зокрема, при розробці нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання діяльності соціальних мереж, варто взяти до уваги підхід німецького законодавця до визначення забороненого до поширення у соціальних мережах контенту. Вважаємо доцільним застосування в Україні зазначеного підходу та накладення заборони на поширення в соціальних мережах повідомлень, які мають ознаки злочинів, передбачених статтями 109, 110, 111, 114-1, 161, 258-2, 258-3, 295, 436 Кримінального кодексу України Визначений в такий спосіб виключний перелік забороненої до поширення інформації повинен стати підставою для його блокування чи обмеження доступу.

Окрім того, варто взяти до уваги, що в Німеччині роль суду у встановленні законності чи незаконності поширеної інформації залишається визначальною. Вважаємо такий підхід абсолютно правильним та обґрунтованим. Україні також варто йти цим шляхом у разі розробки законодавства, спрямованого на регулювання діяльності соціальних мереж.

Водночас зазначимо, що підходити до питання про визначення механізму регулювання поширення контенту в соціальних мережах та на інтернет-платформах необхідно з надзвичайною обережністю

______________________

^[1] За винятком деяких держав, зокрема Північної Кореї, Китайської Народної Республіки та деяких інших, які повністю або частково обмежують доступ своїх мешканців до інформації, що поширюється з інших країн (або до додатків за допомогою яких вона поширюється)

^[2] Claire Wardle, Hossein Derakhshan “Information Disorder. Toward an interdisciplinary framework for research and policymaking”. – Strasbourg. – August 2018, 2nd revised edition. Режим доступу: https://rm.coe.int/information-disorder-report-version-august-2018/16808c9c77. Дата звернення: 22.04.2021 р.

^[3] Singapore passes ‘fake news’ legislation that threatens press. Режим доступу: https://cpj.org/2019/05/singapore-passes-fake-news-legislation-that-threat/; Venezuela’s new “anti-hate” law seeks to silence media. Режим доступу: https://cpj.org/2017/11/venezuelas-new-anti-hate-law-seeks-to-silence-medi/; Федеральный закон Российской Федерации «О внесении изменения в Федеральный закон «Об информации, информационных технологиях и о защите информации». Режим доступу: http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001201903180022; Федеральный закон Российской Федерации «О внесении изменеий в Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях». Режим доступу: http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001201903180010, http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001201903180021. Дата звернення: 22.04.2021 р.

^[4] Joint communication to the European Parliament, the European Council, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions “Action Plan against Disinformation” of 05.12.2018, Режим доступу: https://eeas.europa.eu/sites/default/files/action_plan_against_disinformation.pdf.; Code of Practice on Disinformation. Режим доступу: https://digital-strategy.ec.europa.eu/en/policies/code-practice-disinformation. Дата звернення: 21.04.2021 р.; New rules adopted for quick and smooth removal of terrorist content online. Режим доступу: https://www.europarl.europa.eu/news/en/press-room/20210422IPR02621/new-rules-adopted-for-quick-and-smooth-removal-of-terrorist-content-online. Дата звернення: 29.04.2021 р.

^[5] LOI n° 2020-766 du 24 juin 2020 visant à lutter contre les contenus haineux sur internet (1), Режим доступу: https://www.legifrance.gouv.fr/jorf/id/JORFTEXT000042031970. Зазначений закон був визнаний Конституційною радою частково неконституційним. Режим доступу: https://www.conseil-constitutionnel.fr/decision/2020/2020801DC.htm. Дата звернення: 21.04.2021 р.

^[6] Gesetz zur Verbesserung der Rechtsdurchsetzung in sozialen Netzwerken, Режим доступу: https://www.gesetze-im-internet.de/netzdg/BJNR335210017.html. Дата звернення: 21.04.2021 р. Закон повністю вступив силу з 1 січня 2018 року.

^[7] The Digital Berlin Wall: How Germany (Accidentally) Created a Prototype for Global Online Censorship. – Copenhagen, 2019. Режим доступу: http://justitia-int.org/wp-content/uploads/2019/11/Analyse_The-Digital-Berlin-Wall-How-Germany-Accidentally-Created-a-Prototype-for-Global-Online-Censorship.pdf. Дата звернення: 21.04.2021 р., с. 3.

^[8] Basic Law for the Federal Republic of Germany in the revised version published in the Federal Law Gazette Part III, classification number 100-1, as last amended by Article 1 of the Act of 28 March 2019 (Federal Law Gazette I p. 404). Режим доступу: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_gg/englisch_gg.html#p0034. Дата звернення: 21.04.2021 р., с. 4-5, 7.

^[9] Matthias C. Kettemann Follow-up to the Comparative Study on “Blocking, Filtering and Takedown of Illegal Internet Content”. May 2019. Режим доступу: https://rm.coe.int/dgi-2019-update-chapter-germany-study-on-blocking-and-filtering/168097ac51. Дата звернення: 21.04.2021 р.

^[10] Там само, сс. 3-4, Declaration on Freedom of Expression, Режим доступу: https://deklaration-fuer-meinungsfreiheit.de/en/. Дата звернення: 21.04.2021 р.

^[11] Matthias C. Kettemann Follow-up to the Comparative Study on “Blocking, Filtering and Takedown of Illegal Internet Content”. May 2019. Режим доступу: https://rm.coe.int/dgi-2019-update-chapter-germany-study-on-blocking-and-filtering/168097ac51. Дата звернення: 21.04.2021 р., с. 3.

^[12] Там само, с. 7.

^[13] Частина 1 статті 1 Закону про соціальні мережі.

^[14] Платформи, де можливість комунікувати та ділитися контентом між користувачами є лише додатковою (допоміжною) функцією.

^[15] Network Enforcement Act Regulatory Fining Guidelines «Guidelines on setting regulatory fines within the scope of the Network Enforcement Act» (Netzwerkdurchsetzungsgesetz – NetzDG) of 22 March 2018. Режим доступу: https://www.bmjv.de/SharedDocs/Downloads/DE/Themen/Fokusthemen/NetzDG_Bu%C3%9Fgeldleitlinien_engl.pdf?__blob=publicationFile&v=2. Дата звернення: 28.04.2021 р., с. 3-4.

^[16] Характеристика «зареєстрований» вимагає від відповідних користувачів брати активну участь у відповідній реєстраційній процедурі, яка зазвичай включає в себе присвоєння користувацького імені та прийняття певних правил соціальної мережі у формі користувацької згоди. Будь-хто, хто просто, наприклад, відвідує веб-сайт та використовує його інформацію без попереднього розкриття детальної персональної інформації не вважається зареєстрованим. Користувачі, користувацькі відносини яких з соціальною мережею припинилися, вважаються такими, що більше не зареєстровані. – Network Enforcement Act Regulatory Fining Guidelines «Guidelines on setting regulatory fines within the scope of the Network Enforcement Act» (Netzwerkdurchsetzungsgesetz – NetzDG) of 22 March 2018. Режим доступу: https://www.bmjv.de/SharedDocs/Downloads/DE/Themen/Fokusthemen/NetzDG_Bu%C3%9Fgeldleitlinien_engl.pdf?__blob=publicationFile&v=2. Дата звернення: 28.04.2021 р., с. 4.

^[17] Частина 3 статті 1 Закону про соціальні мережі; Strafgesetzbuch (German Criminal Code) last amended on March 30, 2021. Режим доступу: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_stgb/. Дата звернення: 21.04.2021 р.

^[18] Matthias C. Kettemann, Anna Sophia “Tiedeke Back up? Can Users Sue Platforms to Reinstate Content? A Comparative Study of US and German Jurisprudence on ‘Must Carry’”/ Leibniz Institute for Media Research, Hans-Bredow-Institut. – Hamburg. Режим доступу: https://www.giga-net.org/2019symposiumPapers/05_Ketteman_Back-Up-Can-Users-Sue-Platforms.pdf. Дата звернення: 28.04.2021 р., с. 11.

^[19] Matthias C. Kettemann Follow-up to the Comparative Study on “Blocking, Filtering and Takedown of Illegal Internet Content”. May 2019. Режим доступу: https://rm.coe.int/dgi-2019-update-chapter-germany-study-on-blocking-and-filtering/168097ac51. Дата звернення: 21.04.2021 р., сс. 8-9.

^[20] Видалення контенту, відповідно до закону NetzDG. Режим доступу: https://transparencyreport.google.com/netzdg/youtube; Закон про регулювання соціальних мереж (NetzDG). Режим доступу: https://www.facebook.com/help/285230728652028; Insights into information requests and removal requests originating from Germany. Режим доступу: https://transparency.twitter.com/en/reports/countries/de.html та інші. Дата звернення 27.04.2021 р.

^[21] Відповідно до частини 6 статті 3 Закону про соціальні мережі інституція визнається органом саморегулювання, якщо: незалежність та експертні знання її аудиторів гарантовані; належне обладнання та швидке тестування забезпечується протягом семи днів; існують правила процедури, що регулюють сферу обсягу та порядок проведення аудиту і звітності, пов’язаних з ним соціальних мереж, і передбачають можливість перегляду рішень; створена Рада з розгляду скарг; інституцію створено декількома провайдерами соціальних мереж або інституцій, які забезпечують належне обладнання і вона є відкритою до вступу для інших провайдерів, особливо соціальних мереж. Рішення щодо визнання інституції органом саморегулювання приймається уповноваженим адміністративним органом.

^[22] Частина 1 та частина 2 статті 3 Закону про соціальні мережі

^[23] Видалення контенту, відповідно до закону NetzDG. Режим доступу: https://transparencyreport.google.com/netzdg/youtube. Дата звернення 27.04.2021 р.

^[24] Там само.

^[25] Див., наприклад, NetzDG Transparency Report від 21.01.2021. Режим доступу: https://about.fb.com/de/wp-content/uploads/sites/10/2021/01/Facebook-NetzDG-Transparency-Report-January-2021.pdf. Дата звернення 27.04.2021 р., сс. 6-8.

^[26] Частина 1, частина 3 статті 4 Закону про соціальні мережі у поєднанні з ч. 2 ст. 30 Закону ФРН «Про адміністративні правопорушення» (Act on Regulatory Offences of 19 February 1987. Режим доступу: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_owig/englisch_owig.html#p0156. Дата звернення: 28.04.2021 р.).

^[27] Провайдери соціальних мереж повинні визначити в Німеччині довірену особу та привернути на своїй платформі увагу до неї легко впізнаваним та миттєво доступним способом. Ця особа може бути залученою до процедур, передбачених у статті 4 Закону про соціальні мережі, або до судового розгляду в судах Німеччини у зв’язку із поширенням контенту, забороненого законом. Це також стосується вручення документів, що порушують таке провадження (ч. 1 ст. 5).

^[28] В Німеччині має бути визначена особа, уповноважена надавати інформацію на запити національних правоохоронних органів. Ця особа уповноважена приймати запити про надання інформації та зобов’язана відповідати на них протягом 48 годин після отримання. Якщо на запит про надання інформації не дається вичерпна інформація, це має бути обґрунтовано у відповіді (ч. 2 ст. 5).

^[29] Network Enforcement Act Regulatory Fining Guidelines «Guidelines on setting regulatory fines within the scope of the Network Enforcement Act» (Netzwerkdurchsetzungsgesetz – NetzDG) of 22 March 2018. Режим доступу: https://www.bmjv.de/SharedDocs/Downloads/DE/Themen/Fokusthemen/NetzDG_Bu%C3%9Fgeldleitlinien_engl.pdf?__blob=publicationFile&v=2. Дата звернення: 28.04.2021 р., сс. 17-27.

^[30] Адміністративним органом у значенні Закону про вчинення адміністративних правопорушень є Федеральне управління юстиції ФРН.

^[31] Частина 5 статті 4 Закону про соціальні мережі

^[32] Germany fines Facebook for underreporting hate speech complaints. – Deutsche Welle. – 02.07.2019. Режим доступу: https://www.dw.com/en/germany-fines-facebook-for-underreporting-hate-speech-complaints/a-49447820. Дата звернення: 27.04.2021 р.

^[33] Germany fines Facebook for under-reporting complaints. – Thomson Reuters. – 02.07.2019. Режим доступу: https://www.reuters.com/article/us-facebook-germany-fine-idUSKCN1TX1IC. Дата звернення: 27.04.2021 р.

^[34] Richard Connor “Germany reviews law on offensive social media posts”. – Deutsche Welle. – 01.04.2021. Режим доступу: https://www.dw.com/en/germany-reviews-law-on-offensive-social-media-posts/a-52981956. Дата звернення: 27.04.2021 р.