Впровадження цифрового мовлення і далі стоятиме на місці, як воно стоїть вже понад два роки, якщо…
Протягом 2009 року аналізувалися причини гальмування розвитку цифрового наземного телебачення.
Називалися дві основні причини:
1. Відповідно до заяв представників Національної ради, це були проблеми з розрахунками та міжнародною координацією частотних присвоєнь для цифрового мовлення, які проводить Український державний центр радіочастот (УДЦР).
2. Відповідно до заяв зв’язківців, це було непрозоре ліцензування телекомпаній на мовлення на тих частотах, щодо яких УДЦР висновки все-таки надало.
На жаль, до цього часу з вирішенням проблем розрахунків частотних присвоєнь та ліцензування зроблено дуже мало. Це проявилось і в тому, що хоча Концерн РРТ (згідно з урядовим дорученням і наданими через Адміністрацію зв’язку висновками УДЦР щодо можливості використання частотного ресурсу) встановив передавачі для трансляції програм мультиплексу МХ-2 (Перший національний, «Інтер», «1+1», К1, К2, НТН, 24 канал, «Мегаспорт», УР-1, УР-2, УР-3) в дев’яти обласних центрах України, нині (після тестування) їх вимкнено. Причина – відсутність у Концерну РРТ відповідної ліцензії чи дозволу Нацради на тестову трансляцію. У цьому конкретному випадку, як в краплі води, видно море проблем української цифри: неузгодженість роботи двох державних органів.
Настав час повернутися до публічного обговорення телевізійною громадськістю проблем регулювання щодо впровадження цифрового телебачення. Але оскільки дискусії до цього часу велися досить хаотично – то відносно ліцензій, то частот, то місць у мультиплексах, то фінансування, то технічного рішення – дозволю собі підсумувати і висловити власне бачення з чого треба починати і чому.
Здається, немає необхідності когось переконувати в доцільності створення в Україні двох багатоканальних цифрових телемереж на 2-х частотах для наявних телепрограм загальнонаціонального аналогового ефірного мовлення. Нацрада назвала їх мультиплексами МХ-2 і МХ-3 і роздала загальнонаціональним мовникам місця таким чином:
МХ-2:
1 НТКУ (Перший національний)
2 ТРК «Студія “1+1″» у формі ТОВ («1+1»)
3 АТЗТ «УНТК» («Інтер»)
4 ТОВ «МК ТРК “ІСТV”»
5 ТОВ ТРК «Експрес-Інформ» (5 канал)
6 ЗАТ «Новий канал» (Н)
7 ЗАТ ММЦ-СТБ (С)
8 ЗАТ «ТРК “Україна”» (ТРК «Україна»)
9 ТОВ «ТС “Служба інформації” (НТН)
МХ-3:
1 ЗАТ «ТК ТЕТ» (ТЕТ)
2 ВАТ «ТК ТОНІС» (Т)
3 ТОВ «ТРО “Мульті Медіа Сервіс”» («Мегаспорт»)
4 ЗАТ «ТелеОдин» (М1)
5 ТОВ «ТРК “НБМ”» (5 канал)
6 ТОВ „ТРК “Ера” («Ера»)
7 Канал суспільного мовлення
8 резерв
9 резерв
Крім телепрограм загальнонаціонального аналогового ефірного мовлення потрібно забезпечити паралельне мовлення у цифровому-аналоговому форматі регіональних і місцевих телекомпаній, які Національна рада з питань телебачення і радіомовлення запланувала транслювати в мультиплексі МХ-5 (тобто, наступним має ліцензуватися мультиплекс МХ-5).
Переконаний, що ці телепрограми певний час повинні одночасно передаватися в ефір і в аналоговому, і в цифровому форматі, допоки не менше 80% користувачів аналогового ефірного телебачення в даному регіоні не придбають цифрові перетворювачі (тюнери) або цифрові телевізори. Тільки після цього можна поступово, регіон за регіоном, вимикати аналогове мовлення.
Населення не спроможне придбати в один день всі необхідні тюнери або цифрові телевізори. Це досить тривалий процес. Щоб його прискорити люди повинні мати інформаційний стимул. Досвід країн Західної Європи і вітчизняні маркетингові дослідження показують, що мінімальний пакет телепрограм повинен становити близько 18-20 телевізійних і близько 5-10 радіопрограм.
«Інформаційна цукерка» має підкріплюватися інтенсивною інформаційною кампанією, яка в Україні ще не починалась. І навіть за всіх цих умов мінімальний термін паралельного мовлення – 2-3 роки. Хоча реально в більшості країн Європи цей процес навіть триваліший.
Щодо забезпечення державою неплатоспроможних домогосподарств цифровими перетворювачами (приблизно 5-10% домогосподарств), то це має відбуватися безпосередньо перед вимкненням аналогового телебачення в даному регіоні, а не на початку процесу.
Попри те, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення ще 5 грудня 2007 року надала цифрові каналиу мультиплексах МХ-2 та МХ-3 для телепрограм загальнонаціонального аналогового мовлення, до цього часу вищезазначені телекомпанії не отримали ліцензій на цифрові канали.
Бо основна проблема України – тимчасова нестача частотного ресурсу через те, що більшість частот, виділених Україні згідно з угодою «Женева-2006», використовуються аналоговими передавачами. Згідно з інформацією від частотних регуляторних органів, реально є вільний частотний ресурс для всіх 81 зони тільки для одного мультиплексу. Хоча в деяких зонах є достатній частотний ресурс (у Києві, наприклад, вільний ресурс дозволяє створити до 6 мультиплексів на перехідному етапі). Для звільнення інших цифрових частот потрібно вимикати частину аналогових передавачів. А без одночасного запуску цифрового ефірного мовлення хоча б у двох мультиплексах і наявності в цифровому ефірі хоча б 13 загальнонаціональних та 1-2 регіональних програм населення не буде закуповувати цифрові перетворювачі (тюнери).
Маємо замкнене коло. Без ліцензування інвестори не хочуть вкладати кошти в створення цифрових багатоканальних ефірних телемереж. Термін початку відключення аналогових передавачів віддаляється. Частотний ресурс для цифри не звільняється. Більше того, і сьогодні продовжується виділення частотного ресурсу для аналогового телемовлення і його ліцензування.
Якщо зазирнути в історію цифри, то Нацрада взяла хороший старт щодо ліцензування ще в кінці 2007 року, але не зрозуміло, які мотиви першочергового ліцензування на початку 2008 року мультиплексу МХ-4 для мовлення нових телепрограм замість ліцензування МХ-2 для загальнонаціональних найбільш рейтингових програм.
Для прискорення процесу переходу на цифрове мовлення можливо було б розглянути питання видачі ліцензій операторів багатоканальної ефірної телемережі (мультиплексу) Концерну РРТ та іншим операторам телекомунікацій, які мають свої власні вежі (див. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» розділ І, стаття 1, абзац 5: «Багатоканальна телемережа (ефірна або кабельна) – телекомунікаційна мережа загального користування, призначена для передавання телерадіопрограм, а також надання інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг, здатна забезпечити одночасну трансляцію більше ніж однієї телерадіопрограми, і може інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування», розділ І, стаття 1, абзац 27: «Оператор багатоканальної телемережі – суб’єкт господарювання (юридична або фізична особа), який здійснює обслуговування та технічну експлуатацію багатоканальної телемережі відповідно до вимог Закону України “Про телекомунікації”, без права надання програмної (інформаційної) послуги»).
Тобто для створення цифрової телемережі (мультиплексу) безкоштовного мовлення можна обійтися без провайдера. Адже провайдер формує пакет телерадіопрограм, узгоджуючи фінансові відносини з правовласниками.
Для мультиплексів МХ-2, МХ-3 пакет каналів уже сформованоНаціональною радою з питань телебачення і радіомовлення, а їхня трансляція передбачається як безкоштовна. Варто зауважити, що видача ліцензій операторів цифрових багатоканальних ефірних телемереж широко практикується в країнах ЄС.
Розглядаючи мотиви видачі Концерну РРТ ліцензії оператора мультиплексу (з присвоєними або хоча б виділеними частотами для мультиплексу МХ-2), потрібно зважити, що в Концерні РРТ встановлено близько 800 достатньо нових передавачів, що належать Концерну РРТ та телекомпаніям. Ці передавачі можна буде модернізувати на цифрові під час вимкнення аналогових, що заощадить близько 60% коштів на побудову нових цифрових телемереж.
Поки що в Концерні РРТ є проблема з фінансуванням. Ця проблема вирішується наступною бізнес-моделлю. Ліцензію провайдера двох мультиплексів МХ-2 та МХ-3 Національна рада з питань телебачення і радіомовлення може видати консорціуму (або іншому виду об’єднання юридичних осіб), яке складається з телекомпаній, що вже увійшли в мультиплекси МХ-2, МХ-3 згідно з рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення від 23.04.2008 р.
Телекомпанії, які входять у мультиплекси МХ-2 та МХ-3, можуть профінансувати створення протягом 2-3 років одного і навіть двох мультиплексів на основі договору про спільну діяльність із Концерном РРТ. Цілком реальними видаються й інші варіанти. Але головне – це щоб Нацрада провела прозоре та обґрунтоване ліцензування.
Наприклад, медіагрупа «Інтер» та медіагрупа Пінчука вже нині мають по 8-9 телепрограм і тому кожній із цих груп можна надати по мультиплексу. Нехай вони поступово створюють разом із Концерном РРТ телемережі, транслюючи при цьому і частину платних програм.
Процес переходу на цифрове мовлення буде розвиватися набагато швидше, якщо провайдери запровадять плату за прийом деяких програм. В усіх західноєвропейських країнах (а також у Прибалтійських країнах, Росії, Узбекистані, Казахстані) практикується, крім безоплатного, також і платне наземне цифрове ефірне мовлення. Платять зокрема за телебачення високої чіткості. При цьому дуже рідко регламентується, в якому саме мультиплексі повинні бути платні програми.
Було б великим зрушенням для інвестування процесу впровадження цифрового DVB-T мовлення, якби Нацрада оголосила конкурс чи прийняла заявки на вибір провайдера платного цифрового ефірного телемовлення. В ЄС є компанії, які спеціалізуються на платному телебаченні, наприклад, шведська компанія BOXER, які можуть інвестувати цю діяльність як стратегічні інвестори.
Для зацікавлення загальнонаціональних та регіональних телекомпаній у прискоренні переходу їм потрібні гарантії. Такими гарантіями, на мою думку, можуть бути ліцензії на канали в мультиплексах МХ-2, МХ-3, МХ-5 на термін у 10-15 років за умови поетапного вимкнення аналогових передавачів. У телекомпаній з’являться стимули для скорочення термінів паралельного цифрового й аналогового мовлення, а також участі як в інвестуванні створення ефірних цифрових телемереж, так і в забезпеченні цифровими тюнерами неплатоспроможних глядачів.
Є позиція експертів, що, базуючись навіть на нинішній законодавчій базі, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення може прискорити перехід на цифрове мовлення, тобто видати ліцензії на канали цифрового мовлення в мультиплексах МХ-2, МХ-3 таких програм: Перший національний, «Інтер», «1+1», К1, К2, НТН, 24 канал, «Мегаспорт», УР-1, УР-2, УР-3, виконуючи своє рішення №853 від 23.04.2008 «Про затвердження розподілу програм у мультиплекси МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-4».А в ліцензіях телекомпаній на цифрове мовлення можна вказати в якості оператора телекомунікацій Концерн РРТ, Одеський ОРТПЦ, РТПЦ АР Крим, Харківський ОРТПЦ. В цьому варіанті Концерн РРТ одержує ліцензійні гарантії для фінансування побудови цифрових телемереж і гарантії отримання оплат за трансляцію.
Щодо фінансування та розробки плану впровадження цифрового телебачення
Розрахунки бізнес-плану створення цифрових мереж існують. Наприклад, для створення протягом трьох років телемереж на мультиплекси МХ-2, МХ-3 можна використати 498 передавальних станцій на кожну мережу, тобто загалом близько тисячі передавачів.
Проект плану був розрахований на реалізацію з IV кварталу 2009 року по II квартал 2013 року. Сума необхідних інвестицій у IV кварталі 2009 року становила б $ 3,2 млн. У 2010-му – $ 21 млн, у 2011-му – $ 29 млн., у 2012-му частина витрат може бути погашено за рахунок прибутку, а тому необхідно лише $ 5 млн.
Загальна сума інвестицій для створення двох багатоканальних телемереж (20 теле- та 10 радіопрограм) становить, згідно з розрахунками, приблизно $ 65 млн.
Термін окупності – 3,2 роки. Термін повернення інвестицій – 4,7 роки.
Зазначеної суми інвестицій буде достатньо для того, щоби поступово вимикати аналогові передавачі телекомпаній загальнонаціонального мовлення та частину регіональних від однієї зони до наступної відповідно до плану.
Говорячи про розробку плану впровадження цифрового телебачення, потрібно чітко мати на увазі дві стадії цього процесу:
1. Перехідний період – максимум до 17 червня 2015 року (з цього часу наші сусіди можуть безперешкодно включати цифрові передавачі на аналогових частотах телекомпаній України).
2. Стадію використання так званих цифрових дивідендів, тобто додаткового частотного ресурсу після виключення аналогового телебачення.
Міжвідомча комісія
Згідно з нарешті підписаним Указом президента, очевидно, що розробка стратегії, тактики впровадження цифрового телебачення покладається на Міжвідомчу комісію. Функції та завдання, які має вирішувати Міжвідомча координаційній Рада при Кабінеті Міністрів України, повинні базуватися на чіткій стратегії, розробленій Міжвідомчою комісією. Цю стратегію мають підтримати всі задіяні суб’єкти ринку телерадіомовлення (тобто регуляторні державні органи, телекомпанії, що використовують наземні ефірні телемережі, оператори телерадіомовних мереж, виробники обладнання).
Як правило, до функцій такої міжвідомчої координаційної ради при Кабінеті Міністрів країни входять:
– координація частотного планування для цифрового телебачення на перехідний період. Якщо керуватися досвідом країн ЄС, можна зауважити, що інформація стосовно розрахунків частотних виділень та присвоєнь повинна публікуватися на сайтах УДЦР і Національної ради;
– розробка детального плану вимкнення аналогового мовлення від регіону до регіону. Розробка цього плану дуже громіздка робота, яка в Україні ще не розпочалася. Там левова частка роботи Українського центру радіочастот (УДЦР) та Національної ради разом із телерадіокомпаніями. Це одна з найважливіших робіт, яку повинен фінансувати, координувати і контролювати уряд;
– координація процесу ліцензування для цифрового наземного телебачення;
– підписання угод між телекомпаніями та регуляторним органом (Нацрадою) про припинення ліцензій на аналогове телебачення;
– розробка положення про тимчасове паралельне транслювання телевізійних програм в аналоговому й цифровому форматі;
– підписання угод із виробниками приймальної техніки для вчасного забезпечення населення;
– розробка спеціального положення про фінансову підтримку перед виключенням аналогового мовлення неплатоспроможних сімей щодо купівлі цифрових перетворювачів (тюнерів);
– координація процесу сертифікації цифрового приймального обладнання – облік кількості проданих у країні цифрових перетворювачів і телевізорів;
– організація інформаційної кампанії для інформування громадськості щодо особливостей цифрового ефірного телебачення, (її потрібно було почати ще рік тому).
Впровадження цифрового мовлення і далі стоятиме на місці, як воно стоїть уже більше двох років, якщо:
– реально не запрацює Міжвідомча координаційна рада;
– Концерн РРТ не почне активніше діяти у завоюванні своєї частки ринку цифрового мовлення;
– Національна рада з питань телебачення і радіомовлення так і не підтримає хоча б тестову трансляцію Концерном РРТ телепрограм мультиплексу МХ-2 – Першого національного, «1+1», «Інтера», ІСТV, 5-го каналу, СТБ, ТРК «Україна», НТН, та радіопрограм УР-1, УР-2, УР-3 в 9 обласних центрах України;
– якщо наявні об’єднання телерадіокомпаній – Індустріальний телевізійний комітет (ІТК), Національна асоціація мовників (НАМ) – не будуть проводити більш активну наступальну діяльність щодо участі у плануванні переходу на цифрове мовлення.
Національній раді з питань телебачення і радіомовлення варто започаткувати консультації з телекомпаніями й експертами перед проведенням конкурсів щодо цифрового телебачення (подібна практика давно існує у Франції, Англії та інших країнах, які швидко і безболісно виключать до 2012 року аналогове телебачення).
Варто обговорити наступні пропозиції:
1. Про створення конкурсних комісій щодо ліцензування цифрового телебачення. Наприклад, конкурсна комісія складається із 8 членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення і 9 незалежних експертів. Загалом 17 членів, яких обирають громадські організації й телерадіокомпанії. Визначені експерти беруть участь у конкурсних комісіях два роки. Працюють на безоплатній основі. В цьому випадку не буде підстав говорити про корупцію, про яку багато пишуть, але ніхто нічого не довів.
2. Про впровадження методики ліцензування цифрового ефірного наземного мовлення аналогічно ліцензуванню цифрового супутникового мовлення.
P.S. Автор не вважає, що наведені пропозиції – істина в останній інстанції і просить усіх небайдужих взяти участь у дискусії.
Іван Омелянюк, генеральний директор НВП «Квант-Ефір», член правління Міжнародної асоціації ефірного телебачення DigiTAG (EBU-UER, Женева)