Олександр Монастирський

Менеджер проєктів із медіаграмотності та протидії дезінформації

Соціальні мережі – вже невід’ємна частина нашого щоденного життя. Вони дозволяють нам не лише читати останні новини та спілкуватися з близькими, а й самим ставати лідерами думок для тих, хто читає наші дописи чи коментарі. Але у соцмереж є і “темна сторона”, бо часто вони стають родючим грунтом для дезінформації.

Хоча про медіаграмотність та її значення дізнаються дедалі більше людей, дезінформація продовжує швидко поширюватися серед користувачів. Частково до поширення неправдивої інформації користувачів підштовхують і самі соцмережі, адже вони прищеплюють звички поведінки онлайн. 

Можна припускати, що основною виступає саме поширення контенту. Деякі дослідження показують, що неправдиві новини поширюються у соцмережах до 10 разів швидше, ніж правдиві – причому “розганяють” дезінформацію не стільки боти, скільки звичайні користувачі.

Дослідницька група зі Школи бізнесу Університету Маршалла та Коледжу літератури, мистецтв і наук Університету Дорнсайфа побачила, що публікація, обмін та взаємодія з іншими в соціальних мережах може стати звичкою. У своєму дослідженні вони визначили, що серед вибірки учасників експерименту 15% активних поширювачів інформації відповідальні за поширення від 30% до 40% неправдивого контенту.

Тут виникає певний парадокс, адже попри зростання цифрової та інформаційної грамотності дезінформація продовжує активно поширюватись. 

Проте найважливіше зрозуміти: чому ми досі віримо в неї?

Забігаючи наперед, це дуже комплексне питання, яке вимагає окремого матеріалу і глибоких знань про людську психологію. А втім, у цій консультації автор прагне підсвітити причини нашої схильності вірити у неправдиві новини, адже неодноразово доводилось спостерігати за цим явищем у соціальних мережах та медіа. 

Мета консультації – показати психологічні аспекти та причини того, як і чому люди так легко вірять у дезінформацію, попри усі знання та навички із медіаграмотності. Також, автор прагне підштовхнути читача до роздумів над темою сприйняття та поширення дезінформації. Консультація наголошує на необхідності обачно, свідомо та помірно споживати інформацію.

Причина № 1: питання ідентичності

У статті The New York Times (посилання на оригінальне дослідження тут) автор висвітлює напрацювання дослідників цієї тематики і виділяє вразливу ідентичність та пошук однодумців як одні із основних чинників, чому ми віримо у дезінформацію, хоча іноді й розуміємо, що вона може бути неправдивою. 

ʼʼПо-перше, і, можливо, найважливіше, це коли умови в суспільстві змушують людей відчувати більшу потребу в тому, що соціологи називають внутрішньогруповістю [ingrouping] – віра в те, що їхня соціальна ідентичність є джерелом сили і переваги, і що інші групи можна звинувачувати в їхніх проблемах.ʼʼ

Іншими словами, нам потрібна безпека, особливо у часи криз та небезпек, і ми знаходимо її у думках та поглядах, які схвалює більшість. Це дає нам відчуття комфорту та конформізму. А воно, своєю чергою, спонукає нас споживати інформацію (правдиву чи ні), котра дозволяє нам бачити світ як постійний процес протистояння нашої групи, погляди якої єдиноправильні, а також групи антагоністів або противників, які ладні знищити нас за наші погляди та всіляко намагаються нас обдурити. 

Відтак, суспільства, де базова потреба безпеки не задоволена повністю, стають вразливішими перед дезінформацією. Також, варто виділити, що часто страждати можуть і менш захищені верстви населення, до прикладу етнічні, релігійні та інші спільноти, у яких недостатньо сил та ресурсів, аби фізично чи інформаційно захистити себе. Відповідно, вони більш схильні довіряти чуткам, різноманітним теоріям змови тощо. Часто вони дізнаються таку інформацію від представників власної спільноти та тих, хто перебуває у схожих обставинах – такі люди інтуїтивно викликають у них довіру. 

Причина № 2: що більше дезінформації, то гірше

Дослідження питання, чому люди продовжують вірити у дезінформацію та поширюють її, показують цікавий феномен – що частіше людина бачить одне і те ж твердження, то ймовірніше, що вона повірить у нього. Cеред науковців це явище отримало назву ʼʼЕфект ілюзорної правдиʼʼ. Дослідники цього явища провели такий експеримент:

ʼʼ500 осіб попросили оцінити заголовки на основі їхньої достовірності, зокрема заголовки зі справжніх статей, розміщених у Facebook під час президентських виборів у Сполучених Штатах 2016 року. Вони [дослідники] показали учасникам різні заголовки протягом кількох засідань і запроcили їх повернутися через кілька тижнів, щоб повторити експеримент. Учасники дали вищі оцінки достовірності заголовків фейкових новин, які вони вже бачили, порівняно з тими, які вони щойно побачили. Учасники давали ще вищі оцінки достовірності заголовкам новин, які вони вже бачили, коли їм повторно показували ці заяви через тиждень.ʼʼ 

Тож зрозуміло, що засилля дезінформації в інформаційному середовищі, а також частота повторення цієї інформації буде прямо впливати на віру людини у неправдиві твердження. За такою логікою працюють добре відомі нам ʼʼботофермиʼʼ. Вони намагаються створити ефект натовпу, тобто переконати, що багато людей поділяє ту чи іншу думку. Окрім цього, вони масово поширюють та повторюють необхідну інформацію, аби більше людей бачило її знову і знову, допоки не почнуть вірити у потрібні наративи.

Дослідники із журналу Nature пропонують таку ілюстрацію факторів, які підсилюють нашу віру у фейки та іншу неправдиву інформацію:

Схема факторів, які впливають на формування неправдивих переконань 

Бачимо, що серед когнітивних факторів найбільше впливають: інтуїтивне мислення, схильність забувати джерело інформації та протилежні ідеї, а також ефект ілюзорної правди, про який згадували раніше. Проте неможливо уникати і соціальних чинників, адже і вони значно впливають на формування неправдивих переконань. Варто виділити думки псевдоекспертів та псевдосоціологію, які часто використовуються для маніпуляцій суспільством та можуть виглядати переконливо без належної верифікації. Остання потребує чимало часу, зусиль та компетенцій. Пропонуємо ознайомитись із базою псевдосоціологів та прихованих піарників, яку створили Texty.org.ua. Вона допоможе краще зрозуміти, яким іменам краще не довіряти.

Окремо варто виділити емоційну складову, адже одним із ключових факторів, чому дезінформація є такою стійкою та швидко поширюються є викликані емоції. Люди більш схильні поширювати саме емоційний контент. 

Насамкінець, доволі часто групова приналежність сприяє формуванню переконань через антагонізм до думки інших. Люди не схильні змінювати власні переконання, а також нерідко керуються упередженнями. Як наслідок, замість того, аби визнати можливу помилковість власних суджень, дуже часто, особливо за підтримки групи та однодумців, вони можуть почати дискредитувати людину, яка поставила під сумнів їхні судження.

Причина № 3: соціальні мережі та їхні алгоритми

Соціальні мережі та поступове розширення їхнього функціоналу змінили наше уявлення про медіа, споживання новин, спілкування та решту процесів, повʼязаних із циркулюванням інформації у суспільстві. Вони відкрили чимало горизонтів для спілкування з друзями та родичами, а також допомагають шукати однодумців, будувати стосунки з іншими людьми тощо. 

Проте існує і зворотна сторона медалі, адже соцмережі працюють на основі алгоритмів, які визначають, що саме кожен користувач бачитиме у своїй стрічці. Алгоритми відстежують поведінку користувача у соцмережі та формують пропозиції контенту, засновані на уподобаннях та мережевій активності конкретної людини. Це може мати і негативні наслідки, адже сприяє поступовому обмеженню кола тем, що показують у стрічці новин: людина починає споживати інформацію у так званій ʼʼінформаційній бульбашціʼʼ, бо алгоритми здебільшого показують їй контент, відповідний її особистим зацікавленням та переконанням. Принципи роботи соціальних мереж спроєктовані так, аби показувати не обов’язково найбільш якісну та перевірену інформацію, а ту, яка найкраще відповідатиме вподобанням користувача і спонукатиме його взаємодіяти із публікаціями (до прикладу, переходити за посиланнями на сайти чи за рекламними оголошеннями).

Дослідження також показують, що соцмережі підштовхують нас ділитися емоційним контентом за допомогою функції поширення. Таким чином людина може висловити свою згоду/незгоду із певним явищем, обурення чи будь-яку іншу емоцію. Тож на перший план виходять не правдивість, точність чи повнота інформації, а емоції, які вона в нас викликає. Відповідно, користувач радше буде керуватись принципом “Що популярніша ця ідея, то краще”, аніж її правдивістю. Такий підхід сприяє поширенню дезінформації попри навички із медіаграмотності.

Цікавим є опитування 2022 року, яке провели Інститут Пірсона та Центр досліджень у сфері зв’язків з громадськістю Associated Press. Дослідники виявили такі дані: 

(1) 91% людей вважають, що поширення місінформації/дезінформації є проблемою, 

(2) 71% вважають, що вони піддавалися місінформації/дезінформації, і з цього числа 43% вважають, що вони самі могли поширювати місінформацію/дезінформацію;

(3) 73% вважають, що місінформація/дезінформація сприяє радикальним політичним поглядам;

(4) 77% вважають, що місінформація/дезінформація сприяє розпалюванню злочинам на ґрунті ненависті, расової, гендерної чи релігійної приналежності.

Результати опитування лише підтверджують тезу, що попри певні навички із медіаграмотності і розуміння загроз дезінформації, користувачі соціальних мереж все ж продовжують її поширювати, адже дуже часто вона цілить у найвразливіші місця психіки людини, а саме емоційну складову, яка часто може переважати над раціональним мисленням. 

Що можна зробити, аби протидіяти дезінформації: 

1. Коли бачите інформацію, яка викликає у вас різкі емоції – зупиніться і подумайте про те, які емоції вона у вас викликає. Шукайте підтвердження в офіційних джерелах інформації. Передовсім йдеться про перевірені медіа, тобто такі, які дотримуються журналістських стандартів, є прозорими та відповідальними за інформацію, яку публікують. Окрім цього, перевіряйте сайти державних установ.

Одне із головних завдань дезінформації – викликати емоції у споживача і підштовхнути до подальшого поширення неправдивої інформації. Саме тому критично важливо підходити до споживання інформації із холодною головою та чітко розуміти, для чого може поширюватись те чи інше повідомлення.

2. Якими є ключові аргументи у публікації? Яка мета цих аргументів? Чи опираються ці аргументи на факти чи на абстрактні аргументи (хтось колись сказав чи “британські вчені”, які щось дослідили)? Чи не маніпулюють вони вашим сприйняттям?

3. Подумайте про висновки до яких підводить ця інформація: якими є ці висновки, чи підштовхують вони до радикальних дій, чи дискримінують ці висновки певну особу або групу людей?

4. Проаналізуйте джерело інформації – чи це джерело є офіційним, чи траплялись раніше скандали, повʼязані із цим джерелом, що кажуть експерти про це джерело інформації? Чи відомо, хто є власником цього медіа, сторінки, спільноти тощо?

5. Спробуйте дізнатись контекст навколо цього повідомлення. Розуміння контексту, у якому подається та чи інша інформація, допоможе всесторонньо оцінити повідомлення та сприятиме уникненню ситуації, коли інформація, яка є ʼʼвирваноюʼʼ із подій довкола неї, може бути проінтепретована неправильно.

6. Спробуйте встановити причино-наслідкові звʼязки: якими можуть бути причини того, що ця інформація подається саме у такому контексті? Якими є можливі причини, що фігурують конкретні фрази, інтонації, акценти та наративи?

7. Подумайте над тим, якою була ваша думка про це явище до того, як ви дізнались цю інформацію? Чи змінилась вона? Якщо так, то яким чином?

8. Спробуйте пошукати альтернативні погляди на цю проблематику: чи існують інші точки зору щодо цього питання? Що говорять експерти про це явище чи подію?

9. Якщо ви точно впевнені, що дане повідомлення є неправдивим та/або покликане маніпулювати думкою користувача – сміливо поскаржтесь на нього адміністрації соцмережі, аби доступ до нього було обмежено.

Ці поради покликані допомогти краще розібратись та зрозуміти, чому те чи інше джерело інформації поширює саме такі повідомлення. Це дасть змогу стати більш стійкими до дезінформації та допоможе підвищити рівень медіаграмотності.