У журналіста є кілька можливостей реалізації свого права на працю: особа може бути зареєстрована як фізична особа-підприємець (ФОП) або працювати за трудовим договором чи контрактом. Відмінностей між цими видами зайнятості – безліч, основними «розмежувальними» пунктами є:

• Якщо ви працюєте за трудовим договором, то трудова книжка зберігається у роботодавця;
• Якщо ви ФОП, то для цього вам слід було особисто зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності й ви періодично самостійно сплачуєте податки.

У випадку, якщо журналіст укладає трудовий договір (чи контракт) з виданням, то поміж положеннями про заробітну плату, трудові функції та інші стандартні умови таких договорів, часто наявне твердження, що усі створені журналістом матеріали вважатимуться службовими творами. З цього випливає, що особисте немайнове право на цей твір належить авторові, тобто журналістові, а виключне майнове право – роботодавцеві. Звичайно, роботодавець і журналіст можуть передбачити й інше у трудовому договорі, проте у цьому тексті розглядатимемо загальний порядок, встановлений законом.

Спершу, слід встановити відмінність і зміст авторського особистого немайнового права та виключного майнового права на авторський твір. Цивільний кодекс дає перелік прав, які входять до обсягу поняття немайнові права, а саме (обидва списки не є виключними):

• право на визнання людини творцем (автором) об’єкта права інтелектуальної власності;
• право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

За загальним правилом, вони не можуть відчужуватися чи передаватися іншим особам.

Майновими правами вважаються такі права:

• право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
• виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;
• виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

Майнові права, з поміж іншого, можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Таким чином, положення в законі чи трудовому договорі про те, що всі майнові права належать роботодавцю, означає, що журналіст отримує лише право вимагати, щоб його ім’я було зазначене при публікації твору, а також протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо (знову ж таки – якщо договором не встановлено інше). А от роботодавець отримує право повністю і на власний розсуд вирішувати долю цього твору: публікувати чи ні, дозволяти третім особам використання твору, а також забороняти таке використання.

Отже, підписуючи трудовий договір особа передає майнові права на твори, створені за цим договором, роботодавцю в силу закону.

Проте, чи кожен написаний твір вважатиметься службовим твором? Якщо такий трудовий договір укладено з одним виданням, а журналіст написав матеріал для іншого, то чи не є це порушенням правового режиму службового твору (чи може видання-роботодавець заявляти свої права на цей матеріал)? І врешті – чи можна у вільний від роботи час писати матеріал для інших видань і не остерігатися того, що роботодавець заявить права на ці тексти? 

Перш за все, відповіді на ці питання слід шукати у договорі. Якщо ж, припустимо, договір не дає відповіді на жодне з цих питань, то слід звернутися до визначення службового твору, яке закріплене у законі «Про авторське право і суміжні права»:

Службовий твір – твір,  створений автором у порядку виконання службових   обов’язків   відповідно   до  службового  завдання  чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем;

Основним змістом цього поняття є те, що роботодавець і журналіст домовилися з приводу того, що останній створюватиме певний матеріал для роботодавця. Таким чином, навіть якщо журналіст підписав трудовий договір, ніщо не забороняє йому писати й інший матеріал, який не входить до його службових завдань. Таким чином, він стає єдиним власником і майнових і немайнових авторських прав на цей твір. Службовим твором слід вважати лише той матеріал, який був виконаний на прохання роботодавця в межах виконання трудових обов’язків. До прикладу, якщо журналіст працевлаштований у виданні, тематика якого охоплює лише економіку, то написання статей про кулінарію, садівництво чи мистецтво аж ніяк не підпадатимуть під категорію «службового твору».

Разом з тим, конкретні завдання роботодавця можуть не визначатися трудовим договором, а посадовою інструкцією. Таким чином, усі тексти написані як виконання завдань з цієї посадової інструкції вважатимуться службовим твором. При цьому слід пам’ятати про обов’язкову ознаку оплатності такого твору. З цього приводу Пленум Верховного суду України зазначає, що виплата працівникові  заробітної  плати не є тотожною виплаті йому  авторської  винагороди  за  створений  твір у зв’язку з виконанням  трудового  договору,  оскільки  заробітна  плата  – це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода   –   це   всі   види  винагород  або  компенсацій,  що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах,  встановлених авторським правом. Якщо такий розмір винагороди не обумовлений трудовим договором, то Пленум пропонує звертатися до Постанови Кабміну Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF , щоб визначити мінімальну суму винагороди. Таким чином, якщо автор не отримав винагороди за матеріал, і немайнові, і майнові права залишаються у нього, адже цей твір не вважатиметься службовим. Загалом, службовий твір – комплексне поняття, регулювання якого можливе не лише на законодавчому рівні, а також кожним окремим трудовим договором, тому наполегливо рекомендуємо уважно читати трудовий договір перед підписанням для уникнення прикрих несподіванок у майбутньому.