Якщо подумати про сфери, де сьогодні не використовується штучний інтелект – важко буде пригадати хоча б одну. Такі системи оточили нас зусебіч: вони модерують стрічку новин, шукають наше обличчя у натовпах крізь відеокамери, підказують правильний шлях через Google Maps, відповідають на базові питання в чат-ботах та налаштовують на нас таргетовану рекламу. Утім, щодня технології роблять крок уперед, тому штучний інтелект навчився не лише спрощувати людське життя, а і…. творити? 

Прочитавши 11 тисяч книг, штучний інтелект від Google Brain почав писати вірші. Американське медіа Washington Post використовує штучний інтелект для написання новин, зробивши його особистим “роботом-репортером”. У Чехії нещодавно поставили першу п’єсу, написану штучним інтелектом – кажуть, досить неоднозначно вийшло. Картину, яку створив штучний інтелект, продали на аукціоні за 432 тисячі доларів. Австралійська команда виграла змагання на найкращу пісню, написану штучним інтелектом. А у 2019 році група вчених, заповнюючи дві патентні заявки – на контейнер для їжі та сигнальну лампу – вказала автором штучний інтелект. Комп’ютерна система. Винахідник. Автор творів. Таке взагалі можливо?

Що про це говорить українське законодавство?

Українське законодавство з цього приводу є досить категоричним. Питання авторства у нас регулюється Законом України “Про авторське право та суміжні права”. Стаття 7 Закону недвозначно наголошує, що суб’єктами авторського права є автори творів, в той час як стаття 1 визначає автора як “фізичну особу, яка своєю творчою працею створила твір”. 

Подібні положення містить й Закон України “Про винаходи та корисні моделі”. Відповідно до статті 1 Закону винахідником є винятково людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід (корисну модель).

Тому доки штучний інтелект в Україні не набув статусу фізичної особи – годі й очікувати визнання його авторства відносно будь-яких творів чи винаходів, зокрема, щодо пісень, п’єс чи картин. 

Втім, що ж тоді робити з творчими доробками, створеними такими системами? Яким чином має регулюватися їхній статус? Відповідь на це питання можна пошукати в іноземній законодавчій та судовій практиці.

Гайда закордон?

Дві вищезгадані патентні заявки Відомство з патентів і товарних знаків США відхилило, адже права інтелектуальної власності поширюються лише на фізичних осіб. Приймаючи таке рішення, американське Відомство керувалося схожою судовою практикою Британії, де за штучним інтелектом цих прав також не визнали. 

Що стосується авторського права, то підхід не такий однозначний. Наприклад, Бюро авторських прав у США заявило, що “зареєструє оригінальний авторський твір за умови, що твір створено людиною” (human being). 

А от Великобританія має інший підхід. Розділ 9(3) британського Copyright, Designs and Patents Act містить термін “computer-generated works” і зазначає таке: «у випадку літературного, драматичного, музичного чи художнього твору, який створений комп’ютером, автором вважається особа, яка здійснює заходи, необхідні для створення твору». По суті, Великобританія пропонує визнавати авторство за розробником або особою, яка дала штучному інтелекту завдання створити певний твір. Схожа модель існує в Індії, Ірландії, Новій Зеландії та Гонконгу.

І все ж, більшість країн відмовляються реєструвати авторське право на роботи, створені алгоритмами на основі штучного інтелекту. Наприклад, у Сінгапурі, у справі Asia Pacific Publishing Pte Ltd v Pioneers & Leaders (Publishers) Pte зазначено, що робота не може бути об’єктом авторського права, якщо її належним чином не створила людська істота. Більше того, суд у мотиваційній частині наголосив, що “нерідко, у випадках, коли застосовують високий ступінь автоматизації, не буде оригінальних робіт з тієї простої причини, що не існує ідентифікованих авторів“. Схожої позиції дотримуються і австралійські суди. Зокрема, у Acohs Pty Ltd v Ucorp Ptd Ltd суд зазначив, що авторами не можуть бути навіть розробники програми, яка грунтується на штучному інтелекті, адже їхня діяльність для розробки самої програми суттєво відрізняється від, до прикладу, складання самою програмою віршів. 

З цього приводу і Суд справедливості ЄС у C-5/08 Infopaq International A/S v Danske Dagbaldes Forening наголосив, що авторське право поширюється лише на роботи, оригінальність яких відображає власну інтелектуальну творчість автора. Більше того, у Eva-Maria Painer v Standard Verlags GmbH, Axel Springer AG, Süddeutsche Zeitung GmbH Суд, аналізуючи можливість поширення авторського права на фото, вказав, що обираючи ракурси, варіації та прийоми “автор … робить знімок, на якому залишається “відбиток його особи”. Застосувати цей стандарт до штучного інтелекту досить складно, погодьтесь. Саме тому навіть іноземна й міжнародна практика не в змозі зарадити у цій ситуації.

Які є варіанти?

Питання авторського права і штучного інтелекту не нове. Саме тому дослідники вже встигли пропрацювати кілька варіантів, як таку юридичну прогалину врегулювати. Хтозна, можливо, скоро один з них буде втілений у життя у нашій правовій системі. Тож, які підходи існують?

• Не охороняти авторство штучного інтелекту (розглядати це нарівні з творами народної творчості, які не мають конкретного автора – втім, навряд хтось на це погодиться, зважаючи на кількість творчого доробку штучного інтелекту).

• Визнавати такі творчі доробки окремою категорією об’єктів авторського права, а штучний інтелект – спеціальним об’єктом (необхідно буде внести зміни у відповідне законодавство).

• Визнавати автором творів, які виконані із залученням людини, особу, яка зробила свій внесок у створення такого об’єкту.

• Визнавати автором творів, створених штучним інтелектом самостійно, особу-розробника конкретної системи, яка діє на основі штучного інтелекту.