Тема 6. ІНФОРМАЦІЯ ПРО СУДИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ
Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) розглянув багато справ, пов'язаних із висвітленням діяльності судової системи. Здебільшого вони стосувалися:
1) висловлювань, що принижують репутацію судді;
2) висловлювань, що завдають шкоди авторитету правосуддя (суду);
3) інформації, що порушує презумпцію невинуватості та право на справедливий судовий розгляд для обвинувачених у злочинах.

Розглядаючи такі справи, ЄСПЛ ухвалює рішення по суті справи й формулює загальні принципи, які застосовують національні суди країн-підписанток Європейської конвенції і сам Суд надалі в практиці.

Що це означає для України? Навіть якщо рішення ухвалено проти іншої держави — підхід, напрацьований ЄСПЛ, усе одно мають застосовувати українські суди, адже він є загальною інтерпретацією положень статті 10 Конвенції.
ПІДСТАВИ ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ СЛОВА
Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — ЄКПЛ) передбачає, що обмеження свободи висловлення поглядів є допустимим, якщо воно:
  • установлене законом;
  • має легітимну мету;
  • є потрібним у демократичному суспільстві.


Проте державі слід довести, що задоволено всі три критерії водночас. Тобто сама лише наявність закону, на підставі якого встановлюють обмеження, є недостатньою для перешкоджання журналістові висвітлювати судовий процес. Особливо якщо він доведе, що діяв у суспільних інтересах, а отже, обмеження не було необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, на особливу увагу заслуговують легітимні підстави для обмежень, адже 10 стаття ЄКПЛ установлює їх виключний перелік. Так, з-поміж них варто виокремити обмеження задля охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду.
Важливо!
Захист авторитету правосуддя як легітимна підстава для обмежень стосується суду як інституції, тимчасом як для захисту прав суддів та підсудних підставою для обмеження свободи висловлення є захист прав інших осіб.

Ця справа — не лише одне з перших рішень, що стосуються судової системи та преси, а й одне з перших за статтею 10 ЄКПЛ.
ФАКТИ
Проти англійської компанії «Дистилерс», що реалізувала неперевірений заспокійливий засіб для вагітних жінок, подали позов про відшкодування збитків. Ішлося про те, що після вживання майбутніми матерями препарату, більш ніж 500 дітей народилося із серйозними фізичними вадами або із серйозними порушеннями нервової системи.

Доки сторони (компанія і потерпілі) вели переговори про мирне врегулювання спору (зокрема про виплату компенсації), газета «Санді Таймс» опублікувала статтю, що містила критику англійської правової системи й пропозицію компанії збільшити суму компенсації потерпілим. У статті обіцяли розкрити докладно факти трагедії далі у випусках газети
РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ
Британські суди заборонили опублікування другої статті, оскільки це могло вплинути на судове рішення в справі. Суди побоювалися, що суспільство сформує свою думку заздалегідь, ґрунтуючись на висновках, представлених у пресі. Це могло призвести до ситуації, коли остаточне судове рішення або було б сприйняте як несправедливе через полярну думку суспільства, або як таке, що ухвалено під впливом преси, а не базуючись на принципі справедливості.
РІШЕННЯ ЄСПЛ
ЄСПЛ погодився з аргументами, що піклування про повагу й довіру до судової влади є важливим фактором. Але Суд дійшов висновку, що тут цей фактор не мав великого значення, оскільки заборонену статтю було написано досить стримано й вона не мала на увазі, що лише одне-єдине рішення може бути правильним.

Суд підкреслив, що заборона опублікувати статтю не була необхідною, оскільки ЄСПЛ захищає право висловлювати думки й ідеї, які можуть не подобатися окремим групам. До обов'язків преси належить поширення інформації з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема інформації про справи, які розглядають у судах. Крім того, суспільство має право знати про такі події. Знати інформацію про дію ліків і їхній негативний вплив важливо для матерів, які могли використати цей засіб під час вагітності. Ба більше, люди обережніше б ставилися до ліків, які вони вживають.
ПРИНЦИПИ
  • Допустимість опублікування матеріалів, які можуть образити, шокувати чи стривожити. Вимога збалансованого подання матеріалу (опис усіх наявних поглядів щодо суті й можливого результату справи).

  • Суспільний інтерес в інформації щодо судового процесу може переважити потребу не допустити розголосу обставин справи. Одночасно може бути декілька видів суспільного інтересу (інтерес до судового процесу та інтерес до змісту справи, яка стосується суспільно важливої теми).
БАРФОД ПРОТИ ДАНІЇ
(BARFOD V DENMARK) (1989)
Перша справа, що стосувалася висловлювань безпосередньо на адресу суду й суддів.
ФАКТИ
1979 року місцевий уряд Гренландії запровадив додатковий податок, який мали сплачувати громадяни Данії, що працювали на американських базах у Гренландії. Дії уряду оскаржили до суду як неправомірні, однак позови відхилили як безпідставні. Пан Барфод, різьбяр по каменю, якого запровадження податків безпосередньо не зачепило, написав статтю для газети Grenland Dansk. У ній він критикував судове рішення, зазначаючи, що двоє присяжних засідателів мали б узяти самовідвід, і поставив під сумнів їхню компетентність та неупередженість.

Річ у тому, що справу щодо податків розглядали один суддя й два присяжних засідателі. Обидва присяжні працювали на місцевий уряд (один був директором музею, інший — консультантом із питань житлового будівництва), тому мали очевидний конфлікт інтересів, адже запровадження податків було вигідним урядові — їхньому роботодавцю. Барфод також зазначив, що засідателі «виконали свій обов'язок» й ухвалили рішення на користь уряду. Він зауважив, що рішення ухвалили двома голосами проти одного й не важко здогадатися, хто були ці двоє. Проти Барфода порушили кримінальну справу за статтею дифамація (наклеп).
РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ
Верховний суд Гренландії визнав Барфода винним і наклав грошовий штраф. Суд установив, що «висловлювання в статті про те, що двоє присяжних засідателів «виконали свій обов'язок», тобто обов'язок працівників місцевого уряду в ухваленні рішення на користь останнього, є серйозним обвинуваченням, яке може зашкодити їхній репутації в очах громадськості». Таке звинувачення не можливо об'єктивно підтвердити, оскільки немає підстав вважати, що за відсутності конфлікту інтересів засідателі проголосували б інакше. Також було з'ясовано, що насправді голосування в справі щодо податків було одноголосним, а не два голоси проти одного.

У Страсбурзі до розгляду в ЄСПЛ справу розглянула Європейська комісія, яка дійшла висновку про порушення права за статтею 10.
РІШЕННЯ ЄСПЛ
ЄСПЛ погодився з урядом Данії, що заявник не мав фактичних підстав для висловлювання про упередженість засідателів. Також судді зазначили, що Барфод міг критикувати судове рішення, не переходячи на особистості. У цілому Суд погодився, що висловлювання Барфода не були критикою судової влади, а радше наклепницьким звинуваченням, яке не базувалося на належних доказах. Зрештою, ЄСПЛ відмовився визнати порушення статті 10.
ПРИНЦИПИ
  • Будь-які звинувачення у формі твердження про факт має бути підтверджено належними й об'єктивними доказами.

  • Критикуючи судове рішення з матеріального чи процесуального погляду, не варто переходити на критику суддів як приватних осіб.
ДЕ ХАЕС І ГІЙСЕЛЬЗ ПРОТИ БЕЛЬГІЇ
(DE HAES AND GIJSELS V BELGIUM) (1997)
Після рішення в справі Барфода виникли суттєві сумніви, яку ж інформацію про суд та суддів можна поширювати, покладаючись на гарантії свободи слова.
ФАКТИ
Де Хаес і Гійсельз, відповідно редактор та журналіст бельгійського журналу «Хум», висловили сумнів щодо об'єктивності й неупередженості суддів апеляційного суду, які під час розгляду справи про розлучення віддали опіку над дітьми батькові, хоч проти того раніше відкривали кримінальне провадження за звинуваченням в інцесті. Як стверджувалося, між суддями, генеральним адвокатом і батьком дітей (нотаріусом) були очевидні дружні й професійні стосунки, як і між їхніми родинами. Крім того, усі вони мали стосунок до крайньої правої ідеології.

Троє суддів апеляційного суду, а також генеральний адвокат ініціювали кримінальне провадження проти журналіста й редактора журналу. Вони стверджували, що газетні публікації принизили їхню честь і гідність, завдали шкоди репутації та порушили їхнє право на приватне життя.
РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ
Місцевий суд погодився з позовними вимогами суддів і зобов'язав журналістів виплатити номінальну компенсацію моральної шкоди в розмірі один франк, а журнал — опублікувати судове рішення, також дозволив суддям оприлюднити судове рішення в шести інших газетах коштом журналу.

Місцеві суди чітко розмежували статус суддів і статус представників виконавчої та законодавчої гілок влади. Суд зауважив, що політиків обирає народ і, крім того, політики можуть скористатися засобами масової інформації, щоб відповісти на звинувачення. Натомість судді мають виконувати обов'язки незалежно й неупереджено. На них покладають обов'язок поводитися стримано та не реагувати на звинувачення.
РІШЕННЯ ЄСПЛ
ЄСПЛ ухвалив рішення, що Бельгія порушила право журналістів на свободу слова. Суд звернув увагу, що справа стосувалася проблеми, яка мала велику суспільну значущість. Крім того, журналісти провели ретельний аналіз, опрацювали велику кількість документів, що свідчить про їхню добросовісність. Суд, зокрема, зазначив: «Хоча коментарі Де Хаеса й Гійсельза були різко критичними, вони є співмірними тій занепокоєності та люті, які були викликані наведеними в статті фактами. Щодо полемічного й навіть агресивного тону статей, — чого Суд не схвалив, — слід пам'ятати, що стаття 10 захищає не лише зміст ідей та інформації, а також і форму, у якій вони виражені».
ПРИНЦИПИ
  • Допустимість опублікування матеріалів, які можуть образити, шокувати чи стривожити.

  • Поширюючи критику діяльності суддів, слід зробити належне дослідження й аналіз фактичних обставин, що свідчитиме про добросовісну журналістику.
ДЮ РОЙ ТА МАЛОРІ ПРОТИ ФРАНЦІЇ
(DU ROY AND MALAURIE V FRANCE) (2000)
ФАКТИ
Пан Дю Рой працював головним редактором журналу «L'Evénement du Jeudi», а пан Малорі — журналістом цього видання. В 1993 році журнал опублікував статтю під назвою «"Санакотра": ліві наводять лад у своєму домі». Стаття була особливо критичною щодо Мішеля Ганьйо, колишнього голови «Санакотри» — державної компанії з будівництва осель для робочих. Як зазначалося, нове керівництво компанії звинуватило Ганьйо в зловживанні власністю компанії.
РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ
Проти заявників порушили кримінальну справу. Пізніше їх визнали винними в розголошенні інформації про висунення приватною особою кримінальних звинувачень і подання нею заяви про приєднання до справи як цивільного позивача. На заявників наклали штраф 3000 французьких франків із кожного, а також компенсацію моральної шкоди на користь пана Ганьйо.

Як зазначав французький суд, заборона на поширення інформації мала на меті гарантувати презумпцію невинуватості й унеможливити будь-який сторонній вплив на судочинство. Тож обмеження було необхідним у демократичному суспільстві для «захисту репутації і прав інших, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації та підтримки авторитету й безсторонності суду».

У Страсбурзі Дю Рой і Малорі стверджували, що для кримінальних справ, у яких приватна особа приєднується як цивільна сторона (наприклад, потерпіла сторона щодо відшкодування матеріальних збитків), існувала цілковита заборона на повідомлення навіть самого факту звернення до суду із цивільними вимогами. Вони вважали, що така абсолютна заборона є надмірною та недемократичною.
РІШЕННЯ ЄСПЛ
ЄСПЛ зауважив, що «журналісти, які висвітлюють незавершені кримінальні процеси, мають упевнитися, що вони не перетинають певних меж... і що вони поважають право обвинуваченого на презумпцію невинуватості». Однак у цій справі суд звернув увагу на те, що заборона поширювати інформацію була цілковитою. Вона не враховувала випадків поширення інформації про кримінальну справу в інтересах суспільства. Наприклад, як у цій справі — щодо публічної особи, підозрюваної в зловживанні своїм становищем на посаді директора державного підприємства. Із цих підстав ЄСПЛ установив, що дії Франції порушують статтю 10 ЄКПЛ.
ПРИНЦИПИ
  • Висвітлюючи незавершений кримінальний процес, слід поважати презумпцію невинуватості й не робити висновків про вину особи до офіційного рішення суду.

  • Якщо справа стосується зловживань повноваженнями публічною особою — є значний суспільний інтерес в інформації про судовий процес.
СКАЛКА ПРОТИ ПОЛЬЩІ
(SKAŁKA V POLAND) (2003)
ФАКТИ
Едвард Скалка, перебуваючи у в'язниці за крадіжку, написав листа на адресу Регіонального суду Катовіце (центр одного з польських воєводств). Незадоволений відповіддю, він надіслав наступного листа вже на ім'я голови цього суду, у якому його колег-суддів назвав «безвідповідальними клоунами», а одного з них — «дурнем», «обмеженим індивідом» та «кретином»
РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ
Едварда Скалку засудили до восьми місяців позбавлення волі за образу авторитету суду. Підставою для засудження був Кримінальний кодекс Польщі, згідно з яким «будь-яка особа, яка образить авторитет Держави в місці виконання своїх обов'язків або публічно, карається ув'язненням до двох років, обмеженням волі або штрафом».

Оскаржуючи своє засудження в ЄСПЛ, Скалка доводив, що таке рішення порушує статтю 10 ЄКПЛ, зокрема його право на свободу висловлення поглядів. Крім того, він зазначив, що мав на увазі не всіх суддів, а одного конкретного суддю, оцінюючи його особисті, а не професійні якості.
РІШЕННЯ ЄСПЛ
ЄСПЛ зауважив, що суди та інші державні органи влади не мають імунітету проти критики. Ув'язнені особи мають щодо цього такі самі права, як й інші члени суспільства. Утім, Суд наполягає на чіткому розмежуванні між критикою та образою. У цьому випадку єдиною метою листа була образити суддю.

Суд установив порушення статті 10 ЄКПЛ, оскільки засудження Скалки становило втручання до свободи висловлення поглядів. Водночас Суд підкреслив, що втручання було передбачене законом і мало законний інтерес, який є обґрунтованим та достатньо важливим, щоб обмежити свободу слова, — підтримка авторитету суду.

Однак ЄСПЛ визнав засудження до восьмимісячного ув'язнення непропорційно суворим, оскільки образа авторитету суду була під час внутрішнього листування без оприлюднення широкому загалові. Так, менш суворі способи покарання могли бути виправданими й ґрунтуватися на об'єктивних критеріях:
ступені вини; тяжкості злочину; одиничності/рецидиву правопорушення.
Отже, застосування ув'язнення національним судом виходить за межі тих заходів, що є «необхідними в демократичному суспільстві».
ПРИНЦИПИ
  • Суспільство має законне право критикувати суди та інші державні органи.

  • Непропорційне покарання за порушення національного законодавства призводить до порушення статті 10 навіть за наявності легітимних підстав для обмеження.
ТУРАНШО Й ЖЮЛІ ПРОТИ ФРАНЦІЇ
(TOURANCHEAU AND JULY V FRANCE)
ФАКТИ
Газета «Liberation», у якій Патрісія Тураншо працює журналісткою, а Сержіо Жюлі — редактором, опублікувала статтю про вбивство молодої дівчини, котрій завдали численних ножових поранень. На час опублікування кримінальне розслідування тривало. Слідство мало двох головних підозрюваних: хлопця B. 19 років і дівчину A. 17 років. Обоє звинувачували одне одного, однак хлопець був на волі, тимчасом як дівчина перебувала в слідчому ізоляторі. Стаття змальовувала обставини вбивства й стосунки між двома підозрюваними до вбивства. У ній відтворювали витяги із заяв, котрі зробила А. в поліції і перед слідчим суддею, та коментарі В., що містилися в матеріалах справи й записані під час інтерв'ю, яке дав підозрюваний.
РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ
Заявників притягнули до кримінальної відповідальності за передрукування документів, які містяться в матеріалах справи під час її розгляду судом (тобто на етапі слідства). Хоча заявники й не заперечували, що цитати, які з'явилися в газеті, ідентичні матеріалам справи, вони стверджували, що ніколи не бачили офіційних документів, використовуючи лише інтерв'ю підозрюваного В. Суд першої інстанції зобов'язав журналіста й редактора сплатити по 10 000 французьких франків (приблизно 1500 євро), однак апеляційний суд відтермінував сплату штрафу. Тим часом А. та В. засудили за вбивство й залишення людини в небезпеці відповідно. Заявники стверджували в Страсбурзі, що їхнє покарання порушувало статтю 10 ЄКПЛ.
РІШЕННЯ ЄСПЛ
Суд установив, що обмеження було передбачене законом і мало легітимну мету захисту «репутації та прав інших» і «підтримки авторитету й незалежності правосуддя». Оцінивши необхідність обмеження в демократичному суспільстві, Суд зауважив: тимчасом як слідство ще не зробило висновку щодо вини А. та В., стаття базувалася на версії подій, котру представив В., якого опитала журналістка; ця версія була протилежною версії неповнолітньої А., що перебувала під вартою.

На думку ЄСПЛ, обґрунтування, яке дали французькі суди на виправдання втручання до свободи слова, були «належними й релевантними» для цілей частини другої статті 10 ЄКПЛ. Суди звернули увагу на шкідливі наслідки виходу у світ публікації для захисту репутації і прав А. та В., їхнього права на презумпцію невинуватості, а також для авторитету й незалежності правосуддя, зважаючи на можливий вплив публікації на присяжних. ЄСПЛ вирішив, що інтерес заявників у поширенні інформації про перебіг кримінального розслідування й вину підозрюваних, поки розслідування ще тривало, а також інтерес суспільства в такій інформації не були достатніми. Із цих міркувань Суд вирішив, що порушення прав заявників за статтею 10 Конвенції не було.
ПРИНЦИПИ
  • Національні суди мають надавати належне обґрунтування обмежень свободи висловлення в контексті поширення інформації про судовий процес.

  • Обмеження на поширення інформації щодо справ у кримінальному провадженні можливе для запобігання впливу на присяжних
ДЮПЮІ ТА ІНШІ ПРОТИ ФРАНЦІЇ
(DUPUIS AND OTHERS V FRANCE) (2007)
Суд установив, що засудження журналістів за використання в книжці матеріалів слідства в кримінальній справі, що тривала, було порушенням статті 10 ЄКПЛ
ФАКТИ
У 80-х роках адміністрація президента Франції створила «Антитерористичний підрозділ» у Єлисейському палаці, залучений до запису телефонних переговорів та встановлення пристроїв для прослуховування. На початку 90-х років у пресі опублікували перелік осіб, яких прослуховували, що містив імена журналістів й адвокатів. Справа викликала великий інтерес у ЗМІ, діставши назву «Єлисейські прослуховування».
РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ
У межах судового розслідування проти колишнього заступника директора президентської канцелярії порушили справу через утручання до приватного життя з його боку. Під час розслідування видавництво-заявник опублікувало книжку «Вуха Президента», яку написали інші заявники, що розповідала про прослуховування.

Г. М. подав скаргу: у книжці відтворили офіційні протоколи заяв, зроблених для судді-слідчого, і розшифровки записів, ідентичні матеріалам справи, тимчасом як ці документи були захищені таємницею слідства. Заявники заперечували, що матеріали одержані незаконно, і відмовилися розкрити джерело, стверджуючи, що отримали документи до початку розслідування. Французький суд дійшов висновку, що документи належать до матеріалів судового розслідування, які були доступні тільки особам, пов'язаним зобов'язаннями конфіденційності розслідування й професійної таємниці, а тому могли потрапити до журналістів незаконно. Заявників визнали винними, наклали штраф та обов'язок відшкодувати збитки. Видавництво притягнули до цивільно-правової відповідальності. Книжку й далі видавали, екземплярів не арештовували.
РІШЕННЯ ЄСПЛ
ЄСПЛ зауважив, що засудження справді було передбачене Кримінальним кодексом і його мета полягала в захисті права Г. М. на справедливий судовий розгляд на засадах принципів презумпції невинності й незалежності правосуддя від зовнішнього впливу.

Проте щодо необхідності втручання влади в демократичному суспільстві — книжка зачіпала тему значного суспільного інтересу. Вона стосувалася державної справи, якою цікавилася громадськість, а також містила інформацію про публічних осіб, чиї телефони незаконно прослуховували, умови прослуховування, осіб-організаторів останнього. Тобто громадськість мала законний інтерес у доступі до цієї інформації.

Крім того, на час опублікування книжки цю справу широко висвітлювали ЗМІ, і вже було відомо про проведення щодо Г. М. попереднього розслідування, яке почалося за три роки до цього, а він сам під час розслідування давав регулярні коментарі пресі щодо справи. Тому сумнівною була наявність інтересу в збереженні конфіденційності інформації, уже частково розкритої широкому загалові.

Суд зауважив, що покарання журналістів не було пропорційним і необхідним у демократичному суспільстві за умов такої значущості громадської дискусії, до якої журналісти робили свій внесок як «сторожові пси» демократії. Заявники діяли відповідно до стандартів професії журналіста. Тому таке посягання на свободу слова може справити «охолоджувальний ефект» на здійснення цієї свободи
ПРИНЦИПИ
  • Конфіденційність інформації значною мірою залежить від поведінки суб'єкта, якого ця інформація стосується.

  • Надміру жорсткі санкції можуть мати «охолоджувальний ефект» для свободи висловлення — медіа боятиметься покарань і не поширюватиме суспільно важливої інформації
Висновки
Тож, розглядаючи питання, чи не суперечило ЄКПЛ обмеження свободи слова,
Суд зважає на:
(а) наявність передбаченої законом мети такого обмеження;
(б) необхідність такого обмеження в демократичному суспільстві, зокрема для:
  • захисту репутації і прав інших осіб;
  • підтримання презумпції невинуватості;
  • підтримання авторитету й безсторонності правосуддя
    Важливо!
    Репутація судді має вищий захист, аніж репутація пересічної особи, через потребу підтримання авторитету правосуддя.
    На відміну від політиків, які в суперечливих випадках програють свої справи журналістам, більшість справ щодо дифамації на адресу суддів у ЄСПЛ програють журналісти. Прикладом рішення Суду в Страсбурзі на користь журналістів є справа «Де Хаес і Гійсельз проти Бельгії». Журналісти змогли її виграти, оскільки довели свою ретельність у перевірці інформації і підтвердили дотримання всіх інших журналістських стандартів, продемонструвавши значний суспільний інтерес у відповідній інформації.

    З огляду на міжнародні стандарти журналістські матеріали про суддів мають бути зваженими й обґрунтованими. Бездоказові звинувачення або звинувачення, що базуються на плітках, складно захистити в суді у випадку позову про захист честі та гідності.

    Водночас ми бачимо абсолютно різні рішення щодо того, яку інформацію може бути дозволено поширювати про справи, що перебувають на етапі розслідування. Однією з причин відмінних рішень є те, що в справі «Дю Рой та Малорі» йшлося про зловживання державною власністю й публічну особу, а в справі «Дюпюі» — про суперечку на тему значного суспільного інтересу, із залученням багатьох відомих публічних осіб, державних діячів. Тимчасом як у справі «Тураншо та Жюлі» журналісти хоча й писали про резонансне вбивство молодої дівчини, однак підозрювані були пересічними громадянами, крім того, одна з них була неповнолітньою. Цілком резонно, що в цій справі ЄСПЛ вирішив, що на час слідства права підсудних переважали права суспільства на отримання інформації та права журналістів на її поширення.