Рекомендація 1067 (1987)
Про культурний вимір мовлення в Європі*
Асамблея,
1) беручи до уваги доповідь свого Комітету з питань культури й освіти (Doc. 5782) й висновок Комітету з юридичних справ (Doc. 5800),
2) згадуючи свою рекомендацію 926 (1981) “Про питання, що виникають внаслідок впровадження кабельного телебачення й прямого супутникового мовлення” й рекомендацію 996 (1984) “Про роботу Ради Європи щодо ЗМІ”,
3) згадуючи Декларацію про свободу вираження поглядів та інформації, ухвалену Комітетом міністрів у 1982 році,
4) привертаючи увагу до величезних змін у галузі ЗМІ, зокрема на телебаченні, які відбулися внаслідок впровадження нових технологій трансляції через супутник і кабель, а також до швидко зростаючої комерціалізації як державного, так і приватного мовлення,
5) звертаючи увагу на те, що такий розвиток може мати позитивний вплив, зокрема, завдяки:
а) розширенню можливостей і відкриттю нових сфер культурної творчості й вираження;
b) розширенню кола передач;
с) розширенню обізнаності про інші європейські мови й культури,
6) упевнена, проте, в тому, що такі зміни несуть із собою серйозні культурні ризики, зокрема:
а) заохочення пасивного споживання матеріалів мовлення;
b) зменшення різноманітності передач і поступове руйнування соціально прийнятних стандартів поведінки;
с) підрив культурної ідентичності менших країн і малих мовних груп, а також культурної різноманітності Європи в цілому;
d) недостатню повагу авторського й суміжних прав;
е) економічну й, відповідно, культурну залежність від зовнішніх (переважно комерційних) факторів,
7) визнаючи, що реклама створює потенційну можливість для художньої творчості й нерідко є високоякісною, але бажаючи одночасно запобігти рекламі, що підриває культурну цінність передач, які вона супроводжує, шляхом, наприклад, невідповідного зіставлення або переривання передач,
8) наполягаючи на потребі для урядів ще раз дієвим чином підтвердити те, що мовлення є публічною послугою (і державне, й приватне), а також політичну, освітню й культурну роль ЗМІ, й упевнена в тому, що слід приділяти більше уваги ЗМІ як засобу творчого вираження, культурної різноманітності й зв’язку в усій Європі,
9) вірячи в те, що головним принципом функціонування як державного, так і приватного мовлення є те, що вони повинні керуватися одним законодавством,
10) підкреслюючи важливість для держав-членів дотримання спільної політики та, за потреби, узгодження законодавчих положень у галузі ЗМІ, але за умови поваги національних особливостей, а також незалежності професійних органів мовлення,
11) висловлюючи знову, як і в рекомендації 963 (1983) “Про використання культурних та освітніх засобів для зменшення насильства”, свою стурбованість з приводу того, що художню свободу не слід використовувати, як виправдання чисто комерційних інтересів,
12) згадуючи свою рекомендацію 862 (1979) “Про кіно та державу” й підкреслюючи потребу більш тісної координації політик у галузі ЗМІ з політиками в інших сферах культурного вираження,
13) згадуючи також свою рекомендацію 928 (1981) “Про освітні та культурні проблеми мов меншин і діалектів в Європі” й рекомендацію 1043 (1986) “Про мовну й літературну спадщину Європи” та підкреслюючи роль, яку кіно та ЗМІ можуть грати в процесі сприяння мовній різноманітності та поглиблення культурного розуміння,
14) згадуючи свою рекомендацію 1018 (1985) “Про приватне спонсорство у мистецтві” й рекомендацію 1059 (1987) “Про економіку культури” та впевнена в тому, що треба спрямовувати набагато більше ресурсів із величезних прибутків медіа-бізнесу на безпосереднє заохочення оригінальної творчості та пошук нових і різноманітніших талантів,
15) вірячи також у те, що уряди держав-членів мають переглянути фінансові стимули, які сприяють реінвестиції прибутків, одержаних у медіа-бізнесі, в оригінальне національне виробництво й пошук нових і різноманітніших талантів,
16) згадуючи постійну стурбованість Ради з культурного співробітництва й Конференції європейських міністрів, відповідальних за питання культури, щодо взаємодії між культурною політикою та комунікативними ЗМІ й вітаючи пропозицію міністрів у Сінтрі (вересень 1987 р.) стосовно випрацювання практичних заходів, що сприятимуть європейській культурній різноманітності, а також зважаючи на розвиток комунікативних технологій,
17) звернувши увагу на документи, ухвалені на 1-й Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМІ (Відень, грудень 1986 р.) та вітаючи, зокрема, безпосереднє звернення учасників Віденської конференції до Комітету міністрів з проханням швидко розробити в рамках Ради Європи обов’язкові правові інструменти з певних вирішальних питань транскордонного мовлення,
18) підкреслюючи потребу для органів Європейського Співтовариства брати участь у цій ініціативі,
19) підкреслюючи потребу в швидких діях у цій сфері з метою не відстати від технічного прогресу й уникнути культурних політик, що їх диктує такий прогрес,
20) рекомендує Комітетові міністрів:
а) завершити й на початку 1988 року відкрити для підписання обов’язковий правовий документ, який визначатиме основні стандарти транскордонного мовлення, як державного, так і приватного, з тим щоб він набрав чинності до 2-ї Європейської конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМІ у Стокгольмі в листопаді 1988 року, та встановити ефективний механізм контролю (включаючи представництво органів мовлення) за впровадженням цього документа;
b) забезпечити відповідне включення до цього документа обов’язкових угод або додаткових протоколів для інших сфер, про які йдеться в наступних пунктах;
с) ухвалити декларацію про те, що органи державної влади є відповідальними за ЗМІ й про те, що мовлення є публічною послугою, та спеціально підкреслити роль телебачення в сприянні обізнаності про різні культури й щодо розвитку різноманітності культурних і мовних ідентичностей;
d) підготувати пропозиції щодо підтримки й заохочення мовної різноманітності ЗМІ, зокрема завдяки:
і) створенню спільного виробничого фонду, куди можуть залучатися також нації мовних меншин;
іі) включенню до випусків новин інтерв’ю мовами меншин;
ііі) розвитку на добровільній основі поліпшених технологій для субтитрування й дублювання;
iv) забезпеченню національним і, за потреби, місцевим і регіональним мовам меншин права звучати в національних, регіональних і місцевих мережах;
е) визнати рекламу сферою справжнього творчого вираження, але передбачити засоби, які забезпечать, щоб реклама не шокувала або не впливала на культурну цілісність передач, які вона може супроводжувати;
f) пришвидшити й інтенсифікувати роботу щодо розроблення на основі національного законодавства керівних принципів, спрямованих на зменшення насильства, жорстокості та порнографії не тільки у відеопрограмах, а й у всій сфері мовлення;
g) заохочувати більш активну участь жінок у сфері мовлення (зокрема у виробництві й програмуванні);
h) заохочувати освіту з питань ЗМІ, наприклад, завдяки:
і) впровадженню шкільних курсів з навчання критичному ставленню до ЗМІ й аудіовізуальної продукції;
іі) інформуванню дорослих (і не лише батьків) щодо досягнень у сфері ЗМІ;
і) сприяти використанню засобів масової інформації в галузі освіти, зокрема відповідно до завдань Ради Європи в таких сферах, як права людини, терпимість і рівність між жінками й чоловіками;
j) заохочувати розвиток міжнародних домовленостей, що сприятимуть виробництву й поширенню аудіовізуальної продукції у Європі, в рамках загальної культурної політики, яка передбачає:
і) навчальні програми, наприклад, створення навчальних центрів для тих, хто працює в сфері мовлення, й програми обміну стажерами;
іі) захист авторського й суміжних прав;
ііі) тіснішу координацію політик у галузі ЗМІ, зокрема зв’язків між кіно й телебаченням;
iv) механізми прямої й опосередкованої допомоги аудіовізуальній творчості;
v) особливу увагу до спільного виробництва музичних та інших невербальних передач;
k) підтримувати й заохочувати постійний діалог між усіма партнерами (урядом, ЗМІ, громадськістю й зацікавленими неурядовими органами) задля створення, за допомогою серії відповідних інструментів, базису для безперешкодного обміну матеріалами ЗМІ й фаховим досвідом між державами-членами Ради Європи, Західною й Східною Європою, а також Європою та іншими частинами світу;
l) проводити періодичні огляди міжнародного співробітництва і досліджень у галузі мовлення.