Рекомендація 1506 (2001) Свобода вираження поглядів й інформації в ЗМІ у Європі

June 18, 2005


Рада Європи. Парламентська асамблея

 

Рекомендація 1506 (2001)
Свобода вираження поглядів й інформації в ЗМІ у Європі*

1. Асамблея впевнена, що вільні й незалежні ЗМІ є важливим покажчиком зрілості демократії в суспільстві. Право на свободу вираження поглядів й інформації нерозривно пов’язане з правом громадян бути обізнаними та є передумовою прийняття рішень на підставі доброї поінформованості. Можливість вільно висловлювати ідеї й думки заохочує до суспільного діалогу і, таким чином, стимулює розвиток демократичних процесів у суспільстві.

 

2. Нині, коли Рада Європи об’єднує вже 43 держави-члени, майже весь континент охоплений положеннями Європейської конвенції з прав людини та її 10 статтею, яка гарантує кожному свободу вираження поглядів, зокрема “право дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів”. Швидке просування до демократії в цих питаннях очікується у Федеративній Республіці Югославії, Боснії та Герцеговині. Бєларусь залишається єдиною країною, де діяльність органів влади іде явно всупереч цінностям і принципам у сфері ЗМІ, які захищає Рада Європи.

 

3. Як зазначено в рекомендації Асамблеї 1407 (1999) “ЗМІ та культура демократії”, після падіння комунізму в Центральній і Східній Європі було досягнуто величезного прогресу в сфері свободи вираження поглядів й інформації. Однак у деяких країнах все ще трапляються серйозні й неприйнятні порушення цієї свободи. Водночас виникають нові проблеми, з якими має зіткнутися вся Європа.

 

4. І далі застосовується цензура та її найжахливіші форми — насильство й убивство. І далі помирають журналісти, причому не лише під час висвітлення подій на полі бою, а й також (і до того ж набагато частіше) у перебізі роботи, намагаючись пролити світло на темні сторони життя суспільства — корупцію, зловживання у фінансовій сфері, торгівлю наркотиками, тероризм або етнічні конфлікти. Більшість виконавців цих злочинів досі не знайдено й не притягнуто до відповідальності, що дає привід для серйозних сумнівів у незалежності судової влади й справжньому бажанні органів влади розкрити правду. Нещодавно в своїй Резолюції 1239 Асамблея привернула увагу до цієї проблеми на прикладі України. Азербайджан, Росія, Туреччина й Україна залишаються країнами, в яких останніми роками найбільша кількість журналістів піддавалася фізичному насильству.

 

5. Уряди й далі посилаються на такі положення законодавчих актів, як, наприклад, дифамація або на ті, що стосуються територіальної цілісності, національної безпеки чи громадського порядку, з метою уникнути небажаної критики. Позбавлення волі за дифамацію все ще практикується в деяких колишніх комуністичних країнах і Греції, а також передбачено в кримінальних кодексах інших західних країн, хоча вже й не застосовується там. У Туреччині кількох журналістів все ще тримають у в’язниці або вони притягнуті до судової відповідальності. Більшість із них були засуджені чи звинувачувались у зв’язках з терористичними угрупованнями. Проте навіть у випадках, коли за дискредитацію звільняють від відповідальності, потім можуть накладатися непропорційно великі штрафи, що віднаджує від вільного вираження поглядів і призводить до самоцензури. Занадто велика кількість судових справ також є показ-иком переходу нових демократій від системи “одна партія”, “одна правда” до плюралізму думок.

 

6. У деяких країнах питання про доступ до офіційної інформації переважно покладається на органи влади. Зокрема, неприйнятними є обмеження, що накладаються на доступ до інформації про райони конфліктів, наприклад, про Чечню, незважаючи на численні заклики Асамблеї до російських органів влади гарантувати вільний доступ журналістам, а також про вразливі питання, як, наприклад, нещодавні голодні бунти у Туреччині. Деякі аспекти інформаційної політики НАТО під час війни в Косово також заслуговують на критику.

 

7. Обмеження свободи вираження поглядів може мати багато інших форм, як, наприклад, погрози, залякування, довільне закриття випуску газет і журналів, відключення електроенергії, поліцейські обшуки й конфіскація матеріалів, пошкодження засобів друку або телевізійних чи радіопередавачів, великі податки, монополія на папір і розповсюдження, нерівноправні умови для державних і опозиційних засобів масової інформації, а також тиск на рекламодавців.

 

8. У кількох колишніх комуністичних країнах звичним є також адміністративне переслідування, зокрема завдяки оподаткуванню або іншим фінансовим обмеженням. Подібна практика застосовується нині, наприклад, у Росії з неприхованою метою взяти під контроль держави всі національні телевізійні станції. Асамблея висловлює особливу стурбованість з приводу останніх подій у Росії — силового захоплення єдиного національного незалежного телевізійного каналу НТВ, закриття газети “Сегодня”, а також звільнення журналістів передачі “Итоги”. Напади на свободу вираження поглядів й засоби масової інформації в Росії, що здійснюються за участю органів влади, йдуть усупереч основним принципам Ради Європи й становлять серйозне порушення статті 10 Європейської конвенції з прав людини.

 

9. Нестабільні економічні умови й низький рівень демократичної культури як такі є серйозною загрозою свободі вираження поглядів, оскільки роблять ЗМІ легкою здобиччю могутніх політичних, економічних та інших інтересів. Замість того, щоб виконувати роль захисника суспільних інтересів, засоби масової інформації стають інструментами для зведення рахунків і перетворюються на найманців, котрі діють за наказами.

 

10. Незалежність громадської служби мовлення й потреба забезпечити по-справжньому незалежні регульовальні органи сектора мовлення, про що йдеться в Рекомендації Комітету міністрів Rec(2000) 23, лишаються серйозним викликом майже для всіх колишніх комуністичних країн і все ще не стали реальністю навіть в усталених демократіях. Це було добре проілюстровано під час останніх подій довкола чеського громадського телебачення й болгарського національного радіо. В Угорщині, незважаючи на постійні скарги двох опозиційних партій, у теле- й радіокомітеті представлені лише правлячі партії. Проблема полягає в тому, що найменша опозиційна партія вимагає вдвічі збільшити своє представництво в цьому комітеті порівняно з провідною опозиційною партією, яка має вдесятеро більше представників у парламенті. Нещодавно в Хорватії було ухвалено новий закон про радіо й телебачення, в якому не враховані відповідні застереження Ради Європи. Також важливо впровадити чесну й прозору процедуру ліцензування, що було ще раз доведено в Азербайджані, де недержавні органи мовлення зіткнулися з проблемами.

 

11. По всій Європі свобода вираження поглядів й інформації стикається з новими проблемами, що виникають внаслідок процесу глобалізації медіа-ринку; ця глобалізація відбувається разом з революцією, спричиненою процесом злиття секторів мовлення, інформатизації і телекомунікації. Сучасна реструктуризація ринку, яка призводить до нових союзів і злиття традиційних медіа-компаній з новими провайдерськими службами, може спричинити дальшу концентрацію й вертикальну інтеграцію мультимедійних корпорацій і, отже, обмежити плюралізм ЗМІ. Комітет міністрів у своїй Рекомендації № R (99) 1 підкреслив, що держави мають сприяти політичному й культурному плюралізму, формуючи політику в сфері ЗМІ відповідно до вимог статті 10 Європейської конвенції з прав людини.

 

12. Плюралістична й незалежна система ЗМІ також є визначальною для демократичного розвитку й справедливого виборчого процесу. Отже, вона є визначальною й для викорінення олігополізму в засобах масової інформації та для забезпечення того, щоб ЗМІ не використовувалися для захоплення політичної влади. Це, зокрема, стосується країн, де змішана державно-приватна система породжує політичні рухи, що підтримуються приватним сектором і спрямовані на встановлення контролю над усім потоком інформації після виборів, зокрема на радіо й телебаченні.

 

13. Посилюється тенденція розглядати ЗМІ, як чисто комерційний продукт, а не особливе культурне і демократичне джерело. Навіть якщо деякі журналісти погоджуються з таким станом речей, ця тенденція завдає більшості з них неприпустимого тиску й примушує жертвувати принципами чесної журналістики на користь так званого “інформаційного спектаклю”, а відтак, обмежує свободу вираження поглядів й інформації. Безжальна конкуренція між медіа-установами піддає редакційні ради зростаю-чому тиску задля забезпечення негайного висвітлення ними подій за рахунок недостатньо глибокого аналізу й дослідження цих подій. Обмеження редакційних бюджетів і нова політика власності призводять до зниження редакційних стандартів і зростання довіри до незалежних журналістів, а отже, зменшується професійна відповідальність. Журналістика дослідницького спрямування стає невигідною. Сенсаційні історії та рекламні нариси або ж передачі в стилі “Великого брата” підміняють незалежні редакційні передовиці. З іншого боку, журналісти, які працюють, піддаються цензурі та нерідко зазнають обмежень у вираженні поглядів з боку працедавців (власників чи голів компаній мовлення, редакторів газет), котрі нав’язують власну думку, політичні або комерційні інтереси, що шкодять особистості журналіста, його імені й професійній відповідальності.

 

14. Беручи до уваги ці міркування, Асамблея вважає, що свобода вираження поглядів й інформації все ще є великим викликом для демократії в Європі й має і надалі залишатися першочерговою турботою Ради Європи.

 

15. Тому Асамблея знову підтверджує свою позицію, викладену в рекомендації 1407 (1999) “ЗМІ та культура демократії”, в якій підкреслено, що Рада Європи “повинна здійснювати моральний і політичний тиск на уряди, які порушують свободу вираження поглядів”. Асамблея й надалі відслідковуватиме здійснення цього права в кожній країні по черзі. Вона висловлює жаль з приводу того, що Комітет міністрів все ще не предста-вив задовільної відповіді на Рекомендацію, тоді як сам бореться за більш представ-ницьку політичну позицію в Європі.

 

16. Отже, Асамблея рекомендує Комітетові міністрів:

 

і) вважати своїм пріоритетним завданням захист свободи вираження поглядів й інформації в державах-членах і кандидатах на вступ до Організації;

 

іі) випрацювати дієвішу систему захисту свободи вираження поглядів й інформації в Європі, залучивши всі відповідні підрозділи Організації, які причетні до цієї роботи, й передбачити в ній більший тиск на уряди;

 

ііі) оприлюднити висновки моніторингової процедури, що стосуються особистої і редакційної свободи вираження поглядів, сформулювати на цій підставі конкретні рекомендації окремим державам-членам й зобов’язати ці держави відкрито звітувати про впровадження цих рекомендацій;

 

iv) забезпечити, щоб висновки експертиз законодавства про ЗМІ, що їх здійснювала Рада Європи, були належним чином враховані в державах-членах, зокрема з питань, що стосуються спроб встановити політичний контроль над ЗМІ;

 

v) закликати свої уповноважені органи посилити роботу, спрямовану на розв’язання проблем, пов’язаних зі свободою вираження поглядів й інформації, а також із плюралізмом і різноманітністю ЗМІ, що постали як наслідок глобалізації й дальшого розвитку інформаційного суспільства;

 

vi) ініціювати у своїх спеціалізованих органах громадське обговорення щодо змін і вдосконалень, необхідних у сфері свободи вираження поглядів й інформації в державах-членах;

 

vii) забезпечити необхідні засоби для здійснення програм допомоги та зробити уряди більш свідомими щодо термінової потреби надавати благодійну допомогу;

 

viii) забезпечити координацію й спільну діяльність з цих питань з іншими міжнародними інституціями, зокрема Представництвом ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, Європейським Союзом і ЮНЕСКО, а також із відповідними неурядовими організаціями, що опікуються свободою преси, асоціаціями журналістів та профспілками.

 

17. Асамблея вважає, що Моніторинговий комітет під час здійснення процедури має звернути особливу увагу на проблему свободи вираження поглядів й інформації в державах — членах Ради Європи.

 

18. Асамблея вітає рішення Комітету з питань культури, науки й освіти призначити Генерального доповідача з питань ЗМІ й запрошує Комітет міністрів і Генерального секретаря надати йому/їй допомогу, зокрема в питаннях інформації та підтримки Секретаріату.