(ухвалено Комітетом Міністрів 15 лютого 2012 р.
на 1134-му засіданні заступників міністрів)

 

Свобода вираження поглядів та право на пошук і отримання інформації є невід’ємною умовою функціонування істинної демократії. Як зазначено у Декларації Комітету Міністрів щодо управління суспільними ЗМІ, ухваленої того ж дня, ЗМІ є найважливішим інструментом свободи вираження поглядів у публічній сфері, що дозволяє людям реалізувати своє право на пошук і отримання інформації.

 Суспільні ЗМІ відіграють особливу роль з точки зору реалізації цього права та надання різноманітного та високоякісного контенту, сприяючи зміцненню демократії та соціальної зґуртованості, а також розвиткові міжкультурного діалогу та взаєморозумінню.

 Суспільні ЗМІ мають працювати і розвиватися в умовах ефективного управління, що забезпечує як необхідну редакційну незалежність, так і підзвітність державі. У згаданій вище декларації Комітет Міністрів попереджує про можливу небезпеку для плюралізму та різноманіття поглядів у ЗМІ і, як наслідок, для демократичної дискусії і демократичного курсу, якщо не буде збережено наявну модель, що включає в себе суспільні, комерційні та комунальні ЗМІ.

 У багатьох країнах-членах Ради Європи перехід від державного мовлення до суспільного та перетворення мовників на суспільні засоби масової інформації досі далекі від успішного завершення. Переосмислення і перебудова системи управління стануть вирішальним чинником у спроможності суспільних медіа-організацій відповісти на цей та інші виклики, що можуть постати перед ними.

 Комітет Міністрів згідно з положеннями статті 15.b Статуту Ради Європи рекомендує країнам-членам продовжувати зміцнювати і, за необхідності, вдосконалювати відповідне правове та фінансове середовище, зокрема порядок зовнішнього управління суспільними медіа-організаціями, відштовхуючись від керівних принципів, що додаються до цієї Рекомендації, гарантуючи таким чином незалежність та сталий розвиток суспільних ЗМІ і забезпечуючи їх здатність відповісти на виклики, пов’язані з технологічним прогресом та конкуренцією між ЗМІ,зокрема шляхом:

 – внесення до нормативно-правових актів положень (якщо такі досі відсутні), що визначатимуть сферу компетенції суспільних ЗМІ, зокрема стосовно нових комунікаційних послуг, що дозволить таким ЗМІ повністю реалізувати власний потенціал і, головне, сприяти розширенню участі громадян у демократичному, суспільному та культурному житті, зокрема за допомоги нових інтерактивних технологій;

 – заохочення суспільних ЗМІ і надання їм необхідних ресурсів та інструментів для перегляду та розробки нового порядку внутрішнього управління, незалежно від того, на якій стадії повної трансформації у суспільні ЗМІ вони знаходяться,відштовхуючись від керівних принципів, що додаються до цієї Рекомендації;

 – заохочення суспільних ЗМІ до активної співпраці на загальноєвропейському рівні та обміну досвідом і думками з приводу контенту з метою створення у Європі потужної публічної сфери та сприяння формуванню демократичної громадянської позиції у решті країн Європи;

 – забезпечення широкого поширення серед органів державної влади спеціально розроблених керівних принципів, що додаються до цієї Рекомендації, з метою сприяння суспільним ЗМІ у посиленні власних позицій у системі ЗМІ та поліпшення функціонування у цифровому середовищі для виконання своєї демократичної місії;

 – заохочення органів державної влади до підтримки та сприяння реалізації цих керівних принципів.

 

Додаток до Рекомендації CM/Rec(2012)1

 Керівні принципи управління суспільними ЗМІ

  I.          Контекст: виклики, що стоять перед суспільними ЗМІ

 1.         Суспільні ЗМІ[1] у Європі зіштовхуться з безпрецедентною кількістю істотних викликів.

 Виклик, пов’язаний із забезпеченням достатньої незалежності від держави

 2.         Першочерговим завданням суспільних ЗМІ є забезпечити, щоб їх культура, політика і порядок та програма діяльності відображали і забезпечували незалежність редакційної політики та діяльності.

 3.         У випадку деяких організацій відбувається їх перетворення з державних мовних компаній, тісно пов’язаних з державою і меншою мірою підзвітних широкій аудиторії чи громадянському суспільству, на дійсно суспільні ЗМІ, незалежні від держави у питаннях редакційної політики та діяльності. Для багатьох суспільних медіа-організацій така трансформація пов’язана з необхідністю значного підвищення стандартів якості та рівня професійних амбіцій.

 4.         Втім, навіть у країнах, де система суспільного мовлення більш розвинена і має давню історію, стосунки між суспільними ЗМІ та державою, що визначають їх сферу компетенції та фінансування, постійно вимагають ретельної уваги. Нещодавно ухвалені у деяких країнах-членах зміни порядку фінансування або рішення про фінансування діяльності комерційних ЗМІ за рахунок ліцензійних зборів у черговий раз привернули увагу до стосунків між суспільними ЗМІ та державою.

 Виклик, пов’язаний з перетворенням компаній суспільного мовлення на суспільні ЗМІ

 5.         Розвиток альтернативних способів створення і розповсюдження контенту та залучення аудиторії дедалі більше впливає на стан традиційного суспільного мовлення. На відміну від ефірного мовлення, де використовується лінійна передача програм, нові цифрові медіа-засоби пропонують традиційним мовним компаніям та іншим виробникам і провайдерам контенту нові захопливі можливості для охоплення аудиторії за рахунок більшої інтерактивності та персоналізації. Відтак, суспільні медіа-організації мають переглянути своє суспільне призначення і знайти у межах власної компетенції належний баланс між послугами мовлення та іншими послугами, що якнайкраще відповідатимуть потребам аудиторії, та наявними ресурсами.

 6.         Зміни у суспільних медіа-організаціях Європи відбуваються різними темпами, залежно від рівня розвитку внутрішнього ринку та можливостей для диверсифікації послуг, які їм дозволяють наявні ресурси та рівень власної свободи у межах їх компетенції. Проте навіть у випадках, коли суспільні медіа-організації не мають можливостей для того, щоб скористатися перевагами нових засобів виробництва та розповсюдження контенту, вони, тим не менш, усвідомлюють, що їх аудиторія дедалі більше призвичаюється до більшої свободи вибору та управління послугами, які пропонують інші учасники ринку. Звідси випливає, що, незалежно від швидкості чи глибини процесу, необхідно активно заохочувати суспільні медіа-організації до позитивного та ефективного реагування на ці зміни в очікуваннях аудиторії.

 Виклик, пов’язаний з обґрунтуванням існування на сучасному ринку „подвійної системи”

 7.         Наразі всі суспільні медіа-організації працюють в умовах розширення та, в перспективі, глобалізації ринку, що характеризуються зростанням конкуренції та появою нових потужних бізнес-моделей, що безпосередньо конкурують з більш досвідченими учасниками ринку. У зв’язку з цим усталена система фінансування суспільного мовлення стає предметом навіть більш прискіпливого контролю, відтак усі суспільні медіа-організації, і не лише ті, що надають більш широкий діапазон послуг, змушені обґрунтовувати рівень і призначення їх витрат.

 8.         Встановлення вимог до країн-членів Європейського Союзу щодо впровадження у тій чи іншій формі попередньої перевірки, перш ніж дозволити суспільним медіа-організаціям надання нових послуг, є свідченням посилення контролю, якому відтепер підлягають ці організації, і не в останню чергу пов’язане з прагненням учасників ринку не допустити використання державних коштів для забезпечення переваги над легітимними приватними компаніями. Таким чином, суспільні медіа-організації мусять враховувати це при визначенні власних цілей, їх обґрунтуванні у межах власної компетенції, а також визначенні суспільної користі, яку вони здатні принести.

 Надання суспільних послуг у більш широкому контексті

 9.         Як правило, суспільні медіа-організації – це установи, що виконують широкий діапазон завдань з надання контенту і фінансуються переважно за рахунок коштів державного бюджету (навіть у випадку отримання комерційного доходу).

 10.       Час від часу розглядається можливість застосування такого підходу, як „розподіл” коштів державного бюджету, за якого суспільні ЗМІ можуть передати частину державних коштів іншим медіа-компаніям, що укладають з державою угоду про надання певного контенту. За певних умов такі підходи можуть бути доречними, проте наразі вони далеко не відповідають реальній ситуації у більшості країн і тому не розглядаються детально у цих керівних принципах.

 11.       Керівні принципи розроблені з метою їх застосування на рівні власне суспільних ЗМІ, проте також можуть служити орієнтиром у випадках, коли суспільній медіа-організації доручено розподіл коштів державного бюджету між іншими організаціями.

 Висновок

 12.       У сукупності, ці виклики – технологічні, соціальні, культурнітафінансові, – пояснюють, чому має бути переглянутаусталенаполітика щодо суспільних ЗМІ, і чому самі суспільні медіа-організації більше не влаштовує спрощене уявлення про їхню роль та статус.

 

II.         Роль управління у подоланні цих викликів

 13.       Для країн-членів вкрай важливо здійснити перегляд і, за необхідності, посилити порядок зовнішнього управління суспільними ЗМІ, що має гарантувати незалежність редакційної політики і діяльності, а також належне фінансування. Водночас, самі суспільні ЗМІ мають взяти на себе зобов’язання щодо оцінювання відповідності власного порядку внутрішнього управління. Ці керівні принципи значною мірою ґрунтуються на кращому досвіді управління і мають допомогти як державі, так і суспільним медіа-організаціям визначити власні потреби і відповіді на них.

 Нова система управління

 14.       Традиційні визначення управління не дозволяють повною мірою врахувати особливості нового, більш складного медіа-середовища. Вузькі визначення переважно зосереджуються на конкретних правових та адміністративних заходах, спрямованих на забезпечення відповідного формування складу керівництва та управлінських структур. У них, як правило, розглядаються деталі порядку призначення на посади, терміни повноважень та можливі підстави для звільнення, конфлікти інтересів та методи забезпечення підзвітності організації. Попри те, що всі ці питання мають ключове значення для належного та ефективного функціонування системи управління, їх необхідно розглядати у більш широкому контексті.

 15.       Функціональна система управління – це спосіб, у який організація:

 –           визначає, у межах компетенції суспільної організації, концепцію та загальну мету діяльності організації і забезпечує умови для виконання нею своїх функцій;

–           визначає завдання і контролює їх виконання;

–           забезпечує підтримку з боку ключових зацікавлених сторін;

–           забезпечує і захищає належний рівень незалежності;

–           вибудовує свої стосунки із зацікавленими сторонами;

–           забезпечує відповідність між першочерговими завданнями управління та загальною метою організації;

–           здійснює контроль за тим, щоб рішення організації не виходили за рамки її повноважень, були належним чином зважені і повною мірою виконані.

 16.       В основі цієї системи лежить визнання:

 –           що всі суспільні медіа-організації мають однакову потребу у надійній системі управління;

–           що ця потреба є спільною для всіх і не залежить від рівня розвитку конкретної країни або ринку;

–           що система ефективного управління базується на саморозвитку, і що таким чином будь-яка дія на будь-якому рівні системи управління має служити напрацюванню і закріпленню досвіду в рамках системи в цілому;

–           що державні органи і самі суспільні медіа-організації мають переглянути власну систему управління і визначити, у яких сферах необхідні зміни та покращення.

 17.       У цих керівних принципах суспільним медіа-організаціям пропонується набір взаємопов’язаних критеріїв для оцінювання ними власної системи управління. Критерії можуть бути використані на будь-якому рівні організації: вони стосуються найвищого рівня прийняття рішень у медіа-організації, проте також безпосередньо пов’язані зі структурою, процесами та принципами роботи організації. Вони співвідносяться з принципами незалежності, підзвітності, ефективного управління, прозорості та відкритості, а також відповідності та відповідальності.

 Цей підхід зображений нижче на схемі 1.

 

Схема 1

 Рівень1: структура

Незалежність фінансування призначення на посади нормативно-правова база

Підзвітність Структура, що визначає:  кому підзвітні за що підзвітні яким чином звітують у яких випадках звітують

 

Рівень2: управління

Ефективне управління Структура та метод управління, що характеризуються: •    готовністю до перерозподілу ресурсів з огляду на нові потреби аудиторії •    виявленням та розвитком нових вмінь серед персоналу •    наявністю відповідних управлінських здібностей та вмінь і різноманітним та ґендерно збалансованим складом вищого керівництва

 

Рівень3: культура

Відповідність та відповідальність •    Оперативний, безпосередній та постійний зв’язок з аудиторією •    Активний діалог з аудиторією •    Врахування і використання зворотнього зв’язку •    Кодекси журналістів та загальні редакційні кодекси

Прозорість та відкритість •    Забезпечення більш широкого доступу до управлінської інформації •    Оприлюднення програм дій та протоколів •    Розвиток партнерства •    Використання нових можливостей для зустрічей та налагодження контакту з аудиторією

 

Загальний опис моделі

 18.       Ця модель реалізується на трьох рівнях:

 A.         Перший рівень складають формальні структури та процеси, що є основними елементами системи управління:

 a.         кроки для забезпечення незалежності – першочергове завдання системи управління будь-якими суспільними ЗМІ, оскільки за відсутності незалежності суспільних ЗМІ неможливо гарантувати їх ефективну роботу або виконання ними широкого кола суспільних завдань та повну зосередженість на реалізації суспільних інтересів;

 b.         структура підзвітності– спосіб, у який суспільна медіа-організація визначає зацікавлені сторони і механізми підзвітність, які гарантують, що незалежна діяльність організації спрямована на забезпечення потреб зацікавлених сторін.

 Фактично відбувається взаємне врівноваження цих двох аспектів організації: противагою незалежності, що надається суспільним ЗМІ з метою захисту від впливу з боку держави або будь-якої іншої сторони, є зобов’язання суспільних медіа-організацій щодо їх повної підзвітності державі та багатьом зацікавленим сторонам.

 B.         Другий рівень пов’язаний з ефективним управлінням організацією – процесами, у рамках яких цілі та завдання організації реалізуються у вигляді практичної діяльності, спрямованої на досягнення результату. У цьому контексті ключова мета полягає у тому, щоб забезпечити ефективне використання ресурсів та спроможностей організації з огляду на нові потреби аудиторії та ефективне використання інновацій у сфері контенту та його поширення. Це визначає добір персоналу і вимагає, щоб на всіх рівнях персоналу були представлені меншини та обидві статі.

 C.        Третій рівень об’єднує у собі взаємозалежні методи та принципи роботи, які у своїй сукупності визначають культуру організації.Розвиткові спроможностей організації в плані взаємодії з аудиторією та зацікавленими сторонами, отриманню політичної підтримки та забезпеченню оптимальних умов для визначення потреб аудиторії, усвідомлення необхідних змін та їх здійснення найвірогідніше сприятимуть наступні методи та принципи роботи:

 a.     прозорість: способи, у які суспільні ЗМІ забезпечують відкритість своїх робочих процесів та рішень для аудиторії та зацікавлених сторін, завдяки чому формально реалізується їх відповідальність;

 b.     відкритість: рівень відкритості суспільних ЗМІ до нових способів залучення та взаємодії з аудиторією та розвитку партнерства з іншими організаціями;

 c.     відповідність: способи, у які суспільні ЗМІ реагують на їх оцінку з боку аудиторії та зацікавлених сторін і враховують результати активного та змістовного діалогу з аудиторією у подальшій роботі;

 d.     відповідальність: способи, у які суспільні ЗМІ гарантують дотримання високих стандартів журналістики та медіа-виробництва і визначають критерії оцінювання результатів їх роботи.

 19.       Керівні принципи описують характерні особливості, а не конкретні механізми, які неодмінно відрізнятимуться у випадку кожної окремої організації. Такі відмінності визначаються відмінностями між правовими системами та політичними культурами і відбивають особливості суспільних систем та рівень участі соціальних груп у суспільному житті. Проте така модель має у підсумку сприяти створенню системи управління, орієнтованої на суспільство, надійної, здатної на прийняття добре зважених та далекоглядних рішень і такої, що має оптимальні можливості для залучення підтримки з боку всіх зацікавлених сторін.

 20.       У наступних розділах розглядаються ці характерні особливості, пояснюється їх значення і роль у розвитку системи управління.

 

 Рівень 1 – Структурні елементи

 Незалежність

 21.       Ключовою вимогою організації будь-якого суспільного мовлення є незалежність. Організації суспільного мовлення, за відсутності справжньої незалежності своїх дій та ініціатив від уряду та будь-яких інших похідних інтересів або інституцій, не зможуть підтримувати рівень довіри та втратять (або ніколи не отримають) громадську підтримку –  знаряддя проведення громадських обговорень та притягнення влади до відповідальності.

 22.       Таким чином, ствердження та гарантії незалежності є першочерговим елементом управління організаціями суспільного мовлення, і саме тому незалежність є ключовою вимогою всіх стандартів Ради Європи у цій галузі.

 23.       Основною вимогою є гарантування редакційної автономії організацій суспільного мовлення та чітке і однозначне визначення структур, необхідних для забезпечення незалежності редакційної свободи.

 Керівні принципи можна окреслити трьома ключовими правилами:

 Регуляторна та стратегічна структура:

 24.       Організації суспільного мовлення функціонують в правових та організаційних рамках, що визначають обов’язки різноманітних учасників процесу: уряду, парламенту, регуляторних органів (у тому числі аудиторських та інших інспекційних органів), самих організацій суспільного мовлення, а також будь-яку спеціальну участь визначених третіх осіб (громадянське суспільство, представники ринку тощо).

 25.       Рамкова структура, незалежно від її конструкції, повинна забезпечувати:

 –           чітке визначення обсягу та сфери організації суспільного мовлення, абсолютну визначеність щодо того, хто їх визначає та переглядає;

–           чітко і послідовно визначені підстави та цілі суспільного втручання, у тому числі однозначна підтримка принципів свободи висловлення думки та журналістського розслідування;  

–           чітке передбачення відповідальності регулятора по відношенню до організацій суспільного мовлення;

–           регулятор зобов’язаний здійснювати регуляторну діяльність із дотриманням правил відкритості та прозорості і є незалежним від держави у процесі прийняття рішень.

 Фінансування

 26.       У той час як обов’язок визначити спосіб та рівень фінансування покладається на державу, система повинна бути побудована таким чином, щоби: 

 –           її не можна було використати з метою здійснення редакційного випливу або зашкодити інституційній автономії – що у будь-якому випадку зашкодить функціональній незалежності організацій суспільного мовлення;

–           з організаціями суспільного мовлення проводиться консультування щодо рівня фінансування, яке необхідне їм для виконання своєї місії та завдань, їхня думка враховується при визначенні рівня фінансування.

–           фінансування здійснюється на рівні, що відповідає визначеним завданням та компетенції організацій суспільного мовлення, у тому числі для надання достатнього рівня впевненості щодо майбутнього з метою забезпечення можливості здійснювати розумне планування на майбутнє;

–           процес визначення рівня фінансування не повинен уможливлювати втручання а редакційну незалежність організацій суспільного мовлення.

 Призначення

 27.       Оскільки йдеться про публічні інституції, участь держави у призначенні вищих наглядових або регуляторних органів організацій суспільного мовлення є легітимною. Для уникнення непорозумінь держава зазвичай не повинна робити призначення на рівні виконавчого або редакційного керівництва. Окрім того, будь-які призначення повинні відбуватися таки чином, аби:

 –           були визначені чіткі та обмежені критерії призначення, що безпосередньо пов’язані з функцією та сферою організацій суспільного мовлення;

–           призначення не можуть здійснюватися з метою здійснення політичного або іншого впливу на діяльність організацій суспільного мовлення;

–           призначення здійснюються на визначений термін, що може бути зменшений тільки в деяких законодавчо визначених випадках, які не можуть бути пов’язані із відмінностями редакційних поглядів та рішень;

–           увідповідності до стандартів Ради Європи повинен бути дотриманий баланс представництва жінок та чоловіків у органах, що приймають рішення.[2]

 Підзвітність

 28.       Організації суспільного мовлення цілком і повністю підзвітні громадськості. Разом із тим, громадськість представлена надзвичайно складним набором інституційних та інших учасників:

 –           громадськість в особі держави – через уряд та парламент, а також інших регуляторних та наглядових органів;

–           громадськість безпосередньо як аудиторія та громадяни і учасники;

–           громадськість в особі громадянського суспільствата широких спільнот, що об’єднані спільним інтересом.

 29.       Конкретні особливості такої підзвітності неминуче різнитимуться у залежності від країни та визначатимуться в залежності від політичної системи, культурних традицій та підвалин суспільства й рівня розвитку ринкових відносин. Разом із тим, керівні принципи не мають на меті визначити, кому саме організації суспільного мовлення мають бути підзвітними, або конкретні  механізми підзвітності. Натомість керівні принципи визначають риси, що повинна мати будь-яка система підзвітності, яка має на меті надати як організаціям суспільного мовлення, так і іншим учасникам процесу впевненість того, що вона відповідає заданій меті.

 30.       Будь-яка структура підзвітності повинна надавати чіткі відповідні на чотири запитання:

 –          Підзвітність перед ким? Організації суспільного мовлення повинні діяти в організаційних рамках, чітко визначених суб’єктами, яким вони підзвітні. Вони також повинні визначати організації та осіб, перед якими організації суспільного мовлення, навіть за відсутності формальних відносин, тим не менше повинні бути готовими звітувати: серед інших сюди мають входити молодіжні та жіночі організації, меншини та етнічні групи, об’єднання та інші групи за інтересом. 

 –          Підзвітність щодо чого? Рамкова організація підзвітності повинна чітко визначати суспільне призначення і широке коло обов’язків, з яких організації суспільного мовлення є підзвітними. Сюди мають входити цілі, визначені у сфері діяльності, однак це може трактуватися ширше і включати матеріальні питання та питання ефективності. Якщо до компетенції організації суспільного мовлення входять обов’язки співпрацювати з іншими учасниками ринку – зокрема, через обов’язок використовувати роботу незалежних третіх сторін або ділитися власними дослідженнями, надбаннями і здобутками – такі обов’язки мають бути чітко окреслені. Результати, щодо яких організації суспільного мовлення є підзвітними, мають також бути чітко окреслені.

 –          Яким чином підзвітні? Рамкова структура повинна чітко визначити інформацію, яку повинні надавати організації суспільного мовлення, та доступ, який вони повинні забезпечувати своїм учасникам.

 –          Коли підзвітні? Окрім чіткого визначення плану щорічних звітів та інших процесів перевірки, рамкова організація повинна визначати умови, на яких організації суспільного мовлення повинні радитися зі своїми учасниками перед прийняттям ключових рішень.

 

Рівень 2 – Управління

 Ефективне управління

 31.       Разом із тим, якщо ставити на меті створення рамкової організації управління суспільного мовлення, що здатна подолати виклики, зазначені у першому розділі керівних принципів, необхідно забезпечити, аби методи, за допомогою яких здійснюється управління організаціями та їхніми ресурсами, були  спрямовані на досягнення змін і надавали їм можливості адаптування до обставин, що стрімко змінюються.

 32.       Найбільш важливим є забезпечення впевненості організації суспільного мовлення в тому, що прийняті нею рішення є належним чином обміркованими і зваженими, з найкращим поєднанням вмінь та поглядів та на правильному рівні менеджменту організації.

 Внутрішнє управління та розподіл ресурсів

 33.       Організації суспільного мовлення з традиційними стабільними програмними сітками і лінійними послугами, що продукують більш-менш стандартні обсяги певного активу (а саме, власні програми), мають тенденцію до надмірної стабільності власних систем внутрішнього управління. Вимоги аудиторії до різноманітної інформації й способів  її подання із набагато більшим рівнем інтерактивності та залучення аудиторії спонукатиме організації суспільного мовлення переглянути власну організацію та процеси. Якщо організації прагнуть бути успішними та процвітати у майбутньому, вони мають не тільки бути здатними продовжити виконувати роботу, яку вони виконували дотепер, але й розглянути нові шляхи взаємодії зі своєю аудиторією – способи, що дедалі більше використовуються з метою залучення та участі громадськості у діяльності ЗМІ у безпосередній та інтерактивний спосіб:

 –           вони мають використовувати нові можливості мережі Інтернет та нових більш інтерактивних платформ розповсюдження інформації з метою відкриття нових шляхів надання громадських послуг, знаходити нові способи їхнього використання у світлі того, що технології надають користувачам ширші можливості вибору;

 –           вони повинні намагатися використовувати власний бренд для надання всім верствам суспільства можливості долучатися до збагачення змісту та досвіду, які надають нові ЗМІ, даючи тим самим необхідну енергію та сприяючи ствердженню медійної грамотності та розширенню цифрових можливостей, що у довготривалій перспективі стане внеском до кращого функціонування демократичного суспільства.

 34.       Таким чином, організації суспільного мовлення повинні бути готовими:

 –           використовувати інноваційні підходи розподілу ресурсів для розвитку нових ЗМІ або альтернативні способи обслуговування аудиторії з метою отримання необхідного рівня фінансування та управління часом і задачами;

 –           забезпечити організацію управління людськими ресурсами у такий спосіб, щоб відповідати новим потребам аудиторії, у тому числі за допомогою: здійснення кроків у напрямку більш збалансованої участі жінок та чоловіків у процесах прийняття рішень; забезпечення можливостей для тренінгів персоналу з питань надання послуг (включаючи тренінги з гендерних питань та культурного розмаїття на всіх рівнях організації та всіх професійних представників медіа); введення достатньо прозорих процедур підбору персоналу, які сприятимуть створенню різнопланової робочої сили, яка володіє необхідними навичками для виробництва та надання послуг, що відповідають мінливим потребам споживача;

 –           зосередити увагу на тому, яким чином краще подолати найбільш серйозні управлінські проблеми, беручи до уваги, що найкращі професійні журналісти можуть протягом своєї професійної кар’єри не опанувати найважливіші загальні й стратегічні навички управління, та визначити шляхи подолання подібних проблем за допомогою спеціального навчання або зовнішніх експертів; визнати цінність нових підходів на вищому управлінському рівні і запровадження більш різноманітного підходу до підбору персоналу вищого рівня;

 –           запроваджувати робочі принципи та практики з метою створення для всіх співробітників організації робочого середовища, що є вільним від дискримінації та неправомірних посягань. 

 

Рівень 3 – Культура – Прозорість та відкритість, готовність відповідати та відповідальність

 35.       Вищезазначені формальні структури входять до будь-якої системи управління: правова основа, захист незалежності та спосіб співвідношення операційних рішень із загальною сферою компетенції. Вони повинні працювати в організації за допомогою методів її діяльності: системи, які вона використовує для залучення своєї аудиторії, стандарти поведінки, які вона встановлює для свого персоналу; іншими словами, її культурі. 

 36.       У майбутньому організації суспільного мовлення повинні будуть встановити новий тип стосунків із громадськістю. Такі стосунки будуть ґрунтуватися на пов’язаних цінностях прозорості(яким чином організації суспільного мовлення надають аудиторії можливість спостерігати за своєю діяльністю) та відкритості(яким чином організації суспільного мовлення відкриваються для нових ідей та тенденцій у процесі пошуку нових партнерів та можливостей творчого співробітництва).

 37.       Організації суспільного мовлення повинні також продемонструвати високий рівень готовності до відповіді (активної участі у дебатах та діалогу зі своє аудиторією); та відповідальності (створення та ствердження журналістських та виробничих стандартів, за якими учасники оцінюватимуть їх).

 38.       Ці характеристики повинні бути основою внутрішнього ладу організацій суспільного мовлення у відносинах із персоналом та постачальниками.

 Прозорість

 39.       Розділ «Підзвітність» окреслює ряд структурних відносин, які є необхідними для організацій суспільного мовлення, якщо вони прагнуть приймати належним чином інформовані рішення і мати належну підтримку своїх дій. Це буде забезпечуватися, якщо організації суспільного мовлення здійснюватимуть прозору діяльність. Серед іншого це означає, що:

 –           групи, із якими не проводилися консультації щодо політики та змістовного наповнення, можуть тим не менше бути залученими до роботи організацій суспільного мовлення;

–           операційні рішення, щодо яких не здійснювалося формальні консультації будуть, тим не менше, із більшою ймовірністю відкритими на розсуд громадської оцінки; та

–           інформація, яку організації суспільного мовлення використовуватимуть при прийнятті рішень, буде широко доступною та зрозумілою. 

 40.       Організації суспільного мовлення повинні взяти до уваги наступні підходи до прозорості:

 –           розкриття інформації про фінансову діяльність та роботу із аудиторією на більш регулярній та відкритій основі;

–           розкриття інформації про керівництво та ключові управлінські рішення шляхом публікування, де це можливо, порядку денного та протоколів засідань;

–           розповсюдження результатів прискіпливої перевірки інформації (у тому числі щодо новин, освіти, розваг, та реклами – за наявності), що відображатиме її багатопланову спрямованість. 

 Відкритість

41.       У той час як «прозорість» забезпечує краще розуміння діяльності самих організацій суспільного мовлення, ці організації повинні бути відкритими до нових ідей та тенденцій. Це є особливо актуальним тоді, коли, як-от у наш час, способи участі аудиторії у процесі обміну інформацією та медійні канали подання інформації змінюються настільки швидко.

 42.       Таким чином, культура функціонування організацій суспільного мовлення повинна передбачати, що не тільки їхнє інформаційне наповнення, а й уся їхня діяльність є відкритою і ґрунтується на участі та залученні громадськості, у той самий час підтримує належну якість та стандарти сфери громадських послуг, активно шукає нові ідеї та підходи до визначення й задоволення громадських потреб.

 43.       Зазвичай це може включати:

 –           використання максимального кола можливостей залучення аудиторії, особливо із використанням методів інтерактивності та участі, не обмежуючись при цьому поширенням інформації, однак надаючи перевагу можливостям залучення аудиторії перед самим інформаційним наповненням;

–           використання максимального кола джерел, що представляють широкий спектр поглядів, врахованих при висвітленні тієї чи іншої проблеми;

–           дослідження шляхів максимального залучення аудиторії до формування редакційної позиції (у тому числі молоді, жінок, меншин та інших груп), у тому числі шляхом використання новітніх технологій для забезпечення найбільш повного доступу громадськості до медійних послуг;

–           дослідження найширшого кола можливостей партнерства із іншими приватними й публічними постачальниками з метою принесення найбільшої користі для своєї аудиторії;

–           дослідження способів надання доступу до інформації, що була створена із використанням державного фінансування, наявним та майбутнім аудиторіям;

–           дослідження, зокрема, шляхів залучення молодшої аудиторії до інформації щодо громадських послуг через використання широкого кола технологій та способів взаємодії з ними, одночасно вживаючи заходів для забезпечення участі старших представників аудиторії в можливостях, які надають нові медіа.

 Готовність до спілкування

 44.       Організації суспільного мовлення, одночасно із забезпеченням максимальної прозорості та відкритості до нових ідей та тенденцій, повинні бути готовими до відповіді на питання та проблеми, що ставитимуться учасниками аудиторії та іншими учасниками процесу обміну інформацією.

 45.       На найвищому рівні зазначені проблеми можна вирішувати шляхом формальних процесів та структур підзвітності, однак на поточному рівні організації суспільного мовлення повинні демонструвати активне дослідження думок і поглядів своєї аудиторії та своє прагнення вести діалог з нею. 

 46.       Із цією метою організації суспільного мовлення повинні визначитися, яким чином вони можуть:

 –           розвинути миттєві, безпосередні та універсально доступні канали зв’язку із аудиторією та іншими зацікавленими особами;

–           стимулювати широкі аудиторські кола до активних обговорень, відображаючи різноманітність поглядів у суспільстві, з питань редакційних стандартів та журналістської етики, через формальні та неформальні процеси;

–           запустити механізми, які б дозволяли відстежувати зворотній зв’язок з аудиторією у процесі прийняття редакційних рішень.

 Відповідальність

 47.       Організації суспільного мовлення відіграють надзвичайно важливу роль у публічному обговоренні та демократичних процесах. Їхня незалежність настільки поціновується тому, що на них покладаються очікування з висвітлення й стимулювання публічного обговорення з метою досягнення вищих цілей демократії. Організації суспільного мовлення повинні бути впевненими, що вони мають можливість без політичного втручання викликати до підзвітності від імені суспільства, якому вони слугують.

 48.       Разом із тим, подібний статус передбачає високу відповідальність, і організації суспільного мовлення повинні забезпечити найвищі редакційні та журналістські стандарти.

 49.       Такі стандарти досягаються поєднанням культури та правил:

 –           організації суспільного мовлення повинні активно пропагувати культуру відповідальної, безкомпромісної журналістики, що шукає правди. Повинна існувати культура всебічного розслідування та обговорення, у якій однаково поважають протилежні погляди на проблему і мають прагнення до внутрішніх викликів та перегляду поглядів;

–           зазначені стандарти мають захищатися і стверджуватися завдяки існуванню чітких та доступних громадськості кодексів журналістської та виробничої етики, які визначали б правила, за якими організації суспільного мовлення плануватимуть свою роботу та за якими здійснюватиметься оцінка їхньої діяльності;

–           кодекси поведінки повинні передбачати найвищі стандарти різноманітності та рівноправності;

–           організації публічного мовлення повинні забезпечити наявність чітких та відомих на широкий загал процесів внутрішнього редакційного контролю та роботи зі скаргами, чіткого визначення прав та обов’язків головного редактора;

–           такі кодекси не повинні зводитися до журналістської поведінки, і мають також включати широке коло питань в сферах редакційних стандартів та етичної поведінки.