Рекомендація ПАРЄ щодо суспільного телерадіомовлення

Подаємо неофіційний переклад тексту Рекомендації, здійснений Лабораторією законодавчих ініціатив. На своїй черговій сесії Парламентська Асамблея Ради Європи розглядала не лише питання політичної кризи в Україні, але й важливі проблеми інших сфер життя країн-членів РЄ.

Так, 27 січня 2004 року після обговорення було прийнято Рекомендацію ПАРЄ щодо суспільного телерадіомовлення, у якій викладений аналіз основних тенденцій розвитку суспільного мовлення в Європі, піддано критиці політику окремих держав, у тому числі України, у цій сфері, зроблені висновки щодо першочергових кроків для покращення ситуації.

Подаємо неофіційний переклад тексту Рекомендації, здійснений Лабораторією законодавчих ініціатив.

СУСПІЛЬНЕ МОВЛЕННЯ

Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи №1641 (2004)

1. Суспільне мовлення є життєво необхідним елементом демократії в Європі, але йому загрожують політичні та економічні інтереси, підвищена конкуренція з боку комерційних засобів масової інформації, концентрація у сфері медіа та фінансові складнощі. Суспільне мовлення також зіткнулось з викликом пристосування до глобалізації та нових технологій.

2. Організації суспільного мовлення, незалежно від того, ким вони управляються – державними організаціями чи приватними компаніями, відрізняються від мовлення із суто комерційних або політичних причин своєю специфічною якістю – незалежність від економічної та політичної влади. Суспільне мовлення забезпечує усе суспільство інформаційними, культурними, освітніми та розважальними програмами, покращує соціальні, політичні та культурні характеристики нації, стимулює єдність суспільства. Тому суспільне мовлення: є, як правило, універсальним за своїм змістом та доступом до нього; гарантує редакційну незалежність та неупередженість; являє собою зразок якісного мовлення; пропонує розмаїття програм, що задовольняють потреби всіх суспільних груп; та є суспільно відповідальним. Ці принципи залишаться у силі незалежно від змін, що можуть стати необхідними для відповіді на вимоги 21 століття.

3. Підставою для занепокоєння є те, що багато європейських країн не зуміли поки що виконати своє зобов’язання, взяте їхніми урядами на четвертій Європейській Міністерській Конференції у Празі в 1994 році, щодо підтримки та розвитку міцної системи суспільного мовлення. Хвилює також те, що ряд країн-членів Ради Європи не запровадили повною мірою основоположний принцип незалежності суспільного мовлення, що міститься у Рекомендації Комітету Міністрів №R(96)10. Більше того, уряди країн континенту змінюють свою політику у медіа сфері у світлі розвитку цифрових технологій та із загрозою залишення організацій суспільного мовлення без достатньої підтримки.

4. Суспільне мовлення народилося у Західній Європі та розвинулось, самоадаптуючись природним шляхом до потреб зрілої демократії. У Центральній та Східній Європі суспільне мовлення не вкорінилося повною мірою, тому що було “насадженим” у середовище, позбавлене необхідної культури політики та управління, де громадянське суспільство все ще є слабким, де відсутні адекватні ресурси та є слабкою відданість цінностям суспільного мовлення.

5. Ситуація є відмінною у різних країнах Європи. В одних країнах національне телерадіомовлення залишається під щільним державним контролем, а шанси запровадження суспільного мовлення через законодавство є вкрай незначними у найближчому майбутньому. У Росії, наприклад, відсутність незалежного суспільного мовлення була основним чинником відсутності збалансованих політичних дебатів на останніх парламентських виборах, як зазначає Міжнародна місія спостереження за виборами. Практично відсутній прогрес у прийнятті необхідного законодавства з питань суспільного мовлення, що відповідало б стандартам Ради Європи, в Азербайджані, Грузії та Україні. (Підкреслення – Авт.)

6. У Боснії та Герцеговині, а також Косово, суспільне мовлення до сих пір функціонує відповідно до зовнішніх правил, встановлених міжнародною спільнотою. Прийняття належного закону було відкладеним у Боснії та Герцеговині як результат внутрішнього спротиву структурним змінам, а в Косово – через спроби підірвати фінансування суспільного мовлення.

7. В інших країнах, законодавство про суспільне мовлення було прийнятим, але окремі його положення та практика застосування суперечать європейським стандартам. У Вірменії усі члени Ради Суспільного Радіо та Телебачення призначаються Президентом Республіки. Усе ще невідомо чи зможе Телерадіо Молдови бути незалежним у своїй щоденній діяльності після двох змін у законі, внесених у 2003 році. Призначення складу Агенції з Телерадіомовлення Сербії було затьмареним скандалами, які ще належить вирішити.

8. Істотнішого прогресу було досягнуто в інших країнах, хоча проблеми ще існують. Зміни до законодавства про електронні ЗМІ, спрямовані на забезпечення більшої політичної незалежності та фінансової самостійності, були рекомендовані Радою Європи Болгарії та “колишній Республіці Югославії Македонії”. Усе ще тривають спроби змінити законодавство для того, щоб пристосувати його під правлячу більшість, як це відбувається, наприклад, з новим законом про Хорватське Радіо та Телебачення. Значних фінансових складнощів зазнали організації суспільного телерадіомовлення у Чехії, Угорщині та Словаччині.

9. У Західній Європі також спостерігається політичний тиск на суспільне мовлення. BBC було атаковано урядом Великобританії з приводу висвітлення війни в Іраку. У Греції, Італії, Португалії та Іспанії на заваді повному звільненню суспільного мовлення від прямого, “ручного” політичного управління стали так звані “політичний клієнталізм”, “державний патерналізм” та “партократія” [“partitocrazia”]. Маніпулювання інформацією під політичним тиском призвело до безпрецедентного засудження TVE за її висвітлення загального страйку в Іспанії у червні 2002 року. Політизація RAI, спричинена унікальним розподілом трьох італійських каналів між основними політичним партіями, була ще більш посилена існуючим урядом.

10. Спостерігається зростаюча тенденція виходити за межі існуючих форм регулювання суспільного мовлення та визначити чіткіше його обов’язки, часто через укладення договорів, що підкріплені звітуванням перед парламентом, урядом та/або регулюючим органом. Більша увага приділяється фінансовим аспектам діяльності організацій суспільного мовлення. Хоча такі кроки мають вітатися, оскільки вони сприяють стабільності організацій суспільного мовлення, вони не повинні використовуватися урядами як засіб підриву фінансової та основної діяльності цих організацій. Останні урядові рішення в Нідерландах та Франції серйозно вплинули на фінансування організацій суспільного мовлення у цих країнах.

11. Уряди розглядають можливі структурні зміни, що б вплинули на саму природу суспільного мовлення. Плани щодо приватизації обговорюються в Данії, Португалії та Італії, де нещодавно був запропонований законодавчий акт (“закон Гаспаррі”), який був повернутий до парламенту Президентом Республіки. У Великобританії зростає занепокоєння урядовим ставленням до дій BBC, що підігрівається самою публічною суперечкою між корпорацією та урядом.

12. У більшості країн цифрове мовлення не визнається в законодавстві про електронні ЗМІ. Також у більшості країн відсутнє будь-яке правове регулювання діяльності організацій суспільного мовлення в мережі Інтернет. Це може вплинути на їхню здатність розширюватися на нових платформах.

13. Співіснування суспільного та комерційного мовлення зробило суттєвий внесок у модернізацію та диверсифікацію пропонованого контенту мовлення, а також мало позитивний вплив на якість. Проте, комерційні інтереси намагаються звести до мінімуму конкуренцію із суспільним сектором. Кокуренційне законодавство ЄС часто використовується для нападу на системи фінансування суспільного мовлення. У цьому відношенні, Асамблея схвалює рішення Європейського Суду Справедливості у справі Алтмарк [Altmark] стосовно компенсації за виконання функцій суспільного мовлення та закликає до більшої ясності, що має бути викликана цим рішенням по відношенню до суспільного мовлення. Комерційні мовники також заперечують проти можливості організацій суспільного мовлення розширювати свою діяльність на нові території та послуги. Останні приклади включають Інтернет-діяльність ВВС та плани німецької ARD перетворити Інтернет на свою третю основу складову діяльності, які були вимушено згорнуті під комерційним тиском.

14. Комерційні мовники також стверджують, що з переходом на багатоканальне мовлення “за вимогою” [on demand], що пропонується цифровим мовленням, ринок стане спроможним задовольнити всі потреби і, відповідно, виконає суспільні функції, покладені наразі на інститути суспільного мовлення. Однак, немає гарантій якості та незалежності такої пропозиції або постійності та універсальності доступу.

15. Визнається, що може бути перехрещення з комерційним мовленням у популярних жанрах. Проте, зростаюча комерціалізація та концентрація медіа сектора, що має своїм результатом зниження загальної якості програм, дають підстави критикувати неналежне використання суспільних коштів для таких цілей. Суспільне мовлення страждає від кризи ідентифікації, оскільки воно у більшості випадків намагається поєднати свої суспільні функції і зобов’язання з гонитвою за рейтингами та необхідністю збереження аудиторії для того, щоб виправдати свій загальносуспільний статус або просто залучити рекламні надходження.

16. Європейські країни та міжнародна спільнота в цілому повинні активніше залучатися до розробки загальних стандартів та найкращих практик як орієнтиру для національної політики в цій сфері.

17. На підставі цього Асамблея рекомендує Комітету Міністрів РЄ:

і. прийняти новий загальний документ щодо політики у сфері суспільного мовлення, враховуючи розвиток подій після Празької Міністерської Конференції, та визначити стандарти і механізми відповідальності за майбутнє суспільного мовлення. Найближча Міністерська Конференція з Політики щодо ЗМІ у Києві могла б включити підготовку такого документа до свого Плану Дій;

іі. мобілізувати відповідні структури Ради Європи для забезпечення належного та прозорого моніторингу, допомоги та, там, де це є необхідним, тиску з тим, щоб країни-члени прийняли відповідне законодавство, вжили політичних та практичних заходів для підтримки суспільного мовлення;

ііі. розглянути можливість застосування спеціальних заходів для прийняття у найкоротші терміни законодавства, що відповідало б європейським стандартам, в Азербайджані, Грузії, Росії та Україні;

iv. забезпечити тісну співпрацю з іншими міжнародними організаціями для впровадження стандартів щодо свободи слова;

v. продовжувати тиснути для того, щоб аудіовізуальні послуги були визнані більшим, ніж просто товар, у переговорах у рамках ВТО та ГАТС;

vi. домагатись того, щоб Всесвітній Самміт з Інформаційного Суспільства визнав суспільне мовлення як важливий елемент розвитку інформаційного суспільства та одночасно послаблення шоку від стрімких змін, що цей розвиток спричинить;

vii. закликати уряди країн-членів Ради Європи:

(a) підтвердити їх зобов’язання підтримки міцного та життєздатного незалежного суспільного мовлення у процесі його адаптації до вимог цифрової ери. Зокрема, під час наступної Європейської Міністерської Конференції з Політики щодо ЗМІ у 2004 році зробити конкретні кроки для впровадження цієї мети політики та утримуватись від будь-якого втручання у редакційну та інституційну незалежність організацій суспільного мовлення;

(b) встановити належні правові, інституційні та фінансові механізми функціонування суспільного мовлення, а також його адаптації і модернізації для задоволення потреб аудиторії та вимог цифрової ери;

(c) ввести освітні та тренінгові програми для журналістів, пристосовані до цифрового медіа середовища.

З оригіналом тексту Рекомендації ПАРЄ № 1641 (2004) можна ознайомитися тут.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: