Робочий переклад
Рекомендація № R (81) 19
Комітету міністрів для держав-членів
(Прийнята Комітетом Міністрів 25 листопада 1981 на 340-й зустрічі заступників міністрів)
Комітет
Міністрів, відповідно до положень статті
15.b Статуту Ради Європи,
Враховуючи,
що метою Ради Європи є досягнення більшої
єдності між його членами;
Беручи до
уваги Рекомендацію Асамблеї № 854 щодо
доступу громадськості до документів
органів державної влади та свободи
інформації;
Враховуючи важливість
отримання громадськістю в демократичному
суспільстві адекватної інформації із
суспільно важливих питань;
Враховуючи,
що доступ громадськості до інформації,
передбачає зміцнення довіри громадськості
до державного управління;
Зважаючи
на те, що всі зусилля повинні спрямовуватися
на забезпечення максимально можливої
доступності для громадськості інформації,
якою володіють державні органи,
Рекомендує
урядам держав-членів керуватися у своєму
законодавстві та практиці принципами, що
додаються до цієї рекомендації.
Додаток
до Рекомендації № R (81) 19
Ці принципи
застосовуються до фізичних і юридичних
осіб. У реалізації цих принципів мають бути належним чином враховані
вимоги ефективного управління.
Там, де такі вимоги вимагають зміни або
виключення одного чи кількох з цих
принципів, або в окремих випадках і в
конкретних галузях державного управління,
всі зусилля повинні бути зроблені
все-таки для досягнення максимально
можливого доступу до інформації.
І
Кожен
у межах юрисдикції держави-члена повинен
мати право на отримання за запитом
інформації, що знаходиться у розпорядженні
органів державної влади, крім законодавчих
органів та судової влади.
II
Для
забезпечення доступу до інформації
мають бути передбачені ефективні і
належні засоби.
III
Не
може бути відмовлено у доступі до
інформації на тій підставі, що особа, котра
подає запит, не має особливого інтересу
в у цьому питанні.
IV
Доступ до
інформації надається на основі
рівності.
V
Вищенаведені принципи
застосовуються з урахуванням лише таких
обмежень і заборон, які є необхідними
в демократичному суспільстві для захисту
законних інтересів суспільства
(наприклад, національної безпеки,
суспільної безпеки, громадського
порядку, економічного добробуту країни,
запобігання злочинам або для запобігання
розголошенню інформації, одержаної
конфіденційно), а також для захисту
приватного життя та інших законних
приватних інтересів, які , однак, мають
мають охоронятися з урахуванням конкретних потреб конкретної
особи в інформації, наявної в органів
державної влади, що стосується її особисто.
VI
Будь-який запит про
надання інформації повинен розглядатися
в розумні терміни.
VII
Орган
державної влади, що відмовляє в доступі
до інформації, має сказати причини такої
відмови з посиланням на законодавство
чи практику.
VIII
Будь-яка відмова
в наданні інформації має бути предметом
оскарження.
Пояснювальна
доповідь
Вступ
2. Повсякденне життя людини глибоко пов’язане з діяльністю органів державної влади. З метою захисту прав особи дуже важливо, щоб вона була знайома з інформацією, що знаходиться в розпорядженні державних органів – зокрема, інформацію про себе або свої інтереси, – і про те, що доступ до інформації повинен бути забезпечений на основі рівності.
3. Слід зазначити, що доступ до інформації для громадськості є і в інтересах органів державної влади, тому що це може допомогти у встановленні більш тісних відносин між адміністрацією і особою, і, таким чином, ймовірно, зміцнити впевненість громадськості в адміністрації.
4. Беручи до уваги важливість цих загальних аргументів, був проведений колоквіум на тему “Свобода інформації та обов’язок державних органів надавати інформацію”. Цей колоквіум був організований Радою Європи в Граці, 21-23 вересня 1976 року, у співпраці з факультетом права Університету Граца. Висновки цього колоквіуму були розглянуті Керівним комітетом з прав людини на його третій сесії (8-12 травня 1978 року), і було прийнято рішення про створення комітету експертів для вивчення пропозицій, висунутих на колоквіумі. Цей комітет запропонував провести розробку рекомендацій для держав-членів з цього питання. До прийняття рішення по цій пропозиції, Парламентська Асамблея Ради Європи 1 лютого 1979 прийняла Рекомендацію 854 (1979) про доступ громадськості до державної документації та свободи інформації з рекомендаціями Комітетові Міністрів, який має:
“Запропонувати державам-членам, які ще не зробили цього, ввести систему свободи інформації, у т.ч. доступу до державних файлів, включаючи право шукати та отримувати інформацію від державних установ та відомств, право на перевірку і виправлення особистих файлів, право на приватне життя, і право на швидкі дії в судах з цих питань”.
6. За Рішенням № CDDH/9/161179 від 16 листопада 1979 року, Керівний комітет з прав людини доручив Комітету експертів з державної влади та доступу до інформації” продовжити вивчення питання про доступ до державних файлів, у тому числі права запитувати і отримувати інформацію від державних органів і відомств, і з урахуванням права на недоторканність приватного життя і право на швидкий розгляд цих питань в судах, з метою розробки відповідних рекомендацій урядам держав-членів “.
Комітет експертів з державної влади та доступу до інформації дав вказівку не розглядати питання про “право на вивчення та виправлення персональних файлів”, згаданих в пункті. 13 (а) Рекомендації 854 (1979) Парламентської Асамблеї Ради Європи. Це була думка Координаційного комітету, який вважав, що таке право зачіпає важливі проблеми, що стосуються захисту особистості від актів адміністрації і повинні розглядатися окремо.
7. Проект рекомендації про доступ до інформації, що знаходиться в розпорядженні державних органів було підготовлено Комітетом експертів з державної влади та доступу до інформації в ході двох нарад, що відбулися в 1980 році і розглянуті Керівним комітетом з прав людини на його 9-му засіданні (4 – 8 травня 1981). Текст був представлений Комітету Міністрів і прийнятий 25 листопада 1981 [в 340-й зустрічі заступників міністрів].
Загальні висновки
8. Комітет експертів розробив рекомендації, що містять у додатку вісім загальних принципів щодо доступ до інформації, що знаходиться в розпорядженні державних органів, яким урядам держав-членів рекомендується керуватися у своєму законодавстві та практиці. Термін «принципи» була використана для того, щоб залишити державам-членам стільки свободи, скільки можливо у виборі засобів для забезпечення того, що адміністрація буде керуватися принципами, викладеними в додатку до рекомендації.
Ці принципи слід розуміти як вказівку на загальний стандарт, а не як пересторогу для держав-членів від визнання додаткових або ширших прав й гарантії для забезпечення доступу до інформації або розширення сфери їх застосування. Крім того, ніщо в рекомендації не повинно бути витлумачено як встановлення обмежень будь-яких прав чи гарантій щодо положення про доступ до інформації, які вже можуть бути визнані державою-членом.
9. Вступна записка до принципів дає зрозуміти, що вони адаптовані як до фізичних, так і юридичних осіб, так як обидві категорії мають аналогічну зацікавленість в отриманні доступу до інформації.
10. Крім того, вступна записка містить загальне положення, яке застосовується до всіх принципів. Воно спрямоване на забезпечення того, що принципи реалізовані таким чином, який є сумісним з вимогами доброго та ефективного управління. Для того щоб зробити застосування принципів більш гнучким, застереження було вставлене щоб забезпечити можливість модифікації або незастосування певних принципів у конкретних випадках і в конкретних галузях державного управління водночас підкреслюючи бажаність досягнення максимально можливої ступінь доступу до інформації.
Коментарі до Додатку
Принцип I
11. Принцип I є головним об’єктом рекомендації та права на отримання інформації, навіть не заважаючи на те, що зацікавлена особа не є стороною в адміністративній процедурі. Захист громадян в такій процедурі є об’єктом Резолюції (77) 31 про захист особи в зв’язку з актами адміністрації, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року. Цей загальний принцип стосується й осіб, що мають прямі стосунки з державними органами, про що свідчить концепція юрисдикції.
12. Під терміном “державний орган” розуміються всі адміністративні органи влади на будь-якому рівні. Сфера застосування цієї рекомендації не буде поширюватися, однак на законодавчі і судові органи.
Принцип II
13. Можуть бути різні системи для забезпечення доступу до інформації. Ці системи залежать від структури та практики кожної адміністрації. Принцип II, отже, не має наміру рекомендувати будь-якої конкретної системи для забезпечення доступу до інформації. Важливим моментом є те, що відповідні та ефективні засоби повинні бути передбачені для отримання необхідної інформації.
14. Відповідно, вибір між існуючими можливостями для поширення інформації залишається за кожною державою-членом. Це залежить від рішення чи такі засоби доступу мають бути прийняті на рівні закону, формального кодексу практики, спеціальних правил або іншим способом.
15. Засоби отримання інформації можуть включати в себе перевірку записів, надання письмових чи усних відповідей або надання копій. Немає потреби надавати перевагу якому-небудь конкретному засобу, але він повинен бути адекватним і ефективним, з урахуванням конкретних обставин і характеру інформації.
Принцип III
16. Право на доступ до інформації спрямоване допомогти громадськості бути повністю поінформованою про питання суспільного життя. З цією метою надання інформації не повинно залежати від появи особливої зацікавленості в цій інформації.
Принцип IV
17. Цей принцип – по суті положення про недискримінацію. Він призначений для забезпечення того, щоб, за умови дотримання положень Принципу V, інформація буде надана на тих же підставах і в тій же мірі всім, хто її шукає.