Рекомендація № R (97) 19 Про показ насильства електронними ЗМІ

June 15, 2005


Рада Європи. Комітет міністрів

Рекомендація № R (97) 19
Про показ насильства електронними ЗМІ*
(Ухвалена Комітетом міністрів 30 жовтня 1997 року на 607-му засіданні заступників міністрів)

Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи,

беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами задля збереження й втілення ідеалів і принципів, які є їхньою спільною спадщиною,

згадуючи про свою відданість основоположному праву на свободу вираження пог-лядів, гарантованому статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, принципам безперешкодного поширення інформації та ідей, а також незалежності теле-радіомовників, як про це зазначено в Декларації про свободу вираження поглядів та інформації від 29 квітня 1982 року,

пам’ятаючи про міжнародний вимір необґрунтованого показу насильства та відпо-відні положення Європейської конвенції про транскордонне телебачення (1989),

згадуючи, що на 4-й Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМІ (Прага, 7—8 грудня 1994) міністри, відповідальні за політику в галузі ЗМІ, подали до Комітету міністрів Ради Європи план дій, що містив стратегії, спрямовані на сприяння ЗМІ в демократичному суспільстві, й запропонували Комітетові міністрів “підготувати в тісному співробітництві з фахівцями ЗМІ та регулювальними органами прийнятні керівні принципи щодо показу насильства в ЗМІ”,

згадуючи, що здійснення свободи вираження поглядів пов’язано з обов’язками й відповідальністю, про що слід пам’ятати фахівцям ЗМІ, та що воно може бути законним чином обмежене з метою підтримання рівноваги між здійсненням цього права й дотриманням інших основних прав, свобод та інтересів, що їх захищає Європейська конвенція з прав людини,

стурбований загальним збільшенням обсягів показу насильства електронними ЗМІ, внаслідок чого це стає важливою соціальною проблемою,

згадуючи, що насильство не можна розглядати, як звичайний засіб розв’язання будь-яких конфліктів, у т. ч. міжособистісних,

звертаючи, проте, увагу на те, що насильство є частиною повсякденного життя суспільства й що право громадськості бути поінформованою включає також право бути поінформованою щодо різних проявів насильства,

звертаючи увагу на те, що, залежно від ситуації, існує багато способів показу насильства в ЗМІ, починаючи від інформації — і до розваги; та що, зокрема в останньому випадку, насильство іноді подається, як звичайна подія або навіть прославляється, щоб привернути увагу великої аудиторії,

звертаючи також увагу на те, що, незважаючи на проголошену мету, насильство іноді подається електронними ЗМІ без жодної для цього причини, його показ жодним чином не виправдовується контекстом, досягаючи неприйнятного, нелюдського й образливого рівня, а також надмірних обсягів,

свідомий того, що це може погіршувати фізичний, розумовий або моральний розвиток суспільства, зокрема молоді, приводячи, наприклад, до зростаючої нечутливості до страждань, почуття небезпеки й недовіри,

звертаючи увагу на те, що не всі, хто відповідає за електронні ЗМІ, усвідомлюють, що зростаючий показ насильства стає проблемою,

беручи до уваги, що економічні причини, які наводять деякі особи, відповідальні за електронні ЗМІ, не можуть виправдати безпричинний показ насильства,

впевнений у тому, що відповідальність за показ насильства електронними ЗМІ мають взяти на себе різні сектори суспільства,

впевнений також у тому, що всі фахівці електронних ЗМІ мають взяти на себе відповідальність і що саме вони посідають найкращу позицію для розв’язання проблеми необґрунтованого показу насильства, а також вітаючи зусилля, вже вжиті деякими фахівцями й секторами,

рекомендує урядам держав-членів:

а) привернути увагу фахівців сектора електронних ЗМІ, регулювальних органів цього ж сектора, керівних органів освіти й всієї громадськості до загальних політичних рамок, що наводяться в Додатку;

b) вжити конкретних заходів для впровадження цих принципів;

с) забезпечити всіма належними засобами доведення цих керівних принципів до зацікавлених осіб і органів, а також загальне обговорення цього питання;

d) дотримуватись їхнього ефективного застосування у внутрішніх правопорядках.

Пропонує Генеральному секретареві Ради Європи передати цю Рекомендацію урядам держав, що є Сторонами Європейської культурної конвенції, але не є членами Ради Європи.

Сфера застосування

Ця Рекомендація стосується необґрунтованого показу насильства різними електронними ЗМІ на національному й міжнародному рівнях. Необґрунтований характер показу слід оцінювати, виходячи з параметрів, що наводяться в Додатку до цієї Рекомендації.

Визначення

Для мети цієї Рекомендації:

а) термін “необґрунтований показ насильства” означає поширення повідомлень, слів і зображень, насильницькому змісту яких або способу подання надається особлива виразність, не виправдана контекстом;

b) термін “електронні ЗМІ” означає програми радіо й телебачення, такі служби, як відео за викликом, інтернет, інтерактивне телебачення та ін., а також продукти — відео-ігри, CD-роми та ін., за винятком приватних комунікацій, недоступних для громадськості;

с) термін “особи, відповідальні за зміст”, означає фізичних або юридичних осіб, відповідальних за зміст повідомлень, слів і зображень, які є доступними для громадськості через різноманітні електронні ЗМІ.

Керівні принципи

Керівний принцип № 1. Загальні рамки

Стаття 10 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до тлумачення за практикою Європейського суду з прав людини, повинна становити загальні правові рамки для розв’язання питань, що стосуються показу насильства в електронних ЗМІ.

Свобода вираження поглядів, у принципі, включає також право поширювати й одержувати інформацію та ідеї, які становлять показ насильства. Проте деякі форми необґрунтованого показу насильства можуть законним чином бути обмежені, враховуючи обов’язки й відповідальність, що їх несе із собою здійснення права на свободу вираження поглядів; за умови, що такі втручання в свободу вираження поглядів передбачені законодавством і є необхідними в демократичному суспільстві.

Конкретніше — засоби, вжиті на противагу необґрунтованому показу насильства електронними ЗМІ, можна законним чином розглядати як такі, що гарантують повагу людської гідності й захищають вразливі групи, наприклад, дітей і підлітків, фізичному, розумовому й моральному розвитку яких може зашкодити показ такого насильства.

Керівний принцип № 2. Відповідальність і заходи, що їх можуть вживати особи, котрі не є представниками держави

Держави-члени мають визнати й врахувати, що насамперед ті особи, котрі відповідають за зміст, повинні взяти на себе обов’язки й відповідальність, які несе з собою здійснення свободи вираження поглядів, оскільки саме вони першими відповідають за зміст повідомлень, слів і зображень, що поширюють. У т. ч. мають нести певну відповідальність мовники електронних ЗМІ, розв’язуючи питання про поширення повідомлень, слів і зображень, що демонструють насильство, з огляду на їхній потенційно шкідливий вплив на громадськість, зокрема молодь, а також на суспільство в цілому. Залежно від виду електронних ЗМІ, фахівці повинні брати на себе відповідальність різними способами, включаючи, наприклад:

і) забезпечення відповідними чином того, щоб громадськість була заздалегідь достатньою мірою поінформована про повідомлення, слова й зображення насильницького характеру, які збираються зробити доступними;

іі) запровадження в різних секторах кодексів поведінки, які визначатимуть конкретні обов’язки відповідного професійного сектора;

ііі) впровадження внутрішніх керівних принципів, у т. ч. стандартів для оцінювання змісту, в різноманітних організаціях електронних ЗМІ;

iv) заснування на секторальному рівні та окремими телерадіомовниками відповідних консультативних і контрольних механізмів для моніторингу процесу впровадження стандартів саморегулювання;

v) врахування стандартів саморегулювання в контрактах з іншими секторами, наприклад, виробниками аудіовізуальної продукції й відеоігор, рекламними агенціями та ін.;

vi) регулярні контакти та обмін інформацією з національними регулювальними органами, а також з органами саморегулювання в інших країнах.

Різні сектори суспільства

Держави-члени мають визнати й врахувати той факт, що різні сектори суспільства в своїх відповідних сферах діяльності несуть власну відповідальність. Вони можуть брати на себе відповідальність різними способами, наприклад, звертаючись до тих, хто відповідає за зміст, зокрема через кампанії щодо розширення обізнаності; сприяючи й забезпечуючи освіту з питань ЗМІ; заохочуючи або беручи на себе дослідження проблеми показу насильства та ін.

Зважаючи на доступ до електронних ЗМІ та їхнє використання дітьми й підлітками вдома і в школах, так само, як і на розуміння насильницьких повідомлень, слів і зображень, що передаються такими ЗМІ, то батьки й учителі несуть особливу відповідальність. Вони можуть брати цю відповідальність на себе по-різному, у т. ч.:

і) розвиваючи й підтримуючи критичне ставлення до необґрунтованого показу насильства;

іі) використовуючи електронні ЗМІ свідомо й вибірково, а також вимагаючи якісних продуктів і послуг;

ііі) заохочуючи дітей і підлітків розвивати критичне ставлення, наприклад, через освіту з питань ЗМІ в сім’ях і школах;

iv) вивчаючи способи обмеження доступу дітей і підлітків до насильства, що демонструється електронними ЗМІ, якщо воно може зашкодити фізичному, розумовому й моральному розвитку останніх.

Керівний принцип № 3. Відповідальність і засоби, що їх можуть вживати держави-члени

Держави-члени несуть загальну відповідальність, у т. ч. і за добробут свого населення, захист прав людини й дотримання поваги людської гідності. Проте в питаннях необґрунтованого показу насильства електронними ЗМІ вони несуть лише другорядну відповідальність, оскільки головна відповідальність лягає на тих, хто відповідає за зміст.

Національна політика в галузі ЗМІ

Державам-членам слід виробити глобальний підхід, який не обмежувався б тільки тими особами, які відповідають за зміст, а був зорієнтований на відповідні фаховий і соціальний сектори в цілому. Такий підхід має, де це потрібно, бути спрямований на:

і) сприяння утворенню незалежних регулювальних органів для різноманітних електронних ЗМІ. Ці органи повинні мати належні права й засоби регулювання показу насильства на національному рівні;

іі) надання користувачам ЗМІ — і громадянам, й іноземцям, не задоволеним насильницьким спрямуванням певних служб або продукції, — можливості звертатись із скаргою до регулювального або іншого уповноваженого національного органу;

ііі) включення до умов ліцензій для телерадіомовників певних зобов’язань, що стосуються показу насильства, разом із попереджувальними заходами адміністратив-ного характеру (наприклад, непродовження ліцензії за недодержання цих зобов’язань);

iv) розроблення методів, які сприятимуть поділу відповідальності між особами, відповідальними за зміст, і громадськістю (попередження, “межі” та ін.);

v) підвищення обізнаності працівників електронних ЗМІ щодо проблем, пов’язаних із необґрунтованим показом насильства та стурбованістю громадськості з цього приводу;

vi) сприяння дослідженням проблем показу насильства електронними ЗМІ, зокрема тенденцій у різних ЗМІ, і вивчення впливу цього показу на громадськість.

Міжнародне співробітництво

На додаток до існуючих міжнародних зобов’язань і роботи, що здійснюється в рамках Ради Європи, держави-члени мають підтримувати двостороннє й багатостороннє співробітництво, у т. ч. в рамках уповноважених міжнародних організацій, з метою розвитку політик, що спрямовані на розв’язання проблем, пов’язаних, зокрема, з міжнародним характером показу насильства електронними ЗМІ.

З цією метою вони повинні заохочувати обмін інформацією й співробітництво між уповноваженими регулювальними органами, зокрема в питаннях класифікації змісту та розгляду скарг, що надійшли з-за кордону.

Заходи правового характеру

Якщо особи, відповідальні за зміст, задіяні в необґрунтованому показі насильства, яке серйозно ображає людську гідність, або, з огляду на нелюдський чи принизливий характер такого показу, шкодить розумовому чи моральному розвитку громадян, зокрема молоді, держави-члени повинні ефективно вживати відповідні цивільні, кримінальні або адміністративні санкції.

Державам-членам, які не є Сторонами Європейської конвенції про транскордонне телебачення (1989), пропонується приєднатися до неї. Всі держави — Сторони цієї Конвенції, мають забезпечити її ефективне впровадження, зокрема положень, що сто-суються показу насильства, та регулярно оцінювати ефективність цього впровадження. Державам-членам пропонується також вжити належних заходів для виконання рекомендації Комітету міністрів № R (89) 7 “Про принципи поширення відеозаписів насильницького, жорстокого або порнографічного змісту”.

Сприяння передачам, службам і продукцій ненасильницького характеру

У межах рамок, зокрема різноманітних національних і міжнародних програм підтримки виробництва й поширення аудіовізуальних творів, а також у тісній співпраці з європейськими органами й відповідними професійними колами держави-члени мають заохочувати додержання принципу ненасильницького характеру передач, служб і продукцій, які відображають культурну різноманітність і багатство європейських країн.

Керівний принцип № 4. Спільна відповідальність за освіту з питань електронних ЗМІ

Державам слід розглядати освіту з питань електронних ЗМІ, як спільну відповідальність самих держав, осіб, відповідальних за зміст, і різних секторів суспільства. Така освіта є особливо прийнятним засобом допомоги громадськості, зокрема молоді, в справі розвитку критичного ставлення до різних форм показу насильства цими ЗМІ та вміння робити поінформований вибір.

Додаток до Рекомендації № R (97) 19

Параметри, необхідні для розв’язання питання,
чи є показ насильства електронними ЗМІ виправданим

У процесі оцінювання конкретних випадків показу насильства електронними ЗМІ можуть існувати різні погляди щодо того, є цей показ виправданим чи ні. Така різноманітність підходів залежить, зокрема, від різних обов’язків осіб або установ, які здійснюють оцінювання (телерадіомовники, батьки, рекламодавці, органи саморегулю-вання, суди та ін.). Ця різноманітність виявлятиметься також і під час застосування параметрів, що наводяться в таблиці нижче.

Не претендуючи на вичерпність, ця таблиця зводить кілька елементів (наприклад, тип передачі — документальна чи для дітей, час показу, можливість вільного доступу або умовний доступ та ін.), про які слід пам’ятати задля розв’язання питання, чи є в даному випадку показ насильства електронними ЗМІ виправданим контекстом. Таким чином, показ справжніх масових убивств може бути виправданим у контексті інформа-ційної телепередачі, але не в контексті інтерактивної відеогри та ін.

1. Громадськість та її доступ до електронних ЗМІ

Телебачення (ТБ)

вільний доступ (нешифрований) платний доступ (шифрований) “професійний доступ” (медичне платне ТБ)

інтерактивне ТБ (з викорис-танням, наприклад, відеоігор, CD-ромів або інтернету)

програмний час (дитячий час/ прайм тайм/ програмний час після дитячого часу

2. Типи програми

Телепрограми

новини поточні справи документальні фільми, наукові програми реальні шоу легкі розважальні, музика відеокліпи телеігри, змагання та ін.

спорт релігія дитячі програми художні твори (худ. фільми, драма та ін.) реклама, телеторгівля анонси

3. Акти насильства, що демонструються

фізичне насильство сексуальне насильство психологічне насильство словесне насильство опосередковане насильство погрози акт за суттю (наприклад, фізичної агресії)

тільки результат (наприклад, тілесне ушкодження чи смерть, матеріальні збитки) акт і результат

 

Інше

інтернет відео — вільний доступ — умовний доступ (порнографічне відео)

Радіопрограми

новини поточні справи легкі розважальні, музика спорт релігія молодь реклама

 
 

Інше

відеокасети, анонси відеоігри мультимедіа

 
4. Контекст показу насильства

інформація
освіта
розширення обізнаності (пояснити)
творче вираження
розвага
соціальна критика, іронія, гумор
привернення уваги/сенсаціалізація
навмисне

5. Форма, в якій зображується насильство

реалістична
натуралістична
гедоністична
почуттєва
агресивна
сирий (чорновий) матеріал
малюнки та коментар/оціночні судження
позитивна/негативна(акт насильства героя
/антигероя)