Публікація у щоденній газеті
Bild підозр стосовно колишнього канцлера

Герхарда Шредера – під захистом
журналістської свободи

У сьогоднішньому рішенні палати суду в справі Axel Springer AG (№. 2)
проти Німеччини (заява №. 48311/10), яке не є остаточним[1],
було встановлено

порушення статті 10 (свобода
вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася публікації статті в щоденній газеті Bild, яка містила висловлені
п. Тіле,  заступником голови
парламентської фракції Ліберально-демократичної партії (ЛДП), підозри та
сумніви щодо умов і обставин, які передували призначенню колишнього канцлера
Шредера головою наглядової ради німецько-російського консорціуму Konsortium
Nordeuropäische Gaspipeline (NEGP).

В квітні 2005 року був підписаний договір про будівництво газопроводу у
присутності пана Шредера і президента Росії Володимира Путіна.

Звернувшись зі скаргою до суду, п. Шредер отримав дозвіл на заборону наступної
публікації абзацу статті, у якому містилися коментарі п. Тіле.

Суд зазначив, що справа стосувалася питань, які становлять суспільний
інтерес. Колишній канцлер, займаючи одну з найвищих політичних посад у
Федеративній Республіці Німеччині, був зобов’язаний продемонструвати вищий ступінь
терпимості, ніж приватна особа.

Суд прийшов до висновку, що видання Bild не вийшло за межі журналістської свободи.
Німецькі суди не встановили наявність нагальної суспільної необхідності в
захисті репутації колишнього федерального канцлера Герхарда Шредера, яка б
переважала над правом преси на свободу вираження поглядів.

Основні факти

Заявник, Axel Springer AG – компанія з обмеженою відповідальністю із
офісом у Гамбурзі
(Німеччина). Окрім інших видів діяльності, компанія є видавцем багатотиражної щоденної газети Bild.

9 грудня 2005 року було оголошено призначення п. Шредера головою
наглядової ради німецько-російського консорціуму NEGP.

Федеральний канцлер, що був при владі з 1998 року, попередньо програв
дострокові парламентські вибори.

Метою консорціуму, який очолила російська компанія Газпром, було
будівництво газопроводу. Договір про будівництво було підписано 11 квітня
2005 року в присутності п. Шредера і президента Росії Володимира Путіна.
Контракт було підписано 8 вересня 2005 року, за десять днів до виборів, також
у присутності п. Шредера і Путіна.

У своєму виданні від 12 грудня 2005 року щоденна газета Bild опублікувала
на першій шпальті статтю під заголовком: “Що він отримує від проекту
газопроводу насправді? Шредер має показати свою російську платню”.

П. Шредер звернувся до Гамбурзького обласного суду з вимогою про заборону
подальшої публікації абзацу зі статті Bild, в якому містилися підозри,
висловлені п. Тіле, заступником голови парламентської фракції
Ліберально-демократичної партії (ЛДП), а саме, стосовно того, чи була відставка
п. Шредера з поста канцлера пов’язаною із пропозицією вигідної посади у
консорціумі, а також, чи вплинула ця пропозиція на рішення про призначення
дострокових виборів.

Обласний суд виніс постанову, якою заборонив газеті наступну публікацію
оспорюваної частини статті. Апеляційною інстанцією рішення було залишено в
силі, а конституційна скарга Axel Springer AG на рішення апеляційного суду
була відхилена.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 10, компанія – заявник скаржилась на порушення
права на свободу вираження поглядів.

Скарга була подана до Європейського суду з прав людини 19 серпня 2010
року.

Рішення було прийнято у складі 7 суддів, зокрема:

Mark Villiger (Ліхтенштейн),
Президент,

Angelika Nußberger (Німеччина),

Boštjan M. Zupančič (Словенія)

Ganna Yudkivska (Україна)

Vincent A. de Gaetano (Мальта),

André Potocki (Франція),

Aleš Pejchal (Чехія), та

Claudia Westerdiek, секретар
секції

Рішення Суду

Стаття 10

Суд зазначив, що стаття в Bild не розголошувала жодних подробиць
особистого життя п. Шредера з метою задоволення суспільного цікавості, а
стосувалася поведінки п. Шредера в здійсненні його повноважень як
федерального канцлера і його спірного призначення на посаду у
німецько-російському газотранспортному консорціумі незабаром після того, як
він перестав обіймати посаду канцлера.

Німецькі суди зазначили, що, хоча п. Шредер не підозрювався в скоєнні
кримінального злочину, у статті Bild були висловлені серйозні та образливі
підозри щодо нього. Визнаючи, що стаття становила суспільний інтерес, суди
все ж критикували газету, серед іншого, за недостатню об’єктивність та
збалансованість, а також за відсутність консультацій з Шредером або кимось з
його команди перед публікацією.

Газета Bild відтворила коментарі, які зробив п. Тіле, заступник голови
парламентської фракції Ліберально-демократичної партії (ЛДП). Суд зазначив,
що питання, порушені п. Тіле щодо причин оголошення канцлером дострокових парламентських
виборів, були швидше вираженням оціночного судження, аніж ствердженням факту,
яке б підлягало доказуванню.

Суд відзначив, що, на відміну від обласного суду, суд апеляційної
інстанції визнав існування достатньої кількості фактів, які могли б
виправдати підозри щодо поведінки п. Шредера.

Тим не менше, суд апеляційної інстанції піддав газету критиці за те, що
було наведено лише аргументи на підтримку підозр, а інформація, яка могла б
пом’якшити або збалансувати такі підозри, була відсутня. Газета була розкритикована
за те, що вона не здійснила розслідування з метою перевірки фактів перед
публікацію слів п. Тіле та жодного разу не зверталися за коментарем особисто до
п. Шредера.  

Суд зазначив, що спірні питання були підняті в політичному контексті
загального інтересу і не звинувачували Шредера в скоєнні кримінального
злочину.

Як і суд апеляційної інстанції, Суд зазначив, що питання, підняті п. Тіле,
можуть ґрунтуватися на ряді фактів і що оголошення про призначення пана
Шредера на посаду голови наглядової ради консорціуму були широко
розповсюджені в пресі й обговорювалися в парламенті.

Питання п. Тіле були не єдиними коментарями в статті Bild, їх також
доповнювала серія заяв, зроблених різними політичними діячами з різних
партій.

Суд не погодився із думкою німецьких судів про те, що стаття також мала містити
аргументи на користь колишнього канцлера. Останній, займаючи одну з найвищих
політичних посад у Федеративній Республіці Німеччини, був зобов’язаний продемонструвати
вищий ступінь терпимості, аніж приватна особа.

Крім того, Суд зазначив, що, хоча спірні коментарі були опубліковані в
газеті Bild, ці коментарі були заявлені політиком  та членом німецького парламенту. Це
підтверджує, що роль преси в тому, щоб повідомляти – у відповідності зі
своїми зобов’язаннями і обов’язками – відомості та ідеї з усіх питань, що
становлять суспільний інтерес.

На політичній арені свобода вираження має першочергове значення і преса виконує
важливу роль в якості громадського “сторожового пса”. Покарання
журналіста за сприяння у поширенні заяв, зроблених іншою особою, може завдати
серйозної шкоди ролі преси в обговоренні питань, що становлять суспільний
інтерес.

Суд постановив, що газета не може бути зобов’язана систематично
перевіряти достовірність кожного коментаря, зробленого одним політиком про
іншого, якщо ці коментарі були зроблені в контексті суспільної дискусії.

Крім того, Суд зазначив, що наступного дня після оголошення про
призначення пана Шредера на посаду голови наглядової ради консорціуму,
журналіст Bild тричі безуспішно намагався зв’язатися з урядовим заступником
прес-секретаря.

Беручи до уваги, яким чином Bild отримав зауваження пана Тіле, а також з
урахуванням інформації про колишнього канцлера і «перехідного» характеру
новинних подій, Суд дійшов висновку, що не було ніяких ознак, що газета
повинна була опублікувати ці коментарі тільки 
після проведення інших попередніх перевірок.

Що стосується тяжкості застосованого покарання, Суд зазначив, що хоча
заборона компанії з обмеженою відповідальністю Axel Springer AG здійснювати наступну
публікацію коментарів п. Тіле мала характер лише цивільно-правового
обмеження, проте така заборона могла мати охолоджуючий вплив на свободу
вираження поглядів.

Суд прийшов до висновку, що
Bild не вийшов за межі журналістської свободи в публікації спірного абзацу
статті. Німецькі суди не навели переконливих аргументів того, що мала місце
нагальна суспільна необхідність в захисті репутації колишнього федерального
канцлера Герхарда Шредера, що переважала право заявника на свободу вираження
поглядів та загальну зацікавленість у реалізації цієї свободи у питаннях, які
становлять суспільний інтерес.

Таким чином, мало місце порушення статті 10.

Справедлива компенсація (стаття
41)

Суд ухвалив, що Німеччина повинна була виплатити заявникові 41,338.25
євро (EUR) як компенсацію судових витрат.