Звинувачення журналістів за
інтерв’ю, записане за допомогою прихованої камери, порушило їх право на свободу
вираження

 

В своєму рішенні[1] від 24 лютого 2015 року у справі «Халдіманн та інші проти Швейцарії» (заява № 21830/09) Європейський Суд з прав людини більшістю голосів  постановив, що мало місце: Порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Справа стосувалася засудження чотирьох журналістів за те, що вони записали та зробили трансляцію інтерв’ю приватного страхового брокера з використанням прихованої камери, як частину телевізійної документальної передачі, спрямованої на викриття завідомо неправдивих консультацій, які надають страхові брокери. Суд вперше досліджував справу такого роду, – коли заява стосувалась використання журналістами прихованих камер з метою надати суспільству інформацію, яка є предметом суспільного інтересу, – де особа, знята на плівку, стала мішенню не як приватна особа, а як представник певної професійної групи. Суд вирішив, що втручання в приватне життя брокера, який відмовився від можливості виразити свою позицію на зазначене інтерв’ю, не було настільки серйозним, щоб переважити суспільний інтерес в інформації про недобросовісну діяльність в сфері страхового брокерства.

 

 

Основні факти

Заявники, Ульріх Матіас Халдіманн, Ханс-Йорг Утц,
Моніка Анна-Марі Балмер та Фіона Рут Штребель, є громадянами Швейцарії, що
народилися в 1953, 1950 та 1969 роках і живуть в Устері, Цюриху, Беретсвілі та
Нюсбаумені, відповідно. Всі вони є журналістами.

В лютому 2003 року пані Балмер, редактор “Kassensturz” – щотижневої телепрограми про права споживачів, яка
носила регулярний характер і багато років транслювалась на
Швейцарсько-німецькому телебаченні (SF DRS), – підготувала документальну передачу про розпродаж полісів
страхування життя, що відбувалось на фоні суспільного незадоволення практиками,
які застосовувались страховими брокерами.

Вона домовилась з паном Утцом – відповідальним
редактором програми, та паном Халдіманном – головним редактором SF DRS, записати інтерв’ю
між покупцями та брокерами, використовуючи приховану камеру, щоб висвітлити недобросовісне
відношення страхового брокера. Пан Штребель, журналіст SF DR, який вдавав з себе
покупця, зустрівся із страховим брокером з компанії Х 26 лютого 2003 року. В
кімнату, в якій мало проходити інтерв’ю, помістили дві приховані камери, що
передавали розмову, яка записувалась, в сусідню кімнату, в якій зайняли свої
позиції пані Балмер та страховий спеціаліст.

В кінці інтерв’ю пані Балмер зайшла в кімнату,
представилася та пояснила брокеру, що його було записано. Брокер сказав, що він
це підозрював, і, коли редактор попросила його надати свої коментарі, він
відмовився це зробити. 25 березня 2003 року уривки із запису транслювались в
програмі “Kassensturz”, в яких
обличчя та голос брокера були змінені.

П’ятого листопада 2007 року пан Халдіманн, пан Утц та
пані Балмер були засуджені за запис, зроблений за допомогою прихованої камери і
оштрафовані на 15-денне утримання щоденного доходу у розмірі 350 швейцарських
франків, 200 та 100 швейцарських франків, відповідно, в той час, як до пана
Штребеля було застосовано 5-денне утримання у розмірі 30 швейцарських франків.
Заявники звернулись до Федерального суду, який постановив, що, визнаючи переважний
інтерес суспільства в отриманні інформації про практики в сфері страхування,
який мав би бути більшим, ніж приватні інтереси зазначеної особи, журналісти
могли використати інший підхід, який би менше порушував приватні інтереси
брокера.

Рішенням Високого суду кантону Цюріха від 24 лютого
2009 року, заявники були виправдані в частині порушення таємниці або
приватності шляхом застосування кінокамери, а їх штрафи – зменшені до 12-денних
утримань для перших трьох заявників і 4-денних штрафів для пана Штребеля.

 

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів),
заявники скаржилися, що їх засудження до сплати штрафів становило надмірне
втручання в їх право на свободу вираження.

Заява була подана до Європейського Суду з прав людини
3 квітня 2009 року.

Ініціатива Правового Захисту Медіа (Media Legal Defence Initiative) була
уповноважена залучитись до письмових процедур в якості третьої сторони
(відповідно до § 2 статті 36 Конвенції).

Рішення було прийнято Палатою у складі наступних семи
судів:

 

Ішил Каракаш
(Туреччина), Президент,

Андрас Сайо (Угорщина),

Нейбоса Вучініч (Чорногорія),

Хелен Келлер (Швейцарія),

Пол Лемменс (Бельгія),

Егідюс Куріс (Литва),

Роберт Спано (Ісландія),

та Стенлі Найсміт, Секретар
Секції.

 

Рішення Суду

Суд вкотре нагадав свою судову практику щодо посягання
на особисту репутацію публічних осіб та шість критеріїв, які він розробив для
того, щоб збалансувати право на свободу вираження поглядів та право на особисте
життя: внесок в дискусію з питань суспільного інтересу, визначення наскільки
відомою є вказана особа і цілі повідомлення/документальної передачі, попередня поведінка
такої особи, метод отримання інформації, достовірність, зміст, форма та
наслідки повідомлення/документальної передачі, а також накладений штраф. Суд
застосував зазначені критерії до цієї справи, але врахував її особливість:
особа, якої вона стосується, брокер, не була добре відомою публічною особою і
спірна документальна передача була спрямована не на критику її особисто, а на
засудження конкретних комерційних практик.

Перш за все, Суд зазначив, що предмет документальної
програми – тобто низькоякісні консультації, що надавалися приватними страховими
брокерами і, відтак, неналежний захист прав споживачів, – був частиною дуже
цікавої публічної дискусії.

По-друге, Суд зазначив, що навіть, якщо брокер
обґрунтовано вважав, що інтерв’ю було суто приватним, спірна документальна
програма була сфокусована не на ньому особисто, а на конкретних комерційних
практиках, що застосовувались конкретною професійною групою.

Далі Суд заявив, що зважаючи на обмежене використання
прихованої камери, можна допустити, що заявники мали бажання в межах своїх дій
дотримуватись журналістської  етики,
визначеної швейцарським законодавством. Гарантії, передбачені статтею 10,
надаються журналістам стосовно їх репортажів з питань суспільного інтересу, за
умови, якщо вони діють добросовісно, на підставі фактичних даних та надають
«надійну і точну» інформацію у відповідності із етичними журналістськими
стандартами. Суд зазначив в цьому відношенні, що достовірність фактів, наданих
заявниками, ніколи не оспорювалась.

Щодо способу, у який була записана документальна
передача та представлений брокер, Суд зазначив, що запис був трансльований в
формі повідомлення, яке в частині, пов’язаній із брокером, було негативним, з
використанням аудіовізуальних медіа, що часто є набагато швидшими та
сильнодіючими, ніж письмові матеріали. Втім, вирішальним фактором було те, що
заявники змінили обличчя та голос брокера, а також те, що інтерв’ю мало місце
не в його службовому приміщенні.

Таким чином, Суд постановив, що втручання в приватне
життя брокера, який відмовив виразити свою позицію в інтерв’ю, не було
настільки серйозним, щоб переважити суспільний інтерес в інформації про недобросовісну
діяльність в сфері страхового брокерства.

І останнє: Суд вирішив, що, незважаючи на відносно
м’які штрафи у розмірі 12-денних та 4-денних утримань, відповідно, вирок
кримінального суду мав «охолоджувальний ефект» для медіа, навіть, незважаючи на
те, що заявникам не заборонили транслювати документальну програму.

Таким чином, Суд вважає, що мало місце порушення
статті 10.

 

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Оскільки заявники не подавали жодних скарг щодо
справедливої сатисфакції, Суд вважає, що немає потреби присуджувати будь-яку
компенсацію з цього приводу.

 

Окрема думка

Суддя Лемменс виразив окрему думку, що додається до
рішення.

Рішення лише французькою мовою.